Акценти тижня: нестача чипів як привід для війни, руйнівний вплив армій на клімат і нове «ядерне» замирення США з Іраном
Огляд основних подій минулих семи днів і реакція на них зарубіжної преси
Mind продовжує цикл публікацій під загальною назвою «Акценти тижня». У ньому ми висвітлюємо головні події, що напередодні сколихнули світове співтовариство та мають відчутний вплив на економіку не лише окремих держав, а й цілих регіонів. Шостий випуск інформаційної добірки присвячено дефіциту мікросхем на світовому ринку, відповідальності армій за збереження клімату та відновленню перемовин між Іраном та США щодо ядерного стримування на сході.
«Кремнієва криза»: чим вона загрожує світовій економіці
Apple Inc, Samsung Electronics, а також BMW, Honda і Caterpillar – це лише деякі, найбільш значущі промислові виробники, що зазнали збитків внаслідок недостатньої кількості чипів на світовому ринку з початку цього року. Про це повідомило в четвер, 29 квітня, видання Bloomberg. Нестачу чипів в автомобільній індустрії, пов’язану з браком силіконових напівпровідників, автори видання Harvard Business Review пояснюють насамперед недалекоглядністю самих виробників авто – вони стали одними з перших жертв «кремнієвої кризи» ще взимку.
Як зазначають автори публікацій, автомобільні гіганти, зокрема Ford, Toyota та Nissan, почали відновлювати виробництво своєї продукції, постраждале від зниження попиту через пандемію, лише наприкінці літа – на початку осені минулого року. У зв’язку з цим стратегічну ініціативу в перемовинах з найбільшими постачальниками чипів перехопили компанії зі сфери побутової електроніки та ІТ-технологій.
Результат – вимушене скорочення автомобільними корпораціями виробничих потужностей (заяви компаній Honda та BMW щодо зупинки виробничого процесу на своїх заводах відповідно в Японії та Німеччині) та зменшення як обсягів випуску, так і доходів. Зокрема, Ford передбачала у своєму звіті збитки в поточному році в розмірі $2,5 млрд, тоді як німецька Volkswagen прогнозувала скорочення випуску транспортних засобів на 100 000 штук тільки в першому кварталі 2021-го.
Однак невдовзі труднощів через брак мікросхем зазналиі виробники електроніки. Apple, зокрема, змушена була відтермінувати постачання споживачам своїх ноутбуків та планшетів на початку квітня. А головний фінансовий директор компанії Лука Маестрі, як передає Bloomberg, зазначив: збитки компанії в ІІІ кварталі поточного року можуть становити від $3млрд до $4 млрд.
Основною причиною глобальної кризи стало стрімке зростання попиту на чипи в другій половині минулого року, до якого компанії-виробники виявилися не готовими. Причина зрозуміла – більшість з яких ще не встигли відновити свої виробничі потужності після пандемічної рецесії, зазначає видання Mau.
Крім того, свою роль тут зіграли й інші чинники, як-от зростання цін на кремній (що входить до складу вакцинних пробірок), а також перевантаження логістичної та транспортної систем у світі (теж через COVID), що призвело до вповільнення чи замороження чипових поставок. Дані джерел свідчать про те, що світова пропозиція напівпровідників просто не встигає за шаленим попитом на ринку електроніки, темпи зростання якого в поточному році, за прогнозами, перевищать аналогічний показник 2019-го втричі.
Звісно, «кремнієві гіганти» не сидять склавши руки: так, провідні виробники мікропроцесорів, зокрема Nvidia і AMD, восени минулого року витратили відповідно $40 млрд і $35 млрд на придбання двох менших компаній, що спеціалізувалися на виготовленні чипів. Одночасно з цим, тайванська TSMC, що контролює близько 84% ринку найбільш затребуваних у світі чипів, оголосила про заплановане збільшення капіталовкладень у 2021 році більше, ніж у півтора рази – з $17,2 млрд до $28 млрд. А в квітні додала до цієї цифри ще $2 млрд.
Тим не менш, наздогнати потреби ринку, на думку експертів, «кремнієвим» корпораціям буде непросто. Так, головний виконавчий директор американської транснаціональної компанії Cisco Чак Роббінс в інтерв’ю для BBC зазначав: нестача чипів лишатиметься відчутною ще принаймні пів року.
А поки найбільші світові виробники мікросхем, зокрема Intel, TSMC і південнокорейська Samsung намагаються адаптуватися до поточних ринкових вимог, проблема чипів починає переноситися з мікроекономічної площини до макроекономічної. Тепер за чипи змагаються не лише окремі фірми та індустрії, а й цілі країни. Найбільшу стурбованість у цьому плані викликає політично невизначена територія Тайваню, де розташовано згадану вище TSMC. Згідно з The Economist, у 2020 році 67% доходів тайванської корпорації становили замовлення з Північної Америки, тоді як частка китайських компаній склала лише 14%.
За оцінкою американської Асоціації індустрії напівпровідників (Semiconductor Industry Association), 80% промислових потужностей світової економіки в галузі виробництва чипів та мікросхем зосереджені в Азії, розповідає інша статтяя видання. Тож тепер США має ще менше бажання поступатися Китаю (для якого незалежний Тайвань – те саме, що для України – ДНР і ЛНР) своїм впливом на острів, де виробляють напівпровідники – кров і серце сучасної технічної індустрії. Деякі видання зайшли в своїх думках щодо майбутньої долі Тайваню – і світу – настільки далеко, що не побоялися навіть заявити про можливість ядерної війни між США та КНР. І хоча наразі рано говорити про масштабний конфлікт між двома наддержавами, однак «кремнієва криза», безумовно, додала олії до вогнища суперечок між Китаєм та США з приводу невизначеної території.
Армії заходу: новий фронт боротьби зі зміною клімату
Як виявилося, можливість нових війн турбує не лише політиків та підприємців, а й захисників клімату. The Economist у своїй статті зазначає, що проблему викидів парникових газів експерти все частіше пов’язують не тільки з економікою країн, а й з їх збройними силами.
Однак тривалий час це питання ігнорувалося як на національному, так і на міжнародному рівнях. Зокрема, Кіотський протокол 1997 року взагалі не поширював на військовий сектор держав-учасників вимоги щодо скорочення емісії. Тоді як Паризька угода 2015-го, хоч і включала такі вимоги для збройних сил країн, що її підписали, проте лишала за ними право на автономність у методах та стандартах оцінювання викидів СО2.
Через це, за словами авторів статті, більшість учасників угоди в наступні роки або взагалі не звітували про емісії власних військових секторів, або ж не розраховували їх окремо, замість цього додаючи їх до загальних обсягів викидів економік країн в цілому.
Вірогідних даних щодо справжніх обсягів парникових емісій у військовому секторі, на думку авторів, досі немає. Так, від держав вимагається звітувати лише про викиди в межах національних кордонів. Але ж, наприклад, армія США (військовий бюджет яких на період з жовтня 2020 до кінця вересня 2021 оцінюється майже в $1 трлн), значні обсяги енергоресурсів (в основному брудних – як-от, бензин та нафта) споживає в основному за кордоном.
Спроби оцінити вплив армій країн на клімат неодноразово здійснювалися численними незалежними групами та організаціями. Зокрема, цього лютого деякі члени Європарламенту провели дослідження, згідно з яким обсяги парникових викидів збройних сил ЄС у 2019 році склали трохи менше, ніж 25 млн тонн СО2. Для порівняння, офіційна статистика ЄС у 2018 говорила лише про 4,5 млн тонн – у 5,5 разів менше. Щодо США, то, за даними нещодавніх досліджень, емісій самого лише їх військового сектора було б достатньо, щоб країна опинилася на 47 місці у світі за викидами СО2 в атмосферу, пише The Conversation.
Попри невтішні цифри, держави Заходу в останні роки дедалі активніше намагаються зменшити негативний вплив своїх армій на клімат. Міністерство оборони Нідерландів, наприклад, експериментує з біопаливом для потреб військової авіації.
Зокрема, НАТО розробляє нові стратегії оцінки викидів, а генеральний секретар організації Йенс Столтенберг на Саміті лідерів та в статті Politico 22 квітня озвучив цілі щодо зменшення викидів, відмови від традиційних енергоресурсів та досягнення вуглецевої нейтральності збройних сил північноатлантичного альянсу в найближчому майбутньому.
На думку фахівців, рішучі дії держав та військово-політичних організацій світу щодо скорочення обсягів парникових емісій будуть вигідними насамперед їм самим. Так, підняття рівня води Світового океану загрожує безпеці багатьох морських баз, зокрема найбільшої бази на планеті, що розташована в американському місті Норфолк. Крім того, традиційні види палива, що використовуються у воєнних операціях, перетворюють солдатів і техніку, яка його транспортує, на легкі мішені для ворожих обстрілів.
Іншою проблемою лишаються армії мілітаризованих країн другого й третього світу, як-от Росії чи Ірану. Вони, імовірно, будуть іще повільнішими та непослідовними у реформуванні своїх збройних сил, якщо таке реформування взагалі відбудеться.
Хтозна, чи зможе військова система світу, насамперед Заходу, втілити в життя необхідні покращення власної інфраструктури задля збереження клімату та виконання вимог Паризької угоди. Однак зараз, за свідченням більшості джерел, «зелені люди» – головна перешкода для зеленого майбутнього планети.
Нова ядерна угода: перші кроки США та Ірану
Заступник міністра закордонних справ Ірану Аббас Арахчі в суботу, 30 квітня, повідомив журналістам про «досягнення домовленості» з представниками американської сторони у Відні, передає Bloomberg.
За словами іранського представника, угода включатиме зняття санкцій з низки офіційних осіб Ірану та з економіки країни в цілому. Нова домовленість має прийти на зміну попередній ядерній угоді між Іраном та шістьма західними країнами, зокрема США.
Як зазначає Reuters, це вже третій раунд перемовин між американською та іранською сторонами. Вони відбуваються за посередництва британських, китайських, французьких, німецьких, російських дипломатів та інших представників ЄС. Проте, на думку американського радника з питань національної безпеки Джейка Саллівана, плани щодо нової угоди перебувають у «невизначеному становищі». Тож невідомо, коли і чи взагалі вдасться сторонам дійти згоди у Відні.
Значення нового договору, передусім для економіки самого Ірану, важко переоцінити. Попередня ядерна угода (JCPOA) 2015 року сприймалася більшістю провідних країн світу (зокрема й принциповими політичними опонентами США – Китаєм та Росією) як однозначний успіх, пише Business Insider. Вона передбачала зняття економічних санкцій, раніше введених адміністрацією американського президента Барака Обами, з Ірану, на що іранська влада мала відповісти скороченням запасів урану та відмовою від майбутніх розробок атомної зброї.
Обидві сторони отримали безумовну користь від домовленості. З одного боку, інспектори Міжнародного атомного енергетичного агентства впродовж трьох наступних років констатували відповідність Ірану вимогам ядерної угоди, що гарантувало країнам Заходу і передусім США безпеку та стабільність у відносинах з цією східною країною. З іншого боку, іранська економіка нарешті могла «розправити крила». У наступні два роки після підписання угоди JCPOA показники ВВП країни різко пішли вгору: у 2016 темпи його зростання склали понад 12%, уперше за 10 років, передає BBC.
Проте діяльність президента США Дональда Трампа, який у 2018 році оголосив про скасування угоди, назвавши її «жахливою та однобічною», підірвала процес налагодження американо-іранських відносин, як і виконання Іраном його енергетичних зобов’язань. А вбивство іранського генерала Касема Сулеймані американським дроном у січні минулого року остаточно поклало край іранській демілітаризації, призвівши до небувалого напруження стосунків між двома державами.
У період з 2018 до 2020 років адміністрація США наклала на іранську економіку низку нових обмежень. Зокрема заборонила національним компаніям закуповувати іранську нафту – основу добробуту країни. Останній пакет санкцій проти Ірану адміністрація Дональда Трампа встигла затвердити в останні дні свого перебування в Білому домі.
Як наслідок, вже в першому році введення американських санкцій у дію реальний ВВП Ірану зменшився майже на 5%, підсумовує BBC. The Balance також зазначає, що санкції 2018–2020 років стали причиною знецінення іранської валюти та стрімкої інфляції в країні, що на кінець 2020 становила близько 30%.
На думку багатьох західних фахівців, попри те що остаточну угоду між двома державами розробити та втілити в життя буде нелегко, країнам світу варто дивитися на віденські перемовини з оптимізмом. Безумовно, це величезний крок на шляху до глобального миру та міжнародних гарантій енергетичної та ядерної безпеки.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
