Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

І якою є «вага» людського капіталу при виборі кожною країною вектора свого розвитку

Цей матеріал також доступний російською
Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Фотоколаж турецького фотографа Угура Галенкуша з серії «війна – мир»
Джерело: @ugurgallen (Instagram)

Mind продовжує публікувати матеріали з циклу «Ліберальні реформи – найкоротший шлях до добробуту». Цикл підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». 

Нагадаємо, перший текст було присвячено огляду інновацій у сфері шкільної освіти. На наше глибоке переконання, саме вони є базовою запорукою трансформацій у суспільстві та державі, які згодом підхоплює й розвиває вища школа.

Другим став аналіз заходів із лібералізації економіки та ефективного регулювання. У ньому було проаналізовано реформи на тлі динаміки економічних показників типологічно близьких до нас країн, що могло б, у певному сенсі, змоделювати траєкторію українського соціально-економічного розвитку.

Наразі спробуємо простежити емпіричний зв'язок між поширенням ліберальних свобод та демократичних цінностей у різних суспільствах із наявністю в них інструментів стійкого збагачення для максимально широких верств громадян. Знову ж таки намагатимемося триматися максимально близьких для України кейсів у розрізі історичної типології.

На максимально доступному історичному матеріалі ми проілюструємо те, що становить причинно-наслідкову основу прогнозованого соціально-економічного успіху. Причому основний фокус буде зосереджено на досвіді тих країн, де головним джерелом добробуту став саме людський капітал та умови для його мотивації. А також розглянемо країни з протилежним, негативним досвідом.

Ми наочно продемонструємо, як розвиток інститутів демократії в окремих країнах світу сприяв високим економічним показникам та рівню добробуту їхнього населення, став запорукою не лише соціальної гармонії, а й матеріального збагачення. І як вдаряла по кишенях пересічних обивателів відмова від економічної конкуренції, протекціонізм та повернення до стереотипів (іноді їх називають «традиціями»).

Наголосимо: йдеться про збагачення та соціальну безпеку не одного лише «сакрального» прошарку, наближеного до влади, правоохоронної системи чи монополій, а широкого загалу. Ми також продемонструємо, як захист громадянських цінностей збагачує ринок праці людьми, здатними мислити креативно, формує максимально комфортну екосистему для реалізації підприємницьких ідей та впровадження інновацій.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Фотоколаж турецького фотографа Угура Галенкуша з серії «війна – мир»
Джерело: @ugurgallen (Instagram)

Чи часто ми замислюємося, скільки людей у сучасному світі – країнах, у яких виробляється і споживається найбільша кількість матеріальних благ – могли дозволити собі ці блага в минулому? Не в добу палеоліту, де можна було почуватися щасливим, маючи у власній печері «безперебійне» джерело вогню. І не в романтизованому середньовіччі, коли пережити ГРВІ чи елементарний сепсис вже було дивом. Йдеться про цілком наближене до нас минуле – епоху індустріального капіталізму другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Саме тоді сучасні суспільно-економічні та юридичні взаємини почали формуватися довкола права кожного на справедливу матеріальну винагороду за працю, а не лише права обробляти свій земельний наділ чи квартирувати в чийсь феодальній вотчині (приклад колгоспів чи «відомчого» житла в СРСР у цьому разі виключаємо, бо це був паранормальний відкат у домодерну добу).

І виявляється, що в країнах, які сьогодні є вільними від злиднів та соціальних депресій, ще декілька поколінь тому вирували голодні бунти, людей піддавали приниженню, навіть тортурам за інакшість релігійних поглядів чи расове походження.

Проте світ змінився: вчорашні «колонії» перетворилися на соціально орієнтовані держави, що є лідерами економічного розвитку. Натомість «імперії» зазнали кричущого занепаду.

Причина проста: у світі змінилися «правила гри». Відтепер їх визначав індустріальний капіталізм, що спирався на систему принципово інших соціально-економічних факторів, здатних перетворити рабів на вільних, злиденних на заможних і навпаки. 

Капіталізм породив нові можливості розподілу економічних багатств і політичних функцій, став запорукою демократії – «закваски», з якої формується громадянська спільнота. Бо в основі капіталізму була індивідуальна свобода – те, що в епоху феодалізму не могло мати абсолютного значення.

Дещо схожі умови ми переживаємо сьогодні, коли індустріальний капіталізм, опертий на енергозатратні сфери економіки, високий рівень споживання та фіатні гроші, поволі поступається чомусь сучаснішому. Назвемо це «цифровим капіталізмом», для якого характерна глобалізація, соціальна інтеграція та принципово нові критерії визначення абсолютних цінностей, зокрема матеріальних.

При цьому обидва капіталізми – як «цифровий», так і індустріальний – генерують максимальне розмивання соціальних кордонів. Це прийнято називати демократією – тим, що гарантує доступ до інструментів поліпшення добробуту, не обмежений нічим – ані становим походженням, ані індивідуальним наближенням до влади чи держмонополій. В основі демократії лежить конституційний пріоритет індивідуальної свободи.

Що є свобода?

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Фотоколаж турецького фотографа Угура Галенкуша з серії «війна – мир»
Джерело: @ugurgallen (Instagram)

На практиці свобода – поняття доволі релятивне. Для того, щоб індивідуальні свободи були врівноважені й не конфліктували між собою в рамках соціуму, його представники погоджуються на пріоритет громадянських цінностей. Щось подібне до афоризму Джона Локка про «чиєсь право розмахувати кулаками, обмежене відстанню до мого носа»…

І суспільства, які найактивніше підтримували ці громадянські цінності, у добу капіталізму крок за кроком ставали багатшими, стабільнішими та комфортнішими для соціальної реалізації своїх громадян. Водночас суспільства, які трималися за стереотипи – релігійні, гендерні, расові та інші, розбудовували нові кордони, деградували або розпадалися під тягарем внутрішніх конфліктів. І в публікації ми наведемо декілька діаметральних кейсів на користь цієї суворої суспільно-економічної залежності.

І ще одне застереження. Ми неодноразово проводитимемо паралель між ліберальною економікою та демократією не тому, що ці поняття звучать для нас однаково. А тому, що сучасна демократія виросла з того самого лона, що й капіталізм – із базових економічних потреб людства, зокрема, права на конкурентну винагороду за працю, передусім грошову, а також рівний доступ до ринкових інструментів.

Це право не завжди було настільки безперечним, як видається сьогодні. Але його поширення змінило світ: стимулювало ринок товарів і послуг, які вже не тільки забезпечували життєві потреби, а й змінювали якість самого життя. формувало нову піраміду соціальних сенсів і цінностей, якими сьогодні послуговуємося ми – нащадки «цивілізації капіталу».

Коріння українського капіталізму

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Родина Олексія Алчевського – українського фінансиста, засновника металургійної галузі, мецената та «громадівця» (1835–1901), фото 1880-х рр.
Джерело: Радіо Свобода

Україна є типовим прикладом цієї «цивілізації». Капіталістичний розвиток у нас стартував абсолютно синхронно зі, скажімо, США. Ми майже одночасно освоювали степові простори своїх континентів. Більша частина територій наших країн у сучасних кордонах була вільною від поширення модерного рабства (в цьому контексті – кріпацтва). Зрештою, обидві нації тривалий час формувалися як «фронтірні» спільноти, що сприяло їхній культурній відкритості.

Коли в США «цілину» індустріального капіталізму борознили Ендрю Карнегі, Джордж Вестінгауз й Джей-Пі Морган, у нас із такого ж саме «низького старту» – без жодного феодально-аристократичного трампліну – формувалася економічна еліта в особі Терещенків, Симиренків, Бродських, Харитоненків, Алчевських. Вони закладали не лише принципи сучасного індустріального та банківського капіталізму, а й змінювали загальну та професійну освіти, з нуля формували громадсько-орієнтовану систему охорони здоров’я та практику соціального підприємництва.

Інша річ, що після Першої світової війни історичні долі США та України розійшлися «по полюсах». Після семи десятиліть безпрецедентних демографічних катаклізмів по цей бік «цивілізаційного» кордону наші долі знову перетнулися на теренах глобального вільного ринку. Тоді й виявилося, що працювати на власний добробут, а не виконання планів «п’ятирічки», Україні доведеться вчитися практично наново.

Зокрема, усвідомлено ставитися до принципів, за якими живе «цивілізація капіталу». А це не лише дозволити вільний продаж валюти за умов гіперінфляції чи вимагати конкурентних зарплат. Усе це українці опанували доволі швидко. Значно важче дається розуміння того, чим є сучасний капіталізм у процесах трансформації держави й які цінності сформувала його еволюція. А головне, яку місію виконує бізнес у становленні сучасної політичної нації і як підприємництво формує засади державної меритократії.

Нам ще доведеться прийти до розуміння того, що сучасна високотехнологічна економіка не відокремлена від інститутів демократії та громадянського суспільства. Адже демократія – це не лише змога критикувати владу. Демократія – це рівні права на ринку та рівна відповідальність кожного громадянина за дотримання умов вільної конкуренції, а також абсолютна підтримка суспільної інклюзії.

І коли ми говоримо про зміцнення конституційних основ демократії, фактично йдеться про дотримання правил ринкової економіки всіма учасниками ринку, незалежно від майнового цензу чи форми власності. І навпаки, першим симптомом наступу на демократію є корупція в регуляторній сфері та зловживання монопольним правом з боку держави.

«Американська мрія» в дії

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

США – країна, з якої стартувала «цифрова революція» ХХ століття, яка є лідером із впровадження робототехніки, генного лікування, штучного інтелекту та блокчейн-платформ. Країна, що володіє технологічними та науковими патентами на суму, яка у два з половиною рази перевищує патентний банк решти світу.

Можна довго перелічувати чинники, які формують запас міцності економіки США. Але важливо врахувати той факт, що країна досягла цього рівня передусім завдяки цілеспрямованості мільйонів шукачів кращої долі зі всього світу та відкритості суспільства, здатного надати цим шукачам максимальний шанс для самореалізації.

Три століття поспіль рік за роком вони прибували в Новий світ, часто з ліченими пенсами в кишені, аби побудувати тут свою «американську мрію». У кожного була своя мрія. Проте більшість змусило перетнути океан саме прагнення свободи, прав та можливостей, які не міг надати їм консервативний, затиснутий у стереотипах Старий світ – релігійно нетолерантний, соціально детермінований.

Із кожним поколінням американців ідея відкритого суспільства зростала разом із формуванням політичної нації, зерном якої була повага до конституції, верховенства закону та пріоритет ліберальних цінностей – свободи слова, совісті та політичного волевиявлення.

Один із промовистих прикладів – еволюція виборчого права у США. Попри те, що Конституція США 1776 року була найпрогресивнішим документом свого часу, вона надавала право голосу лише білим чоловікам-землевласникам. Розширити право голосу до всіх білих чоловіків вдалося лише 1856 року. І це право спричинило кількарічну громадянську війну, адже у своїй більшості білі виборці у 23 штатах проголосували за скасування на теренах США рабовласництва. Із цим не могла змиритися біла меншість в 11 штатах, де переважно розвивалося аграрне виробництво (40% території США).

Білі люди кілька років воювали між собою за право на свободу чорних людей. По суті, за право на демократію. Результатом війни стала 13-та поправка до Конституції США, яка з 1865 року заборонила рабство на теренах союзу (знаменно, але штат Міссісіпі ратифікував її лише 1995 року).

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Чорношкірі піхотинці в армії Північноамериканських штатів часів Громадянської війни у США
Джерело: DailyMail

Не настільки швидко американське суспільство позбувалося гендерної дискримінації. Політичні права жінки отримали 1920 року. Причому лише білі жінки – попри те, що вже півстоліття як була ратифікована 15-та поправка до Конституції, яка забороняла обмеження прав голосу через колір шкіри. У більшості штатів ця ліберальна умова не виконувалася аж до кінця Другої світової війни. При тому, що корінному населенню США – індіанцям – було дозволено голосувати ще 1924 року.

Остаточно всі расові обмеження у виборчому праві були ліквідовані лише в 1965-му внаслідок діяльності Мартина-Лютера Кінга. Трьома роками згодом він був застрелений за свою позицію, бо не всі американці були готові до такої демократії. Але процес лібералізації був невідворотній. Через 41 рік на посаду президента США було обрано першого темношкірого кандидата – Барака Хусейна Обаму.

Він, щоправда, не мав у строгому сенсі афроамериканське коріння (батько – кенійський студент, який зрештою повернувся на батьківщину, мати – біла американка, предками якої були, не виключено, індіанці черокі). Одначе те, що білі й чорні виборці разом голосували за чорного кандидата, для США стало точкою неповернення до епохи расових упереджень.

Деякі культурологи вважають, що ця точка намалювалася ще 1986 року, коли мільйонними тиражами розійшовся сингл рок-групи Aerosmith, записаний разом із піонерами хіп-хопу Run-DMC...

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
У США не завжди готові були обирати чорних президентів, чорних конгресменів, чорних деканів університетів… Ще на початку ХХ ст. чорношкірого підлітка могли із задоволенням лінчувати в одному з південних штатів за обвинуваченням, яке напрочуд нагадувало закон «про три колоски» в сталінському СРСР. Десь так само, як на цьому фото, зробленому в Техасі в 1916 р.
Джерело: pinterest.com

До слова, епоха Обами, який обирався на президентську посаду двічі, стала піковою в історії американської економічної та технологічної експансії у світі. Спостерігалося практично рекордне 10%-ве зростання ВВП на душу населення та майже двократне зниження безробіття по країні. Чистий приплив прямих інвестицій у приватний бізнес збільшився як абсолютно, так й відносно – з 1,1% ВВП до 2,6% національного ВВП.

За чотири десятиліття між М.-Л. Кінгом і Бараком Обамою американське суспільство пережило величезну громадянську трансформацію, яка завершила реалізацію «американської мрії» десятків поколінь іммігрантів на життя в суспільстві, позбавленому будь-яких форм дискримінації та соціального детермінізму.

Насправді, США подолали такий саме шлях щеплення від стереотипів – расових, релігійних, гендерних – як і всі інші країни Старого світу, лише набагато швидшими темпами. Адже позбавлення цих стереотипів і було ціною свободи, пошуки якої спонукали іммігрантів звідусіль шукати в Новому світі кращої долі, за висловом Карла Поппера – відкритого суспільства.

Той саме шлях, що й чорні виборці, задля визнання свого політичного права в США подолали жінки. Від першого Федерального конгресу 1789 року і аж до 1916 року з понад 7000 делегатів усі без винятку конгресмени були чоловіками. Власне, слово «конгресмен» довгий час не мало фемінітиву, аж доки 1917 року до присяги не приступила Джанетт Ранкін – перша жінка-представник у 128-річній історії Конгресу. Причому право виборчого голосу самі жінки отримали лише чотири роки по тому.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

На сьогодні жінки становлять більш ніж половину студентів університетів і коледжів США – 11,7 млн осіб. Така ситуація стабільно спостерігається з 1980-х років. У ті ж роки американське суспільство подолало вельми непростий шлях звільнення від гендерної дискримінації під час підбору кандидатур на вищі керівні посади в корпораціях, а також щодо прав жінок на рівну з чоловіками оплату праці.

Економіка США є світовим лідером із залучення жінок на вищі керівні посади у корпораціях, що входять до топ-500 за версією Fortune. За останніми даними, кожен п’ятий член правління американських компаній є жінкою і кожен восьмий – СЕО, тоді як за глобальною статистикою на жінок припадає кожна 10-та і 25-та позиції відповідно.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Від цього виграє не лише американська демократія, а й американська економіка, яка на сьогодні є найефективнішої економікою світу з найвищим показником промислового виробництва. І це при тому, що понад 80% ВВП США – це не промисловість, а сфера послуг, до яких належать освіта, медицина, наука, фінанси та права на інновації.

Отже, поки в Старому світі палахкотіли дві світові війни та де-ні-де все ще траплялися етнічні чистки – американське суспільство впродовж всього ХХ століття болісно, але невпинно просувалося до своєї «американської мрії», долаючи расові, етнічні, релігійні, гендерні та інші соціальні упередження.

Усе та ж «американська мрія» продовжує залишатися на світовій арені найбільш впізнаваним ліберальним брендом, залучаючи до країни щороку не менше 100 000 висококваліфікованих спеціалістів зі всього світу, понад половина з яких впродовж найближчих 10 років стають американськими громадянами. При цьому зворотна еміграція зі США в останні півстоліття лише двічі перевищувала 1% від цієї кількості.

Для порівняння – Україна за неповні 29 років своєї сучасної політичної історії тим чи іншим шляхом втратила майже 12 млн своїх громадян. Українські паспорти за цей самий період отримало близько 210 000 іноземців, що аж ніяк не свідчить про привабливість країни для реалізації особистих кар’єрних та соціальних стратегій.

Демократія vs фундаменталізм: Іран

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Шахська родина у 1942 р.
Джерело: Banjarmasin Tribunnews

Тепер поглянемо на суспільство, яке декілька десятиліть розвивалося практично в тому ж напрямку відносної відкритості, проте одного дня повернуло в діаметрально протилежний бік. Маємо на увазі Іран, який з моменту ісламської революції 1979 року обрав своїм стратегічним пріоритетом своєрідні «скрєпи».

До того моменту країна дуже нагадувала Туреччину часів Мустафи Кемаля та його послідовників: сприяння світським традиціям у суспільному устрої та освіті, толерантне ставлення до європейських культурних практик, свобода підприємництва.  

Проте на хвилі економічної кризи 1976 року, викликаній спадом світових цін на нафту, до влади в Ірані прийшли прибічники імамату, які взяли курс на радикальний фундаменталізм. Уряд Хомейні пішов традиційним для всіх соціалістичних диктатур шляхом, збільшуючи державні активи – переважно за рахунок націоналізації приватних бізнесів, комерційних банків та нафтогазовидобувних компаній. Відтак вдався до політичних репресій щодо як опонентів із попереднього уряду, так і вчорашніх союзників-марксистів. Це означало згортання не лише орієнтування на вільний ринок, а й ліберально-монархічної моделі розвитку держави.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Іранська молодь 1970-х
Джерело: Главком

Спершу це відбувалося в сфері культури, яка начебто суперечила Корану. Були розділені за гендерною ознакою заклади освіти, включно з університетами, а також громадські пляжі й басейни. Жіночі голоси були заборонені в ефірі радіостанцій, а відтак загалом усі неісламські ЗМІ. Навіть музичний супровід на молодіжних вечірках було визнано протизаконним, як і політична багатопартійність.

Економіка відповіла на реформи Хомейні більш ніж двократним спадом. Щоправда, це відбувалося не лише на тлі внутрішньої радикалізації, а й війни з Іраком (1980–1988). Наступні уряди Рафсанджані та Хатамі намагалися відновити фрагментарну лібералізацію, проте маховик фундаменталізму рухався вже за інерцією. Та й важко було розраховувати на бодай часткову лібералізацію, коли недоторканність культурних здобутків революції захищала окрема гвардія – «Корпус вартових ісламської революції» (КВІР). По суті, держава в державі.

Це був не лише тіньовий уряд та потужне політичне лоббі, а й окремі збройні сили з власними ППО та авіацією, в арсеналі якої сьогодні є тактична ядерна зброя. Саме ППО КВІР причетні до трагедії з українським пасажирським літаком над Тегераном у січні 2020 року. 

Прикметно, що, попри прямий зв’язок із катастрофою парамілітарних фундаменталістів, офіційний іранський уряд відмовляється як від моральної, так і матеріальної відповідальності перед жертвами трагедії, й тисне на український уряд щодо відмови від судових стягнень.

Ісламізація не стала шляхом до добробуту іранського суспільства, не зняла внутрішньої соціальної напруги, натомість стала причиною інфляції та критичного занепаду національного ВВП.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Порівняльний кейс США – Іран – вельми контрастний задля усвідомлення значущості ліберальних цінностей для добробуту громадян та суто економічних переваг відкритого суспільства над «традиціоналістським». Розглянемо також інші кейси, бодай не настільки рельєфні.

Між соціалізмом і демократією: Південна Америка

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Країни Латинської Америки багато років поспіль розвивалися за доволі схожими економічними моделями, спираючись на традиційне фермерське господарство, експорт сировини та продуктів харчування, а також орієнтовану на туризм сферу послуг. Але в одній країні вирішили, що, маючи найбільші у світі розвідані поклади сирої нафти, вхопили «бога за бороду» й можуть зневажити закони економіки, закритися від світу та утискати приватний бізнес.

Йдеться про Венесуелу. Ця екваторіальна країна довгий час була найуспішнішою в Латинській Америці за розвитком економіки. Сьогодні в це важко повірити, зважаючи на те, що в більшості міст країни електрика подається погодинно, а на кордоні вирують голодні бунти «заробітчан». Але це так, про що зайвий раз нагадують дані Світового банку.

Нафтова рента Венесуели в період 2000–2014 років становила в середньому п’яту частку ВВП країни. Піковий показник було досягнуто 2005 року – 30%, що свідчить про  таку собі «наркозалежність» економіки, яка спонукає інші види підприємництва буквально паразитувати за рахунок нафтоекспорту.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Венесуела, лютий 2020 р. Країна з найбільшими у світі покладами нафти зіткнулася з дефіцитом пального, через що закрила 95% АЗС. Ті, що лишилися, контролюються армією, щоб забезпечити найкритичніші потреби медицини та комунальних служб країни
Джерело: The Guardian

Нафтозалежна економіка тривалий час дозволяла уряду Венесуели безкарно грати в популізм: субсидіювати депресивні соціальні прошарки, прикриваючи цим кричущу корупцію у всій вертикалі влади, закривати рота опозиційним ЗМІ, називати правозахисників «агентами Вашингтону», вбачати в економічних прорахунках, які раз-по-раз спалахували через коливання нафтової ренти, умисли ворогів «з-зовні», які прагнуть змусити волелюбних венесуельців платити за те, що вони досі отримували від уряду задарма, тощо.

Президент Уго Чавес, що керував країною з 1999 до 2013 року, – один із двох найбільших популістів у політичній історії Венесуели – міг декілька годин виступати перед публікою безупинно, тавруючи капіталізм, Америку та її «продажних посіпак». Поки світові ціни на нафту трималися на високому рівні, економіка «перетравлювала» цей популізм, а венесуельці в обмін на лояльність мали дешеву їжу, пальне й весь пакет соціальних обіцянок. За цією завісою Чавес націоналізував більше тисячі приватних нафтовидобувних компаній, розчавив вільні медіа та, зрештою, зняв обмеження для кількості президентських термінів.

Результат – повне політичне фіаско Венесуели. Нафта виявилася не надто далекоглядним джерелом добробуту, а відсутність демократії – вбивчою для національного ринку.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Венесуела, серпень 2016 р. Міст Симона Болівара, що з’єднує Венесуелу й Колумбію, сповнений венесуельцями, які намагаються врятуватися від соціалістичного раю президента Ніколаса Мадуро
Джерело: Telemundo

Першими симптомами кризи епохи Чавеса – ще до різкого падіння нафтової ренти – стали скорочення на дві третини підприємницької активності та розквіт чорного валютного ринку. Далі – ефект доміно: дефіцит найпоширеніших продуктів харчування і перебої з енергоживленням навіть у великих містах та столиці. Зрештою, масова еміграція у сусідні країни знекровила і без того депресивний аграрний сектор.

У 2017 році Венесуела оголосила дефолт за зовнішніми боргами. Ситуацію зсередини можна побачити, зокрема, у цьому документальному проєкті.

Феномен Венесуели – це проблема не лише кричущого популізму, а й авторитаризму влади, яка, спираючись на бездонну нафтову подушку, почувалася безкарною в придушенні економічних свобод та замінила демократію стихійним популізмом. Зрештою, вважала ліберальні цінності більшим ворогом, ніж антисанітарія, епідемії чи повальна неписьменність.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Протилежними прикладами на континенті є Чилі та Уругвай. У цих країнах практично немає покладів вуглеводнів (в Уругваї досі не розвідано). Проте вони обрали демократичний шлях і на сьогодні демонструють найвищий у Південній Америці рівень розвитку ринкової економіки. У 2013 році, в розпал передостанньої нафтової кризи, обидві країни ліквідували майже двократне відставання від Венесуели за ВВП і стрімко увірвалися в лідери латиноамериканського світу.

Особливо цікавий приклад Чилі. Країна пережила те, що прийнято називати диктатурою. Хоча сама ж диктатура з часом конвертувалася в демократію, дозволивши вільний референдум та політичне волевиявлення. Саме на референдумі завершилося 15-річне правління Августо Піночета, яким у Радянському Союзі залякували молодь на комсомольських зібраннях.  

За період свого диктаторського правління Піночет, слід віддати належне, активно підтримував умови для розвитку в Чилі вільного ринку й ініціював масштабні економічні реформи. Їхня реалізація була доручена групі з 26 молодих чилійських економістів, які в 1960-70-ті роки навчалися в провідних американських університетах, переважно в Іллінойсі.

«Чиказькі хлопці», як нарекли в пресі учасників реформаторського пулу, впродовж 1975–1982 років провели трансформацію чилійської економіки та пенсійної системи. В основі реформи була дерегуляція та усунення нетарифних торговельних бар’єрів. У новій пенсійній системі ощадними рахунками громадян управляли приватні страхові організації. Було приборкано інфляцію, яка за соціаліста Сальвадора Альєнде становила понад 500% на рік, ліквідовано 30%-вий фіскальний дефіцит.

Економічні успіхи 1980-х дозволили Чилі еволюційно перейти від авторитарного до демократичного правління. Всі уряди, що перебували при владі в країні з 1990 року, посилювали модель ринкової економіки, вдосконалювали фіскальне регулювання та реалізовували системні інструменти боротьби з бідністю, насамперед – шляхом стимулювання підприємництва та публічно-приватного партнерства.

Приміром, на початку 1990-х нове законодавство допустило приватний сектор до розвитку інфраструктурних проєктів (аналогічне державно-приватне партнерство ми лише сьогодні впроваджуємо в Україні – з величезним спротивом системи). У 2003 році була проведена реформа державної служби, що мінімізувала умови для корупції та непотизму, регламентувала приватні джерела фінансування політичних партій та кандидатів. Ці закони залучили в державний сектор більше кваліфікованих кадрів, зміцнивши принципи меритократії.

Нові законотворчі ініціативи дозволили Чилі досягти швидшого економічного зростання порівняно з усіма сусідами, не кажучи вже про Венесуелу, яка в той же час рухалася в прямо протилежному напряму. Ось як виглядала порівняльна картина Венесуели та Чилі за той самий період історії: 

ВВП на душу населення Венесуели скорочувався з $15 700 (у цінах 2010 року) до $9800 впродовж 1977–2003 років. До 2012 року економіка Венесуели пережила часткову «ремісію» через ситуаційне зростання світових цін на нафту. Проте це лише відтермінувало неминучу економічну катастрофу. Станом на 2018 рік ВВП на душу населення країни оцінюється на рівні $7700 (у цінах 2010 року), що значно нижче за середній показник країн на північноамериканському континенті.

ВВП на душу населення Чилі 1977 року складав третину венесуельського – $4300 (у цінах 2010 року). Але, рухаючись шляхом ринкових економічних реформ та демократизації, чилійці вийшли на зростання ВВП на душу населення в середньому на 6% у рік. У 2018 році його рівень склав понад $15 000 (у цінах 2010 року). При цьому нафтова рента Чилі практично ніколи не перевищувала 1% ВВП, а впродовж 2000–2018 років у середньому становила 0,03% ВВП.

Це найкраща ілюстрація прямого впливу розвитку демократії на економічне зростання, а отже – на добробут середньозваженого громадянина країни.

Демократія майбутнього: Фінляндія

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

За темпами лібералізації і зростання економіки у світі лідирують саме скандинавські країни. Особливо повчальним є приклад Фінляндії. Ще в ХІХ столітті це була дуже бідна країна на узбіччі Європи. У 1860-ті роки вона пережила останній у своїй історії масовий голод, спричинений різкими кліматичними коливаннями. Тоді фіни зазнали катастрофічних людських втрат – до 15% населення.

Статус Фінляндії в складі Російської імперії був безпрецедентно автономним. Вона зберігала власний парламент, валюту, а 1906 року стала фактично першою європейською державою, яка надала всім дорослим громадянам право голосу та право балотуватися на державні посади.

У роки Другої світової війни фіни чинили відчайдушний спротив Червоній армії. Й хоча втратили майже десяту частку своєї території – на Карельському перешийку, проте врятували суверенітет і національну гідність (що є для України безумовно показовим кейсом).

Після Другої світової війни, яку фіни завершили на боці антигітлерівської коаліції, країна впровадила системну підтримку демократичних інститутів влади та ліберальних цінностей. Характерний приклад – реформи сімейного права. Вже у 1960-ті роки в Фінляндії були врівноважені права обох батьків на декретну відпустку по догляду за дитиною. В 1970-ті запроваджено практику укладання трудових договорів, яка ліквідувала дискримінацію за статевою ознакою щодо визначення матеріального заохочення працівників.

Цей процес у Суомі мав довгу історію. Ще наприкінці ХІХ століття трудові асоціації в Гельсінкі й Турку та Жіноча трудова спілка активно відстоювали питання рівних зарплат жінок і чоловіків та рівні права у шлюбі. Частково в цьому проявлялися етнічні традиції карело-фінів, у яких гендерна рівноправність закладена на рівні архетипу. Але фіни аргументували це цілком модерною риторикою, яка багато в чому визначила сучасні дискурси відкритого суспільства.

Населення Фінляндії має рівномірний коефіцієнт зростання у весь післявоєнний час, так само, як і рівень ВВП на душу населення. У ЄС Фінляндія за ВВП має відносно скромні позиції, але за індексом сприйняття корупції тривалий час посідала першу сходинку у світовому рейтингу за версією Transparency International разом із Данією та Новою Зеландією.

Всесвітній рейтинг якості життя Numbeo не перший рік визначає Фінляндію серед абсолютних лідерів – за підсумками 2019 року країна перебуває на третьому місці після Данії та Швейцарії. Також Фінляндія посідає другу сходинку в рейтингу свободи слова, який щорічно складається всесвітньою організацією Репортери без кордонів. Усе це вагомий критерій рівня демократії в країні.

Сьогоднішні фіни споживають в 11 разів більше товарів та послуг, ніж їхні прабатьки в першій половині ХХ століття: частка розваг, подорожей та інших витрат становить щонайменше половину видатків середньостатистичної фінської родини, тоді як у міжвоєнні роки на їжу, одяг, житло та медикаменти фіни витрачали 88% родинного бюджету.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

ВВП на душу населення Фінляндії за Angus Maddison: Historical Statistiсs of the World Economy.

Уроки гендерної демократії: Швеція

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Світовим лідером із гендерної рівності та можливостей на ринку праці для жінок є, безумовно, шведи. Неоплачувана домашня робота по догляду за дітьми-дошкільнятами чи родичами похилого віку у Швеції ще з середини 1960-х років є елементом системи громадського забезпечення. Це саме той сегмент неоплачуваної праці, яка переважно виконувалася жінками.

Оподаткування доходу для дружини та чоловіка в 1971 році було розділено. Обом партнерам було вигідніше працювати, оскільки їхні доходи вже не розглядалися як частина доходу чоловіка. До цього члени родини оподатковувалися як єдиний податковий суб’єкт за нижчою ставкою оподаткування. Індивідуальне оподаткування чоловіка та жінки створило ситуацію, коли жінки стали більш мотивованими будувати власну кар’єру.

У 1974 році Швеція стала першою у світі країною, яка запровадила гендерно нейтральні відпустки по догляду за немовлям. У 1995 році кожен із батьків, незалежно від використання декретної відпустки, отримав право на місяць оплачуваної батьківської відпустки, яка не могла передаватися іншому члену родини. З 2002 року це право включало вже двомісячну відпустку. З 2016-го в кожного з батьків є вже 90 днів зарезервованої відпустки. Отже, обидва члени подружжя зобов’язані провести частину часу в декреті. Відповідно скоротився час перебування жінки поза ринком праці й пов’язана з цим втрата кваліфікації.

Кількість працюючих жінок у Швеції 1974 року складала 53%, але протягом наступних 10 років ця кількість досягла 68% від загальної кількості працездатних жінок. Максимального значення було досягнуто 1988 року – 82,2%.

Жінки у співвідношенні робочих місць, %

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

ВВП на душу населення (у постійних цінах 2010 року)

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Джерело: Світовий банк

Сприяння рівним економічним можливостям для жінок та чоловіків є вагомою складовою політики гендерної паритетності в Швеції. Батьківське страхування в поєднанні з розгалуженою системою громадського догляду за дітьми дозволило корисним для ринку спеціалістам поєднати роботу та сімейне життя.

Усе це не забарилося позначитися на добробуті населення Швеції та валовому зростанні економіки. У період з 1974 до 1984 року ВВП на душу населення в Швеції зріс на 16% і до впровадження карантинних заходів 2020 року скорочувався лише під час глобальної фінансової кризи 2008 року. За даними Світового банку, в період з 1974 до 2017 року очікувана тривалість життя шведів збільшилася на 8 років для чоловіків – до 80,6 років та на 6,2 роки для жінок – до 84 років.

Не нафтою єдиною: Норвегія

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Це унікальний кейс у нашій добірці історій «ліберального дива». Країна, яка б’є всі рекорди економічної забезпеченості, не лише не сіла на «нафтову голку», а й забезпечила собі розвиток на кілька десятиліть наперед за рахунок технологічного прориву та безпрецедентного рівня демократії.

Найважливішими цінностями норвезького суспільства є відкритість, енергетична ощадливість, соціальна та гендерна рівність, а також системна підтримка інститутів громадянського суспільства.

Будучи країною, що входить у коло світових лідерів із видобутку вуглеводнів, Норвегія сама обмежила на своїй території використання основних нафтопродуктів. Приміром, з 2025 року заборонила на території країни автомобілі на бензиновому та дизельному пальному, зокрема гібриди. Вже набув чинності документ, яким із 2040 року повітряний простір країни також буде закритий для літаків на традиційному пальному.

Доходи від продажу нафти спрямовуються в Урядовий пенсійний фонд Норвегії. Цей фонд із 1990 року накопичує кошти через інвестиції в активи в різних країнах. Станом на кінець 2019 року загальна вартість усіх активів фонду склала більше $1 трлн – це найбільший фонд у світі.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Найбільші суверенні резервні фонди в світі 

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Джерело: The Economist.

Егалітарні цінності норвезького суспільства вибудовувалися роками. На сьогодні Норвегія є країною номер один у світі за рейтингом свободи преси від всесвітньої організації «Репортери без кордонів». Норвегія одною з перших у світі законодавчо унеможливила дискримінацію сексуальних меншин, легалізувавши гомосексуальні стосунки ще 1972 року. З 2009-го одностатеві пари мають у Норвегії право всиновлювати дітей.

Зрештою, Норвегія не лише взірець розвитку демократії, а й один із найбільших у світі спонсорів інститутів громадянського суспільства. Norwegian Agency for Development Cooperation (NORAD) підтримує громадські правозахисні та медійні установи всіх країн. Основними напрямами Агентства в Україні є незалежні мас-медіа на південному сході країни, соціальні активності з-поміж ромських громад, підтримка LGBT-активістів, зокрема KyivPride, а також недискримінаційні проєкти та освіта толерантності в школах, як-от протидія підлітковому насильству та навчання спеціалістів з антибулінгу.

Усе те, що є остовом норвезької демократії на батьківщині, активно «експортується» Агентством у країни, які самі недостатньо підтримують власні інститути ліберальної демократії. До таких все ще належить і Україна.

Реванш vs трансформація: Сербія та Хорватія

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Хорватія та Сербія мають довгу спільну історію: обидві країни користуються ідентичною мовою, хоча й різною графікою, разом входили до складу югославських держав – Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (1918–1929), Королівства Югославія (1929–1941) та Федеративної республіки Югославія (1954–1992). Водночас є запеклими конфесійними антагоністами, і це підкинуло хмизу у вогонь міжнаціональної ворожнечі навіть наприкінці нібито «агностичного» ХХ століття.

На початку 1990 років через накопичені внутрішні економічні, політичні, соціальні та релігійні проблеми Югославія почала розпадатися, що призвело до серії військових конфліктів, навіть поодиноких актів геноциду.

Стратегія виходу з конфліктів визначила пріоритети економічної політики та громадянського розвитку обох країн у післявоєнний час. Хорвати розуміли, що суверенітет може бути гарантований не лише військовою міццю, а й економічним розвитком країни та євроінтеграційною стратегією. Тож почали орієнтуватися на швидкі економічні реформи та підтримку громадянських інститутів.

У сербів після укладання Дейтонської угоди був аналогічний шанс, але уряд на чолі зі Слободаном Мілошевичем ним не скористався – переважно через власні диктаторські амбіції, а також внаслідок посилення російського дипломатичного впливу на Балканах. Історичне тяжіння Белграду до Москви наприкінці ХХ століття відіграло фатальну роль для політичного оновлення сербського суспільства, зробило акцент не на трансформації, а на реваншизмі.

Хорватія від початку висунула пріоритети, засновані на захисті прав приватної власності, незалежності судової системи та лібералізації. Сербія пішла прямо протилежним шляхом, вдаючись до протекціонізму, дуже вибіркового захисту права власності та збереження політично-детермінованої судової системи. На гаманцях населення це позначається прямим чином.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Хорвати провели значну роботу щодо демократизації країни. Було створено незалежну громадську службу мовлення, лібералізовано діяльність ЗМІ, усунено законодавчі положення, які дискримінували етнічні меншини Хорватії, зокрема сербів. Налагоджено активну співпрацю з міжнародними донорами – Світовим банком, МВФ, ЄБРР, укладено угоди про вільну торгівлю з ЄС. У 2001 році країна підписала угоду про асоціацію з ЄС, а з 2013 року стала дійсним членом Співдружності. 

У порівнянні з 1993 роком ВВП на душу населення Хорватії зріс майже вдвічі, що є прикладом успішної трансформації в умовах доволі кривавого збройного конфлікту. Досвід Хорватії багато в чому може слугувати своєрідним «бенчмарком» для реформаційної стратегії України.

Натомість головними чинниками, що визначали розвиток Сербії після 1991 року, були «фантомні болі» щодо єдиної-неподільної держави, остов якої становили саме серби. Значні людські та фінансові ресурси було витрачено на невдалі військові дій, що унеможливило економічне зростання країни. З кожною військовою поразкою режим Мілошевича дедалі більше перетворювався на диктатуру, покладаючись на політичний страх, контрольовані медіа, суди, поліцію, спецслужби та армію.

В економічній сфері Мілошевич віддавав контроль над галузями економіки, державними підприємствами та фінансовим сектором виключно лояльному оточенню. Про жодну меритократію не йшлося, що дуже нагадує українські реалії. Попри тотальний контроль, у 2000 році Мілошевич програв вибори. Його спроби анулювати результати голосування призвели до масових протестів та його арешту, що також багато в чому нагадувало перебіг подій в Україні чотирма роками пізніше.

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство
Белград, Сербія, квітень 2019 року. Громадянські протести проти порушення принципів демократії урядом президента Олександра Вуйчича, зокрема свободи політичного волевиявлення
Джерело: Euractiv.com

Новий сербський уряд таки вдався до реформ, але країна втратила майже 10 років. З початку 2000-х Сербія відновила своє членство в МВФ та приєдналася до програм Світового банку і ЄБРР. Досягла прогресу з лібералізації торгівлі, реструктуризації та приватизації підприємств держвласності. Відтоді у країні прослідковується стійке економічне зростання.

Тим не менш Сербія й досі займає одну з найгірших економічних позицій з-поміж країн Європи. Практично вся електроенергетика, телекомунікації та компанії з видобутку та експорту природного газу досі залишаються в державній власності, що так само, як і в Україні, породжує безліч прецедентів для системної корупції.

Резюме

Анатомія добробуту: як у сучасному світі пов’язані свобода й багатство

Процеси зміцнення громадянського суспільства та розвитку інститутів демократії останніми десятиліттями йшли пліч-о-пліч із розвитком вільного ринку, свободи підприємництва, верховенства права та затвердження ліберальних цінностей. Що було локомотивом цього процесу? На наше глибоке переконання – саме відстоювання економічних свобод кожного окремого учасника ринку. Хоча це, радше, полеміка на кшталт «що було первинним – яйце чи курка?».

Механіка проста: процес утвердження в суспільстві ліберальних цінностей відкривав соціальні ліфти, підвищував конкуренцію на ринку праці та створював умови для рівних соціальних і кар’єрних можливостей – і в такий спосіб підвищував ефективність та стресостійкість національних економік.

Як бачимо, країни, що послідовно лібералізували суспільство, отримали стійку економічну модель і привабливий інвестиційний клімат у найперспективніших галузях економіки. Це стало природною стимуляцією для ринку праці, безпосередньо позначившись на рівні соціальних стандартів та добробуті населення.

Аналогічні приклади можна тиражувати десятками, навіть не беручи до уваги кейси з азійсько-тихоокеанського регіону. Там також є країни, що дуже стрімко розвиваються, проте мають доволі відмінну від України соціокультурну колиску.

Водночас бачимо, наскільки безнадійно провальними є спроби поліпшити добробут або принаймні відстояти високі соціальні стандарти в країнах, де відбувся або різкий відхід від демократичної моделі розвитку, або держава намагалася зарегулювати приватний бізнес в інтересах соціалістичного розподілу та різних форм економічного популізму, як у Венесуелі. Або там, де привалювала авторитарна політична модель, оперта на штучні культурно-цивілізаційні кордони, на зразок релігійного фундаменталізму, як в Ірані.

Очевидно одне: країни, що культивують ліберальні цінності, у всіх без винятку випадках досягли високого рівня забезпеченості середньозваженого громадянина. І ця закономірність є абсолютною. Натомість країни, що ігнорували ліберальну модель як економіки, так і суспільно-політичного устрою, неодмінно хилилися під тягарем внутрішніх протиріч та соціальних конфліктів.

Це той випадок, коли вираз «демократію на хліб не намастиш» є прямо протилежним реальному досвіду. Безперечно, праві були Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон, пов’язавши економічне та соціальне зростання з прогресом інклюзивних інститутів демократії – механізмів, що забезпечують підзвітність державної системи громадянам («Чому нації занепадають: Походження влади, багатства і бідності»).

Хоч там як, саме ліберальна демократія виявилася найкоротшим шляхом до добробуту громадян порівняно з соціалістичними, соціал-популістськими і тоталітарними моделями.

І Україні варто було б зробити конструктивні висновки з цього факту. Або ми послідовно захищаємо індивідуальні свободи громадян – свободу слова, рівність перед законом та конкурентне підприємництво, або залишаємося вічно «перспективною» країною, капіталістичною за своїм історичним корінням та водночас квазіфеодальною за панівними  політико-адміністративними практиками. Сьогодні це наш «цивілізаційний» вибір. І кожен українець повинен зробити його усвідомлено.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті