Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський та виклики в енергетиці

Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський та виклики в енергетиці

Пояснюємо, з якими проблемами в енергетичній галузі зіткнеться цей кандидат у разі перемоги на виборах

Этот материал также доступен на русском
Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський та виклики в енергетиці
Фото: УНІАН

Mind продовжує публікацію редакційного аналізу рішень, які пропонують (або частіше – не пропонують) кандидати в президенти України щодо окремих галузей. З повним переліком запитань, на які ми шукали «відповіді» у кандидатів, можна ознайомитись тут; усі матеріали спеціального проекту Mind «Кандидатська з економіки» – тут.

Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський і АПК

Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський, інновації, технології та телеком

Читайте також: Кандидатська з економіки. Володимир Зеленський, газ та ризики некомпетентності

Передвиборчий штаб Володимира Зеленського не обтяжив себе відповідями на запит Mind.

Редакція могла б обмежитися їдкими зауваженнями про те, що кандидат не розуміє або не хоче розбиратися в проблемах галузі. Але натомість Mind самостійно проаналізував, з якими ключовими викликами в галузі доведеться зіткнутися кандидату вже в перші місяці перебування на президентській посаді.    

Передвиборча програма Володимира Зеленського:
Україна повинна перейти на забезпечення своїх потреб за рахунок власних енергоресурсів, перетворившись згодом на їх експортера на європейський ринок.

Коментар Mind

У програмі кандидата в президенти Володимира Зеленського в енергетичній сфері знайшлося місце лише одній тезі. Безумовно, самозабезпечення країни енергоресурсами з можливістю їх експорту є незаперечною і благою метою.

Так само як і самозабезпечення будь-яким іншим товаром. Однак при пильнішому розгляді гасло самозабезпечення навряд чи може стати за основу енергетичної політики держави. Наприклад, Україна в перспективі може вийти на повне задоволення власних потреб газом і навіть почати його експорт до Європи.

Однак відбуватися це може не за рахунок зростання національної економіки і добробуту громадян, а внаслідок згортання промисловості, а також поганого опалення приватних будинків, коли блакитне паливо стає для українських громадян занадто дорогим задоволенням.

Власне, описаний сценарій і спостерігається в Україні в останні пару років. І якщо тенденція продовжиться, країна цілком може перетворитися на додаткове джерело поставок блакитного палива європейським споживачам – своїм воно більше не знадобиться.

Ще один приклад: одна з найбільших нафтовидобувних країн світу – Венесуела – в березні цього року пережила блекаут національної енергосистеми. Чого-чого, а запасів нафти на території Венесуели більш ніж достатньо.

Однак незважаючи на значні обсяги нафтового експорту, у країні не знайшлося коштів на модернізацію технічно зношеної енергетичної інфраструктури, як не знайшлося і достатньої кількості професійних енергетиків для її обслуговування – на момент блекаута чимало фахівців залишили межі своєї батьківщини.

У зв'язку з цим напрошуються певні аналогії з Україною: у нас фахівці НАЕК «Енергоатом» або ПрАТ «Укргідроенерго» теж виїжджають за кордон у пошуках кращого життя. У цій ситуації можна призначити будь-яку зарплату Андрію Коболєву, як і іншим топ-менеджерам держкомпаній, проте навряд чи їх мільйонні персональні доходи утримають на роботі в енергетичному секторі кваліфікованих працівників з місячними зарплатами в $300–400.

Тим часом саме людський капітал, крім наявності або відсутності енергоресурсів, є одним з головних елементів енергетичної безпеки, що і продемонстрував досвід Венесуели, причиною блекаута в якій стали не міфічні кібератаки з США, а банальна технічна інфраструктурна криза.

Виклики для Зеленського-президента

Якщо Володимир Зеленський переможе на виборах, ніякого велосипеда його команді в електроенергетичному секторі винаходити не доведеться. Справа в тому, що енергетичні реформи в Україні чітко узгоджені з західними партнерами, детально розписані на законодавчому рівні відповідно до європейських енергодиректив, а також забезпечені докладними дорожніми картами.

Залишилося їх лише реалізувати. Питання можуть виникати лише в ході обговорення термінів проведення реформ або їхньої кінцевої вартості для споживача. Тому основним правилом для команди Зеленського на початковому етапі має стати правило «не нашкодь».

Причому не нашкодити доведеться постаратися вже в перші місяці після завершення президентських виборів.

Волею випадку сталося так, що саме при новому президенті доведеться відповісти на низку ключових викликів у енергетичній галузі вже в перші місяці його каденції.

Виклик перший. Перенесення термінів запуску конкурентного енергоринку.

На сьогодні вже для всіх експертів очевидно, що запустити конкурентну модель оптового ринку електроенергії з 1 липня цього року нереально. А значить, відповідну вимогу закону «Про ринок електричної енергії» не буде виконано.

Зірвано терміни зі встановлення відповідного програмного забезпечення (ПЗ) у НЕК «Укренерго», не підготовлено цілу низку необхідних нормативних актів з боку НКРЕКП і Міненерговугілля, не виконано комплексного тестування ПЗ на майданчиках майбутнього ринку, не проведено сертифікацію постачальників допоміжних послуг, не відпрацьовано механізми закупівель і надання фінансових гарантій.

«Якщо ринок запускається з 1 липня, то реєстрація учасників і двосторонніх договорів на платформі має бути завершена не пізніше 1 червня. Відповідно ПЗ повинно бути комплексно відтестовано до 1 квітня, а вся нормативна база прийнята до 1 березня, що вже неможливо», – заявив під час енергетичної конференції Адама Сміта 28 лютого в Києві директор з комерції ПрАТ «Укргідроенерго» Олексій Нікітін.

У цій ситуації Нікітін ставить цілком логічне питання: що для України важливіше – виконати будь-що формальні терміни введення ринку або забезпечити його майбутню ефективну роботу за допомогою належного та якісного виконання всіх необхідних підготовчих заходів?

Тим більше що новина про перенесення дати запуску конкурентного енергоринку не стане для західних стейкхолдерів несподіванкою. І бажано, аби публічно озвучив таке рішення новий президент країни особисто.

Важливо при цьому, щоб заява про перенесення термінів містила чіткий графік завершення підготовчого етапу і не була способом відкласти реформу надовго.

Виклик другий. Підвищення тарифів на кіловат-годину для населення.

Скільки б держава не відтягувала непопулярне рішення про доведення ціни електроенергії для домогосподарств до ринкового рівня, комусь виконати цю невдячну роботу доведеться. І цим кимось, так чи інакше, виявиться наступний президент.

І хоча формально тарифи в електроенергетиці встановлює НКРЕКП, сам факт подорожчання електрики асоціюватиметься у свідомості громадян безпосередньо з першою особою країни.

Як раніше повідомляв Mind, наразі середня ціна кіловат-години для побутових абонентів в Україні становить 1,03 грн, тоді як у країнах ЄС аналогічний показник дорівнює 20,5 євроцента.

При цьому ціна кіловат-години для непобутових українських споживачів коливається від 2,5 до 3,25 грн. Зрозуміло, що намагатися впровадити ефективний конкурентний енергоринок в умовах подібних цінових перекосів – завдання нелегке.

Можливо, що процес підвищення ціни струму для населення вдасться згладити за рахунок цінового перегляду інших складових комунальних платіжок, зокрема газу.

У будь-якому випадку подорожчання бажано провести в декілька етапів, щоб воно не мало шокового характеру для споживачів.

Виклик третій. Введення аукціонів для ВДЕ.

По правді кажучи, «зелена» інвестиційна хвиля останніх двох років була продиктована у вітчизняній енергетиці суто політичним проєвропейським фактором.

У той час як з технічної точки зору особливої ​​потреби в спорудженні поновлюваних джерел в Україні не було. На сьогодні національна енергосистема працює в умовах глибокого профіциту.

Її загальна генеруюча потужність, разом з неконтрольованими територіями Донбасу і Криму, перевищує 55 000 МВт при використанні в зимовий період близько 24 000 МВт.

Просто кажучи, Україна без спорудження ВЕС і СЕС могла б чудово обійтися як мінімум до 2025-го, а то і 2030 року. Проте «зелена» хвиля має низку інших позитивних чинників для країни, які не можна ігнорувати.

Це впровадження в країні передових екологічно чистих технологій, створення конкуренції монополістам у традиційній енергетиці, а також поступова зміна конфігурації енергосистеми відповідно до сучасних викликів і вимог.

Не можна також скидати з рахунків загальнополітичні та загальноекономічні вигоди – Україна у своїй енергетичній політиці дотримується принципів сталого розвитку та підвищує власну інвестиційну привабливість.

Однак для можливості подальшого стриманого розвитку відновлюваної енергетики в країні необхідно прийняти законопроект про запровадження «зелених» аукціонів – цей крок дозволить знизити ціну «зеленої» кіловат-години до прийнятного для споживача рівня.

Важливо також у подальшому не пускати «зелену» хвилю на самоплив і чітко регулювати на державному рівні кількість нововведених потужностей відновлюваної енергетики відповідно до маневрених можливостей енергосистеми.

В іншому випадку в Україні на зміну «зеленому» буму прийде «зелений» технічний і інвестиційний колапс.

Виклик четвертий. Введення RAB-регулювання.

Перехід до стимулюючого тарифоутворення для обласних електропостачальників є другою за значимістю реформою в енергетиці – після впровадження конкурентного енергоринку. Ця реформа пов'язана з підвищенням тарифів на кіловат-годину, але покликана забезпечити більш ефективне і раціональне інвестування тарифних засобів у модернізацію і розвиток електропостачальної інфраструктури.

Наразі ступінь технічного зносу електромереж в Україні перевищує 70%. Про необхідність впровадження RAB-регулювання в Україні активно говорять ще з часів прем'єрства Миколи Азарова, однак реформа упирається в складність визначення оптимальної ставки на нову і стару базу активів для обленерго.

У цьому питанні важливо знайти золоту середину між інтересами енергокомпаній та їх споживачів і уникнути перекосів у той чи інший бік. Згідно з існуючим базовим сценарієм НКРЕКП, передбачається встановити єдину ставку як на старі, так і на нові активи енергокомпаній на рівні 12,5%.

Це призведе до зростання ціни кіловат-години для населення в перший регуляторний п'ятирічний період з 2019 по 2023 рік на 48%. Менш болісний для споживача сценарій озвучив експерт енергетичних програм «Центру Разумкова» Віктор Логацький: 5% на старі активи і 18% – на нові.

Такі ставки, на думку експертів центру, призведуть до зацікавленості енергетиків інвестувати в спорудження нових потужностей – з одного боку, а також знизять ціновий шок для споживача – з іншого.

Сценарій «Центру Разумкова» передбачає подорожчання кіловат-години для побутових абонентів протягом п'яти років на 29,5%. Обирати між можливими сценаріями доведеться вже новій владі.

   

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті