Підсумки нобелівського тижня: «жіночий десант» у науці та ситість як синонім миру

З понеділка по п'ятницю, 5–9 жовтня, Нобелівський комітет оголошував лауреатів однойменних премій у галузі медицини, фізики, хімії, літератури й захисту миру. Відзначені на цьому тижні відкриття проклали людству шлях до викорінення гепатиту С, позбавлення від спадкових хвороб і розуміння будови нашої Галактики.

У нинішньому році розмір кожної премії становитиме 10 млн шведських крон (близько $1,1 млн). Церемонія нагородження, як і раніше, відбудеться в Стокгольмі 10 грудня – у день смерті шведського промисловця і винахідника динаміту Альфреда Нобеля. Але 2020 року через пандемію коронавірусу цей захід буде проведено у форматі телетрансляції.

Mind пояснює простою та зрозумілою мовою, кому й за що цьогоріч дістануться найпрестижніші наукові нагороди.

Вірус гепатиту С передається через кров (наприклад, при переливанні або уколі нестерильною голкою) і вражає печінку. Його називають «ласкавим убивцею», оскільки людина може не помічати симптомів зараження десятиліттями, поки одного разу захворювання не вискочить, як чорт із табакерки, у вигляді цирозу або раку печінки.

Дослідження Олтера, Х'ютона і Райса дозволили виявити підступний вірус і прокласти доріжку до появи тестів на наявність зараження в крові, а також до розроблення медикаментів і методів лікування, «які врятували мільйони життів у всьому світі».

Всього півстоліття тому наука не знала нічого про гепатит С, і багато вчених сушили голову, чому величезна кількість людей мають проблеми з печінкою після переливання їм крові. Перший крок до розв'язання цієї глобальної загадки зробив Харві Олтер 1975 року. Витративши чимало зусиль на дослідження зараженої крові, він встановив, що існує невідомий науці гепатит «не-А» і «не-В», який викликає вірус.

Багато дослідників почали шукати збудника загадкової хвороби, але тоді це виявилося надзвичайно складним завданням. Лише через 10 з гаком років Майклу Х'ютону вдалося знайти в заражених клітинах крові шимпанзе фрагмент РНК, що не належав мавпі. Однак цей патоген виявився «непрацюючим» – викликати хворобу в шимпанзе з його допомогою не виходило.

Довести, що все-таки саме цей підозрюваний – той самий «ласкавий убивця», зміг Чарльз Райс. Він виходив із того, що вірус, як нерідко буває, скопіював власний геном із помилками. Коригуючи ділянки тієї РНК, яку знайшов Х'ютон, Райс виправив у ній помилки і 1997 року нарешті сконструював із неї працюючий вірус, який при введенні в печінку шимпанзе викликав у мавп гепатит С. Отримавши правильний вірус, вчені дуже швидко навчилися визначати, чи є він у крові, і фактично убезпечили від гепатиту процедуру переливання крові.

Загальна теорія ймовірності, що описує гравітацію і яка стала «фундаментом» сучасної фізики, була представлена Альбертом Ейнштейном 1915 року. Британський математик Роджер Пенроуз зробив у неї найзначніший внесок. У 1965 році він математично вивів із формул теорії Ейнштейна можливість утворення чорних дір – космічних «воронок», що втягують у себе все, включно з променями світла.

Вчені зламали багато списів, сперечаючись про те, чи існують насправді чорні діри. Навіть Ейнштейн вважав, що в дійсності їх немає. Інтерес до чорних дір і віра в їхнє існування різко підвищилися у квітні 2019 року після того, як астрономи показали фотографію чорної діри, що розташовується в центрі галактики Messier 87. Як писав Mind, схоже на бублик зображення, створене за допомогою даних восьми радіотелескопів, зійшлося з безліччю комп'ютерних симуляцій чорних дір і підтвердило наявне уявлення про них.

Ядром нашої галактики, схоже, теж є чорна діра. Рейнхард Гензель і Андреа Гез отримають половину Нобелівської премії за те, що очолювані ними наукові групи довели існування в центрі Чумацького Шляху невидимого надмасивного компактного об'єкта. Цю передбачувану чорну діру астрономи назвали Стрілець А* (Стрілець А із зірочкою). Відомо, що вона важча за Сонце більш ніж у 4 млн разів і оточена хмарою з розпеченого газу.

Цього року стався рідкісний випадок, коли Нобелівську премію з фізики присудили жінці. За 119 років існування цієї нагороди представниці прекрасної статі отримували її лише тричі. Андреа Гез стане четвертою.

Француженка Еммануель Шарпантьє і американка Дженніфер Дудна 2012 року першими презентували революційну систему редагування геному CRISPR/Cas9 (Кріспер Кас 9), або так звані генетичні ножиці, що дозволяють у будь-якому місці прицільно розрізати ДНК тварин, рослин і мікроорганізмів.

Ці «ножиці», вдосконалені іншими вченими, вже дозволили вивести сільськогосподарські культури, стійкі до посухи, цвілі й комах-шкідників. Генні модифікації, які вразять ще більше, вже на підході. Вчені вважають CRISPR/Cas9 ключем до відкриття ефективних методів лікування раку, діабету, лейкемії та шизофренії. А конспірологи очікують на появу солдат-мутантів.

Важливість «генетичних ножиць» складно переоцінити. Широко прогнозувалося, що за них присудять Нобелівську премію. Але яку саме й кому саме – було неясно. Деяких експертів бентежить, що інструмент CRISPR/Cas9 відзначений премією з хімії, а не з медицини. Також не зовсім зрозуміло, чому нагороджених лише двоє, тоді як внесок у відкриття зробила більша кількість дослідників.

Втім, нагородження Шарпантьє і Дудни за CRISPR/Cas9 посилило значимість цього відкриття. Вперше в історії існування Нобелівської премії вона присуджена повністю жіночій команді. Це має надихнути інших жінок-вчених та підвищити їхню мотивацію займатися науковими дослідженнями.

Поетичну кар'єру Луїза Глюк почала у віці 25 років у 1968-му, випустивши злий збірник віршів «Первісток». Сильний вплив на її творчість справила перенесена в підлітковому віці анорексія на нервовому ґрунті і наступне за цим захоплення психоаналізом. Багато віршів поетеси присвячено проблематиці психологічної травми і складнощам її подолання та зцілення. Ця тема як ніколи актуальна 2020 року, коли мільйони людей психологічно пригнічені через проблеми, пов'язані з пандемією COVID-19.

Глюк видала 20 збірок віршів. У «Дикому ірисі», найвідомішій з них, головні герої – квіти, що розмовляють із садівником про вічне. Так, у відзначеному Нобелівським комітетом вірші «Пролісок», квітка розповідає про відчуття розпачу й готовності померти, яке змінюється на крик радості після весняного пробудження в мокрому ґрунті. Поетеса отримала Пулітцерівську премію за «Дикий ірис» 1992 року і зібрала ще серію нагород за інші свої твори.

77-річна Луїза Глюк стала 16-ю жінкою-лауреатом за всю історію Нобелівської премії з літератури. Критики схвально сприйняли те, що нагородженням поетеси було компенсовано гендерний дисбаланс і піднято престиж філософської лірики. Але не обійшлося й без докорів: Нобелівський комітет уже в 30-й раз віддає премію англомовному авторові, тоді як китайські і японські літератори удостоювалися цієї честі лише по два рази. Рік за роком у літературних колах міцніє переконання, що премію вручать знаменитому японському письменнику Харукі Муракамі, але Нобелівський комітет щоразу оголошує переможцем несподіваного претендента.

Премія миру – нобелівська нагорода, що найбільше інтригує. Очікувалося, що 2020 року її присудять медійній персоні. Серед найімовірніших кандидатів ЗМІ називали голову Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедроса Адана Гебреїсуса, юну екоактивістку Грету Тунберг і російського опозиціонера Олексія Навального.

Однак Нобелівський комітет вирішив віддати премію миру найбільшій у світі гуманітарній організації – Всесвітній продовольчій програмі, яка 2019 року надала допомогу для 100 млн нужденних людей у 88 країнах.

В офіційному пресрелізі цей вибір пояснений тим, що військові конфлікти й голод знаходяться в порочному циклі, посилюючи один одного. Пандемія COVID-19 погіршила ситуацію в Ємені, Конго, Нігерії, Південному Судані та Буркіна-Фасо. У цих країнах спостерігається тривожне збільшення числа людей на межі голодної смерті.

Разом із тим перед обличчям пандемії Всесвітня продовольча програма демонструє «разючу здатність нарощувати свої зусилля». Організація проголошує, що «поки не буде отримана вакцина, їжа залишиться найкращою вакциною проти хаосу», і прагне зробити продуктову безпеку зброєю для встановлення миру.

Минулого року, як писав Mind, Нобелівська премія миру дісталася прем'єру Ефіопії Абію Ахмеду Алі, який зробив територіальні поступки заради припинення 20-річної війни із сусідньою Еритреєю.