Прокидач для інститутів: як «Нафтогаз» став дзеркалом українських реформ

Зі скандалами президентської виборчої кампанії в Україні можуть конкурувати хіба що конфлікти, в яких фігурує НАК «Нафтогаз України». Яскравим, але скороминущим епізодом промайнула минулого тижня історія про корупцію у держхолдингу, пов'язана з реалізацією газу з підземних газосховищ. Хтось сприйняв цей скандал як внутрішній корпоративний конфлікт через нечистих на руку менеджерів, а хтось запідозрив Андрія Коболєва і Юрія Вітренка в спробі розіграшу комбінації «наступник», до якої їх підштовхнули дії прем'єра Володимира Гройсмана.

Хто чекає змін? Нагадаємо, голова українського Кабміну напередодні оголосив про новий конкурс на місце керівника «Нафтогазу» всупереч рекомендаціям наглядової ради компанії продовжити контракт з чинним очільником НАК.

Як би там не було, політична ситуація в країні і в самому «Нафтогазі» не підштовхує до прискорення тих прогресивних реформ, які б стимулювали конкуренцію в галузі та розвиток національної економіки в цілому. І, схоже, зараз, коли головне питання на політичному порядку денному – боротьба за владу, завдання таке не ставиться, натомість береться за мету реалізація короткострокових «ручних» проектів, здатних принести миттєву вигоду, показавши швидкий ефект. За лаштунками опинилися дві ключові проблеми – якості державних інститутів і ринкових перетворень на довгу перспективу.

Майбутнє української економіки поки виглядає туманним через відсутність стратегічного планування в системі державної влади. Тому в цілих галузей і найбільших держкомпаній немає конкретних орієнтирів для уявлення про подальші кроки, визначення тактичних завдань і «звіряння годинників» по ​​ходу реформ, щоб тим самим доводити раціональність управлінських рішень і ефективність внутрішніх процесів.

Куди крокує НАК? Два роки тому «Нафтогаз» спробував для себе вирішити цю проблему, розробивши стратегію розвитку бізнесу. Документ, що викликав багато критики, залишився не затвердженим на рівні Кабміну. Але урядовці так і не вийшли з відповідною ініціативою, щоб продемонструвати зі свого боку опонентам у «Нафтогазі» вищий пілотаж у навичках планування бізнесу держхолдингу і галузевих процесів.

Незважаючи на спірні моменти в стратегії «Нафтогазу», на які вказували критики, в її тексті згадувався один вельми важливий елемент ефективних реформ, який став очевидним по ходу досвіду успішних трансформацій в інших країнах, які вже відбулися. Йдеться про створення окремих анклавів, де реалізується нова управлінська модель як зразок для наслідування. Таким анклавом команді Андрія Коболєва представлявся саме «Нафтогаз».

Але ідея, як і раніше, залишається нереалізованою. Вона не знаходить політичної підтримки в уряді та перетворилася на камінь спотикання для багатьох важливих змін у бізнесі компанії, які багато в чому залежать від бюрократичних рішень. Не спостерігається поки що в Україні й інших успішних прикладів, коли окремі комерційні компанії, підконтрольні державі, з неефективних організацій встали на шлях стійкого прогресу.

Це говорить про те, що в країні виявилася затребуваною ідея трудомістких системних змін, а тому всі реформи, як і повноцінний вихід української економіки з кризи, ризикують значно розтягнутися в часі. Хоча вибір на користь створення прогресивних анклавів, як свідчить світова практика, – вигідніша ставка, але в цьому випадку завжди є ризик конфліктів з іншими інститутами, що і демонструє досвід «Нафтогазу» останніх років.

А куди крокує Україна? У світі, як відомо, немає досконалості, а є різноманітність. У Рим ведуть усі дороги, але вони різної довжини. Незважаючи на принципові конфлікти і жорсткі протиріччя, саме «Нафтогаз» своїми специфічними і часом сумнівними методами виніс на політичний порядок денний фундаментальну проблему української економіки – крайню неефективність державних інститутів, їх неспроможність розробляти і приймати якісні рішення стратегічної, а не короткострокової значущості.

«Яка все-таки Україна багата держава! Уже стільки років країну розхитують і розкрадають всі причетні до бюрократичної машини, і ще, судячи з усього, залишається що красти, якщо конкуренція за доступ до державних ресурсів лише посилюється», – такими словами один з провідних західних економістів описав у розмові з Mind свої враження від актуальних тенденцій в українській економіці.

Він зазначив, що в нестабільних умовах, підтримуваних конфліктом на Донбасі та напруженістю у відносинах з Росією, Україна взагалі виявилася позбавлена ​​будь-яких чітких орієнтирів подальшого розвитку. У той час як, наприклад, у США, які виступають основним спонсором українських реформ, економічна стратегія розробляється на півстоліття наперед. А без довгого погляду навіть спроба удосконалити державні інститути ризикує призвести до того, що вони краще вичавлюватимуть адміністративну ренту, замість того аби ефективно регулювати процеси і стимулювати конкуренцію.

Telegram-канал автора: ROTHSCHILD QUEST: ENERGY TRENDS