Світовий порядок: роздуми про характер націй в історичному контексті

Щодня в новинах звучать фрази “Рада безпеки ООН”, “геноцид”, “злочини проти людяності”, “порушення суверенітету”. Звідки взялись ці слова? Як давно вони в обігу? Частиною якої системи вони є? І чи необхідні вони для співжиття 7 мільярдів людей? У всьому цьому допоможе розібратись книжка Генрі Кіссінджера «Світовий порядок», що потрапила до «Рейтингу книг з економіки», який Mind опублікував нещодавно. 

Бекґраунд: Генрі Кіссінджер є одним з найвідоміших державних секретарів Сполучених Штатів Америки. Йому вдалось зберегти свій вплив і авторитет після відставки у 1977 році і дотепер він залишається одним із найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів – його книжки рекомендують Гілларі Клінтон і Марк Цукерберг.

Проте, будучи адептом реальної політики, Кіссінджер є контроверсійною фігурою. Досить лише перевірити статтю про нього на вікіпедії. Наприклад, в українській версії Генрі Кіссінджер вважає, що краще, аби Україна залишалась в сфері, «яку росіяни вважають простором власної самосвідомості» і виправдовує анексію Криму. В російській версії вказано, що Генрі Кіссінджер зазначає, що “за правилами існуючого світового порядку неприпустимо, щоб Росія анексувала Крим”.

Англійська версія поєднує обидва варіанти. І хоча можна було списати таку мінливість формулювань на рахунок редакторів вільної енциклопедії, правда ж полягає в тому, що прагматизм Кіссінджера і його вміння провадити свою політику, спираючись на реально існуючі можливості й умови тут і зараз, створюють йому образ дуже гнучкого та вмілого переговорника, єдиною постійною цінністю для якого залишаються інтереси своєї країни. Тим цікавіше читати його книжку “Світовий порядок”, яка не намагається зіграти в піддавки з однією зі сторін переговорів. У цій книжці описано характер націй “без купюр”.

Оригінальна назва: World Order by Henry Kissinger

Видавництво: “Наш Формат”

Наклад: 3000 примірників

Сюжет: Як проникливо зазначає автор, для національних держав історія відіграє таку ж роль, як для окремих людей – характер. І схоже, як з людьми, часто ми міряємо незнайомців своїми мірками. Нам здається, що мова, цінності, принципи моралі якщо не однакові, то схожі чи подібні; що глобалізація сягнула тієї межі, коли всі держави погодились працювати в одному правовому полі, і поділяють розуміння допустимих меж, хорошого і поганого. Проте, як показує нам життя і новини про заблоковані резолюції Ради безпеки ООН, світ ще й досі є об’єднанням держав із різною історію, а отже, й різним баченням майбутнього не тільки у підходах, а й у кінцевій меті.

Генрі Кіссінджер береться за те, щоб дослідити ці історії і розказати про них з боку філософії, намірів та упереджень, які має кожна країна щодо спільного проживання на одній планеті.

Найближчим до нас устроєм світового порядку – і географічно, і в понятійному плані – є той, що веде свою історію від Вестфальського миру. Цей мир був підписаний в кінці Тридцятирічної війни і визнавав право на інакшість у межах свого суверенітету. Суверенітет відтоді передбачає невтручання у внутрішні справи одне одного.

Ця система не має головного арбітра, а тому держави є незалежними у проведенні внутрішньої політики в межах своїх національних кордонів. Рушійною силою такої системи стало суперництво за лідерство, проте жодна з європейських країн не була достатньо могутньою, щоб бути одноосібним лідером. Натомість кожній з них доводилось вступати в союзи між собою і формувати коаліції. Такий баланс сил передбачав довші періоди стабільності, що характеризувались політичними іграми, домовленостями і маневрами, і війну лише як крайній випадок захисту власних інтересів. З певними змінами і покращеннями ця система більш-менш успішно вирішувала питання безпеки в межах Європи протягом чотирьох століть. Проте з часом Європа почала переносити цю систему до своїх колоній та пропонувати партнерам, що з’являлись в часи великих географічних відкриттів і активного розвитку торгівлі.

Для деяких культур адаптація цієї системи, чи похідної від неї, не суперечила вже існуючим цінностям і баченню, хоча трактування у різних частинах світу могло трохи відрізнятись від оригінального. Інші ж вибирали варіант паралельного співіснування Вестфальської системи і своєї власної. Та ХХ століття і дві світові війни, винайдення ядерної зброї, загроза третьої світової війни, подальша глобалізація стали каталізаторами, які примусили усі держави активніше шукати єдину для всіх систему мирного співіснування.

У книжці розглядається декілька підходів до встановлення і функціонування світового порядку – європейський, ісламський, азійський, причому Ірану та Китаю присвячені окремі розділи, а також подається роль Америки у сучасному світовому порядку. Вестфальська система не відповідає вимогам часу з декількох міркувань:

1. Баланс сил при загрозі ядерної війни виглядає як обіцянка одночасного подвійного самогубства. Тому підвищення ставок у цій грі не призводить до рішучих кроків, а баланс сил не спрацьовує, оскільки ніхто не хоче завдавати першого удару.
2. Все більше країн намагаються вступити до клубу держав з ядерною зброєю, щоб посилити свій голос на міжнародній арені і збільшити власну безпеку.
3. У межах певних підходів головною задачею є поширення свого бачення життя на весь світ, а не збереження порядку чи підтримання балансу сил.

Знайти відповіді на ці питання, забезпечити мир і дієві механізми вирішення спорів і є задачею для Америки, яка останні 100 років виконувала роль арбітра при вирішенні найбільших суперечок на міжнародній арені. На думку Кіссінджера, великою вадою американської політики є її вагання між прагматичним і концептуальним підходами, між вигодою у теперішніх умовах і відданістю ідеалістичним принципам. Перехід від одного до іншого під час адміністрацій різних президентів робить Америку амбівалентною, що не дає можливості відповісти на ці вимоги рішуче й швидко.

Кіссінджер наполягає на проведені прагматичної політики, виходячи з наявних умов і задач, які треба вирішувати. Хоча це хороший варіант для швидкого реагування, є країни, які діють у ширшому горизонті подій, як Індія, що взагалі міряє цикли історичні відрізками в декілька тисяч років. Для неї Вестфальська система, що існує менше 400 років, є дуже молодою. Тому ми маємо не тільки виходити з поточного стану справ, а і розуміти принципи, за якими ми хочемо жити. Це має бути поєднання прагматичного і концептуального підходу.

Проводячи детальний аналіз політики американських президентів останніх 100 років, Генрі Кіссінджер хоче показати вразливість однобокого трактування намірів партнерів по переговорах на міжнародній арені.
Останній розділ присвячений викликам, з якими стикаються сучасні державотворці в умовах “прямого ефіру” онлайн-технологій і недержавних акторів на міжнародній арені. Такий світовий порядок набагато більш крихкий і розрізнений, ніж можна було очікувати.

Хоча ця робота розповідає про виклики, з якими стикається світова спільнота і Америка зокрема, її також варто читати заради моментів натхнення – починаючи від загального, глибокого і всеохопного аналізу країн і закінчуючи повагою до своїх опонентів, політику яких можна не поділяти, але все одно треба поважати.

Вам сподобається, якщо: ви слідкуєте за міжнародними новинами, вам цікаві світові тенденції і небайдужий розвиток різних частин світу; ви державний службовець.

Вам не сподобається, якщо: ви не любите політику, не дивитесь міжнародні новини, викинули телевізор і вимкнули телефон задля збереження власного спокою.

Головна причина прочитати: згадати, що світ великий і різноманітний, що його населяють 7 мільярдів людей з різними уявленнями, релігіями, історією, і відповідно до цього будувати свої очікування від міжнародної політики.

Придбати книгу можна на сайті видавництва «Наш Формат».