Складнощі перекладу: як онлайн-ЗМІ доведеться виконувати «закон про мову»

25 квітня Верховна рада прийняла законопроект №5670-д про забезпечення функціонування української мови як державної, який користувачі соцмереж назвали просто – «закон про мову». Що саме ухвалили депутати, достеменно невідомо: на сайті парламенту ще немає остаточної версії закону. У відкритому доступі є текст законопроекту до другого читання, який взяли за базу. Відомо, що до цього тексту надійшло майже 2000 правок, частину з яких могли прийняти, а частину – ні.

Якщо ж відштовхуватися від тексту до другого читання, то серед іншого законопроект зобов’язує друковані та он-лайн засоби масової інформації видаватися українською мовою. Інші мовні версії також можуть існувати, але українська має бути основною.

Головний ініціатор законопроекту народний депутат України Микола Княжицький підтвердив, що така норма буде присутня і у фінальному тексті закону. За його словами, всі веб-сайти державних та комунальних органів і підприємств повинні мати україномовну версію. Те ж саме стосується веб-сайтів зареєстрованих ЗМІ та підприємств, що зареєстровані в Україні або принаймні мають українське представництво.

«У переважній більшості зазначені веб-сайти вже мають версії українською мовою. Але для тих, хто ще продовжує ігнорувати інтереси україномовних громадян, закон встановлює трирічний строк, протягом якого україномовні версії сайтів мають запрацювати», – написав Княжицький.

У якому мовному вимірі живе український інтернет?

Серед топ-30 суспільно-політичних ресурсів в Україні лише 12 мають українську версію за основну або ж використовують адаптивний мовний інтерфейс – це коли мова сайту підлаштовується під системні налаштування користувача. Такий інтерфейс, наприклад, притаманний сайту obozrevatel.com: користувачі потрапляють на версію російською чи українською мовами залежно від того, яка мова в них встановлена в браузері.

З тридцятки найпопулярніших інформаційних сайтів у дев’яти є можливість перемикання зі стартової російської на українську та відповідна кнопка на головній сторінці. Решта ж сайтів із списку не мають повноцінних версій українською мовою.

Які мови використовують найбільші інформаційні ресурси в Україні

Цікаво, що чіткої кореляції між мовними версіями та географічним розподілом аудиторії не спостерігається. Наприклад, у видання strana.ua понад 6% аудиторії – Росія. Згідно з даними лічильника Similarweb, майже 10% свого соціального трафіку ресурс отримує із заблокованих в Україні російських соціальних мереж «Одноклассники» та VK. А серед джерел реферального трафіку – російський агрегатор smi2.ru.

Схожа ситуація у сайту fakty.ua. За даними того ж лічильника, понад 8% аудиторії ресурсу приходить із Росії, і майже 5% – мешканці США, Німеччини й Білорусі. У того ж obozrevatel.com із його адаптивним мовним інтерфейсом понад 7% аудиторії надходить із Росії, а у 24tv.ua, де українська мова за основну – понад 6%.

Деякі видання, що не мають повноцінних версій українською мовою, практикують двомовність – коли авторські колонки або матеріали публікуються мовою оригіналу. Наприклад, на переважно російськомовному ресурсі AIN.ua, що пише про IТ-бізнес, стартапи й технології, можуть з’являтися колонки українською. А видання про малий і середній бізнес MC.today влаштовувало «українські п’ятниці» – коли кожний останній день тижня всі матеріали публікувалися українською.

У видання Liga.net, що, за даними Інтернет Асоціації України входить до топ-15 суспільно-політичних ресурсів України, є розділ «Головні новини українською».

Створення повноцінної україномовної версії ресурсу його керівництво зараз лише обмірковує. «Закон дає нам кілька років, у зазначений термін ми виконаємо вимоги закону. Можливо, навіть раніше», – пояснив у бесіді з Mind  СЕО Ligamedia (Liga.net) Дмитро Бондаренко.

Скільки коштує українська версія?

На думку Дмитра Бондаренка, формально виконати умови закону можна в будь-який момент: просто «загнати» все в автоматичні перекладачі. «Але це буде нечитабельно. Щоб зробити якісну версію ще однією мовою, потрібні перекладачі в штат, літредактори. Крім того, інвестиції в допрацювання CMS і front end – програмної частини сайту. Все це досить суттєві витрати – як фінансові, так і організаційні. Ми будемо думати над дизайном вирішення цієї задачі, поки простої відповіді нема», – розповів він.

Дійсно, щоб створити ще одну мовну версію сайту, крім перекладу контенту, необхідно внести програмні зміни. Тобто повністю продублювати всі розділи на рівні платформи. Вартість такої роботи залежить від того, на якій платформі створено сайт: чи це готовий безкоштовний (наприклад, Wordpress) або платний шаблон, чи сайт, написаний «з нуля».

Як розповідає директор «Фьючер Медіа» (видавець Mind.ua) Євген Шпитко, у випадку готових платформ, плагін для другої мови можна докупити. Причому вкластися можна в сумму до $300 на рік. Якщо робити другу мовну версію для самописного сайту, де така функція була попередньо не передбачена, то на її створення може знадобитися приблизно два місяці. Вартість розробки може коливатися в межах $1000–5000.

Щоб повністю перекладати сайт, на якому щодня виходить приблизно 50 новин, 5–7 великих матеріалів (як, на Mind.ua, наприклад), потрібно мати в штаті трьох перекладачів. Ці витрати також перевищують $1000 на місяць.

Як мова впливає на популярність видання?

Наявність кількох мов на сайті в українському інтернеті – це зазвичай суто іміджевий крок,  а також гонитва за пошуковим трафіком. Адже для більшості читачів, економічно активної аудиторії, мова не має значення. «Наприклад, видання «Економічна правда», до 2012 року не мало російськомовної версії, однак доля відвідувачів з РФ сягала 8%. А прес-служба «Газпрому» миттєво реагувала на матеріали», – згадує Шпитко, який керував проектом у 2008–2011 роках.

Зараз у Mind є три мовні версії, дві повноцінні: основна – українська та додаткова російська, на яку можна переключитися за допомогою кнопки на головному екрані. Проте цю функцію використовує лише 4% читачів.

Ймовірно, частина видань не захоче робити версії українською і шукатиме можливості, щоб ухилитися від виконання закону. Наприклад, шляхом відмови від статусу інформаційного агентства чи ЗМІ, або перенесення хостингу закордон. За оцінками Дмитра Бондаренка, більшість українських онлайн-ресурсів вже працюють без відповідного статусу. Як держава впливатиме на такі видання, наразі не відомо.