Військовий експорт: як українські «гаражні компанії» переорієнтувалися на глобальний ринок
Партнерський матеріал

Військовий експорт: як українські «гаражні компанії» переорієнтувалися на глобальний ринок

І чому закиди про тотальне відставання України у галузі ВПК – не більше ніж міф

Цей матеріал також доступний російською
Військовий експорт: як українські «гаражні компанії» переорієнтувалися на глобальний ринок
Фото: УНІАН

Цього тижня у столичному Міжнародному виставковому центрі триває виставка «Зброя і безпека 2018». У ній взяли участь майже тисяча гравців ринку виробництва та експорту озброєння, засобів безпеки та технологій подвійного використання з України, Польщі, Чехії, Хорватії, Туреччини та інших країн. Представлені новинки, зокрема, дають змогу зрозуміти, в якому напрямку та наскільки швидко розвивається глобальний і вітчизняний ВПК.

Військово-прикладний формат виставки було започатковано у 2014 році, коли держзамовлення почало різко відставати від нагальних потреб української армії та силових структур. Цю нішу зайняв приватний бізнес. «Відтоді частка приватних підприємств у виконанні оборонного держзамовлення почала стрімко зростати. Приватні компанії швидко реагують на потреби замовника, є гнучкішими та, на відміну від державних підприємств, позбавлені громіздких бюрократичних обмежень, – каже Олег Брюшковський, виконавчий директор Ліги оборонних підприємств України. – Показово, що близько 60% державного оборонного замовлення 2018 року виконується саме приватними компаніями».

Військовий експорт: як українські «гаражні компанії» переорієнтувалися на глобальний ринок

Фото: УНІАН

Для того, щоб приватні виробники конкурували не лише на національному рівні, а й на глобальних ринках військових технологій, держава повинна істотно полегшити проходження ними процедур отримання експортних ліцензій, зазначають учасники ринку. «Треба усунути механізми, які гальмують розвиток ОПК, наприклад, монополію державних спецекспортерів в сфері міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання. Гальмівним чинником є й недієвість системи відшкодування роялті за використання інтелектуальної власності», – уточнює Валерій Рябих, експерт Defense Express.

Другий крок, який зможе простимулювати державно-приватне партнерство в оборонці, – це зміна системи ціноутворення складових виробництва, яка досі будується на радянських калькуляційних шаблонах. «В існуючій системі норма прибутку обмежена 7-8%. Це анахронізм, особливо враховуючи, що всі розробки здійснювалися підприємцями власним коштом, держава в це довгий час не вкладала ні копійки», – констатує Брюшковський.

Олег Брюшковський також зазначає, що ефективному функціонуванню підприємств «оборонки» всіх форм власності загрожує, зокрема, чинна система ціноутворення на продукцію оборонного призначення: «Вона й досі будується на радянських калькуляційних шаблонах, де норма прибутку підприємств складає 7-8%. Ца е анахронізм, особливо враховуючи, що всі розробки підприємці здійнсювали звласні кошти».

Приватний бізнес у військовому виробництві істотно відрізняється від реалій п’ятирічної давнини. «Сьогодні це вже не лише рюкзаки, взуття й розгрузки для охоронних структур, мисливців і «спецури», це й боєприпаси, стрілецька зброя, оптика, зв'язок, засоби розвідки. Виразною є домінанта приватників у застосуванні в «оборонці» ІТ-технологій, систем зв’язку та радіотехнічної розвідки, зрештою – безпілотної авіації, – каже полковник запасу Олександр Німчинов, консультант одного з державних виробників важкого озброєння та зенітних систем. – Коли в країні було геть відсутнє оборонне держзамовлення, а міністри оборони були громадянами РФ, про таке годі було й мріяти. Проте сьогодні практично кожен «гаражний бізнес» з виробництва мисливських набоїв розробляє боєприпаси натівського стандарту, впроваджує вкрай важливі розробки для ЗСУ, практично кожна компанія, яка обслуговувала, наприклад, інкасаторські автівки, має оригінальні транспортні рішення для піхоти та легкої артилерії», – зазначає він.

Військовий експорт: як українські «гаражні компанії» переорієнтувалися на глобальний ринок
Фото: УНІАН

Засновник Armorum Solutions Іван Савельєв підтверджує, що для модернізації устаткування з виробництва стрілецької зброї для потреб ЗСУ йому не потрібне держзамовлення, регламентні процедури якого вимагають щонайменше два роки. «Достатньо дзвінка сержанта з «передка» та розуміння того, як змінилася тактика використання важкого стрілецького озброєння в сучасній війні ракетних технологій», – пояснює він.

Проте чимало хто з опитаних Mind учасників виставки відзначає істотний позитивний зсув у розвитку державно-приватного партнерства в сегменті виконання державного оборонного замовлення – сторони дедалі менше потребують у своїх стосунках «перекладачів» з мови приватного бізнеса на мову адміністративних процедур та регуляторних обмежень, каже Сергій Скіданов – засновник DEF-C, компанії, що поставляє ЗСУ безпілотні літальні апарати Observer-S. «Єдине, чого ще дуже бракує, це спрощення умов виходу приватних виробників на міжнародні ринки без участі держкомпаній», – зазначає він.

Учасники виставки та експерти підкреслюють, що уявлення про відставання України як експортера та розробника оборонних технологій порівняно з кінцем 1980-х є не більше ніж міфом. «Україна не втратила потенціал, вона втратила легкі можливості експорту міжнародних ринках застарілої радянської техніки, яка скінчилась на складах та в арсеналах, – пояснює Валерій Рябих. – Але натомість з’явилася можливість продавати оновлені та модернізовані варіанти пострадянської техніки, а також унікальні зразки нової техніки та озброєнь, що розроблені в Україні. Наразі модернізовані в Україні зразки пострадянської техніки вже містять велику частку доданої вартості за рахунок вітчизняних розробок та вузлів, агрегатів та комплектуючих західного виробництва. Плюс кваліфікований український інженерний потенціал та достатньо невисока собівартість виробництва, які додають конкурентних переваг для нашої продукції», – зазначає експерт.

Військовий експорт: як українські «гаражні компанії» переорієнтувалися на глобальний ринок
Фото: УНІАН

Важливим компонентом цьогорічної виставки є розмаїття не лише прототипів, а й серійної продукції та технологій подвійного призначення – того, що однаково успішно може використовуватися як для військових потреб, так і в цивільному секторі та в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Наприклад, позашляховики Thor або мобільний комплекс водоочищення компанії MI Engineering. Обом немає аналогів на світових ринках.

«Українські інженери поставили унікальну водоочисну систему на шасі МАЗа та вдосконалили для армійських потреб. Система також універсальна в умовах техногенних та екологічних катастроф, де можливі забруднення поверхневих джерел водопостачання. За витратами пального 3 літри на годину мобільна станція водоочистки виробляє 5500 літрів питної води, що є рекордним результатом. Більше того, на відміну від світових та російських аналогів, вона генерує питну воду навіть за мінусової температури», – каже Дмитро Кравченко, представник компанії-розробника.

Військовий експорт: як українські «гаражні компанії» переорієнтувалися на глобальний ринок
Фото: УНІАН

Цьогорічна виставка демонструє також процес імплементації стандартів НАТО у виробництві військової продукції. «Це дуже важливо з огляду на те, що багато хто з членів Північноатлантичного альянсу – як-от Чехія, Угорщина, Болгарія, Італія та інші – готові розглядати альтернативні російському каналу модернізації свого оборонного сектору, – зазначає Денис Гурак, партнер «Платформи розвитку інновацій», інвестиційно-консалтингового інкубатору, який допомагає українським розробникам у маркетингу та інвестиційному менеджменту своєї продукції.

«Імплементація стандартів НАТО та розвиток приватного військового виробництва України важливі і з погляду симптомів перезавантаження Холодної війни. Не секрет, що присутність російського військового експорту в країнах Азії, Близького сходу та Латинської Америки є не лише елементом ринкової конкуренції, а й важелем російського стратегічного впливу у цих регіонах», – резюмує Гурак. І додає, що посилення українського ВПК на цих ринках могло б істотно похитнути шальки терезів у біполярному світі.  Отже, місце України на мапі стратегічних ініціатив країн демократичного світу, вочевидь, має бути переоціненим.

Військовий експорт: як українські «гаражні компанії» переорієнтувалися на глобальний ринок
Фото: УНІАН

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті