Турецька дипломатія: як Анкара маневрує між Києвом і Москвою

Візит в Україну президента Туреччини Реджепа Ердогана показав, що Анкара зовсім не проста у своїй зовнішній політиці. І для Києва це дуже добрий сигнал, яким потрібно правильно скористатися як для політичного, так і для економічного співробітництва.

9 жовтня Реджеп Ердоган відвідав Київ з офіційним візитом. Після зустрічі президентів на полях Генасамблеї ООН сторони вирішили активізувати співпрацю і від декларацій перейти до справи. З огляду на потенціал Туреччини як однієї з економік Сходу, що зростає найбільш швидко й претендує як мінімум на регіональне лідерство, подібний контакт має для України стратегічне значення.

При цьому важливо розуміти контекст геополітичних амбіцій Туреччини, яка після тривалої конфронтації хоч і позначила курс на зближення з Російською Федерацією, проте все ще веде точкове протистояння з Москвою. Усе це робить дипломатичні маневри Анкари вкрай важливими і примітними.

Політична підтримка. Під час зустрічі з президентом Порошенком Ердоган демонстративно порушив найгостріші політичні питання. І в формулюваннях був вельми однозначним. «Ми не визнали і не визнаємо незаконну анексію Криму», – турецький лідер вчергове запевнив Україну в прихильності принципу територіальної цілісності. Говорили і про Донбас. Петру Порошенку важливо було донести важливість ініціативи про введення миротворчого контингенту, про що сторони вже говорили в Гамбурзі. Ердоган, як і минулого разу, інформацію взяв до уваги, але Туреччина далеко не той гравець, від якого залежить прийняття цього рішення.

Деокупація Криму. Природно, питання Криму для Туреччини набагато пріоритетніше за питання Донбасу, і на зустрічі президентів Порошенко наголосив на ключовій ролі саме Туреччини у визначенні долі півострова. Мова навіть зайшла про участь Анкари в роботі майбутньої комісії з деокупації Криму. Варто відзначити, що позиція Ердогана стала підтвердженням негласного тренда в світовому порядку денному – розділяти питання Криму та Донбасу, що відверто не збігається з українським інтересом. Але з огляду на міжнародну вагу Туреччини і підтримку кримських татар, Києву доведеться виходити саме з такого контексту.

Торгівля в пріоритеті. Про економічний потенціал двостороннього співробітництва між Україною та Туреччиною говорили давно. У рамках цих переговорів прозвучала навіть конкретна цифра – $10 млрд. Саме такого річного товарообігу можна досягти між двома країнами в разі активізації співпраці. Для цього був зроблений перший крок – сторони підписали угоду про захист інвестицій, що дозволить уникнути подвійного оподаткування та дозволить українським і турецьким бізнесменом відчувати себе набагато комфортніше. Є і масштабніший проект – підписання угоди про зону вільної торгівлі. За словами прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, роботу з підготовки документа вже розпочато. Наразі питання лише в тому, чи зможе уряд врахувати всі помилки, допущені в рамках підписання аналогічної угоди з Європейським союзом. Що ж стосується торгівлі, то Туреччина вже входить до п'ятірки головних торгових партнерів України. Але зараз головне – нарощувати експорт високотехнологічної продукції, плавно заміщаючи домінуючий експорт сировини.

Оборонний аспект. На зустрічі з Ердоганом Порошенко особливу увагу приділив питанням співпраці в оборонній сфері. Зокрема, був підписаний контракт на $43,635 млн на поставку систем зв'язку між Aselsan і резидентом-клієнтом в Україні. Системи зв'язку будуть куплені для Нацполіції України. З огляду на те, що Україна і Туреччину пов'язують інтереси в Чорноморському регіоні, співпраця в оборонній сфері могла б стати непоганою партією для України. Особливо на тлі пасивності США та інших західних партнерів у цьому питанні.

Російський вузол. Зближення України і Туреччини відбувається на тлі охолодження відносин між Туреччиною і Російською Федерацією. Напередодні візиту Ердогана до Києва з'явилося відразу дві важливі новини, що підкріплюють цю тезу. По-перше, Туреччина вступила з РФ у митні війни, посиливши правила імпорту російської сільгосппродукції. По-друге, Туреччина погрожує Росії відмовитися від покупки зенітних ракетних систем С-400, якщо російська сторона відмовиться від їх спільного виробництва. 

Така напруга ставить під сумнів і перспективи реалізації головного спільного проекту Анкари і Москви – «Турецького потоку», який дуже серйозно зачіпає і економічні інтереси України. Крім того, напруженість відносин не може не відбитися на розвитку конфлікту в Сирії, в якому мають інтереси обидві держави. У зв'язку з цим Україна, з одного боку, повинна максимально ефективно скористатися кризою відносин між Туреччиною і РФ, з іншого – убезпечити себе від його наслідків і не стати об'єктом торгу. Як показує досвід, градус діалогу між Анкарою і Москвою дуже мінливий.