Ліберальні реформи: з чого складається «економічне диво» Грузії, Словаччини, Естонії, Великої Британії та Польщі

Ліберальні реформи: з чого складається «економічне диво» Грузії, Словаччини, Естонії, Великої Британії та Польщі

Чого довелося позбутися цим країнам та чого вдалося досягти

Цей матеріал також доступний російською
Ліберальні реформи: з чого складається «економічне диво» Грузії, Словаччини, Естонії, Великої Британії та Польщі
Фото: pixabay

У рамках спецпроєкту «Ліберальні реформи – найкоротший шлях до добробуту», що реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Mind продовжує публікувати матеріали на тему лібералізації економіки та соціального устрою. Цього разу розглянемо досвід типологічно близьких нам країн, що стали на шлях системних реформ та лібералізації ринку й досягли в цьому реальних результатів. 

Чому розвиток підприємництва є ключовою умовою для досягнення загального добробуту? Тому що це напряму впливає на створення робочих місць, інтенсифікацію соціальної мобільності та позначається на зростанні інвестицій у сферу освіти та охорони здоров’я. Зрештою, бізнес зацікавлений створювати довкола себе цілу екосистему, яка б дозволяла вирощувати кадри й формувати запит на власний продукт чи послугу. 

Саме приватний бізнес в Україні, переважно – малий та середній, є «інкубатором» найбільш проактивної верстви населення та формує першочерговий запит на трансформацію адміністративного апарату держави. 

Отже, ми не ставимо амбітної мети розглянути всі можливі сценарії позитивного розвитку ринку або запропонувати панацею для матеріального збагачення нації. Натомість спробуємо описати декілька показових кейсів, які характеризують надзвичайно ефективний економічний тренд у сучасному демократичному світі.

ГРУЗІЯ: Чому в Сакартвело вийшло?

У 2003 році в Грузії відбулася «Революція троянд», яка привела до влади команду «агресивних» реформаторів на чолі з Міхеїлом Саакашвілі та Кахабером (Кахою) Бендукідзе. Завдання перед командою стояли більш ніж авральні, бо країна на той час пробила не перше «дно» соціально-економічних злиднів. Біднішими на пострадянському просторі були лише Таджикистан, Вірменія, Узбекистан та Киргизія. А після реформ більшим був приріст лише у нафтових республік Кавказу та Середньої Азії. Але вже у 2009 році Грузія за ВВП обійшла Україну – саме через менш болісне подолання наслідків глобальної кризи, що відбулося, зокрема, завдяки реформам.

Пріоритетом для реформаторів одразу стали впорядкування податкових зборів та упрозорення системи митного контролю. Але зробити це було б неможливо без майже «хірургічного» очищення органів правопорядку від корупції та непотизму. Грузинські реформатори зважилися на таку «чистку», а відтак почали будувати принципово нову модель економіки, відкритої для потреб підприємців, а не силовиків та чиновників.

Тут варто розуміти, що важливим елементом ліберальної економіки є виконання законів, без якого неможливо досягти стійкого економічного зростання. Дії щодо зменшення корупції є елементом лібералізації економіки – через звільнення від надлишкового навантаження.

У першу чергу в команді Бендукідзе усвідомили, що країна, яка не експортує практично нічого, окрім продуктів сільгоспвиробництва, не потребує й протекціоністських обмежень на ввезення товарів. А податкове навантаження на сферу послуг всередині країни не так наповнює бюджет, як демотивує бізнес, змушує його працювати в «тіні». 

Наприклад, якщо до 2003 року в Сакартвело використовувався 21 податок, то за чотири роки реформ кількість податків скоротилася до шести. Ставка ПДВ була знижена з 20 до 18%. Податок на доходи фізичних осіб було поєднано з соціальним внеском, а загальну ставку зменшено більш ніж удвічі – до 25%. 

Системні зміни призвели до різкого зростання податкових зборів. До початку фінансової кризи 2008 року виконання бюджету зросло з $580 до $2846 млрд (у цінах 2010 року). Відносні показники склали відповідно 7 та 23,8% ВВП. 

Джерело: Світовий банк

Так само вдвічі зменшено податок на дивіденди та відсотковий дохід до 5%, що простимулювало інвестиційний ринок країни. Заощадження стало вигідно тримати в банках Грузії, так само як вкладати кошти в розвиток національного бізнесу, оскільки обсяг отриманих дивідендів збільшувався. 

Це зміцнило національну валюту та припинило вимивання валютних резервів країни, які вже перебували на переддефолтному рівні.

Джерело: Національний банк Грузії

Важливо наголосити, що зниження податкових ставок відбувалося не за рахунок підприємців, яким зазвичай в аналогічних ситуаціях збільшують збори. Корпоративний податок на прибуток так і залишився на рівні 20%. 

Водночас податок на майно було вперше за роки незалежності країни уніфіковано й встановлено на рівні менше 1%. Це в комплексі зі спрощенням дозвільних процедур та зменшенням корупції спричинило  й зростання ринку нерухомості Грузії. Одночасно зі змінами ставок та кількості податків було вжито заходів для спрощення їхнього адміністрування. Зокрема, до всіх видів діяльності віднині було застосовано однакову ставку. Вже в перші роки реформи усі ці заходи втричі підвищили доходні статті бюджету країни – з 7% ВВП у 2003 році до 23% ВВП у 2009 році.

Показники податкових зборів та добробуту населення, 2003–2009 роки

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Середня місячна заробітна плата, GEL

126

157

204

278

368

535

557

ВВП на душу населення
(в цінах 2010 року)

                            2.07

                            2.20

                            2.43

                            2.67

                            3.03

                            3.11

                            3.02 

Податкові збори, % ВВП

7,0%

9,9%

12,1%

15,4%

17,7%

23,8%

23,1%

Податки, $ млн у цінах 2010 року

 561 

 581 

 856 

 1 147 

 1 597 

 2 067 

 2 846 

Видатки на охорону здоров’я, % ВВП

8,2%

8,3%

8,3%

7,8%

8%

9%

9,80%

Видатки на охорону здоров’я на душу населення, $

72

94

118

137

177

256

247

Видатки на освіту, % ВВП

2,1%

2,9%

2,5%

3,0%

2,7%

2,9%

3,2%

Видатки на освіту, $ на душу населення

16

29

32

45

53

83

81

Джерело: Світовий банк, Національна служба статистика Грузії

Збільшення податкових надходжень дозволило збільшити обсяг соціальних видатків бюджету, зокрема на охорону здоров'я та освіту. 

Так, у період 2003–2009 років річні видатки на соціальну медицину на душу населення зросли з $72 до $247, на державну освіту – з $16 до $81.

У підсумку в рейтингу Doing Business Грузія щодо адміністрування податків перемістилася з 100-го місця у 2006 році на 18-те місце у 2008 році. Назвати це інакше як адміністративним дивом було б несправедливо. А головне, зменшення податкового навантаження призвели до інтенсифікації економічної активності Грузії. 

Приміром, кількість зареєстрованих підприємств в період між 2004 та 2018 роками зросла у 6,5 раза порівняно з попереднім десятиліттям (зі 105 000 до 682 000). Найбільше зросла кількість індивідуальних підприємців – у 6,2 раза (з 70 000 до 430 000). Причина – у тім, що громадяни почали сміливіше відкривати бізнес та не ховали його в «тіні». Відповідно, за цей же період більш ніж удвічі зросла кількість робочих місць по країні – з 323 000 до 734 000.

Також значно зріс загальний оборот підприємств – з 7,2 млрд до 86,6 млрд GEL.  Як наслідок, суттєво збільшилася середня місячна заробітна плата по країні – з 126 GEL у 2003 році до 557 GEL у 2009 році. І це відбувалося за практично невідчутної продуктової інфляції.

Джерело: Національна служба статистика Грузії

Джерело: Національна служба статистика Грузії

Джерело: Національна служба статистика Грузії

Отже, ліберальні реформи дозволили бізнесу в Грузії справді «розправити плечі». З 2003 до 2018 року ВВП на душу населення зросло з $2069 до $4721 (у постійних цінах 2010 року).

Країна, де не було практично жодних викопних ресурсів, отримала «вхідний квиток» у світовий інвестиційний ринок. У людей з’явилося більше важелів щодо поліпшення свого матеріального становища шляхом підприємницької діяльності. Відкрити власну справу означало мати «антидот» в умовах системної кризи пострадянської економіки та високих інфляційних ризиків. І в Грузії цим скористалися вповні. Це дозволило країні у рекордно малі строки відновити економіку після кризи 2008 року, як показано на діаграмі. 

Кейс Сакартвело наочно демонструє, що досягти успіху на шляху підвищення добробуту населення та соціальних гарантій можна за лічені роки. Все, що для цього потрібно, це мати волю до реформ та нульову толерантність до корупції. 

Він також унаочнює факт, що навіть вкрай обмежена природними та трансконтинентальними ресурсами країна може посісти топові позиції у світових рейтингах, як-от Doing Business, лише кількома безкомпромісними кроками в напряму лібералізації умов для ведення підприємництва та мінімізації державних адміністративних важелів. 

Як прямий наслідок, країна стає відкритою для інвестицій, привабливою для розвитку активів, сприятливішою для соціальної реалізації власних же громадян.

Основні соціально-економічні показники (1991–2018 роки)

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018
Населення (млн осіб) 4.84 4.87 4.91 4.84 4.66 4.49 4.35 4.24 4.16 4.08 4.01 3.98 3.95 3.93 3.90 3.88 3.86 3.85 3.81 3.79 3.76 3.73 3.72 3.72 3.73 3.73 3.73 3.73
ВВП на душу населення (в постійних цінах 2010 року) 2.90 1.58 1.11 1.01 1.08 1.24 1.42 1.50 1.57 1.63 1.74 1.85 2.07 2.20 2.43 2.67 3.03 3.11 3.02 3.23 3.50 3.75 3.90 4.07 4.18 4.30 4.51 4.72
Прямі приватні інвестиції (чистий приплив, % ВВП) 0.3 6.9 7.3 2.9 4.3 3.4 4.7 8.4 9.6 7.1 15.1 18.5 12.5 6.1 7.4 7.7 5.7 6.0 10.3 11.2 10.4 11.3 6.7
Час, необхідний для початку бізнесу (днів) 25 25 21 16 11 3 3 3 2 2 2 2 2 2 2 2
Рівень безробіття (% від робочої сили) 2.7 5.4 5.4 8.4 7.6 11.5 11.5 14.5 13.8 10.8 11.2 12.6 11.5 12.6 13.8 13.6 13.3 17.9 18.3 17.4 17.3 17.2 16.9 14.6 14.1 14.0 13.9 14.1
Частка населення з доходами менше $3,20 (за ПКС на день),% 16.9 36.1 34.9 41.8 44.8 46.9 30.4 30.7 28.2 30.5 30.5 32.9 29.3 29.3 31.1 28.9 25.8 21.1 18 16.1 16.4 16.3

СЛОВАЧЧИНА: автопромом по депресії

Словаччина сьогодні – це повноправний член Європейського союзу. Економічний ривок країни з населенням трохи більше, ніж Києва, за останні 20 років становив двократне зростання ВВП на душу населення. Так само вдвічі зменшився рівень безробіття. І це диво варто того, щоб внести цей кейс у підручники з економічних реформ.

Порівняно з сусідніми Чехією та Польщею, які розпочали реформи, навіть не дочекавшись розвалу соцтабору, словакам, щоб усвідомити потребу в кардинальних змінах, довелося чекати на прихід до влади уряду Мікулаша Дзурінди аж у 1998 році. 

На той час Словаччина вже зазнала наслідків економічної кризи, пов'язаної з розділенням Чехословаччини в 1992 році та процесом вимивання соціалістичних моделей державного адміністрування. Це призвело до стрибка інфляції (1992 рік – 10%, 1993 – 25%) та розірвання економічних взаємозв'язків.

Уряд Дзурінди визначив ахіллесову п’яту словацької економіки у її стосунках з європейським ринком – це був вкрай інертний портфель державних активів, неспроможних конкурувати навіть на внутрішньому ринку, вже не кажучи про європейську інтеграцію.

Було вирішено піддати приватизації понад три чверті дотаційних державних компаній, що лишалися баластом від часів соцтабору. Згодом відбулася очистка банківського сектору від фінансових «бульбашок», чиї власники займалися самокредитуванням (приблизно так само, як і в Україні до 2015 року). 

Під час другого терміну уряд Дзурінди значно спростив податкове адміністрування, зменшивши ставку податку на прибуток підприємств та фізичних осіб удвічі – до 19%, відповідно до єдиної ставки ПДВ. Це зменшення відбувалося послідовно в три кроки

Але головний внесок Дзурінди у вивільненні Словаччини з економічної «петлі» був на шляху створення умов для тої ніші підприємництва, яка могла бути напрочуд рентабельною в умовах європейського економічного співробітництва. Йдеться про автопром, в якому країна історично мала доволі сильні традиції.

Словаччина має довгу історію автобудування ще в складі Чехословаччини. Насамперед, виробляючи комплектуючі для таких брендів, як Škoda і Tatra. Також тут продукувалися й власні словацькі мікроавтобуси TAZ у Трнаві та «легковики» BAZ у Братиславі. Проте, на відміну від України, де також були чималі автопромислові потужності, Словаччина замість дотацій для «національного виробника» дозволила своїм флагманським компаніям вільно конкурувати зі світовими автогігантами. Зокрема за інвестиції цих корпорацій.

Так, ще в 1991 році концерн Volkswagen (VW) придбав 80% активів BAZ. Після цілковитої модернізації підприємство стало одним із найсучасніших заводів групи VW. У такий спосіб було створено вдвічі більше робочих місць, ніж було на заводі за часів соцтабору.

Але уряд Дзурінди пішов далі, намагаючись перетворити Словаччину на одного зі світових лідерів автобудування. Для цього було необхідно створити максимально сприятливий інвестиційний клімат та ефективну податкову систему, яка б працювала за міжнародними стандартами.

Під час податкової реформи було ліквідовано 21 податок з прямих доходів. Це одразу позначилося на розвитку сфери послуг та призвело до зростання прямих іноземних інвестиції у реальний сектор економіки. Як наслідок, Словаччину для розвитку нових виробничих потужностей обрали Peugeot Citroёn, а також KIA Motors. До речі, це був перший приклад європейської експансії південнокорейського автогіганта. Для того, щоб виграти конкурс на розміщення активів в Угорщини та Чехії, словацький уряд ухвалив надання автогігантам кількарічних податкових канікул.

Розвиток автомобільної промисловості спричинив у Словаччині сплеск економіки, в котрій автопром генерував понад третину національного ВВП. На сьогоднішній день Словаччина є країною, яка виробляє найбільше автомобілів на душу населення у світі. І початок цьому було покладено саме завдяки відмові від будь-якого протекціонізму «соціально-важливих» та «містоутворюючих» галузей з боку держави.

Зміни системи оподаткування в Словаччині, 2003–2004 роки

2003

2004

Податок на доходи

2%, 2,25%, 2,5%, 2,75%, 10%, 20%, 28%, 35%, 38%

19%

Корпоративний податок на прибуток

15%, 18%, 25%

19%

Соціальний податок

1%, 5%, 10%, 15%, 20%, 25%

19%

ПДВ

14%, 20%

19%

Податок на дивіденди

15%

0

Податок на подарунки

1-40% (27 ставок)

0

Податок на спадщину

3-40% (18 ставок)

0

Податок на передання нерухомого майна

0,5%, 1%, 2%, 3%, 4%, 5%, 6%

0

Джерело: Аслунд, Андрес. Дянков, Сімеон. Велике перерождення. Львів, 2015 

Виробництво автомобілів у Словаччині

Джерело: Slovak Investment and Trade Development Agency, Discover-cee

Вже за кілька років автопром у Словаччині став не лише джерелом коштів для наповнення бюджету, а й стимулом для розвитку ринку висококваліфікованої робочої сили. Молоді люди все частіше відмовлялися від виїзду за межі країни, оскільки місцеві роботодавці пропонували не гірші кар’єрні перспективи та конкурентну зарплату. 

На сьогодні понад 20% працездатного населення країни безпосередньо задіяно в автовиробництві та суміжних секторах. Власний автопром стимулював розвиток компаній-постачальників комплектуючих, яких тут нараховується понад три сотні. Зокрема, такі світові бренди як Johnson Controls, SAS Automotive, INA та Lear Corporation. 

Як результат, у період з 2003 року й до настання світової економічної кризи 2008 року середня місячна заробітна плата в Словаччині зросла на 22%, рівень безробіття скоротився з 17,5% до 9,6%. Загалом реальні доходи домогосподарств досі стабільно зростають на 6-9% у рік.

Показники податкових зборів та добробуту населення Словаччини, 2003–2009 роки

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

Середня місячна заробітна плата, євро

8606

8600

9052

9250

9402

10012

10344

10980

11089

Рівень безробіття, %

18,8

19,3

18,6

17,5

18,1

16,2

13,3

11,0

9,6

Зміна реальних доходів домогосподарств, %

2,2

2,8

5,3

-0,5

3

6,6

3,7

9,0

5,0

Джерело: Велике переродження (2015)


Основні соціально-економічні показники (1991–2018 роки)

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018
Населення (млн осіб) 5.30 5.31 5.33 5.35 5.36 5.37 5.38 5.39 5.40 5.39 5.38 5.38 5.37 5.37 5.37 5.37 5.37 5.38 5.39 5.39 5.40 5.41 5.41 5.42 5.42 5.43 5.44 5.45
ВВП на душу населення (в постійних цінах 2010 року) 0.00 7.70 7.82 8.27 8.73 9.29 9.82 10.21 10.19 10.32 10.68 11.16 11.78 12.41 13.23 14.35 15.90 16.77 15.84 16.73 17.18 17.48 17.58 18.04 18.90 19.27 19.83 20.60
Прямі приватні інвестиції (чистий приплив, % ВВП) 1.2 1.3 0.9 1.3 0.6 1.9 1.24 7.5 5.0 12.0 2.17 7.1 6.3 8.1 5.9 4.6 1.7 2.3 5.5 1.9 1.0 -0.4 1.7 5.36 6.2 2.4
Час необхідний для початку бізнесу (днів) 113 62 37 37 37 28.5 28.5 28.5 28.5 28.5 33.5 26.5 26.5 26.5 26.5 26.5
Рівень безробіття (% від робочої сили) 11.7 11.9 12.2 13.7 13.1 11.3 11.9 12.2 15.9 19.1 19.4 18.7 17.1 18.6 16.3 13.4 11.1 9.5 12.0 14.4 13.6 14.0 14.2 13.2 11.5 9.7 8.1 6.8
Частка населення з доходами менше $3,20 (за ПКС на день), % 2.2 0.7 0.4 0.8 0.9 0.8 0.9 1 0.7 0.9 0.8 1.3 1 1.8

ЕСТОНІЯ: FinTech як економічний генератор

«Естонська блискавка б’є настільки повільно, що до неї можна під’єднати зарядний прилад…» – стверджує один із десятків анекдотів, який міфологізує начебто притаманну корінному населенню країни неквапливість. Цей міф розпадається на очах, якщо йдеться про спритність естонців у впровадженні реформ та адміністративно-політичних інновації.

Усе почалося на зламі 1980-х – 90-х, коли у прірву летіла вся економіка союзних республік, залежна від міжгалузевих зв’язків та загальносоюзної інтеграції. На той час в Естонії практично не лишалося реального сектору економіки, здатного виживати на власних сировинних чи технологічних ресурсах. ВВП країни скоротився на 40%, промислове виробництво – на 60%. Навіть ліберали з оточення провідного російського економіста єльцинської доби Єгора Гайдара у 1992 році заявляли, що інтеграція «прибалтійських республік» у новий союзний договір – справа кількох місяців.

І для цього були вагомі підстави. Адже на відміну від республік середньої Азії, Естонія не мала покладів нафти чи газу, які можна було б експортувати у вигляді сировини, і в такий спосіб поповнювати власні валютні резерви чи забезпечувати імпорт стратегічно важливої продукції. Не мала країна й природних умов, які б дозволили експортувати продукцію сільського господарства, як у Молдові чи Грузії. 

Можливо, саме така економічна безвихідь і визначила той факт, що естонські реформи відбувалися набагато швидше, ніж деінде в країнах колишнього СРСР, були набагато радикальнішими, навіть ніж в сусідніх Литві та Латвії. Тож, реінтеграція в «СРСР-lite» не відбулася. Натомість Естонія блискавично інтегрувалася в європейський ринок, НАТО і політичну інфраструктуру Європейського Співтовариства.

Вже у 1991 році естонський уряд взяв на себе зобов'язання щодо вільної торгівлі, скасувавши всі без винятку успадковані від СРСР імпортні квоти. Торгова політика Естонії в 90-ті була найбільш ліберальною на європейському континенті – майже такою, як у Гонконзі чи Сінгапурі. 

Із перших днів новий уряд незалежної Естонії визначив своїм головним пріоритетом на міжнародній арені переговори про вільну торгівлю. Односторонню лібералізацію було доповнено двосторонніми, регіональними та багатосторонніми торговельними угодами. Адже слабкий внутрішній ринок не дав би країні вижити, якби не міжнародна комерційна логістика.

З іншого боку, відкритість до зовнішніх ринків поставила місцеві підприємства в умови наджорсткої конкуренції. Це спричинило банкрутство неефективних бізнесів, але водночас істотно пришвидшило процес реструктуризації міцніших підприємств, відкритих для переорієнтації на нових торговельних та ресурсних партнерів. 

Другим важливим кроком реформ став процес тотальної приватизації та максимального відкриття національного ринку для прямих іноземних інвестицій. Приватизація відбувалася за аналогічним сценарієм, що й у східній Німеччині після об’єднання – шляхом прямого продажу активів стратегічним інвесторам. Лише за готівку, як у Польщі на початку 1990-х, а не векселі чи ваучери, як у той же час в Україні.

Як результат, за обсягами прямих іноземних інвестицій (ППІ) Естонія в 1990-ті роки посіла третю сходинку в Європі після Угорщини та Чехії. Україна й досі не досягла того потенціалу за ППІ в номінальному відношенні, що його мала Естонія вже в перші роки незалежності. Зокрема, через відсутність збалансованої приватизаційної програми, яку не прийняв досі жоден з урядів постмайданних «технократів».

Щоб інвестиції на шляху до національної економіки мали якомога менше регуляторного тертя, уряд Естонії у 1994 році запровадив повну конвертованість поточного та капітального рахунків. Іншими словами, були ліквідовані всі обмеження на конвертацію національної валюти. Усі фінансові інструменти були приведені відповідно до ринкового обмінного курсу. Це дозволило запровадженій до обігу у 1992 році національній валюті – естонській кроні – практично уникнути девальвації. Чого не сталося, як відомо, з українською гривнею.

Обсяги експорту та імпорту швидко зростали. Брак природних ресурсів спричинив ситуацію, коли імпорт товарів перевищував експорт. Проте від’ємне торговельне сальдо балансувалося за рахунок торгівлі послугами та припливом інвестицій в науково-експериментальну сферу, а згодом і в ІТ.

Джерело: Un Comtrade

Створення умов для припливу прямих іноземних інвестицій в Естонію важко переоцінити. Комфортні регуляторні умови були поетапно створені у всіх бізнес-нішах країни: виробництві, агросекторі, сфері послуг, шоу-бізнесі та фінансах. Іноземні інвестиції підтримували приплив нових технологій, що й було однією з ключових передумов швидкої трансформації національного ринку.

Джерело: Estonia Statistics

Ще одним результатом економічної лібералізації стало швидке приборкання гіперінфляції, яка вразила країну в 1991-1992 роках. Від цінового цунамі потерпали тоді всі колишні пострадянські країни. І тільки Естонії завдяки реформам вдалося обмежити зростання інфляції на рівні 11-12% вже в 1993 році, а до середини 90-х взагалі звести її до загальноєвропейських меж.

Проте головний секрет естонських реформ полягав в іншому. Уряд зробив ставку на технології. Для розвитку цього сегменту в країні були створені більш ніж комфортні умови. І навіть сама країна повинна була стати полігоном випробувань в сфері діджитал-демократії та електронного урядування. 

Ще в 90-ті весь державний апарат Естонії був підключений до єдиної системи документообігу та баз даних X-Road. Була реалізована система електронної ідентифікації, аутентифікації та цифрового підпису. Цей електронний пакет замінив все те, що в інших пострадянських країнах вимагало від громадянина та підприємця десятки годин оббивання порогів всіляких паспортних столів, податкових інспекцій, дозвільних органів для збору довідок, виписок та оплачених векселів із мокрими печатками. 

Як результат, сучасна Естонія – яскравий приклад тієї самої «держави в смартфоні», яку в Україні досі не змогла запровадити жодна влада. Частка онлайн-послуг в країні, яка в 13 разів менша за Україну, сьогодні сягає 99%. Загалом – понад півтори тисячі електронних послуг. Перелічимо тільки те, що кардинально спрощує ведення бізнесу та безпосередньо впливає на створення робочих місць у країні.

Електронне податкове декларування – дозволяє податковим службам самим заповнювати податкові декларації за завантаженими на сервер базовими даними. Платник може переглянути, відкоригувати та підтвердити консолідовану відомість у своєму електронному кабінеті. Відшкодування відбувається автоматично у п’ятиденний термін. Вивільнений від адміністративної метушні час бізнес реінвестує в свою ефективність і продуктивність.

E-Geoportal – акумулює інформацію про карти, просторові бази даних та посилання на електронний земельний реєстр, що в рази полегшує реєстрацію чи купівлю-продаж нерухомості та земель промислового й сільськогосподарського призначення, а також дозволяє практично унеможливити фіктивні оборудки з нерухомістю. 

M-Parking – дозволяє автовласникам сплачувати паркування через свого мобільного оператора. На сьогодні 90% оплати за паркування відбувається саме за допомогою мобільних платформ.

Електронний бізнес – послуга, яка дозволяє створити компанію за 18 хвилин, користуючись онлайн-доступом до реєстру компаній та неприбуткових організацій.

e-Health – інформаційна система охорони здоров'я. Централізована база містить профайл пацієнта (медичну картку), електронний рецепт та онлайн-реєстрацію на прийом до дільничного лікаря. e-Health дозволяє ефективно розподіляти державні кошти на розвиток охорони здоров’я та реалізувати прозорі принципи мотивації медичного персоналу. Звісно, система максимально інтегрована у сферу медичного страхування та пенсійних нарахувань.

Електронна школа – забезпечує доступ до навчальних матеріалів, посібників та тестових завдань. Також є інструментом комунікації між учнями, батьками, вчителями та адміністрацією школи. Нагадаємо, що саме естонські школярі вже не перший рік посідають першу позицію в Європі з незалежного міжнародного рейтингування PISA. 

Реєстрація статусу резидента – найбільш відома системна інновація Естонії. По суті, це перша країна, яка відкрила свої електронні послуги для негромадян, видавши транснаціональну цифрову ідентичність – e-Residency. Цей інструмент надає онлайн-доступ до адміністративних послуг будь-кому в світі, у тому числі можливість цифрового підписання документів та контрактів, створення та управління компанією в інтернеті, декларування податків, відкриття банківського рахунку та здійснення банківських операцій з електронними грошима.

Це і є тим невеличким, проте вельми ефективним пулом адміністративних реформ, загорнутим у доволі продуманий і спрямований у майбутнє формат цифрових комунікацій. Але наскільки багато він дав країні, чиї природні та кліматичні умови аж ніяк не сприяли подоланню інфляційної кризи та уникненню рецесії, яка наприкінці 90-х мала глобальний руйнівний вплив.

Як результат, на 2020 рік у рейтингу Doing Business Естонія посідає 18 місце з 190 країн світу за рівнем легкості ведення підприємницької діяльності, випереджаючи Фінляндію, Німеччину та навіть Канаду. Для довідки, Україна й досі не може розміняти восьмий десяток, хоча ще позаминулий уряд обіцяв увійти в топ-40 рейтингу. 

А за окремими позиціями, як-от простотою реєстрації власності –  Естонія на 6 місці, за рівнем комфорту сплати податків – на 12-му, забезпеченню контрактів – на 8-му, реєстрацією бізнесу – 14-му. 

Позиція в рейтингу напряму визначає динаміку добробуту в країні. Так, за неповні два десятиліття з початку запровадження в Естонії електронного урядування кількість суб’єктів підприємницької діяльності збільшилася на понад 80% – з 47 000 у 2000 році до 132 000 в 2018 році. Відповідно відбулося зростання ВВП та заробітних плат. Повністю стабілізувався показник безробіття після фінансової кризи, яка зачепила країну в 2008 році.

І все це – завдяки спритності естонців щодо реалізації реформ та політичній волі у впровадженні критично необхідних для добробуту країни адміністративно-політичних інновацій. 

Показники економічного розвитку Естонії

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

Середня місячна заробітна плата, євро

825

784

792

839

887

949

1,005

1,065

1,146

1,221

1,310

ВВП, млн євро

16,638

14,212

14,863

16,829

18,051

19,033

20,180

20,782

21,694

23,776

26,036

Безробіття, %

5.50%

13.50%

16.70%

12.30%

10%

8.60%

7.40%

6.20%

6.80%

5.80%

5.40%

Джерело: Estonia Statistics

Основні соціально-економічні показники (1991-2018 роки)

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018
Населення (млн осіб) 1.56 1.53 1.49 1.46 1.44 1.42 1.40 1.39 1.39 1.40 1.39 1.38 1.37 1.36 1.35 1.35 1.34 1.34 1.33 1.33 1.33 1.32 1.32 1.31 1.32 1.32 1.32 1.32
ВВП на душу населення (в постійних цінах 2010 року) 0.00 0.00 6.74 6.77 7.21 7.67 8.77 9.24 9.18 10.06 10.73 11.53 12.48 13.40 14.76 16.29 17.60 16.75 14.36 14.78 15.93 16.49 16.77 17.32 17.62 18.08 19.10 19.95
Прямі приватні інвестиції (чистий приплив, % ВВП) 4.2 5.3 4.6 3.5 5.3 10.5 5.7 7.3 9.5 4.6 10.5 8.9 22.2 13.0 15.3 7.7 9.4 13.2 4.8 7.7 4.3 6.7 -3.14 3.9 5.8 3.9
Час, необхідний для початку бізнесу (днів) 72 72 35 35 6.5 6.5 6.5 6.5 6.5 6.5 6.5 4.5 3.5 3.5 3.5 3.5
Рівень безробіття (% від робочої сили) 1.5 3.7 6.5 7.6 9.7 9.9 10.4 9.5 11.6 13.4 13.1 10.0 11.3 10.2 8.0 5.9 4.6 5.5 13.5 16.7 12.3 10.0 8.6 7.4 6.2 6.8 5.8 5.5
Частка населення з доходами менше $3,20 (за ПКС на день), % 6.4 5.3 3.1 1.9 1.4 0.9 0.9 1.2 1.7 1.6 1.5 1.6 1.3 0.9 0.7 0.6

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ: «дистильований» лібералізм

Тривалий процес виходу Британії зі складу ЄС перетнув точку неповернення – Brexit means Brexit, сказали в своїй більшості британці. Це перший випадок за 28-річну історію ЄС, щоб один з найбільших його членів прийняв рішення про відокремлення. Одразу ефір наповнили похмурі прогнози щодо майбутнього Британії без ЄС. Експерти Інституту світової економіки Петерсона вважають, що за умов скасування режиму вільної торгівлі з Євросоюзом під мита з боку ЄС потрапить до 90% британського експорту. Це сповільнить зростання ВВП Туманного Альбіону на 2,5-3%.

Враховуючи економічну ситуацію, що сьогодні супроводжує Brexit, стресостійкість економіки Британії заслуговує на високу оцінку. В її основі доволі болісні реформи, якими чотири десятиліття тому  остаточно відсікли пуповину британського економічного консерватизму. Йдеться про політику уряду Маргарет Тетчер, яка залишається одним із найбільш яскравих прикладів послідовних економічних реформ в кращих лібертаріанських традиціях. 

Уже тоді, в 1979 році Тетчер розуміла, що наріжним каменем економічного процвітання є зменшення податкового навантаження на малий та середній бізнес та зниження ставки податку на прибуток. Задля досягнення балансу уряд радикально скоротив обсяги субсидій та соціальних доплат, чим довгий час зловживали лейбористи. Врешті була проведена масштабна приватизація королівської власності. Саме ці заходи надали бюджетові змогу зітхнути на повні груди й не робити це за рахунок «гаражного» підприємництва (як називали тоді дрібні сімейні мануфактури).

Приватизаційна програма Тетчер продемонструвала консервативній Європі, а згодом і пострадянським країнам, ефективність ліберально-економічних реформ задля підвищення резистентності національної економіки та зростання медіанного доходу громадян. Досі лейбористські уряди проводили політику прямо протилежну, що перетворювало національний бюджет на бульбашку.

Нагадаємо, що до світанку епохи тетчеризму Британія утримувала доволі масивні державні активи в авіа- та транспортній логістиці, автомобільній і вугільній промисловості, доках, залізниці, суднобудуванні, телекомунікаціях, енергогенеруючих та газотранспортних компаніях, навіть у цукроварінні. Державні активи в економіці Британії посідали частку, не набагато меншу, ніж в Україні 1990-х. 

За всім цим стояли потужні профспілки, які вимагали дедалі більших дотацій з держбюджету. При цьому жодних гарантій рентабельності виробництва чи технологічної модернізації ніхто не надавав, хоча у профільних міністерствах на не найгірших ставках працювали випускники Оксфорду та престижних університетів Сполученого Королівства.

Ніхто не зважувався наступати на права профспілок, адже за відсутності «горизонтальних комунікацій» (інтернету, соцмереж тощо) ключовим фактором політичної підтримки того чи іншого складу уряду була саме розгалужена мережа профспілкових організацій. Останні, як водиться, не гребували популістськими гаслами та обіцянками щодо збереження робочих місць і субсидій, які доводилося виконувати уряду.

Це було вагомим соціально-політичним чинником, який вистрілював на кожних виборах, адже в державному секторі до епохи Тетчер було зайнято понад 10% британців. Тетчер усвідомлювала, що критична маса проблем наростала, гальмуючи розвиток країни в умовах глобального капіталізму. І таки пішла ва-банк…

У 1979 році щойно новообраний британський уряд отримав свої повноваження, було ініційовано найбільшу приватизаційну програму в світі. У першу чергу – приватизацію та реструктуризацію британської залізничної галузі. Також було запроваджено 25 пасажирських і шість вантажних франшиз – для контролю над інфраструктурним монополістом та перевізниками.

Попри скептицизм опонентів Тетчер, мовляв, приватні оператори не мають стратегічного досвіду з управління залізницями, саме в такий спосіб було покладено край довгостроковому тренду зі скорочення пасажиропотоку, що відбувалося в Британії у весь післявоєнний період. У 1994-2003 роках кількість пасажирів залізниці зросла на 37% й врешті досягла 1 млрд осіб на рік. Адже приватні оператори істотно поліпшили сервіс і залучили маркетингові агенції для якісного промоушену. 

Загальна довжина подорожей зросла на 42%. Доходи залізничних компаній збільшилися, хоча собівартість перевезень на одного пасажира зменшилася на 3%. Загалом приватизація залізної дороги дозволила залучити до галузі значні інвестиції, обсяг яких у 2003 році становив понад £2,5 млрд. (близько $3,2 млрд). Це забезпечило галузь довгоочікуваними фінансовими ресурсами для корінної модернізації як у частині інфраструктури, так і рухомого складу.

Діяльність британської залізниці, 1990–2003 роки

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

Пасажирокілометри, млрд км

33.2

32.4

31.7

30.3

28.7

30.1

32.1

34.6

36.2

38.4

38.1

39.1

39.7

40.9

Кількість пасажирів, млн

810

792

770

740

735

761

801

846

892

931

956

959

975

1013

Дохід, £ млн 

2057

2117

2154

2193

2170

2380

2572

2821

3089

3368

3413

3548

3663

3893

Джерело: Louis S. Thompson (2004) на основі Strategic Rail Authority

Приватизація торкнулася не лише залізниці. В період з 1979 по 1990 роки були приватизовані державні підприємства у авіаційній галузі: British Aerospace, British Airways Helicopters, Heathrow Airport Holdings, British Airways, Fairey Aviation Company. 

Також в автомобільній галузі: Jaguar Cars, Rolls-Royce Holdings, British Leyland, металургії: British Steel, нафто-газовидобуванні промисловості: British Petroleum, British Gas, Britoil, Enterprise Oil, фармацевтиці: Amersham, морській логістиці: Associated British Ports, Sealink, British Shipbuilders, Harland and Wolff. 

У фінансовому секторі: Trustee Savings Bank, харчовій промисловості: British Sugar, телекомунікаціях: BT Group, Cable & Wireless, автобусних та вантажних перевезеннях: Municipal Bus Company, National Bus Company, National Express, National Freight Corporation, Passenger transport executive, у виробництві комп’ютерної техніки: International Computers Limited, Inmos. 

Як не дивно, міністерські управлінські амбіції ховалися навіть в ІТ-галузі. Зрештою, реформа поставила хрест на королівську прерогативу з виробництва зброї, коли значна частка Royal Ordnance опинилися через аукціон в руках акціонерів British Aerospace. Дуже показовий для України кейс, зважаючи на безперервні скандали у вітчизняному Укроборонпромі.

Радикальне зменшення частки державних активів призвело до мінімізації втручання держави в економіку загалом. Це заклало основи для довгострокового економічного зростання Великої Британії та ліквідації її відставання від інших країн економічних лідерів – США, Німеччини та Японії. 

Протистояння уряду з профспілками вугільної промисловості – інша показова перемога ліберально-економічного реформізму Тетчер. Державні шахти були не лише збитковими, вони прирікали гірничу галузь на технологічну консервацію, бо затягували будь-яку ініціативу у трясовину «соціальних» заперечень від профспілок. 

Коли в 1984 році уряд заявив про суцільну приватизацію галузі, профспілки оголосили страйк, у якому взяли участь близько двох третин шахтарської спільноти. Багато хто пам’ятає, як на радянському телебаченні сутички шахтарів із кінною поліцією демонстрували як зухвалий наступ «міністрів-капіталістів» на права британських «пролетарів».

Проте Залізна леді, як охрестили Тетчер всі – й однодумці, й опоненти – спромоглася досягти свого. До 1992 року було закрито 150 зі 197 державних шахт, решта була приватизована. Наслідки не були райдужними – там, де гірнича галузь годувала цілі династії шахтарів упродовж століть, економічне підґрунтя просто спливало з-під ніг населення. 

У будь-якій іншій країні колишнього СРСР така політика призвела б до соціальної катастрофи, але не в Британії епохи Тетчер, де на той час реформи вже досягли успіху в інших сферах. Уряд мав що запропонувати молоді, яка мігрувала з шахтарських селищ до міст в пошуках роботи. Країна поволі ставала світовим фінансовим і технологічним хабом, потреби в людському ресурсі якого значно перевищували втрату робочих місць в дотаційній гірничій галузі. 

Внаслідок економічної політики Тетчер відбувався стрімкий перерозподіл трудових ресурсів до більш продуктивних бізнесів, насамперед – будівництва, темпи зростання якого в 1990-ті роки більш ніж удвічі переважали попереднє десятиліття.

Джерело: Федеральний резервний банк Сент-Луїса

Отже, вольовим рішенням кабінету Тетчер реформи були доведені до кінця, попри короткострокові негативні симптоми. У середньостроковій перспективі вдалося стабілізувати погіршення добробуту населення і за кілька років відновити статус-кво. 

Джерело: Office for National Statistics

У 1989 році зайнятість у Британії повністю наздогнала передреформений рівень 1979 року. Але це була цілком інша картинка з точки зору обсягів ВВП та розвитку високомаржинальних галузей національної економіки.

 Десять років «фантомного болю» – й країна позбулася інертного та низькотехнологічного сегменту. Було скорочено видатки бюджету на субсидіювання неефективних сегментів реального сектору, що заклало міцні умови для довготривалого зростання. І це досі визначає високий рівень економічного добробуту населення Сполученого королівства – попри економічні ризики, викликані Brexit.

Основні соціально-економічні показники (1991–2018 роки)

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018
Населення (млн осіб) 57.42 57.58 57.72 57.87 58.02 58.17 58.32 58.49 58.68 58.89 59.12 59.37 59.65 59.99 60.40 60.85 61.32 61.81 62.28 62.77 63.26 63.70 64.13 64.61 65.13 65.60 66.06 66.49
ВВП на душу населення (в постійних цінах 2010 року) 27.99 28.02 28.66 29.70 30.68 31.36 32.49 33.58 34.61 35.67 36.59 37.29 38.33 39.02 39.98 40.80 41.47 41.02 38.99 39.44 39.73 40.04 40.62 41.37 42.01 42.51 43.01 43.32
Прямі приватні інвестиції (чистий приплив, % ВВП) 2.0 2.0 1.9 1.7 2.2 2.3 3.3 6.7 7.7 9.9 3.4 5.0 1.8 3.6 10.0 7.5 6.8 8.7 0.6 2.7 1.0 1.7 2.0 1.9 1.5 9.9 4.5 2.1
Час, необхідний для початку бізнесу (днів) 12 12 11.5 11.5 11.5 11.5 11.5 11.5 11.5 11.5 11.5 6 4.5 4.5 4.5 4.5
Рівень безробіття (% від робочої сили) 8.6 9.8 10.3 9.6 8.7 8.2 7.1 6.2 6.0 5.6 4.7 5.0 4.8 4.6 4.8 5.3 5. 5.6 7.5 7.8 8.0 7.9 7.5 6.1 5.3 4.8 4.3 4.0
Частка населення з доходами менше $3,20 (за ПКС на день), % 0.5 0.5 1.2 0.5 0.6 0.7 0.4 0.5 0.5 0.3 0.3 0.5 0.2 0.2 0.3 0.3 0.3

ПОЛЬЩА: «шокова терапія» й децентралізація влади

Приклад Польщі чи не найкраще репрезентує те, як могла би виглядати Україна, якби замість «стабільності» та дружби з «Газпромом» відбулася тотальна декомунізація та економічна «шокова терапія». Ліберальні реформи, проведені урядом Тадеуша Мазовецького та Лєшека Бальцеровича на початку 1990-х – приклад однієї з найбільш успішних системних трансформацій у Східній Європі. Дивіденди від цих процесів Польща отримує досі. 

План Бальцеровича – міністра фінансів в уряді Мазовецького – включав масштабну трансформацію економіки, зокрема її цілковите роздержавлення й ліквідацію державного банківського та комунального секторів. Простіше кажучи, жодних «ощадів» чи «жеків» – тільки ринкові методи адміністрування фінансовим та комунальним секторами.

На думку польських реформаторів, держава апріорі не може бути суб’єктом комерційних відносин ані у виробництві житлово-комунальних послуг, ані у сфері грошово-кредитних операцій. Лише спілки домовласників без жодної прив’язки до енергетичних монополій, лише приватні комерційні банки з нульовими преференціями від Мінфіну.

Одним із головних каналів зростання продуктивності економіки стала адміністративна та фіскальна децентралізація. Те, про що ми сьогодні лише заявляємо на високому рівні, у Польщі вповні реалізовано чверть століття тому. І попри розширення права на управління власними доходами, громади не позбувалися адресних трансфертів вищого рівня. 

Так, уже з кінця 90-х місцеві громади отримували всі податки, безпосередньо пов’язані з використанням їхньої території: нерухомість, сільське господарство, лісництво, транспорт тощо. Поступово збільшувалася частка податкових зборів із доходів громадян та корпорацій, що передавалися у фонд місцевого самоврядування. На центральному рівні у повному обсязі залишилися тільки доходи від податків на додану вартість та азартні ігри, а також акцизні збори. 

Структура доходів місцевих органів влади Польщі

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Власні доходи

41,7

40,8

41,9

43,5

51,5

53,5

53,7

Гранти

22,7

22,2

21

16,4

14,3

15,1

16,8

Субсидії

35,6

37

37,1

40,1

34,2

31,6

29,5

Система доходів місцевого самоврядування Польщі

Громада

Повіт

Воєводство

Держава

Податок на спадщину

100

0

0

0

ПДФО

39

10,25

1,6

48,8

Податок на нерухоме майно

100

0

0

0

Лісовий податок

100

0

0

0

Податок на транспортні засоби

100

0

0

0

Податок на наявність собак

100

0

0

0

Податок на прибуток корпорації

6,7

1,4

15,9

76

Єдиний податок

100

0

0

0

Податок на цивільно-правові операції

100

0

0

0

Сільськогосподарський податок

100

0

0

0

Податок на додану вартість

0

0

0

100

Акцизний збір

0

0

0

100

Податок на азартні ігри

0

0

0

100

Джерело: Otola, Iwona, Decentralization Processes of Local Government Sector in Poland

Звісно, реформатори не вагалися з запровадженням повноцінного ринку землі. При тому що більша частина земель сільськогосподарського призначення в Польщі практично ніколи не залишала приватну власність. Польща була єдиною країною соцтабору, де колективізація, що вирувала впродовж 1947–1956 років, з «успіхом» провалилася. Більша частка фермерських господарств так і лишалися за своїми власниками, які на початку реформ володіли близько 76% сільськогосподарських земель.

Задля приватизації решти земельного банку у 1991 році урядом було створено Національне земельне агентство (НЗА), якому передавалося 4,7 млн га земель сільгосппризначення. Право пріоритетної купівлі цієї землі на аукціонах мали колишні власники з довоєнного часу або їхні прямі спадкоємці. Згодом пріоритет переходив до чинних орендарів.

Придбання земельного фонду було лише на початковому етапі обмежено для негромадян Польщі, але у 2016 році цю умову остаточно скасували. Впродовж усього періоду реформи вартість фермерської землі у Польщі невпинно зростала. Приміром, якщо у 2007 році гектар в середньому оцінювався на рівні 3210 євро, то в наші дні, після цілковитого скасування обмежень для нерезидентів, вартість гектара впритул наблизилася до 10 000 євро. 

Загалом НЗА виконував функцію державного земельного банку, який сам міг купувати землю у приватних власників. Ця прерогатива набувала сили, якщо новий власник бажав продати землю менш ніж за п’ять років з моменту придбання її у держави. В такий спосіб приборкували спекулянтів та підтримували розвиток сімейних фермерських господарств.

Політика щодо перерозподілу фінансових ресурсів на місцевий рівень та розвиток малого фермерства призвели до істотного поліпшення демографічної ситуації у сільській місцевості. При тому що з кінця 1960-х років до 2003 року кількість сільського населення Польщі поступово танула. Із розвитком земельної реформи ситуація змінилася на протилежну.

На той час країна стала членом не лише НАТО, а й ЄС. Продукти сільськогосподарського виробництва продавалися за конкурентною вартістю й приносили гарантований та доволі високий дохід фермерам. Попри те що кількість їх у Польщі скоротилася майже на мільйон (2,4 млн у 2005 році, 1,4 млн у 2016 році), валове виробництво сільськогосподарської продукції зросло на 9 млрд євро (з 16 млрд до 25 млрд євро).

Скорочення кількості фермерів є загальноєвропейською тенденцією. На сьогодні кількість польських фермерів є однією з найбільших в ЄС (більше – лише в Румунії). Але істотне зростання обсягу виробництва доводить, що стурбованість фермерів наслідками регуляторних обмежень з боку ЄС на початку нульових була невиправданою.  

Джерело: Світовий банк, Міністерство фінансів Польщі

Частка населення, що живе у сільській місцевості Польщі, %

Джерело: Світовий банк

Результати були очевидні вже у перші роки системних реформ Бальцеровича-Мазовецького. Завдяки сприятливому інвестклімату, у середині 1990-х років поляки відродили локальні традиції сімейного підприємництва, повага до якого була чимось на зразок національного культурного коду. Підприємець у Польщі – це особа, до якої ставилися з надзвичайним пієтетом, зокрема в урядових установах (чого, на жаль, так і не відбулося в Україні за три десятиліття панування вільного ринку). 

І не дарма. Адже на початку нульових малий та середній бізнес надавали вже майже половину національного ВВП Польщі. Сьогодні ця частка залишається загалом незмінною. Саме розвиток МСБ дозволив країні практично безболісно подолати світову економічну кризу 2008 року, яка жодним чином не підірвала позиції польської національної валюти. 

Фактично, ВВП Польщі поступально зростав із 1993 року. І ця тенденція, згідно з даними МВФ та ОЕСР, робить країну четвертою світовою економікою за темпами зростання ВВП (попереду лише Китай, Індонезія та Індія).

За даними 2019 року, які опублікувало Американське агентство Conway Analytics, Польща є п’ятою у світі за обсягами залучення іноземних інвестицій в ренкінгу Global Best to Invest 2019. Інфляція тримається на рівні 2,9%, а безробіття не перевищує 4%. І це при тому, що Польща – єдина країна ЄС, де вже кілька років поспіль не урізалися соціальні програми, і водночас відбулося зниження пенсійного віку – всупереч світовим трендам. 

Основні соціально-економічні показники (1991–2018 роки)

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018
Населення (млн осіб) 38.25 38.36 38.46 38.54 38.59 38.62 38.65 38.66 38.66 38.26 38.25 38.23 38.20 38.18 38.17 38.14 38.12 38.13 38.15 38.04 38.06 38.06 38.04 38.01 37.99 37.97 37.97 37.98
ВВП на душу населення (в постійних цінах 2010 року) 0.00 0.00 0.00 0.00 6.54 6.93 7.37 7.71 8.07 8.53 8.64 8.82 9.14 9.61 9.95 10.57 11.32 11.80 12.13 12.60 13.22 13.44 13.63 14.10 14.65 15.10 15.85 16.66
Прямі приватні інвестиції (чистий приплив, % ВВП) 0.3 0.7 1.8 1.7 2.6 2.8 3.1 3.6 4.3 5.4 3.0 2.1 2.5 5.4 3.6 6.2 5.8 2.7 3.2 3.8 3.5 1.5 0.2 3.6 3.2 3.9 2.0 2.1
Час, необхідний для початку бізнесу (днів) 63 63 52 45 45 45 39 39 39 39 37 37 37 37 37 37
Рівень безробіття (% від робочої сили) 13.1 13.3 14.0 14.4 13.3 12.4 11.0 9.9 12.3 16.3 18.4 19.9 19.4 19.1 17.7 13.8 9.62 7.1 8.2 9.6 9.6 10.1 10.3 9.0 7.5 6.29 4.9 3.7
Частка населення з доходами менше $3,20 (за ПКС на день), % 0.7 4.7 2 4.7 2.5 1.7 1.2 0.7 0.9 1.1 0.8 0.7 0.9 1 0.8 0.5 0.6

Резюме

Отже, спробуємо узагальнити чинники, які спричинили економічний підйом у країнах, близьких до України за одним або кількома компонентами соціально-економічної типології. Усі проаналізовані вище держави дуже відрізняються одна від одної й за структурою реального сектору економіки, й за стартовими позиціям на початку реформ. Але всі вони мали схожі, як на українське сьогодення, больові точки. Кожна по-своєму бралася за їхнє системне лікування й досягла в цьому відповідного успіху. 

Так, навіть попри діаметральну розбіжність історичної генетики Великобританії та України, в наших кейсах є виразна тотожність: величезний обсяг державних активів та дотаційних галузей економіки. 

Тим більше тотожності в порівнянні економічного досвіду Польщі й України, які через інтеграцію територій ішли пліч-о-пліч останні чотири сотні років із невеличким «гепом» довжиною у чверть століття. Але за цей час, з 1919 по 1945 роки, утворилася ціла прірва, яка позначилася на характері соціально-економічної структури сучасної польської та української націй, зумовила суспільний запит на реформи та визначила ціннісний код національних еліт.

Отже, загалом ключові інструменти, які призвели до радикального поліпшення добробуту громадян в розглянутих країнах у коротко- та середньостроковій перспективі є такими: 

Ліберальні реформи: з чого складається «економічне диво» Грузії, Словаччини, Естонії, Великої Британії та Польщі
Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті