З молотка чи під кувадло: якою буде подальша доля колишнього заводу «Більшовик»

Перший київський машинобудівний завод, більш відомий киянам як завод «Більшовик», вірогідно, доживає свій останній рік. Фонд держмайна України планує виставити його на відкритий аукціон у червні поточного року, якщо парламент остаточно зніме заборону на проведення аукціонів з великої приватизації. Нещодавно відповідний закон був проголосований у першому читанні, і чиновники найближчим часом очікують на його підтримку в цілому.

Радником з приватизації виступає українське представництво компанії KPMG, що входить до четвірки провідних консалтингових компаній світу. Наразі співробітники компанії проводять оцінку всіх активів, майна, території, що залишилися від колишнього промислового гіганта. За результатами цієї роботи KPMG запропонує Фонду держмайна стартову ціну для аукціону та постприватизаційні умови для потенційного покупця. А саме – чи варто вимагати від нього збереження виробництва на цьому промисловому майданчику.

Пропозиції KPMG, доопрацьовані ФДМУ, має затвердити уряд. Після цього буде оголошено аукціон. Втім, уже сьогодні чиновники від Фонду переважно називають підприємство не «завод», а «майно» або «території». Mind побував на підприємстві, аби дізнатися, у якому стані він наразі та чого чекати від приватизації.

Чому заводу важко працювати в центрі Києва? У 2018 році в рамках  декомунізації заводу «Більшовик» повернули історичну назву – Перший київський машинобудівний завод. Цьогоріч підприємству виповнюється 139 років. За радянських часів завод був унікальний тим, що виробляв надвеликі стаціонарні верстати та обладнання для шинної, гумової, кабельної, вугільної, нафтової промисловості, будівництва метрополітену. Це штучний товар, його не поставиш на конвеєр – тож виготовлявся під замовлення.

На сьогодні з 36 цехів заводу працюють лише два, інші зруйновані до такого стану, що відновленню не підлягають. Із 6000 працівників залишилося 213, та й ті – переважно спеціалісти похилого віку. Борги перевищили 500 млн грн, з яких 320 млн – податкові та земельні і 150 млн – перед комерційними структурами. Ще є заборгованість за ЄСВ, хоча поточні зарплати працівники отримують вчасно.

«Завод у середньому має дохід приблизно 40 млн грн на рік. З них від виробничої діяльності – 5 млн грн, а 35 млн грн – від надання в оренду приміщень та території», – розповідає Тарас Єлейко, заступник голови ФДМУ. Загалом у підприємства нараховується близько 100 орендарів, 20% з них здійснюють виробничу діяльність, а 80% – комерційну.

Найбільшим активом заводу є земля – 35 га навпроти станції метро «Шулявська». Це район, наближений до центру, з гарною транспортною розв’язкою та сталою інфраструктурою. І ця земля давно бентежить чиновників і комерсантів.

«За майданчик у майже центрі столиці ми сплачуємо 40 млн грн податку на землю, тому я не бачу можливості розвиватися в Києві. Тут у нас працює один цех із великогабаритним обладнанням, де на замовлення свого дочірнього підприємства з Жашкова ми робимо операції, які воно саме робити не може. Наше завдання – перенести туди обладнання з Києва, щоб зберегти виробництво», – пояснює Леонід Крупник, в.о. голови правління АТ «Перший київський машинобудівний завод».

Чому і як скорочувалося виробництво на заводі? Основні ринки збуту для колишнього «Більшовика» – це країни СНД та Південно-Східної Азії, зокрема Шрі-Ланка, Індія, В’єтнам. У грудні 2020-го, вперше за останні кілька років, завод відправив велике замовлення до Шрі-Ланки – гумозмішувач прямої дії. За словами нинішнього директора заводу, менеджмент працює над тим, щоб відродити співпрацю на цих ринках.

«Сьогодні 90% замовлень ми отримуємо від невеликих підприємств, працюємо з вугільною промисловістю. Зараз розробляємо документацію для будівництва й запуску лінії роликів для шахтних конвеєрів. Ми робимо це на майданчику свого дочірнього підприємства в Жашкові під Києвом», – розповідає Леонід Крупник. Там завод має майданчик у 11,5 га, робочий цех, до якого планують прибудувати ще три прольоти, щоб перенести обладнання, необхідне для повноцінної роботи.

Схоже, відстоювати збереження виробництва саме на промислових площах у Києві не збирається й сам власник заводу – Фонд держмайна. Принаймні, прямого завдання щодо цього радник з приватизації, компанія KPMG, від ФДМУ не отримував.

«Збереження виробництва може бути однією з постприватизаційних умов. Але, якщо власники захочуть його зберегти, у заводу є виробничий майданчик у Жашкові. Якщо економічно доцільніше перенести  виробництво в інше місце, то це буде на розгляд нових власників», – зауважив Тарас Єлейко. Остаточні умови приватизації щодо «Більшовика» розглядатиме та затверджуватиме Кабмін.

Чому колектив проти перенесення виробництва? Люди, які зараз працюють на заводі, вважають, що саме ФДМУ, якому належить 100% акцій заводу, довів підприємство до такого жалюгідного стану, коли цехи розграбовані, а рахунки арештовані. Фонд мав би керувати роботою заводу через Наглядову  раду, але цього не робив.

«Десятиліттями Фонд не звертав уваги на роботу підприємства. Дивіться, що діється: за один рік змінилося чотири директори, приходять нефахівці – то був банкір, тепер будівельник. Вони не знають виробництва, не відчувають його, не приймають довгострокові замовлення. Наші спеціалісти мають програму розвитку заводу, ми могли б виготовити 13–15 комплектів обладнання, форматорів, вулканізаторів для гумової промисловості. Колись такі станки ми поставляли в США, вони й зараз готові у нас їх купити. Але такі замовлення тихенько сховали», – скаржиться Валерій Скрипка, голова заводського комітету профспілкової організації.

Працівники збираються боротися за те, щоб зберегти завод на території Києва. І хоча вони усвідомлюють, що повністю відновити потужності вже не вдасться, наполягають: частину цехів можна відремонтувати, купити декілька нових верстатів – і завод працюватиме.

Серед пропозицій колективу – виставити на аукціон сотні тонн металобрухту, що залишився в закинутих і зруйнованих цехах, а за виручені кошти виплатити податкові борги та провести модернізацію. Роками цей брухт просто тихцем вивозили з території підприємства.

На заводі також є готовий прохідний комбайн для будівництва метро, який років 10 тому замовила київська влада, але так і не викупила. Його теж можна продати.

За словами керівника профспілки, топменеджмент на підприємстві змінюється в середньому кожні три місяці. Нові директори приводять із собою і середню ланку керівництва – з’являються директори з розвитку, з економіки, але жодного профільного спеціаліста. Тож розвитку не відбувається, як і не укладаються жодні довгострокові контракти.

«Ми в цьому вбачаємо просто бажання загубити завод. Чиновники хочуть тут звести житловий масив, наприклад, «Шулявський». Думка про повне перенесення виробництва в Жашків – хибна. Наше обладнання – наприклад, верстат вагою 90 тонн і заввишки 20 метрів – не можна перевезти, він дорогою просто зруйнується», – наполягає Валерій Скрипка. 

За словами робітників заводу, спеціалісти-оцінщики, які ходять зараз по цехах, ставлять лише однеза питання: «Скільки важить той чи інший верстат?»

Чому все не настільки однозначно? Чиновники ФДМУ дотримуються своєї позиції щодо заводу. «Це акціонерне товариство, виробництво не можна прив’язувати до конкретного місця. Якщо інвестор захоче побудувати три інші цехи на іншому майданчику, ми не можемо йому заборонити. Якщо буде умова збереження виробництва, вона не прив’язуватиметься до конкретних територій», – відстоює позицію Фонду Тарас Єлейко.

За його словами, зараз є дві складові: з одного боку – виробництво, з іншого – території, які завод не використовує. Виробництво потребує великих інвестицій в оборотний капітал, реновацію, розвиток ринків. Але й для розвитку територій знадобляться великі інвестиції. Фонд та уряд затвердять постприватизаційні умови, а вже новий власник ухвалить рішення щодо розвитку цього підприємства.

На заводі вважають, що цех у Жашкові повинен і далі працювати, але там немає таких спеціалістів, як у Києві. А переїздити в Черкаську область навряд чи хтось із них погодиться. Втім, ФДМУ вже повністю зробив ставку на пропозиції від KPMG.

Наскільки «ласим шматком» є 35 га землі під заводом? Слід розуміти, що ФДМУ продає не землю, а права власності на юридичну особу, яка орендує цю землю. На скільки років отримано право оренди – невідомо. Але це важливий чинник при ціноутворенні, пояснив у коментарі Mind директор компанії STOKMAN Сергій Овчинніков.

Цільове призначення земельної ділянки, на якій розташований завод, – промислове будівництво. «На такій ділянці будувати житло і/або торгові центри не можна, необхідно змінювати цільове призначення наділу. Це вимагає фінансових і часових ресурсів. До того ж вельми затратною є і підготовка ділянки до будівництва – демонтаж, ТЕО тощо», – зазначив експерт.

За оцінками гравців девелоперського ринку, для того щоб лише розпочати будівельні роботи на місці заводу, необхідно вкласти близько $30–40 млн.

«Ділянка перспективна, але її ціна в 1 млрд грн, озвучена ФДМУ, з урахуванням боргів і необхідних інвестицій, які потрібно вкласти в підготовку наділу, – завищена», – вважає Сергій Овчинніков.