Цугцванг для «Нафтогазу»: чи заборонить наступниця Ангели Меркель «Північний потік – 2»

Німецька партія Християнсько-демократичний союз (ХДС), яку понад 18 років очолювала нинішній канцлер Німеччини Ангела Меркель, минулої п'ятниці обрала нового керівника. Головою партії стала Аннегрет Крамп-Карренбауер, вона ж буде наступним кандидатом у канцлери в 2021 році.

Що може змінитися в «газовій» політиці німецької влади? Новий лідер ХДС вже привернула увагу своєю жорсткою критикою Росії. Вона закликала закрити німецькі порти для суден з російських портів у зв'язку з конфліктом в Керченській протоці, а також заявила, що політичну значимість проекту «Північний потік – 2» для поставок російського газу до Європи в обхід України варто переглянути.

Але близький до Меркель чиновник повідомив The Wall Street Journal, що німецький уряд не матиме жодних правових можливостей зупинити будівництво газопроводу, оскільки всі необхідні дозволи вже видані.

Якщо ж ХДС змінить своє ставлення до «Північного потоку – 2», це може стати перевіркою на міцність єдності в уряді Німеччини: її партнер по правлячій коаліції – Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) – один з головних прихильників проекту, відзначає WSJ. Міністр закордонних справ і член СДПН Хайко Мас уже заявив, що проект не можна скасовувати, а потрібно використовувати як важіль у переговорах з Росією з приводу безпеки України. Є й інша важлива обставина в цій дискусії: колишній канцлер і лідер СДПН Герхард Шредер є головою комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, яка займається будівництвом проекту.

Що означає «Північний потік – 2» для Німеччини? Він дозволить поставляти російський природний газ безпосередньо до Німеччини по дну Балтійського моря, подвоївши потужності вже існуючого «Північного потоку». Експлуатація газопроводу може початися наприкінці 2019 року. Тоді ж закінчиться термін дії контракту на транспортування російського газу між «Газпромом» і «Нафтогазом», переговори про нові умови транзиту сторони на даний час не ведуть.

США і низка європейських країн критикують Німеччину за підтримку «Північного потоку – 2», в будівництві якого, крім німецьких компаній Wintershall і Uniper, беруть участь також австрійська OMV, французька Engie, британсько-голландська Shell. Опоненти «Північного потоку – 2» стверджують, що цей проект збільшує енергетичну залежність ЄС від Росії. Але лише Берлін, як зазначає Financial Times, отримає політичні зиски від його експлуатації.

Якою є геополітична роль «ПП – 2»? Російські газопроводи є надзвичайно корисними інструментами контролю та примусу. Ангела Меркель говорила, що Німеччина також зможе грати в примус через стримування потоків російського газу. «Але це все одно залишає Україну на милість політики Кремля. Запуск «Північного потоку – 2» знімає найпотужніший стримуючий фактор для агресії Москви проти Києва, що смертельно шкодить європейській згуртованості і довірі до Німеччини як до надійного сусіда. Тому «Північний потік – 2» – це тест для Німеччини, чи хоче вона відповідати вимогам політично відповідального лідера Європи», – йдеться в публікації FT.

Її автор також звертає увагу на упередженість популярної критики опонентів «Північного потоку – 2», перш за все, США і Польщі, у яких є власний інтерес – не лише політичний, але і фінансовий, щоб обмежувати торгівлю російським газом на ринках країн ЄС. США прагнуть розширити експорт зрідженого газу в Європу, і Польща бере участь у цій угоді.

Це дозволяє зробити висновок про досить неоднозначну позицію офіційного Києва і, перш за все, НАК «Нафтогаз України», пов'язану з «Північним потоком – 2». З одного боку, виступаючи проти цього проекту, «Нафтогаз» говорить про інтерес зберегти транзит російського газу українською газотранспортною системою. Але конкурентоспроможність українського маршруту залежить виключно від того, наскільки активно «Газпром» торгує з Європою: чим більше російського газу закуповуватимуть країни ЄС, тим більш затребуваними будуть українські газопроводи у «Газпрому» і, відповідно, тим більше доходів від транзиту отримає оператор ГТС.

Однак таке взаємовигідне співробітництво Києва та Москви за нинішніх умов навряд чи можливе. Між країнами п'ятий рік розвивається політичний конфлікт, спровокований анексією Криму з боку Росії та збройним протистоянням на Донбасі. Поки його не врегульовано, визначеності в питанні про майбутнє українських газопроводів складно досягти, не посприяло цьому до цих пір і посередництво Брюсселя.

Які уроки слід винести Україні? У будь-якому випадку, збільшення поставок СПГ до Європи неминуче. Газовий ринок розвивається і стає глобальним. Це полегшує доступ на нього новим гравцям і, відповідно, посилює конкуренцію.

Американські виробники газу і країни ЄС будують нові потужності для активнішої торгівлі СПГ. Поставки з США здатні змінити динаміку цін на газ у Європі та зробити «Газпром» поступливішим у торгівлі. Тому Україні вигідно піклуватися не лише про долю своєї газотранспортної інфраструктури, але і про диверсифікацію поставок і енергоефективності, щоб споживачі на внутрішньому ринку в перспективі були найменш чутливі до зовнішніх ризиків.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS