Погляд з-за кордону: як залучити приватні інвестиції в інфраструктуру України

Про перспективи приватного інвестування в інфраструктуру, зокрема у формі державно-приватного партнерства (ДПП), в Україні пишуть дедалі більше. Державний бюджет вже багато років не спроможний повноцінно фінансувати капітальні видатки, приватний інвестор не довіряє державі, іноземці обережно експериментують через міжнародні інвестиційні банки. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) нещодавно опублікувала звіт, у якому окреслила перспективи приватних вкладень в інфраструктурні об’єкти. Mind вивчив документ та дослідив, як наведені дані «стикуються» з українськими реаліями.

Щоб держава не перетворилася на пустелю, фінансування інфраструктури (виробничої, транспортної, соціальної) вимагає витрат на рівні 5–7% ВВП. За оцінками ОЕСР, стимулювання державних інвестицій у розмірі 0,5% ВВП може підвищити обсяг виробництва в середньому на 1,6%. Ефект мультиплікації інвестицій в інфраструктуру може бути особливо важливим  під час економічної кризи.

Через COVID-19 очікується, що за підсумками 2020 року глобальні потоки прямих іноземних інвестицій зменшаться на 30%, відновлення розтягнеться на роки, а негативний вплив на бідні країни буде більш руйнівним.

Майже всі роки незалежності Україна лише експлуатувала радянську спадщину, капітальні інвестиції стрімко скорочувались, і сьогодні країна дуже близько підійшла до інфраструктурного колапсу, зокрема, в системах енергопостачання й енергогенерації, стану шляхопроводів, комунальних тепломереж тощо. За три квартали 2020 року в економіку України було залучено 268,0 млрд грн капітальних інвестицій, що на 29,3% менше, ніж за аналогічний період 2019 року (йдеться про всі капітальні інвестиції, не лише інфраструктурні).

Частка інфраструктурних інвестицій з усіх джерел в Україні у ВВП

Напрям капітальних інвестицій в інфраструктуру	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019
Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність, млрд грн	19.3	25.5	32.4	18.4	15.5	18.7	25.1	38	50	43.8
Інформація та телекомунікації, млрд грн	8.6	9.7	10.1	9.9	8.1	23	15.6	18.4	30	21
Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, млрд грн	9.3	13.5	25.4	29.3	22.9	21.3	30.7	31	41.8	75.6
Водопостачання; каналізація, поводження з відходами, млрд грн	0.7	1	1.6	1.9	0.9	1.6	2.2	2.8	3.2	4.2
Частка капітальних інвестицій в інфраструктуру у ВВП, %	3.5	3.8	4.9	4.1	3	3.4	3.1	3	3.5	3.7

Джерело: Держстат

Водночас інвестиції в інфраструктуру в Україні цікавлять іноземних інвесторів. Так, наприкінці 2020 року відбулася презентація аналітичного звіту ОЕСР «Посилення ролі приватного фінансування у розвитку інфраструктури країн Східного партнерства». Особливу увагу в документі було приділено Україні. 

Якими є особливості «ДПП по-українськи»?

У «зеленій» енергетиці держава – гарантований покупець за підвищеним неринковим тарифом. До того ж  держава не отримує інфраструктуру у власність після закінчення циклу експлуатації генеруючих потужностей.

Приватні інвестиції в «зелену» енергетику України фактично здійснюються за рахунок зносу іншої інфраструктури – тих самих державних атомних електростанцій, які не отримують «зелених» тарифів і не мають ресурсу для реконструкції і відновлення. Не дивно, що незадоволених «зеленим» тарифом стає дедалі більше. Якою ціною  дається Україні «зелена» енергетика, звіт дипломатично не зазначає.

Як приклад ДПП наводяться найпомітніші проєкти – Ботієвська вітряна електростанція ДТЕК (завершена 2012 року), Сиваський вітроенергетичний проєкт (у стадії будівництва) і Перовська сонячна електростанція, що діє з 2011 року, загальний обсяг інвестицій в які становить $1,3 млрд.

У випадку дорожнього будівництва ми залучаємо кредитні кошти, які змушені будемо повертати. На сайті проєктів це подається як «дороги в розстрочку», коли держава залучає приватні інвестиції у будівництво, а інвестор реалізує проєкт за свої гроші – та після здачі дороги в експлуатацію отримує платежі від держави. Оскільки йдеться не про класичні платні дороги, навантаження на державний бюджет зростатиме. Планується залучити $9 млрд приватних інвестицій для відновлення та обслуговування понад 4500 км доріг. Нагадаємо, що станом на кінець 2020 року зовнішній борг України становив $53,7 млрд.

Як фінансується інфраструктура в країнах Східного партнерства?

Якість наявної інфраструктури (у широкому розумінні) у регіоні Східного партнерства (далі – СП), який охоплює Україну, Молдову, Білорусь, Вірменію, Грузію та Азербайджан, значно відрізняється за країнами та секторами відповідно до рівнів економічного розвитку. Так, в індексі Всесвітнього економічного форуму (2019) за загальною  якістю інфраструктури Азербайджан посідає 38-ме місце із 141 країн у рейтингу, Україна – 57-ме, Вірменія – 60-те, Грузія – 73-тє, Молдова – 76-те. 

Світовий обсяг приватних інвестицій в інфраструктуру за підсумками 2010 року становив $322 млрд, з яких 36% належать до похідних ринків (торгівля наявними інфраструктурними активами). У 2019-му, «доковідному», році обсяг інфраструктурних ринків сягнув $513 млрд, а частка похідних ринків – 75%. Обсяг первинних інвестицій у нові та підприємства, що вже існують, знизився на 4% – з $156 до $106 млрд.

Гіпертрофований фінансовий сектор фактично перетягував гроші на себе. Водночас 77% первинних інвестицій було спрямовано на країни з високим рівнем доходів. 

Джерелами «довгих» коштів для України могли б стати приватні інвестори та міжнародні фінансові організації (МФО) на зразок Світового банку, Європейського інвестиційного банку, Європейського банку реконструкцій та розвитку тощо.

Україна, попри відносно велику кількість проєктів ДПП у різних секторах, посідає 2-е місце (після Азербайджану) за часткою ДПП до ВВП країни серед країн СП. Рівень розвитку ДПП у країнах СП порівняний і навіть вищий, ніж у деяких подібних країнах Центральної Європи, Росії та Туреччини.

В Україні 42 проєкти досягли фінансового закриття на загальну суму $3,6 млрд інвестицій.

Як «інвестиційна мапа» змінюється з часом?

Фінансування інфраструктури в Україні практично припинилося 2014 року через незаконну анексію Криму Росією та військову агресію на сході України. Водночас фінансові інститути ЄС, які до 2014 року відігравали відносно обмежену роль в наданні допомоги з метою розвитку інфраструктури, стали найбільшими донорами.

У Білорусі, Грузії та Молдові більше половини фінансування розвитку 2018 року було скеровано на розвиток транспортного сектору, в основному доріг. В Азербайджані й Україні енергетичний сектор отримав найбільшу частку. В Україні велика частина коштів була спрямована на підвищення енергоефективності за рахунок поліпшення енергозбереження та ефективності з боку попиту (29% від загального обсягу фінансування), поліпшення електричних мереж (12%) і розвиток інфраструктури поновлюваних джерел енергії (11%). 

За розвитком транспортної інфраструктури Україна посідає 2-е місце в регіоні (після Азербайджану), але 34-те місце у світі. За дорожньою мережею ми на 114-му місці.

Відповідно до інформації Державного дорожнього агентства, майже 90% дорожньої інфраструктури України – в незадовільному стані, і для її поліпшення потрібно не менше $6 млрд на рік протягом п'яти років.

У спільному дослідженні IFC і Global Infrastructure Facility (GIF) було проаналізовано понад 2000 ділянок дороги, виявлено 21 потенційний проєкт ДПП із середньостроковим приватним інвестиційним потенціалом, як уже зазначалося вище, у $9 млрд. Було відібрано шість пілотних проєктів, які мають бути завершені до 2023 року, що відкриє шлях для подальших проєктів ДПП. 

У нещодавньому глобальному рейтингу 600 міст світу за рівнем завантаженості, проведеному ТОМТОМ (виробник навігаторів), чотири українські міста увійшли у 50 найзавантаженіших міст світу, а Київ посів 12-ту позицію. Основні інвестиції планується спрямувати на модернізацію шосе Київ – Одеса,  портів на Чорному морі та Дніпрі. Загальний обсяг інвестицій в Україну за цими напрямами може скласти 4,5 млрд євро.

За даними Міжнародної фінансової корпорації (IFC), потенціал українського ринку енергоефективності та «чистої» енергетики до 2030 року – $73 млрд. Половину з них – $36 млрд – можна залучити завдяки випуску «зелених» облігацій.

Звідки можуть надійти гроші?

Багатосторонні банки розвитку, особливо Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) і Світовий банк, є основними інвесторами в інфраструктурні проєкти в країнах СП. Хоча ЄБРР – найбільший інвестор у країнах СП, Світовий банк є провідним з точки зору інвестицій в інфраструктуру з інвестиційним портфелем у розмірі 11,2 млрд євро по всьому регіону.

За даними Світового банку, 97% інвестицій в інфраструктуру за участю приватних та іноземних інвестицій у нових і старих проєктах було залучено в межах ДПП на суму $7,6 млрд.  На Вірменію, Грузію та Україну припадає 67 з 74 завершених проєктів.

Інституційні інвестори відіграють лише другорядну роль на фінансових ринках країн СП, хоча їхня роль в останнє десятиліття зростає. У країнах ОЕСР загальні активи інвестиційних фондів, страхових компаній і пенсійних фондів можуть перевищувати 100% ВВП. У посткомуністичних країнах ОЕСР загальні активи інституційних інвесторів зазвичай не перевищують 30% ВВП. У країнах СП їхні активи не перевищують 5% ВВП. Фірми з управління активами, зокрема, практично відсутні на фінансових ринках СП, що відображає невеликий розмір місцевих фондових ринків.

У Грузії та Молдові немає вітчизняних фірм з управління активами. Хоча у Вірменії та Україні їх доволі багато (29 – у Вірменії та 356 – в Україні), їхні активи залишаються незначними для інвестицій в інфраструктуру.

Активи українських фірми з управління активами становлять на менш ніж $15 млн. Пенсійні фонди відіграють лише незначну роль на фінансових ринках СП, оскільки більшість громадян у регіоні отримують свої пенсії або безпосередньо з державного бюджету, або побічно через керовані державою пенсійні фонди, які зі свого боку отримують кошти з державного бюджету.

Уряди країн СП залучають кошти від міжнародних інвесторів для фінансування витрат сектору державного управління, але потенціал облігацій для конкретної інфраструктури залишається переважно невикористаним.

Що заважає приватним інвестиціям в українську інфраструктуру?

На перешкоді  ДПП в Україні постають фундаментальні проблеми:

• слабкий розвиток фінансових інститутів та ринків капіталу;
• відсутність у фінансових суб’єктів досвіду та бажання інвестувати в альтернативні інструменти на зразок ДПП;
• слабкий юридичний захист інвестицій;
• низька інституційна та фахова спроможність державного партнера;
• макроекономічна та курсова нестабільність;
• недосконалість нормативної бази;
• вплив політичних та геополітичних ризиків;
• відсутність державної стратегії в розвитку інфраструктури;
• відсутність потужних інституційних інвесторів.

Окремо варто зазначити вимушену культуру планування в Україні –  далі ніж на місяць ніхто прогнозувати не береться, тоді як угоди щодо ДПП мають довгий часовий горизонт, мінімум 20–50 років.

Поточні капітальні інвестиції не задовольняють потреб України у відновлені критично важливих інфраструктурних об’єктів і досі лягають тягарем на державний бюджет і споживачів.

Оптимізму додає активна позиція уряду на рівні Мінекономіки щодо розвитку ДПП в Україні – напрацьовується нормативна база, навчаються фахівці, накопичується досвід. Не вистачає стратегічного бачення щодо ключових напрямів залучення приватних інвестицій і довіри приватних інвесторів до держави.