Нова енергобезпека Європи: що потрібно врахувати Брюсселю

Нова енергобезпека Європи: що потрібно врахувати Брюсселю

Чому ринковий сценарій і співпраця «Нафтогазу» з «Газпромом» на даному етапі несумісні, отже абстрагуватися від політики не вдасться

Цей матеріал також доступний російською
Нова енергобезпека Європи: що потрібно врахувати Брюсселю
Фото: pixabay

Напевно, найбільш вражаючим результатом тристоронніх консультацій щодо майбутнього українського газового транзиту, які 28 жовтня пройшли в Брюсселі, стала реакція заступника голови Єврокомісії Мароша Шефчовича.

«Я розчарований ходом переговорів», – заявив він на брифінгу після зустрічі міністра енергетики України Олексія Оржеля, його російського колеги Олександра Новака, голови «Нафтогазу» Андрія Коболєва і голови правління «Газпрому» Олексія Міллера.

«Але я не здаюся, – також зізнався Марош Шефчович. – Ближче до кінця переговорів ми стали краще чути один одного і розуміти, в яких питаннях можемо досягти згоди».

Єврокомісія виступає за підписання нового довгострокового контракту на транзит російського газу через Україну після 2019 року. Аналогічний інтерес також озвучують в уряді Олексія Гончарука. У «Нафтогазі» зазначають, що нова транзитна угода має бути укладена між «Газпромом» і Оператором української ГТС, виділеним зі структури держхолдингу, «на значний термін». У ній мають бути зафіксовані обсяги транспортування газу, щоб забезпечити надійну роботу системи.

Крім того, угода повинна відображати правові норми ЄС, які Україна імплементує в рамках євроінтеграції. «На таких принципах «Газпром» працює зі своїми контрагентами в Євросоюзі. Перехід на загальноприйняті європейські правила значно спростить роботу «Газпрому» з Україною», – зазначив Андрій Коболєв.

Однак Росія пов'язує підписання транзитного контракту з врегулюванням суперечок «Нафтогазу» і «Газпрому» в Стокгольмському арбітражі, за якими НАК виграв 2,6 млрд. Також у Москві говорять про пакетну угоду, в якій будуть позначені параметри не лише транзиту російського газу через Україну, але і умови прямих поставок російського газу на український ринок.

Але таке обумовлення газового співробітництва між Україною та Росією суперечить принципам вільного ринку і підсилює його залежність від політичних чинників, які і без того продовжують впливати на врегулювання ситуації.

Так, керуючись зовнішньополітичною стратегією Росії, «Газпром» бачить своєю метою якщо не відмовитися, то мінімізувати співпрацю з Україною, попри перспективу комерційної вигоди від такого партнерства.

Будівництво газопроводу «Північний потік – 2» в обхід української території хоча й обіцяє виграш деяким європейським компаніям, але шкодить енергетичній безпеці Євросоюзу.

А наявність діючих довгострокових контрактів «Газпрому» з контрагентами в ЄС, у яких російська сторона взяла на себе функції забезпечення українського транзиту, заважає «Нафтогазу» реалізувати плани щодо прямої взаємодії з європейськими компаніями для надання їм транспортних послуг (для цього точки прийому-передачі російського газу повинні бути перенесені на східний кордон України, у результаті чого роль «Газпрому» обмежиться територією Росії).

Такі неоднозначні обставини дозволяють Марошу Шефчовичу стверджувати, що для успішного просування переговорів про майбутнє транзиту російського газу через Україну «не вистачає політичної волі».

Наступну спробу досягти конкретних домовленостей сторони планують здійснити в листопаді. Але є передумови для того, що чергова тристороння зустріч відбудеться пізніше – у грудні, коли почне виконувати свої обов'язки новий склад Єврокомісії під керівництвом Урсули фон дер Ляєн. Замість Мароша Шевчовича єврокомісаром з енергетики, як очікується, стане Кадрі Сімсон – колишній міністр економіки й інфраструктури Естонії. Сімсон відома своїм вельми критичним ставленням до російської енергетичної політики, тому її призначення посилює ризики для «Газпрому», але може виявитися вигідною підмогою для української сторони.

Разом із тим перегляду потребує не лише формат газового співробітництва України, Росії та ЄС. Енергетична політика Євросоюзу також вимагає значних змін, щоб відповідати новим викликам, пов'язаним з трансформацією енергоринків.

Які важливі обставини слід узяти до уваги Урсулі фон дер Ляєн, щоб уникнути пасток своїх попередників, врегулювати газові відносини з Україною і зміцнити позиції ЄС? Раціональну відповідь на це питання нещодавно було опубліковано в статті на сторінках французької газети Le Monde. Її автори – відомі дослідники енергетичної політики Аурелія Брос з Гарварду і Тьєрі Брос із Оксфордського інституту енергетичних досліджень.

У своєму зверненні до Урсули фон дер Ляєн вони говорять про актуальні тенденції на енергоринках, ризики, які з ними пов'язані, а також описують можливості для вирішення складних проблем. Дослідники не обійшли увагою й Україну, залучену в європейські трансформаційні процеси.

Mind пропонує адаптований переклад цієї публікації, яка здатна розширити уявлення про перспективи енергетичної політики України та Євросоюзу.

Чому глобальна енергетична концепція заходить у глухий кут?

Закривши британські вугільні шахти 1984 року, прем'єр-міністр Маргарет Тетчер – мимоволі – зробила більше користі для навколишнього середовища, ніж багато хто з політиків відтоді.

XXI століття почалося понад 10 років тому, проте європейська енергетична політика, як і раніше, ґрунтується на застарілих концепціях. Вона будується на постійній трансформації «нероздільного тріо»: безпека, конкуренція і сталий розвиток.

Інакше кажучи: безпека постачань та інфраструктури, що забезпечує транспортування енергоносіїв; гармонізація та лібералізація європейського внутрішнього енергетичного ринку, а також максимально можливе «озеленення» нашої енергетичної системи. Здається, все було розроблено так, щоб кожен громадянин Європи міг отримати доступ до надійного й дешевого джерела енергії.

Хоча ця комбінація приваблива на папері, її застосування щодня ставить багато суперечливих завдань. Причина проста: ці три цілі несумісні, і де-факто необхідно встановити порядок переваг або навіть виключити одну з них.

Зрозуміло, що безпека завжди була на першому місці. Ринок пережив значні злети й падіння внаслідок втручання держави. Візьмемо, наприклад, самостійне рішення Німеччини щодо відмови від ядерної енергетики 2011 року без жодних консультацій з іншими державами – членами ЄС.

Що стосується мети сталого розвитку, то вона стала таким собі пасажиром третього класу, про якого ніхто не піклується серйозно. Хіба що компанії, що займаються екологією, та політики, які через відсутність серйозних рішень у наші дні знаходять захист у цілях, вирішити які можливо в далекому майбутньому.

Коли справа доходить до сталого розвитку, ми повинні визнати, що економічна та фінансова криза 2008–2009 років виявилася більш ефективною в скороченні викидів парникових газів, ніж будь-яке нормативне регулювання ЄС. Але якою ціною? І, правду кажучи, єдине рішення, доведене вашими нещодавніми попередниками для скорочення викидів парникових газів, – це постійний економічний спад! Ми не впевнені, що це сподобається європейським виборцям!

Хіба сталий розвиток не є невід'ємною частиною безпеки? Зрештою, хіба він не є ключем до нашого довгострокового загального благополуччя перед лицем глобальних кліматичних змін? Проблема в тому, що уявлення про енергетичну безпеку, на яке в наші дні орієнтується Європа, має коріння у початку Першої світової війни, коли Уїнстон Черчілль вирішив відмовитися від вугілля й перейти до використання нафти як палива для королівського флоту.

Відтоді енергетична безпека стала синонімом прагнення до:

  • доступних джерел (це призвело до численних сутичок на Близькому Сході й в Африці);
  • забезпечення маршрутів постачань і, отже, будівництва інфраструктури, яка дозволяє транспортувати енергоресурси;
  • диверсифікації поставок енергоносіїв, що означає створення розвиненої та надійної інфраструктурної мережі.

Після Другої світової війни європейські армії підтримали прагнення Черчілля до «тотальної нафти», й уряди у своїх рішеннях керувалися виключно страхом виникнення її дефіциту. З огляду на складну геополітичну ситуацію, почуття страху тільки посилилося після нафтових криз 1971 і 1979 років, а також оголошень про «пікову нафту» і «піковий газ», після яких їх видобуток, за прогнозами, мав піти на спад.

Європейці зрозуміли, що вони залежні. Країни-виробники (більшість з них – держави, багатство яких засновано на ренті від видобутку) також занепокоїлися тим, що постачання скорочуватимуться або навіть зупиняться зовсім...

Щоб посилити безпеку, європейські енергетичні компанії, європейські країни, Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) та Енергетична хартія розробили договірну, економічну й дипломатичну систему для надійної і своєчасної доставки нафти, природного газу, урану та вугілля...

Незважаючи на складні рішення Брюсселя, який прагне продемонструвати актуальність своєї стратегії, священне тріо – безпека, конкуренція, сталий розвиток – залишається принципово незбалансованим. Більш того, наше членство в багатосторонніх організаціях (МЕА та Енергетична хартія), метою яких є забезпечення безпеки викопних видів палива, обмежує нашу свободу за часів стрімких змін в енергетичному секторі.

Сьогодні це призводить до жахливих невідповідностей і уповільнює європейський енергетичний перехід (від використання викопних видів палива до поновлюваних джерел енергії). На жаль, ситуація з проектом «Північний потік – 2» є яскравим тому підтвердженням.

Як це позначається на енергобезпеці?

Схоже, що в останні кілька років Німеччина повернулася до практики ізольованих дій в ім'я винятково власного енергетичного переходу. Хоча мотиви похвальні, результати вельми сумнівні. Відмова від ядерної енергетики спричинила збільшення споживання вугілля в Німеччині та фактично збільшення викидів парникових газів. Нещодавно уряд країни похвалив себе за те, що поставив перед собою «амбітну мету»: закрити всі вугільні шахти до 2038 року.

Цікаво порівняти це політичне рішення з реальністю. Різке падіння цін на природний газ цього року вже призвело до швидкого результату: викиди CO2 знизилися без будь-якого політичного втручання. В результаті прогнозується зростання імпорту природного газу. Також слід пам'ятати, що внутрішній видобуток газу в Німеччині знижувався роками.

Водночас Берлін захопився новою «стратегією», спрямованою на організацію постачань газу через обмежену кількість маршрутів. Як тільки газопровід «Північний потік – 2» буде побудований, транспортний коридор через Балтійське море стане основним маршрутом німецького імпорту газу.

Оскільки Німеччина сконцентрує постачання газу на своїй території, то такі країни, як Бельгія, Данія, Франція, Нідерланди і Польща, ризикують зіткнутися з ситуацією, коли їм буде необхідно вольовим рішенням знизити попит у своєму промисловому секторі для порятунку німецьких споживачів, якщо в Німеччині виникне дефіцит палива через перебої з постачаннями.

Чи прийнятно те, що Німеччина, як найбагатша країна ЄС, змушена покладатися на інші держави Євросоюзу для забезпечення власної безпеки?

З 2010 року члени ЄС мають зобов'язання щодо взаємодопомоги в разі непередбачених обставин (стихійних лих, технічних аварій, терористичних атак тощо). Але є прецедент, коли Європейський суд у справі про експлуатацію газопроводу Opal ухвалив, що принцип енергетичної солідарності не може бути обмежений винятковими ситуаціями, а повинен трактуватися більш широко. Тепер вам вирішувати, як це реалізувати.

І нарешті, «Північний потік – 2» підтримує гострі дебати «за або проти США», «проти Росії», «проти НАТО», «проти України» і т. д. Здається, що всі готові зробити свій вклад в уявлення про те, яким має бути контракт на транзит газу через Україну і як забезпечити надійні поставки газу в Європу.

Основні перестороги

Пам'ятайте, що на ринку, який побудований на принципах лібералізації, найкращою гарантією безпеки завжди залишається конкуренція. Нехай конкуренція робить свою справу. Енергетичні компанії ЄС повинні відмовитися від вимог про політичну і державну підтримку своїх проектів, які можуть не мати майбутнього (обставина, яку президент Франції Еммануель Макрон, схоже, взяв до уваги, коли підтримав нову версію газової директиви в лютому 2019 року, що обмежує вплив «Газпрому» на європейському ринку).

Пані президент, звільніть генеральний директорат Єврокомісії з енергетики від щорічних вправ з укладення «зимових пакетів». Або газова галузь виконає свою роботу – завдяки ринковій конкуренції – і забезпечить безпеку поставок газу, або газ зникне з нашої енергетичної системи раніше, ніж ми можемо це собі уявити!

Підводячи підсумок, звертаємо увагу, що в умовах, що склалися, енергоресурси більше не об'єднують старий континент. Саме в цьому полягає проблема. Європейському енергоринку вдалося стати єдиним цілим внаслідок підписання Договору про створення Об'єднання вугілля і сталі в 1951 році. Робер Шуман (один із засновників ЄС. – Mind) розумів, що таке об'єднання має ґрунтуватися на прагматизмі, а не на догмах. Щоб уникнути роз'єднаності через ситуацію на енергоринку, Єврокомісії під вашим керівництвом доведеться позбутися застарілих стратегій і пріоритетів.

У наші дні ми постійно спостерігаємо революційні зміни на енергоринку. Ми стали свідками розвитку сланцевої видобутку газу і нафти, відновлюваних джерел енергії, енергоефективних технологій та способів зберігання енергії. Це постійно стимулює зміни в правилах гри. І одночасно дозволяє європейському енергоринку ставати більш прозорим, ефективніше функціонувати і забезпечувати ціни на основі балансу попиту та пропозиції. Ресурсів достатньо, тому страх дефіциту в наші дні є ірраціональним.

Навіть більше, енергетичний перехід також позначиться на стані збройних сил, які зараз є великими споживачами нафти і, як наслідок, масштабними джерелами викидів парникових газів...

Ми повинні переглянути загальну концепцію безпеки. Поки наші армії залежать від вуглеводнів, Європа залишатиметься вразливою. Це негативно позначиться на обороноздатності та військових інтервенціях за межами нашої території.

Фрау фон дер Ляєн, забудьте про нероздільну залежність безпеки поставок і попиту на енергоресурси. В основі Європейської енергетичної стратегії повинні бути дві концепції: безпека і справедливість.

Треба думати про безпеку в довгостроковій перспективі, що робить її невіддільною від сталого розвитку. Наша спільна мета – зберегти нашу планету придатною для життя. Для цього енергетичний перехід має бути як цивільним, так і військовим... Крім того, необхідно посилити прозорість, оскільки вона є необхідною умовою для надійного функціонування енергетичного ринку. Як уже згадувалося, ринкова конкуренція є найбільш надійнішою і політично нейтральною гарантією безпеки.

Як досягти рівноваги?

Правове регулювання має бути частиною процесу демократизації в Європі. Енергетична бідність – зовсім не міська легенда. Це означає, що енергетичний перехід не повинен перетворитися на постійний тягар для платників податків або призводити до зупинок у поставках енергоносіїв. В іншому випадку це тільки збільшить соціальну нерівність, розпалюватиме популізм і призведе до зростання напруженості. Акції «жовтих жилетів» є тому прикладом. Крім того, країни ЄС також повинні взаємодіяти на справедливих умовах. Ситуація, що склалася навколо будівництва газопроводу «Північний потік – 2», не повинна повторитися в Європі. У зв'язку з цим Європейський суд щойно нагадав вашому попереднику про важливість європейської солідарності.

Водночас державам ЄС слід пам'ятати, що інвестиції в наукові дослідження вкрай необхідні. Світ потребує технологічних проривів якомога швидше. З одного боку, необхідно скоротити викиди парникових газів, а з іншого – видалити вуглець з атмосфери. Замість ідеологічних протиріч, виникла необхідність створити надійну наукову основу, яка дозволить найкращим європейським дослідникам співпрацювати один з одним, а також зі своїми американськими, китайськими і російськими колегами.

Акцентуємо, що Євросоюз потребує двох концепцій для сталого розвитку – це безпека і справедливість. Ні більше, ні менше. Поки Європа залишається застряглою на своєму нинішньому уявленні про енергетичну безпеку, заснованому на дефіциті, майбутнє, яке ми створюємо для своїх дітей, не буде стійким.

Пані президент, будьте далекоглядні, приймаючи сьогодні сміливі рішення, які принесуть плоди набагато швидше, ніж ви думаєте. Позбавте ЄС від міжнародних організацій, які обмежують свободу, необхідну для енергетичного переходу, а також не дозволяють ринковій конкуренції керувати нашою безпекою, відмовляються від концепції справедливості, обмежують фінансування досліджень і розробок... Євросоюзу слід продемонструвати світу, що Паризька кліматична угоду не обмежується порожніми розмовами і гарними фотографіями, розміщеними в інтернеті.

...Тепер ви повинні здійснити швидкий і справедливий енергетичний перехід, який не залишить європейців ні сьогодні, ні завтра на узбіччі сталого розвитку. Ми бажаємо вам, пані президент, усіляких гараздів.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті