Підсумки-2017: електроенергія перетворюється на дороге задоволення

2017 рік в енергетиці продемонстрував, як складно реформувати окремо взяту стратегічну галузь без проведення реформи влади. «Зношена» олігархічна модель державності намагається пристосувати нові правила гри під інтереси енергомонополії. Скандали навколо роботи НКРЕКУ, формули «Роттердам +» або запропонованих Нацкомісією ставок RAB-регулювання для обленерго свідчать, що інтереси споживача поки залишаються на останньому місці.

З іншого боку, не слід ігнорувати і факт багаторічного недофінансування сектора, що призвело до його технічної і технологічної відсталості порівняно з європейською енергетикою. Галузь, безумовно, вимагає грошей. Питання лише, хто проконтролює їх використання і скільки зможуть заплатити?

Загальний висновок на сьогоднішній день невтішний: в енергетиці триває процес перманентного зростання тарифів на тлі обмеженої платоспроможності споживача, а сама галузь очікувано перетворюється на гальмо соціально-економічного розвитку країни.

Цінова динаміка. Минулий рік виявився для споживачів електрики стабільним у ціновому плані. Тарифи на кіловат-годину для непобутового сектора підвищилися несуттєво. Наприклад, якщо в січні ціна кіловат-години для споживачів першого класу напруги Дніпропетровської області становила 1,39 грн, а другого – 1,63 грн, то до грудня ці цифри зросли до 1,41 і 1,64 грн відповідно. Схожа динаміка спостерігається і в інших регіонах. У грудні діапазон роздрібних тарифів по областях коливається від 1,35 до 1,72 грн – на першому класі, і від 1,39 до 2,24 грн – на другому.

Відносне цінове затишшя стало можливим завдяки високій висхідній динаміці попередніх років. Зокрема, за період з 2010 по 2015 рік середньозважений тариф на електрику для промспоживачів в Україні виріс з 0,598 грн до 1,31 грн за 1 кВт-год.

Як раніше повідомляв Mind, у 2016 році усереднений роздрібний тариф на кіловат-годину для середніх підприємств у країнах ЄС становив 8,14 євроцентів. Тобто, на сьогоднішній день невеликі українські підприємства з аграрних областей (де тариф вищий, ніж в індустріальних) вже майже досягли європейського цінового рівня в оплаті електрики.

Однак благополучний період тарифної стабільності для промислових споживачів спливає разом з 2017 роком. 27 грудня НКРЕКУ підвищила прогнозну оптову ціну електроенергії на перший квартал 2018 року на 9,5% – до 1,49 грн, з подальшим її збільшенням в наступні три квартали ще на 6,1% – до 1,58 грн.

Своє рішення НКРЕКУ обґрунтовує інфляційною, курсовою і паливною складовими, підвищенням зарплат для енергетиків і, як наслідок, збільшенням ціни електроенергії для всіх генеруючих компаній і НЕК «Укренерго».

Зокрема, електроенергія теплових генкомпаній подорожчає на 16% внаслідок підвищення індикативної ціни вугілля на 25,8% – до $83,08 за тонну. Індикативна ціна розраховується на основі середньозваженої ціни європейського вугільного ринку за період з грудня 2016 до листопада 2017 року, а її зростання продиктовано висхідним трендом європейських бірж у квітні-жовтні цього року. Саме середньорічний показник індексу API 2 на умовах CIF ARA (гавані Амстердама, Роттердама і Антверпена) і закладається в основу формули «Роттердам+», за якою НКРЕКУ визначає ціну вугілля в тарифах вітчизняної теплової генерації.

У 2018-му зростання оптової ціни для непобутових споживачів означатиме збільшення роздрібних тарифів на кіловат-годину приблизно на 10%. Для населення можливість підвищення ціни кіловат-години в наступному році поки офіційно не розглядалася.

Основні конфлікти року

«Роттердам+». Діюча формула ціноутворення на вугілля та електроенергію ТЕС викликала гостру критику з боку низки експертів, яка вилилася протягом 2017 року в нескінченний медійний серіал «Роттердам+». Саме слово «Роттердам» до осені перетворилося на своєрідний бренд боротьби з олігархами, який взяли на озброєння політики.

Прив'язка ціни вітчизняного вугілля до імпортного паритету дійсно виглядає нелогічною, якщо врахувати, що за 10 місяців цього року на ТЕС і ТЕЦ було поставлено 18,2 млн тонн вугілля всіх марок, з якого імпортного – лише 2,2 млн тонн. Раніше очікувалося, що за підсумками 2017 року загальний обсяг імпорту антрациту в Україну з Росії, ПАР і США складе близько 4,5 млн тонн. Це той обсяг, який повинен частково компенсувати втрату Україною антрацитових шахт на НКТ внаслідок блокади.

Виникає закономірне питання: а яка реальна собівартість українського вугілля, і якою має бути його ціна з урахуванням необхідності оновлення виробничих фондів, а також нарощування видобутку вугілля газової групи замість втраченого антрациту?

Отримати відповідь на це питання вкрай складно, якщо врахувати, що комерційна група ДТЕК контролює на сьогодні в країні 88% видобутку енергетичного вугілля і 83% виробництва теплової електроенергії, не маючи при цьому статусу фактичного монополіста. Тариф на електроенергію ТЕС враховує індикативну ціну вугілля, однак структури самого енергохолдингу Рината Ахметова можуть купувати продукцію у своїх шахт за ціною, наприклад, 1500 грн за тонну.

З приватизацією теплової генерації і вугільних підприємств за часів президента Віктора Януковича держава втратила інструменти контролю над сферою ціноутворення у вугільній енергетиці при відсутності будь-яких ціностримуючих механізмів у галузі.

Параліч НКРЕКУ. В умовах, що склалися, експерти почали шукати вихід у створенні незалежної НКРЕКУ. Особлива надія покладалася на оновлення складу членів Нацкомісії відповідно до закону про НКРЕКУ, що допомогло б галузі позбутися тих регуляторів, яким закидали відстоювання інтересів Ахметова та президента Порошенка. Як відомо, оновити склад з першого разу не вийшло. Закон виявився не позбавленим недоліків. Він скасував монопольне призначення членів комісії з боку президента, однак не передбачив відповідальності вищих органів влади (президент, Верховна Рада і Кабмін) за своєчасне призначення членів конкурсної комісії по відбору нових кандидатів в члени НКРЕКУ. В результаті робота комісії в листопаді-грудні на місяць опинилася заблокованою.

Вихід було знайдено лише шляхом внесення змін до закону про НКРЕКУ, відповідно до яких президент отримав право призначати тимчасових членів Нацкомісії до завершення їх конкурсного відбору, але терміном не більше ніж на три місяці. У галузі з'явився шанс на стабільну роботу регулятора в тому випадку, якщо «корупційні сили» не піднесуть чергових сюрпризів у вигляді затримки і зриву конкурсів.

Реформа року. Втім, існує ще один, надійніший спосіб, як позбутися «Роттердам+». Для цього потрібно реалізувати в зазначені терміни положення закону «Про ринок електричної енергії». 11 червня 2017 року Україна увійшла в підготовчий етап створення конкурентного енергоринку, який має запрацювати з 1 липня 2019-го. Встигнути виконати до означеної в законі дати повний обсяг підготовчих заходів вкрай складно. Однак якщо вдасться завершити роботи вчасно, через півтора року країна отримає якісно іншу модель, при якій НКРЕКУ вже не буде адміністративно встановлювати тарифи в конкурентних сегментах.

Так, перехід до конкурентного ринку утруднений несприятливими факторами у вигляді критичної монополізації енергетичної галузі або ізольованості української енергосистеми від ENTSO-E аж до 2025 року. Однак сам процес підштовхне галузь до вирішення багаторічних проблем у вигляді мільярдних боргів, перекручених цінових стимулів, неплатників, перехресних субсидій тощо, і розчистить майданчик для можливості інвестиційного та інноваційного розвитку галузі.

Угода року. За відсутності великої приватизації єдиною помітною угодою на ринку стало придбання групою СКМ у серпні по 25% акцій компаній «Дніпро-», «Захід-» і «Київенерго», а також «Днепробл-» і «Донецькобленерго». Таким чином, імперія Ахметова убезпечила себе від можливих майбутніх ризиків в енергокомпаніях, контрольні пакети яких належать ДТЕК.

Сам факт участі СКМ у приватизаційних конкурсах замість ДТЕК був розцінений експертами як спроба захистити енергохолдинг від репутаційних ризиків на тлі скандалу з «Роттердам +» – адже могли початися серйозні закиди громадськості у використанні енергохолдингом додаткових коштів не на нарощування вуглевидобутку, а на скупку енергетичних активів.

Втім, у листопаді вже сам ДТЕК провів перехресний викуп у СКМ акцій трьох енергомашинобудівних підприємств. Це – відомі на ринку «Гірничі машини», «Дружківський машинобудівний завод» і «Світло Шахтаря». Ці підприємства виробляють гірничошахтне обладнання і, крім українського ринку, мають представництва і збутові компанії в Росії, Казахстані, Білорусі, Польщі, В'єтнамі.

Держава і галузь. 18 серпня 2017 року Кабінет міністрів своїм розпорядженням №605-р затвердив черговий варіант Енергетичної стратегії України на період до 2035 року. Документ прогнозує річне виробництво електроенергії в країні до 2035 року на рівні 195 млрд кВт-год. У більш наближеній перспективі, до 2020 року, виробництво повинно скласти 164 млрд кВт-год, що приблизно відповідає рівню 2015 року.

Залишається загадкою, яким чином розробники стратегії спрогнозували продукування до 2035-го, не маючи на руках ані плану економічного розвитку країни, ані приблизного розуміння майбутньої структури ВВП національної економіки.

У стратегії також відсутні розрахунки необхідних інвестиційних вкладень у галузь, яка характеризується високим ступенем зносу основних фондів і технологічною відсталістю. Раніше подібні прогнози намагалися робити фахівці НЕК «Укренерго» в своїх 10-річних планах розвитку енергосистеми.

Зокрема, в плані НЕК від 2016 року загальна 10-річна потреба в інвестиціях тільки з боку генерації і магістральних електромереж становила близько 500 млрд грн. Це майже 50 млрд грн на рік. Для порівняння: за 11 місяців 2017 року споживачам відпущено електричної енергії на 149,2 млрд грн. При цьому енергокомпанії, що входять в сферу управління Міненерговугілля, освоїли за цей період 10,6 млрд грн капітальних вкладень.

Навіть з наведених цифр нескладно вивести три ключових стратегічних питання енергетичної галузі, відповідей на які поки не існує:

1. На який споживчий попит орієнтуватися в середньо- і довгостроковій перспективі?
2. Яка реальна потреба сектора в інвестиціях і яким чином їх залучити?
3. Де та цінова межа між інвестпотребами галузі і платоспроможністю споживачів, яка забезпечить еластичність попиту?

Ризики-2018. Основний ризик – 50%-ве цінове зростання в мережах. Незважаючи на потужну розкрутку серіалу «Роттердам+», основна загроза для гаманця споживачів у 2018 році зачаїлася не у вугільних шахтах, а в електромережах. Йдеться про майбутній перехід обленерго на RAB-регулювання і стимулююче тарифоутворення.

Зокрема, постановою НКРЕКУ №972 від 27 липня 2017 року, встановлені ставки прибутковості енергопостачальників при переході до стимулюючого тарифоутворення на рівні 12,5% як на стару, так і на нову базу активів. Такий дохід на старі переоцінені фонди вважають надмірно завищеними навіть представники самих обленерго.

По-перше, ставка в 12,5% в рази підвищить тарифи на передачу електроенергії і призведе до 50-відсотків подорожчання кінцевого роздрібного тарифу на кіловат-годину для споживача. Навіть «Роттердам+» на цьому тлі меркне.

По-друге, самі енергопостачальники просто не зможуть освоїти такі величезні потоки грошей, а постачальники енергетичного обладнання і послуг різко підвищать ціни.

Утім, газета «Урядовий кур'єр» постанову №972 поки не опублікувала. Тому у майбутнього оновленого складу НКРЕКУ в наступному році залишаються шанси встигнути відкликати документ і внести до нього необхідні корективи.