facebook.com
mind
Бернольд Кемперінк: «Найбільша проблема при побудові кластера – це егоїзм кожної з компаній»

Бернольд Кемперінк: «Найбільша проблема при побудові кластера – це егоїзм кожної з компаній»

Директор з іноземних інвестицій агентства Oost NV – про перспективи агрокластерів в Україні й про те, як надмірна самовпевненість може зашкодити успіху

Бернольд Кемперінк: «Найбільша проблема при побудові кластера – це егоїзм кожної з компаній»
Фото: Ukrainian Food Valley

На сході Нідерландів сталося справжнє аграрне диво. Країна, що у 14,5 рази менша України за площею, є другою у світі за показником експорту аграрної продукції та має уп'ятеро більшу продуктивність у цьому секторі, ніж середній показник по Європі. Річ у тім, що на сході країни існує кластер, тобто об’єднання компаній, який носить назву Food Valley. Усі компанії тим чи іншим чином пов’язані з харчовою галуззю, а в центрі знаходиться один з найкращих навчальних закладів у цій сфері – Вагенінгенський університет.

В Україні дуже люблять говорити про великий аграрний потенціал та родючі ґрунти, які разом з чудовим географічним розташуванням та сприятливими кліматичними умовами вже давно повинні були перетворити нашу батьківщину на країну номер один з експорту агропродукції.  Але доки більшість розмов залишаються пустими балачками, з’явилася група ентузіастів, які, переймаючи світовий досвід, хочуть об’єднати аграрні компанії, аби зрушити розвиток галузі з мертвої точки.

Допомогти представникам Ukrainian Food Valley та поділитися нідерландським досвідом у Київ приїхав Бернольд Кемперінк, директор з іноземних інвестицій агентства Oost NV, яке було безпосередньо залучене до створення Food Valley NL.

Кемперінк присвятив понад 10 років роботі над цим кластером, а зараз розвиває кластери з реверсивної логістики для онлайн-магазинів та E-mobility Center, який об’єднує компанії, що пов’язані з розробкою, виробництвом та обслуговуванням електрокарів.

Кластери існують у всьому світі, але не всі такі успішні, як Food Valley NL. Деякі компанії, навіть об’єднуючись, потрапляють у пастку більш сильних економік. Наприклад, малайці, які є найбільшими експортерами пальмової олії, заробляють на ній менше, ніж голландці, які її імпортують та використовують для виробництва морозива й солодощів. Тому Кемперінк радить бути обережнішими та отримувати максимальну користь з агропромислової діяльності.

Бернольд Кемперінк разом з Наталією Гордійчук, керівником Agri Food MBA програми Києво-Могилянської бізнес-школи, розказали Mind про Нідерландську продуктову долину та її український аналог, а також пояснили, чому кожен кластер є унікальним і його неможливо скопіювати.

Бернольд Кемперінк: «Найбільша проблема при побудові кластера – це его кожної з компаній»
Бернольд Кемперінк
Фото: Ukrainian Food Valley

– Бернольде, ви працювали з Food Valley NL понад 10 років. Розкажіть, як усе починалося? 

Б. К.: Спочатку ми побачили проблему у Продуктовій долині: у радіусі 30 км був прекрасний університет, багато компаній, пов’язаних з харчовою промисловістю – виробники, ІТ-компанії, що розробляли алгоритми для галузі, R&D-центри, інноваційні та логістичні компанії. Але вони використовували лише 10% від потенційної потужності. Вони знали один одного, деякі компанії навіть між собою співпрацювали, але кооперація з університетом була не налагоджена, не кажучи вже про партнерство між великими та маленькими фірмами. 

Отже, у 2001 році ми з професором Вагенінгенського університету вирішили розробити бізнес-план. Але у першу чергу ми опитали близько 1500 компаній, витративши на це три роки, щоб точно знати, чого вони хочуть, які у них є проблеми та чого їм не вистачає. З урахуванням відповідей у 2004 році ми створили програму та відкрили офіс на чолі з Роджером ван Хоеселом, який і досі керує Food Valley NL.

 Які проблеми виявили в результаті цього опитування?  

Б. К.: У багатьох компаній були проблеми з людськими ресурсами; були ті, що скаржилися, що не можуть знайти потрібних партнерів чи технології; що важко налагодити співпрацю з університетом, і вони навіть не знали, з чого почати. Маленьким компаніям було дуже важко звернути на себе увагу гігантів на кшталт Unilever чи Danone. 

 З якими іншими кластерами ви мали справу?

Б. К.: Зараз я займаюся розвитком кластеру з реверсивної логістики – він дуже відрізняється від Food Valley NL та більше схожий на український аналог: менший кластер з більшими за розміром компаніями. Ми відштовхувалися від наступної проблеми: купуючи телефон або телевізор в інтернет-магазині, ви можете повернути їх протягом 30 днів. Але багато компаній не знають, як організувати зворотню логістику. Тому ми об`єднали компанії з досвідом у цій сфері в мережу і тим самим створили нову пропозицію на ринку. Ми згрупували компанії, що займаються ремонтом, ті, що займаються перевіркою та фотографуванням товарів, інтернет-магазини. Потім обговорили з урядом можливість надання пільг та субсидій.

Інший кластер – E-mobility center – це об’єднання компаній, що пов’язані з електромобілями, такими як Tesla, або тими, що використовуються в промисловості. Туди входять навіть компанії-виробники батарей для електровелосипедів.

Ще є кластер Health Valley, який пов’язаний з охороною здоров’я. Цей кластер, як і Food Valley, був створений на базі університету – у цьому випадку медичного університету міста Неймеген. Зараз там близько 20–25 компаній. А на базі технічного університету міста Еншеде було створено кластер Novel-T, який об’єднує стартапи та компанії, що пов’язані з високотехнологічними матеріалами та системами. Головною метою цих двох долин є обмін знаннями та впровадження інновацій. Освіта завжди повинна бути ключовим елементом у кластері.   

 Компанії розкидані по всій країні чи вони все-таки знаходяться в одному регіоні?

Б. К.: Існує поняття «кластер», але, на мою думку, – це просто назва. Ми об’єднуємо людей: професіоналів та студентів, які хочуть працювати в певній галузі, тому я прихильник того, щоб створювати спільноти, радше ніж кластери. Це своєрідна екосистема, якій потрібна інфраструктура, талановиті співробітники з різною освітою. Іноді необхідні знання знаходяться на перетині галузей і потрібно домовлятися з університетами, щоб вони готували необхідних спеціалістів, бо, наприклад, реверсивна логістика для онлайн-магазинів дуже відрізняється від реверсивної логістики у харчовій галузі. 

– Говорячи про географію кластерів, як ви вважаєте, відносно невеликий розмір Нідерландів вплинув на швидкий розвиток кластера? У вас невелика територія, дуже розвинена інфраструктура – і компанії мають легкий доступ одна до одної. Але якщо говорити про Китай, наприклад, це величезна країна, і університети розташовані далеко один від одного. На вашу думку, чи важче великим за територією країнам співпрацювати, щоб створити цю екосистему?

Б. К.: На мій погляд, починати краще з невеликої території, скажімо, у межах однієї години пересування (авіа- або наземним транспортом), тому що у спілкуванні повинна бути динаміка. Якщо для подолання дистанції потрібно більше чотирьох годин або цілий день, то зустрітися віч-на-віч дуже важко. А на початковому етапі це дійсно важливо. Якщо взяти за приклад Food Valley NL, то ми почали з маленької території, потім до нас долучилися компанії з півночі та півдня Нідерландів, а згодом і міжнародні компанії.

– З якими проблемами ви зіткнулися?

Бернольд Кемперінк
Фото: Ukrainian Food Valley

Б. К.: Егоїзм. В Україні з цим теж є проблеми. Чим більша компанія, тим більше її его. Вони завжди впевнені, що знають, як краще, і кажуть, що їм не потрібні інші компанії. Але коли вони бачать, що уряд виділяє на програму гроші, тоді вони стають відкритішими. Найбільша проблема, з якою ми стикаємось, криється в людях: самовпевненими можуть бути люди з компаній будь-якого розміру. Якщо дві компанії ведуть справи на території однієї з них, то вони будуть сваритися. Їм потрібна спільна нейтральна територія, де вони почуватимуться комфортно – спільна візитна картка, спільний логотип та офіс – тоді з цього буде діло.

Також завжди є проблеми з фінансуванням. Без коштів запустити розвиток кластера майже неможливо. Це проблема багатьох кластерів.

– Ви зауважили, що для розвитку кластера завжди потрібні гроші. Які витрати є ключовими?

Б. К.: Оренда офіса, бо експлуатувати офіс у одній з компаній – це погана ідея. Далі йде заробітна плата співробітників, візитівки, витрати на утримання офісу. Згодом можна розширювати бюджет та включати до нього, наприклад, відвідування виставок. Зменшення витрат можна досягти залученням людей з компаній – членів кластера. Але тоді потрібно вимагати від них певних зобов’язань.

У деяких світових кластерах працює система членства. Якщо компанія хоче стати частиною кластера, їй необхідно сплатити внесок від 100 до 3000 євро на рік, залежно від розміру.

– Наталю, як зародилася ідея створити українську Food Valley?

Н. Г.: Минулого року ми зі студентами KMBS відвідали Вагенінгенський університет, де дізналися про Food Valley NL, а півроку назад зібралися знов і, обговорюючи проблеми України в аграрній сфері, вирішили вдатися до конкретних дій.

Досліджуючи нідерландський досвід, ми зрозуміли, що у нас дуже різні передумови. У них є всесвітньовідомий університет, і ми не можемо його скопіювати. Але принцип об’єднання компаній схожий: у нас є багато агропродовольчих фірм, які не співпрацюють, іноді навіть не підозрюють про існування одна одної. У той же час KMBS започаткувала кластерну ініціативу. Ми – бізнес-школа, ми не створюємо кластери, ми навчаємо людей та розповсюджуємо інформацію.

Ми створили ініціативну групу з семи людей, які є спеціалістами з різних сфер аграрного бізнесу: представник IT, маркетингового агентства, юридичної фірми, виробник та постачальник агропродукції, KMBS. Наразі ніхто з нас, крім кластерного менеджера, не отримує заробітної плати, ми інвестуємо свій час. Далі у наших планах – створити agri-food – «збірну» України.

– Чи буде Ukrainian Food Valley мати якісь географічні обмеження?

Н. Г.: Ні, ми хочемо, щоб це була національна екосистема. Тому ми часто зауважуємо, що ми не кластер. Наразі ми створюємо Громадську спілку «Ukrainian Food Valley», далі залучатимо туди людей. Ми плануємо створити співтовариство та об'єднувати кластери по всій Україні.

 Яка головна мета створення «agri-food team»?  Що станеться після того, як вони закінчать програму підготовки?

Н. Г.: Ми аналізували, які найбільші труднощі є на агропродовольчому ринку, і зрозуміли, що однією з ключових проблем є те, що спеціалісти в галузі не мають правильної освіти та знань про нові бізнес-концепції.  Нашим першим кроком став пошук яскравих талановитих людей, які здатні сприймати нові ідеї, широко мислити та встановлювати правила на ринку.

Ми хочемо знайти 28 людей, які будуть представляти всю екосистему: по п'ять представників агровиробничої сфери та з виробництва готової продукції; по три представники зі сфери торгівлі та HoReCa; постачальників ресурсів та матеріалів; ІТ- та технологічного бізнесу; агроінфраструктури; урядових та неурядових організацій; освітніх інституцій та ВНЗ. З ними ми говоритимемо про міжнародні тенденції, агропродовольчий бізнес і нові концепції, про те, що відбувається у світі. Вони створюватимуть практичні моделі, проводитимуть мозкові атаки, розробляти стратегії. По закінченні курсу вони складуть іспит, а далі зможуть вирішувати: чи продовжити навчання на агрі-МBA, чи долучитися до програм Ukrainian Food Valley та продовжувати отримувати свіжу інформацію про тенденції на ринку. Мета школи полягає в тому, щоб змінити спосіб мислення людей – зробити їх більш відкритими, цивілізованими, створити критичну масу людей, які думають інакше.

Ми плануємо випустити декілька команд. Одна команда матиме більше керівного досвіду, інша – технічного або наукового. Ми намагаємося працювати з університетами, шукаємо відповідних людей. На жаль, середній вік українських професорів – 80 років, і попри всю повагу до них, переважна їх кількість не володіє англійською, а їхні патенти припадають пилом на полицях. Серед них теж є багато яскравих особистостей, але їх не підтримує уряд і їм завжди бракує коштів на дослідження. Молоді ж спеціалісти часто кидають кафедри через мізерну зарплату. Тому ми хочемо в майбутньому налагодити співпрацю з міжнародними університетами, а також зробити наші навчальні заклади ближчими до бізнесу, як зробили у Food Valley NL.

–  Бернольде, чи можете ви дати декілька порад для засновників Food Valley в Україні? Яким принципам варто слідувати?

Б. К.: Перш за все їм треба прислухатися до компаній. Кластери повинні бути корисними для бізнесу, тому потрібно почати з однієї або двох точок дотику – це може бути міжнародна торгівля, обмін знаннями, нові технології.

Також дуже важливим є брендинг. Тільки-но у вас з’явиться бізнес-план, почніть просувати ваші ідеї в інтернеті, розкажіть про себе в Україні, нехай людям стане цікаво. Поєднати бренд зі знаком якості – теж чудова ідея. Наприклад, ставити на українських продуктах логотип «випробувано» або «контроль якості» від Ukrainian Food Valley.  Ми почали займатися брендингом на дуже ранніх стадіях розвитку Food Valley NL, бо чим раніше – тим краще.

Ще одна важлива річ – ніколи не здаватися. Щось спробували, і експеримент не вдався? Потрібно йти далі та пробувати щось інше, не обов'язково зациклюватися на початковому бізнес-плані. І необхідно спілкуватися – слідкуйте за тим, щоб від компаній постійно був зворотний зв’язок. Багато кластерів успішно функціонують лише перші три роки, далі комунікація погіршується, компанії більше не відчувають себе причетними до спільної справи та не бачать вигоди. Тому потрібно постійно проводити мозкові штурми, влаштовувати спільні походи на виставки тощо. Почніть з невеликої групи компаній – з підприємців, які вже налаштовані на співпрацю.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Viber та Telegram