Ефект Серсеї: як колеги можуть перетворитися на запеклих ворогів

Ефект Серсеї: як колеги можуть перетворитися на запеклих ворогів

І чим гасити емоційні «пожежі» в колективі

Цей матеріал також доступний російською
Ефект Серсеї: як колеги можуть перетворитися на запеклих ворогів
Серсея Ланнистер з «Гри престолів»
HBO

Командна гра іноді може стати пасткою для амбітних, адже в деяких випадках ризикує перетворитися на запеклу боротьбу суперників. Так, не всі учасники дійсно готові ділити перемоги і поразки на всіх. І якщо деякий час амбіції можуть майстерно приховуватись, то згодом вони все рівно візьмуть верх. Отже, керівнику варто заздалегідь підготуватись до подібних струсів у колективі та спрацювати на випередження.

Mind пропонує переклад і адаптацію опублікованої на сторінці Стенфордської вищої школи бізнесу (ВШБ, Stanford Graduate School of Business) статті, що пояснює правила поведінки у таких обставинах. Матеріал підготовлено в партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».

Нове дослідження демонструє, що люди зі спільними цілями можуть потрапити в пастку «псевдозмагання», що завдає шкоди всім його учасникам.

«Не намагайтеся відтворити «Гру престолів» у реальному офісному житті. За даними дослідження, запекла боротьба зменшує шанси на досягнення цілей», – наголошує головний фотограф серіалу HBO Гелен Слоун (Helen Sloan).

Восьмий сезон «Гри престолів» добіг кінця, останній ефір якого відбувся 19-го травня. Глядачі вже знають, що одна із найхолоднокровніших героїнь фільму не здобула перемогу і загинула.

Зради й підступні маневри вигаданого Вестероса – героя серіалу «Гра престолів», не такі ж ефективні у реальному житті. Навпаки – у дослідженні Сзу-чі Хуан (Szu-chi Huang), доцента з маркетингу Стенфордської ВШБ, йдеться про те, що затяті суперники, які вдаються до взаємного саботажу, можуть врешті-решт позбутися шансів на досягнення важливих цілей.

Хуан пояснює, що «всередині компанії конкуренція повинна бути чітко регламентована». «Змагання залучає до діяльності більше працівників, і це добре». Втім, як стверджує Хуан, воно також має руйнівні наслідки, особливо коли працівники перетворюють досягнення особистих цілей на квест, щоб довести, що вони кращі за колегу за сусіднім столом. Також, на думку дослідниці, наша фіксація на перемозі може спотворити уявлення про ситуацію і призвести до неточного прогнозування результатів.

Ці висновки представлені у двох матеріалах Сзу-чі Хуан, написаних нею спільно зі співавторами. Хуан розповідає, що до цієї розвідки її надихнула попередня робота, яку вона разом із колегами опублікувала в «Журналі споживчих досліджень» у 2015 році. У ній було продемонстровано, що учасники кампанії зі схуднення Weight Watchers спочатку працювали як команда, заохочуючи одне одного. Однак, наближаючись до мети, вони все більше віддалялися від колег і навіть припиняли відвідувати зібрання. Одним із можливих пояснень є те, що, втрачаючи вагу, суб'єкти відчували, що більше не потребують колективної підтримки. Хуан зацікавилась альтернативними варіантами.

Коли початкова мета зникає з виднокола

«Нам стало цікаво, чому вони так чинять. Можливо, через те, що починають відчувати тиск змагання, – пояснює дослідниця. – Раптом люди починають думати: «Я знаю, що можу схуднути, але цього недостатньо. Я повинен схуднути більше за інших, щоб виглядати здоровішим і гарнішим за них».

Щоб дослідити поведінковий ефект від такого уявного «псевдозмагання», Хуан співпрацювала з Стефані Сі Лін, колишнім аспірантом із маркетингу Стенфордської вищої школи бізнесу, а нині – доцентом Сингапурського університету менеджменту, та Їнг Жанг – професоркою Пекінського університету. Вони розробили експерименти, в яких суб'єкти виконували творчі вербальні тести й грали в різноманітні ігри, щоб дістати подарункові сертифікати від Amazon. Учасникам повідомляли, що всі, хто здобудуть певну кількість балів, одержать подарункові сертифікати. У цьому полягала суть експерименту. Також суб'єкти працювали з напарниками і мали можливість своїми діями впливати на їхній рахунок.

Дослідники зробили приголомшливе відкриття. Наближаючись до власних цілей, суб'єкти виявляли більшу схильність заважати своїм напарникам і розслаблятися, вважаючи, що мають переваги. Крім того, вони радше обирали ігри, в яких очікували показати кращі результати за своїх партнерів, навіть якщо самі здобували гірший результат.

«Наближаючись до мети, люди схильні змінювати орієнтири, – пояснює Хуан. – Врешті-решт вони зосереджуються на відстані між собою та своїми напарниками, а не на відстані до мети».

Хуан вважає, що такий підхід має сенс у реальному змаганні, «в якому перемога визначається твоєю позицією відносно іншої особи. Ви обоє можете програвати, однак, здобувши хоча б на бал більше, ви все одно виграєте». У випадку псевдозмагань люди, навпаки, діють алогічно, бо за перше місце не існує реального призу, а уявна можливість перемогти лише відволікає їх від досягнення особистих, по-справжньому цінних і корисних, цілей.

Зосередження на перемозі спотворює прогнози

Згідно з другим дослідженням, проведеним Хуан, Даніелою Купор, яка захистила дисертацію у 2016 році на базі Стенфордської ВШБ і є нині доцентом Бостонського університету, а також Мелані Бракс, яка закінчує аспірантуру в Стенфордській ВШБ, суб'єкти, яких попросили передбачити результати різноманітних змагань, були схильні вважати, що їхні суперники недаремно вірять у свою перемогу.

«Коли спостерігачі передбачають результати своїх суперників, вони систематично перебільшують імовірність їхнього виграшу, – пояснює Купор. – Таке хибне уявлення походить від раніше не задокументованого уявлення про те, що люди зазвичай досягають своїх цілей. Це і спотворює прогнози спостерігачів».

Хуан стверджує: ми схильні вірити у перемогу суперників через те, що наші очікування глибоко укорінені в уявленнях, сформованих культурними міфами, зосередженими на переможцях. «Спостерігаючи за змаганнями, ми часто бачимо, як хтось перемагає», – зауважує вона. «Олімпійські ігри присвячують основну увагу переможцям, а не тим 99% спортсменів, які доклали зусиль, але програли. Журналісти також переважно розповідають історії успіху людей, які прагнули виграти, і врешті-решт їм це вдалося. Це ще одна з можливих причин, чому у нас формується така хибна думка. Насправді тих, хто програє, значно більше за переможців».

Робота над внутрішньою конкуренцією

Ефект Серсеї: як колеги можуть перетворитися на запеклих ворогів

За словами Хуан, в обох дослідженнях йдеться про потенційні ризики внутрішньої конкуренції. Організація, яка, оцінюючи працівників, спирається, приміром, на особисті цілі або показники ефективності, повинна уважно створювати умови для конкуренції та структурних порівнянь, які б перешкоджали ймовірним намірам деяких працівників саботувати своїх колег. Інакше саботажники можуть знизити чиї завгодно показники, навіть свої.

На думку Хуан, «компанія може спробувати реструктурувати схему порівняння, зіставляючи тих, хто перебуває на різних етапах кар'єри, а не на одній. Зробити це можна, наприклад, через систему наставництва».

«Або ж слід акцентувати увагу на відмінностях і унікальних рисах кожного працівника, завдання й проекту, щоб порівняння більше не мало такої ваги. Всі ці речі сприятимуть зниженню небажаної конкуренції та елімінації бажання саботувати робочий процес», – додає вона.

Також, на думку Хуан, тенденція ототожнювати намір з майбутнім виграшним результатом може змусити людей приймати неправильні рішення в будь-якій сфері – від інвестування до виборів. Вважаючи перемогу кандидата на політичну посаду беззаперечною, ми можемо недостатньо його підтримувати; переоцінюючи шанси на успіх, ми здатні інвестувати в хибний проект. Хуан наполягає, що для спростування цих хибних уявлень потрібні додаткові дослідження.

Переклад підготовлений в партнерстві з бюро перекладів «Профпереклад».

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті