Декан KMBS: «Управління – це геть не про гроші»

Рано чи пізно кожен підприємець замислюється над питанням, чи не повернутися знову до навчання і не отримати ступінь MBA. Когось відлякує вартість, а когось і нерозуміння цінності, яку може дати така освіта у дорослому віці. Одразу попереджаємо, MBA буде корисним не для всіх, а ось для кого саме – Mind розпитав декана Києво-Могилянської бізнес-школи Олександра Саврука. 

Саврук керує KMBS з 2010 року, і через нього пройшло не одне покоління MBA-випускників. Як організовано відбір студентів та викладачів, як відбувається саме навчання та що чекає на бізнес-освіту в майбутньому – читайте у інтерв'ю на Mind.

– Розкажіть про людей, що бажають отримати MBA і готові присвятити два роки навчанню вже у дорослому віці.

– До дорослої освіти шлях у більшості людей непростий. Більшість з тих, хто приходить, є успішними, здобувши попередній непростий і цікавий досвід. Надзвичайно важливо для нас те, що ми працюємо вже з такими досвідченими управлінцями, яким не треба пояснювати базових речей. Ці люди вже отримали настільки багато життєвого матеріалу, що зазвичай потреба більшості з них формулюється як «систематизація знань та вихід на інший рівень». У тому числі – у логіці прийнятті рішень на стратегічному рівні.

Раніше середній вік МВА-учасників у нас був 39 років, зараз 36,5. Інколи вони літають на наші навчальні модулі з усього світу, з їхнього основного місця роботи – чи то з Китаю, чи то з Дубаю тощо. Тож для цих людей ми були в конкуренції у виборі серед світових бізнес-шкіл.

– А як щодо жінок на МВА-програмах – яке у вас співвідношення?

– Інколи ми маємо до 40% жінок в групі. Хотілося б більше.

– Чи корисний МВА-диплом для кар'єри?

– Наші учасники часто говорять, що диплом для них – не головне. Але ми усвідомлюємо, що диплом – це символ того, що людина пройшла певні сутнісні випробування, що вона чогось досягла.  Для власників бізнесу, яких багато на Presidents’ МВА, диплом точно не є чимось первинним для побудови кар'єри. А для виконавчих директорів часом це може бути дуже корисним. Втім, сьогоднішніх керівників оцінюють точно не за дипломами.

– А за чим їх оцінюють?

– За спроможністю реалізовувати певні управлінські ролі у своїх бізнесах. Це дуже легко зчитується – чи людина спроможна, чи ні. Ми працюємо, у тому числі, над підвищенням у першу чергу їхспроможностей (лідерських, творчих, бачити і розуміти природу людини, соціальних систем тощо), потім компетенцій, потім навичок.

– Якщо ваші учні такого високого рівня, як ви добираєте викладачів? Це академіки чи практики?

– Це практики зі спроможністю рефлексування, саморозвитку і концептуального мислення. Тому що досвід треба вміти концептуалізувати і подати. А якщо у них практичного досвіду немає, вони не можуть прижитися у школі. У нас немає чистих науковців-викладачів.

– Чи вимагаєте ви від них якийсь викладацький диплом? Що треба, щоб стати викладачем вашої школи?

– У першу чергу, треба мати досвід. І розуміти, хто є нашим учасником. Якщо цього немає, тоді наші слухачі просто закусять викладачем на сніданок. Тому що вони вже є лідерами – і  кожного викладача спочатку пробують “на зубок”. Це така традиційна гра у наших учасників на етапі знайомства, і це дозволяє швидко ввійти у логіку довіри та спільних пошуків.

Спроможність до викладання – це те, що набувається з часом. Над цим ми працюємо, даємо людям можливість накопичувати досвід, розвивати навички. Інколи шлях викладача може виглядати так: спочатку окремі виступи, потім кейси, потім спільне викладання, потім – самостійне.

– Який середній вік ваших викладачів?

– У нас, наприклад є викладач з американським дипломом та колосальним досвідом – їй 32, і її добре сприймають. А є популярний викладач з однієї з класичних дисциплін, йому за 70 – доктор наук. Це від віку не залежить.

– Є такі школи, на які ви рівняєтесь, вважаєте, що вони все роблять правильно, і вам подобається їхній підхід?

– Оскільки ми маємо своє обличчя і свою сутнісну логіку, ми під свій стиль підтягуємо кращі речі з багатьох інших шкіл.

Дуже часто ті школи, які ми любимо і поважаємо, є нашими партнерами у виїзних модулях. Наприклад, останні декілька років наші учасники виїжджають до Стенфорду.

– Як щодо інших українських бізнес-шкіл? Які у вас стосунки?

– У нас професійний тип відносин, який передбачає обмін і взаємодію в різних варіаціях. Наприклад, коли наші учасники мають виїзний навчальний модуль у Львові, то заїжджають до Львівської бізнес-школи. Її заснували наші колишні працівники і наші випускники. Коли вони приїжджають у Київ, то можуть отримати від нас декілька лекцій. А з іншими бізнес-школами ми бачимося на конференціях або освітніх подіях закордоном.

Ми створюємо кардинально різні продукти для дуже різних категорій людей. Говорити, що ми «лобові» конкуренти, – точно не можна. Ми рекомендуємо потенційному учаснику, перш ніж приймати рішення, обійти всі школи. А якщо  відчуваємо у людини схильність до продукту іншої школи, то прямо про це кажемо. Ми зацікавлені, щоб кожен знайшов свій продукт, своє середовище у своїй школі. Тоді це підвищує загальну довіру до продукту, що називається МВА.

– Розкажіть про відбір. Як потрапити в школу?

– Людина має відчути, що наша пропозиція – дійсно для неї. Ми радимо і очікуємо, що потенційний учасник побуває на якихось наших внутрішніх подіях. Ми їх проводимо багато – це і управлінські дискусії та майстер-класи, і програми управлінського розвитку, і зустрічі-знайомства з командою школи. Людина повинна чітко розуміти, що тут відбувається. Якщо після цього вона починає собі казати: “щось у цьому є” – це вже привід для розмови.

– Ви комусь відмовляєте?

– Таке трапляється, і досить часто. Хоча дехто не вірить, що ми відмовляємо. Питають – вам не потрібні гроші? Інколи ми змушені говорити, що так, нам потрібна якість учасників.

Ми відповідаємо за те, хто буде сидіти в наших аудиторіях. Ми формуємо групу. А взаємодія у групі – це велика частина продукту. Якщо хтось буде “вивалюватися” в ту чи іншу сторону, це буде два роки кошмару для решти учасників. Тому є декілька співбесід, есеї.

На жаль, люди ображаються, коли їм відмовляють, – адже вони щиро хотіли повчитися. Але вони або не готові, або не в тій ролі, або не відкриті достатньо. Навчання передбачає зміну багатьох установок, управлінських у тому числі. А для цього треба бути досить відкритими – і це один з моментів, який ми завжди перевіряємо. Ми вітаємо, коли все ж таки через певний час людина знову може прийти себе спробувати.

– Скільки учасників ви набираєте за рік? І як оцінюєте потенціал ринку бізнес-освіти?

– Від 120 до 160 людейна програми МВА. Чи потрібна така освіта країні? Їй це точно потрібно. Тому що Україна програє з точки зору управлінського рівня в усіх сферах – від державних до бізнесових. У нас управлінню соціальними системами ніколи толком не вчили. В радянські часи було виробниче управління, але це зовсім інше. Більше того, управлінню навчали економісти, що є на сьогодні не найкращим підходом. Тому що управління – це не про економіку. Як і не про управлінські функції. Це управління організацією як цілісним організмо. Але абсолютна більшість управлінських дисциплін в Україні ще базується на вчорашніх економічних університетських дисциплінах.

Управлінці є у будь-якій сфері людської діяльності. Директор школи – управлінець, керівник лікарні – управлінець, у бізнесі половина людей – управлінці. В державі будь-яке рішення впливає на неймовірну кількість ресурсів, людей. Тому очевидно, що присутня колосальна потреба в перепідготовці управлінців у широкому сенсі цього слова.

На країну з таким населенням, як у нас, має бути декілька десятків бізнес-шкіл, які б постійно і ефективно працювали. Ми допомагаємо ставати на ноги регіональним бізнес-школам – через наших випускників, викладачів. Підтримуємо все, що рухається в цьому напрямку, – тому що це єдиний системний шлях розвитку управлінської культури в країні.

– Так куди ж рухається бізнес-освіта? Що буде далі в kmbs? Чи думали ви про онлайн-МВА?

– Освіта змінюється. Останнім часом ми постійно “звіряємо годинники” в пошуку запитань і відповідей. Треба усвідомити, що цифрова освіта не замінює і не може замінити освіту face-to-face. Раніше вважалося, що можна не ходити в школу, а провести певну кількість годин перед комп'ютерним екраном і отримати знання, але це в основному працює для технічних дисциплін. Я можу так вивчити математику, фізику, ще щось. В соціальних науках, наприклад, управлінні, навчання відбувається через взаємодію з іншими людьми, у процесі напрацювання ідей. Просто самому рефлексувати перед екраном – неефективно. Так ви лише отримуєте інформацію, а вам потрібна взаємодія.

У школі ми говоримо про спроможності. Спроможності – це ширше, ніж знання, це вже накачування іншого типу м'язів, що знаходяться між вухами. Це відбувається через взаємодію у командах, обговорення, рішення методологічних задач, кейсів, які не мають однозначно правильних відповідей. Тут працює композиційна, синтетична, творча логіка. Це не можна зробити в цифровому форматі.

Зараз з'являються нові рішення – віртуальна реальність, спільні електронні середовища. Але вони все одно не дозволяють такого спілкування між собою, як у школі. Тому люди сплачують гроші, приїжджають, відриваються від своїх контекстів і борються за таку можливість.

Якщо говорити про те, в чому корисний діджитал-підхід, то нам здаються ефективними гейміфікація, симуляція, bigdata-моделювання, системне моделювання. Це ті речі, з якими можна гратися. Для решти – щоб працювати з ідеєю, філософією, з логікою системного мислення – там все ж таки треба бути у взаємодії з іншими колегами, щоб навчатися.

– Що такого дає МВА, що дійсно варте тих грошей, які люди платять за навчання?

– МВА дає розуміння. Не просто знання, а розуміння. Інформацію, базові знання можна отримати де завгодно – книжки, інтерет. Розуміння – це більш глибинна штука, яка дасть можливість працювати з будь-яким контекстом. Тому що ви матимете щось важливіше, ніж просто набір інформації. Ви отримуєте можливість перезавантажитися самому, часом вибудувати новий світогляд у певних сферах.

А ще – під час навчання ви розумієте, бачите поруч, що є безліч інших нормальних людей, потужних, як і ви, які мають той самий тип питань, проблем, а також деякі відповіді, яких ви шукаєте. Водночас деякими відповідями ви можете поділитися з іншими.

Також учасники розвивають такі спроможності, як системне мислення, уміння бачити невидимі речі,як кажуть наші студенти.Ми керуємо системами, а система – це концепт. Ми не можемо побачити систему, але маємо з нею працювати. Треба у собі ці спроможності знаходити, виховувати, тренувати. Самому це зробити неможливо, точніше, дуже складно. У школі – набагато простіше.

Зрештою, у людей з'являється впевненість, готовність бути творцями нового, нових правил гри. Вони багато принципів починають розуміти – та розуміти, як з ними працювати на практиці. Це той рівень, що дорогого коштує. Досягти його непросто.

У нас є МВА і понад-МВА спеціальні програми, які поєднують керівників дуже високого рівня: міністрів, голів адміністрацій, мерів, військових керівників тощо. Те, що ми даємо, важливо для прийняття рішень у складних системах, в тому числі соціальних екосистемах. Бізнес, культура, військові, державні управлінці, представники соціальних проектів дуже багато речей одне від одного беруть, доповнюють одне одного та одночасно напрацьовують і отримують унікальний досвід.