«Газ за мир»: чого чекати від зустрічі в «нормандському форматі»

Останні два місяці президент Володимир Зеленський свої основні зусилля сконцентрував на переговорах з Російською Федерацією, розведенні військ у Донбасі та підготовці до зустрічі в «нормандському форматі». До цього він уже встиг зневіритися в європейських партнерах України – Німеччині та Франції. Вони відкрито підтримують ініціативи РФ.

У Німеччини в цьому питанні свої фінансові інтереси: «Північний потік – 2» є економічно вигідним і пріоритетним проєктом для цієї країни, оскільки дозволить отримати газ для німецького бізнесу за меншою ціною. Також проєкт необхідний для реалізації проєкту Ангели Меркель з виведення з експлуатації АЕС та ТЕС, що працюють на вугіллі. Програма передбачає припинення роботи 84 ТЕС у Німеччині до 2038 року.

У свою чергу Росія істотно нарощує видобуток газу: за підсумками 2018 року, він зріс до 479,8 млрд куб. м – це більше, ніж у рекордному 2012 році, коли річний обсяг видобутку газу склав 478,6 млрд куб. м. «Газпром» увів у дію третій газовий промисел на Бованенковському родовищі – там вже видобувають 115 млрд куб. м газу на рік. До середини 2020-х років це родовище зможе давати 145 млрд куб. м, які призначені для майбутніх поставок газопроводом «Північний потік – 2». Введення в експлуатацію останнього вдвічі підвищить пропускну здатність РФ для поставок газу в Північну Європу.

Mind розбирався, на яких позиціях і з якими пропозиціями сторони виходять на переговори в Парижі, попередньо заплановані на 9 грудня.

«Газпром» веде активні геологорозвідувальні роботи – лише у 2018 році вони проводилися на 48 нових об'єктах. Також російський монополіст планує розробляти Харасавейське родовище в Арктиці, запаси газу в якому оцінюються у 2 трлн кубометрів. Цей проєкт може стати найбільшим з усіх аналогічних у світі.

Однак для повноцінного запуску і роботи «Північного потоку – 2» на проєктну потужність Російській Федерації необхідно було домогтися зняття низки секторальних санкцій, а також внести зміни до Газової директиви Євросоюзу. І Німеччина виступила ефективним лобістом у цьому питанні. З яких етапів складалася і на яких інструментах базувалася така «дипломатична активність»?

Коригування Газової директиви

15 квітня 2019 року Рада Європейського Союзу затвердила зміни до так званого «Третього енергопакету». Вони стосувалися поширення європейських норм на газопроводи, що йдуть до ЄС із третіх країн. Згідно зі змінами, такі газопроводи повинні будуть працювати за тими самими правилами, що і трубопроводи, які знаходяться на території держав – членів Євросоюзу.

Директивою введено чотири основні правила:

• транспортуванням газу не може займатися та сама компанія, яка видобуває і продає газ (необхідний анбандлінг або роз'єднання активів);
• до трубопроводу повинні мати доступ треті компанії, а не лише країна-постачальник і країна-одержувач;
• конкурентні тарифи на транспортування газу встановлює профільний регулятор країни-одержувача;
• газопровід має працювати прозоро (показуючи джерела постачання газу/родовища) і забезпечити безпеку поставок (не стільки від терактів та інших неправомірних дій, скільки надійність за обсягами і термінами поставок).

Такого роду обмеження погрожували передусім «Північному потоку – 2», який новим вимогам не цілком відповідав.

По-перше, дія Газової директиви має поширюватися як на нові газопроводи, так і на ті, що вже працюють й будівництво яких завершено після 23 травня 2019 року. Нагадаємо, можливий термін завершення будівництва «Північного потоку – 2» – кінець 2019 – початок 2020 років.

По-друге, для «Газпрому», що довгі роки діє за принципом «самі побудували, самі видобули газ, самі качаємо і самі продаємо», це означало необхідність відмовитися від монополії.

Вихід із ситуації був запропонований наступний: Бундестаг, приймаючи рішення про імплементацію Газової директиви, спеціально обумовить, що нові правила застосовуватимуться не до першого «Північного потоку», який побудований і введений в експлуатацію до прийняття директиви, а до ділянки «Північного потоку – 2» протяжністю в 12 миль, що розташована в територіальних водах Німеччини.

Інтереси сторін

Наприкінці липня – на початку серпня 2019 року розпочався неформальний – на рівні усних консультацій – обмін думками між Посольством України в Німеччині, відповідним управлінням МЗС України та співробітниками Офісу президента України про можливість «зв'язати в один вузол» преференції для «Північного потоку – 1/2», тобто нерозповсюдження вимог Газової директиви на ці газопроводи або їх окремі ділянки на підставі «заміни» дати «закінчення будівництва» на «дату внесення інвестицій». Офіційним приводом для надання/ненадання таких преференцій мало стати якнайшвидше закінчення будівництва «Північного потоку – 2» і «підстрахування» поставок російського газу в Європу взимку 2019/2020 у достатніх обсягах через українську ГТС.

Однак з огляду на те, що із завершенням будівництва ПП-2 виникли проблеми, «Газпрому», очевидно, доведеться домовлятися з Україною, яка повинна скористатися обставинами у власних інтересах.

За даними джерел Mind, план «обміну інтересами» полягав у наступному:

• Бундестаг приймає рішення на користь «Газпрому»;
• «Газпром» «страхує» поставки поновленням транзиту газу через Україну;
• Україні обіцяють «пряник» – знижку до 25% від ціни газу на європейському спотовому ринку. Але контракт на транзит підписується лише на один рік – саме на той, за який, як передбачалося, «Північний потік – 2» буде добудовано і введено в експлуатацію;
• Росія погоджується з рішенням Стокгольмського арбітражу і виплачує Україні $3 млрд (готівкою або газом);
• Україна програє всі інші позови проти РФ або корпорації «Газпром» у Стокгольмі.

Аби така домовленість могла зацікавити Україну, їй запропонували деякі поступки у вирішенні ситуації в ОРДЛО, природно, за активної підтримки і співучасті Німеччини, яка використовує «мінський процес» як привід для преференцій на користь «Газпрому».

Хронологія перемовин

Перші неформальні переговори у форматі «газ для Німеччини в обмін на мир для Донбасу» відбулися в липні 2019 року в Німеччині – під час зустрічі міністрів закордонних справ РФ Сергія Лаврова і Німеччини Гайко Мааса. Як повідомляло інформагентство ТАРС, 18 липня в рамках російсько-німецького форуму «Петербурзький діалог», що проходив у готелі Steigenberger у передмісті Бонна, саме врегулювання ситуації в Донбасі стало однією з ключових тем переговорів Лаврова з Маасом. З боку України вже тоді головним контактером був призначений помічник президента Зеленського Андрій Єрмак, а не міністр закордонних справ Вадим Пристайко.

Напередодні цієї зустрічі пройшло засідання контактної групи по Україні в Мінську. За його підсумками Київ і «республіки Донбасу» домовилися ввести безстрокове перемир'я з 21 липня 2019 року, погодили процедуру обміну полоненими і вирішили питання відновлення моста у станиці Луганській.

Як незабаром відзначав Сергій Лавров, це засідання стало найефективнішим за час існування структури: «Це хороші, позитивні кроки, ми будемо домагатися того, щоб вони матеріалізувалися <...> Ми зі свого боку будемо всіляко підтримувати такий настрій і використовувати свої можливості для сприяння практичним крокам на цьому напрямі, у тому числі в наших контактах з Донецьком і Луганськом».

Маас, у свою чергу, констатував, що ймовірність прогресу у врегулюванні ситуації на сході України дійсно існує: «Після перемоги Володимира Зеленського [на виборах президента України] були позитивні сигнали, наприклад, при розведенні військ, – сказав він. – Подальший прогрес в Україні можливий».

Виступаючи після пресконференції на пленарному засіданні «Петербурзького діалогу», Лавров закликав Берлін активніше сприяти зняттю економічної блокади з Донбасу і офіційного прийняття Києвом «формули Штайнмаєра» щодо статусу ОРДЛО і проведення там виборів.

Потім переговори, очевидно, носили суто кулуарний характер. Аж поки 12 листопада 2019 року представники України в Мінську не заявили, що для «нормандської зустрічі зняті всі перешкоди». Напередодні, 11 листопада, президент РФ Владімір Путін і канцлер Німеччини Ангела Меркель обговорили в телефонному форматі підготовку до зустрічі. Причому в повідомленні російських джерел було сказано, що сторони погодилися з необхідністю «закріплення особливого статусу Донбасу в законодавстві України».

А вже через день Бундестаг імплементував Газову директиву «в тій формі, яка дозволяє продовжити будівництво і роботу Nord Stream – 2 на території Німеччини». За проголосували депутати правлячої коаліції – Християнсько-демократичного союзу (ХДС) і Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), а також Вільної демократичної партії (ВДП). Це рішення ще може заблокувати Єврокомісія. Але тільки в тому випадку, якщо з планом обміну «газ на мир» не погодиться Франція.

Ще через два дні, 15 листопада, відбулася телефонна розмова президента України Володимира Зеленського з президентом Франції Емманюелем Макроном. За її результатами апаратом президента Франції була оголошена дата зустрічі в «нормандському форматі» – 9 грудня.

18 листопада також відбулася телефонна розмова Владіміра Путіна з Емманюелем Макроном з ініціативи останнього, і того ж дня НАК «Нафтогаз України» отримала пропозицію «Газпрому» щодо транзиту газу територією України у 2020 році.

Тоді ж міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас приїхав до Києва, попередньо відвідавши Москву. За даними ЗМІ, основною метою візиту було переконати Зеленського і Пристайка закріпити в українському законодавстві «особливий статус Донбасу».

Нагадаємо: у вересні, коли українська сторона спочатку відмовилася надати письмову згоду на імплементацію «формули Штайнмаєра», саме Маас виступив посередником у переговорах: 18 вересня німецький міністр телефоном поговорив з Сергієм Лавровим, який поскаржився, що Київ не приймає умову щодо «формули Штайнмаєра», а без цього «нормандський формат» не може зібратися. І вже через день Маас зателефонував Пристайку – і Україна погодилася на формулу.

19 листопада Гайко Маас після зустрічі з Вадимом Пристайком заявив: «Закон про особливий статус разом з підготовкою місцевих виборів і питання про злочини, які були скоєні під час конфлікту, є лише окремими питаннями, які повинні бути з'ясовані під час переговорів [у «нормандському форматі»]... З нашої точки зору, зараз [після розведення військ] черга за Росією...».

Також під час візиту він підкреслив, що транзит російського газу через Україну має тривати і після настання нового року, коли завершиться діючий контракт. За словами Мааса, канцлер ФРН Ангела Меркель заявила Владіміру Путіну, що «реалізація альтернативного транзиту газу через Україну для неї – у майбутньому дуже важлива тема, і президент Путін дав їй деякі обіцянки». За словами міністра, зараз – період реалізації цих обіцянок для того, щоб транзит був організований.

21 листопада з офіційною заявою виступила вже російська сторона. «Росія проти будь-яких газових воєн. Робимо зусилля, щоб їх не було, щоб все було врегульовано завчасно. Ми зробили все для цього», – заявив віце-прем'єр РФ Дмитро Козак.

Напередодні цієї заяви представники РФ, Євросоюзу і України провели технічні консультації щодо газу. Було вирішено продовжити переговори в найближчі дні та підбити підсумки наступного тижня. Відповідаючи на питання про можливі дати тристоронніх газових консультацій, Козак сказав: «Поки це переговори».

А вже 25 листопада Владімір Путін і Володимир Зеленський провели телефонну розмову. «Детально обговорено газову проблематику, включаючи питання продовження транзиту і відновлення прямих поставок газу в Україну», – заявила за його підсумками прес-служба російського президента. 

Через три дні, 28 листопада, зустрілися міністри енергетики двох країн – Олексій Оржель і Олександр Новак. На цій зустрічі РФ запропонувала відмовитися від будь-яких взаємних претензій сторін у Стокгольмському арбітражі.

А на початку грудня стало відомо, що США намагатимуться встигнути прийняти санкції щодо «Північного потоку – 2» до кінця року. Це торкнеться в першу чергу компаній, які залучені в будівництво газопроводу. Якщо це станеться, то будівництво ПП-2 може бути заморожено, а переговорні позиції України і важливість її ГТС – посиляться.

Що буде, якщо «нормандська зустріч» пройде безрезультатно?

У Росії вважають, що президент України Володимир Зеленський може в останній момент відмовитися домовлятися на умовах Росії, щоб не ризикувати своїм рейтингом. А ризики результатів імплементації угоди, досягнутої в рамках «нормандської четвірки», можуть бути принесені в жертву збереженню коаліції навколо нього всередині України.

Тоді, можливо, президент РФ Владімір Путін і надалі вимагатиме від України виконання мінських угод і дотримуватиметься нинішньої лінії щодо буквального виконання всіх домовленостей, що в нинішній ситуації є практично нереальним.

Це як максимум призведе до збереження статус-кво на Донбасі – з повним припиненням вогню у 2020 році, нормалізацією гуманітарної ситуації та навіть відмовою від деяких інструментів економічної блокади.

Деякі експерти схиляються до думки, що таке рішення хоч і не найкраще для кожної зі сторін, але найменш ризиковане. У будь-якому випадку, в Росії очікують, що позиції Зеленського у 2020 році будуть ослаблені, з огляду на труднощі в проведенні українських реформ, пік зовнішніх виплат, економічні проблеми всередині країни і очікуване падіння рейтингу глави держави.

Тому в РФ налаштовані не йти на будь-які поступки, а зайняти вичікувальну позицію, домагаючись до останнього «особливого статусу» для Донбасу. Будь-який інший сценарій означає вибори в ОРДЛО і подальшу зміну як місцевої адміністрації, так і тимчасових розпорядників та власників нерухомості, бізнесу. А це як мінімум не влаштовує ідеолога «народних республік» Владислава Суркова і підконтрольних йому політичних лідерів ЛДНР.