«Стале чтиво»: як читання формує екосвідомість дітей

Близько 70 років знадобилося Австрії та приблизно стільки ж – Швейцарії, щоби виростити покоління, для яких екологічне мислення у всьому є вбудованою за замовчуванням звичкою, а сортування сміття – звичайною справою, на зразок чищення зубів уранці. Польща розпочала цей процес лише років 20 тому і перебуває приблизно на півдорозі до бажаного результату. Україна, попри пару «свіжих» законів про сортування сміття та заборону використовувати пластикові пакети, в порівнянні з іншими країнами ще навіть не почала рухатись.

Перш за все, тому що відповідальність перед суспільством, живою планетою і майбутніми поколіннями не вичерпується ані зміною кількості та якості побутових відходів, ані не дуже вдалими спробами підтримати зелену енергетику. «Для досягнення кращого майбутнього» Генасамблея ООН в 2015 році склала план – «17 цілей сталого розвитку».

Сформулювати цілі – тільки початок. Довести необхідність змін  корпоративнму світові, привести у відповідність з ними законодавство – перший крок у потрібному напрямку. Проте, досягнення цілей ООН залежить не тільки від ухвалення законів, призначення штрафів і контролю над виконанням, а й, головним чином, від того, наскільки екосвідомими будуть нові покоління.

«Щоб виростити відповідальних людей, для яких екологічність буде нормою, потрібно мінімум 30 років – і це після того, як будуть увхалені та введені в дію всі необхідні закони», – стверджує Ольга Чернявська, куратор освітніх програм громадської організації «Україна без сміття». За її словами, ті ж Австрія і Швейцарія 70-80 років тому мали грандіозні проблеми з екологією. Поряд з законодавчими змінами, вони включили до шкільних програм інформацію про проблеми та шляхи їх вирішення – щоби правильно виховати своїх дітей.

Стандарт «на розсуд»

В Україні «екологічну компетентність» було внесено в новий держстандарт початкової та середньої школи, який з'явився менше року тому – у вересні 2020-го. Згідно з цим стандартом, на уроках дітей слід навчити «визначати і аналізувати проблеми навколишнього середовища, відповідально й економно використовувати наукові дані для збереження природи».

Щоправда, наразі ніхто не знає, як цей стандарт реалізовувати. «Навчальні програми для середньої школи за новим стандартом ще не розроблені, – пояснює Ганна Усова, куратор навчальної програми альтернативної школи «Спільношкола». – Тому інтеграція теми в канву уроку, згадка про екологію та пов'язані з нею проблеми – все це поки повністю віддано на розсуд вчителя». На ділі ж без чіткої програми і інструкцій багато шкільних вчителів часто не знаходять у собі мотивації робити додаткові «кроки в бік».

«Шість років тому, коли ми лише починали роботу, нас навіть не завжди вислуховували, а на пропозиції провести тематичний урок часто відповідали: «Нам не цікаво», – згадує Ольга Чернявська. Тепер, за її словами, така позиція зустрічається рідше, і в організацію дедалі частіше звертаються з проханням провести екскурсію на сортувальну станцію.

Ольга також звертає увагу на те, що шкільним вчителям, як правило, нема чого розповісти дітям, – і це об'єктивно, оскільки такої інформації зрозумілою мовою в країні дійсно мало. «Навіть студенти екологічних факультетів не мають доступу – вони вчаться за застарілими підручниками та щиро дивуються з того, що ми їм розповідаємо», – каже Чернявська, наголошуючи на необхідності екоосвіти самих педагогів. Щоправда, як зізнається Ольга, за всю практику проведення уроків та екскурсій вона жодного разу не бачила, щоб викладачі конспектували або просили дати додаткову інформацію, яку вони могли б використовувати на уроках.

Що стосується молодших класів, тут у діючих типових програмах освоєння навичок екологічної компетенції інтегровано в курси «Природознавство», «Я у світі». На таких предметах пропонують читати тематичні казки та оповідання, які у величезній кількості розміщені на методичних сайтах в якості рекомендацій педагогам. «Казки» констатують жахливі факти про масштаби світової екологічної катастрофи та рясніють фактологічними помилками. Тексти зводяться до гасел – без осмислення процесів і розуміння того, що може зробити особисто маленький читач.

«Дітей не можна залякувати, це призводить або до розвитку страхів і фобій, або до того, що всі ці розповіді витісняються кудись глибше в підсвідомість, і діти взагалі перестають на них реагувати», – зазначає Ганна Усова. Вона впевнена, що завдання школи – не налякати, а виховати екологічне мислення.

Тому, за словами куратора, будь-яку екотему в «Спільношколі» намагаються перевести в практичну площину. «Запитуємо, що може зробити особисто дитина для поліпшення ситуації, а що ми могли б зробити разом всією школою, розбираємо «природу» – емоційне або зважене рішення ми пропонуємо», – розповідає Ганна. Як приклад вона наводить «ситуації», над вирішенням яких розмірковують діти – чи раціонально на машині, заправленій бензином, везти пару кілограмів відсортованого сміття на переробку або чи варто відмовлятися від натуральних шуб або деревних тканин і переходити на синтетику, яка не розкладається, для того, щоб запобігти вбивству тварин і вирубці дерев.

Так, зважуючи «за» і «проти», дитина вчиться ставити головне питання – «Чи дійсно це рішення принесе користь?». «Уміння критично мислити набагато ефективніше розлогих гасел» – впевнена Ганна. З цим погоджується й Ольга Чернявська: «На жаль, автори чомусь вважають, що в художній літературі факт-чекінг не обов'язковий».

Попит не гарантований

Додаткова підготовка вчителів, підвищення рівня обізнаності та кваліфікації, а також включення якісної літератури до програм для читання на уроках і поза класом поліпшили б ситуацію. «Тоді з подібною літературою ознайомилося б набагато більше людей», – вважає співзасновник видавництва «Теза» Володимир Брискін. У той же час, розмірковує він, при недолугій подачі теми педагогами насильницьке читання на уроках «заради широкого охоплення» може дати зворотний ефект і відбити інтерес до екологічних проблем у тих, хто раніше сам цікавився і читав відповідні книги.

Наприклад, у видавництві «Рідна мова» для дітей – поки всього два ековидання – перекладний нон-фікшн із завданнями «Діти проти пластику» і «Секрети вітру», повість з науковими поясненнями та практичними порадами. «У 2019 ми для себе провели тест-драйв екотеми – видали книгу для дорослих. Інтерес був і росте, і ми взяли в роботу дитячі книги», – говорить маркетологиня видавництва Катерина Молочко. Додаючи, що зупинятися «Рідна мова» не збирається, оскільки в видавництві усвідомлюють важливість теми і зростаючий інтерес до неї.

Видавництво «Наш формат» до початку щорічного Книжкового Арсеналу випустило відразу чотири нові книги для дітей на екологічну тематику. «Це художні повісті про необхідність гармонійного існування людини в світі, про проблему забруднення міст», – розповідає український письменник і головний редактор видавництва Іван Андрусяк. Вибір саме художніх творів у видавництві пояснюють особливостями читацької аудиторії: «Дітям мало подати голу ідею – її потрібно цікаво запакувати в яскравий сюжет і підвести до правильних висновків».

Видавництво «Теза» також робить ставку на художню літературу – видає серію книг для дітей, створену вченими, які борються за збереження Карпат і своїми текстами формують відповідне ставлення до природи. «Зараз у серії чотири книги, ще одна готується до видання», – розповідає Володимир Брискін.

Відсутність сформованого та стабільного попиту на дитячу еколітературу безпосередньо пов'язано і з тиражами – від 750 до 3 000 примірників у різних видавництв. Навіть у таких великих представників ринку як «Ранок» або «Видавництво Старого Лева», у портфелі яких не менше 10 найменувань дитячих книг на екологічну тематику, початкові тиражі не перевищують 2 000–3 000 примірників. «При хорошому попиті ми додруковуємо книги. Успішними вважаються видання, загальний тираж яких складає 9 000–12 000 примірників», – розповідає Олена Носоненко, редакторка видавництва «Ранок».

«Свідомість і культуру, а отже й інтерес, диктують, як правило, сім'я та середовище, в якому росте дитина», – зазначає Оксана Зьобро, керівниця відділу PR & Marketing «Видавництва Старого Лева» (ВСЛ). При цьому вона додає, що на сьогоднішній день найпоширенішим способом зацікавити є «особистий приклад» – коли в родині практикують усвідомлений спосіб життя або батьки, як мінімум, зацікавлені в ньому і спілкуються з дітьми на екотеми. Почасти діти, за її словами, самі запитують про екокниги, якщо чули про проблему сміття, пластику або збереження тваринного світу і хочуть дізнатися більше. «Досить часто буває, коли діти, прочитавши якусь книгу на екотематику, повертаються з бажанням купити «що-небудь схоже», – розповідає Оксана.

Першою книгою ВСЛ, в якій екологічна тема була основною, став виданий у 2016 році віммельбух Патрика Джорджа «Врятуй тварин». «У той час екотема оформилася як тренд в іноземних виданнях для дітей, та й в нашому соціумі почала звучати все голосніше. Неможливо було зробити вигляд, що ми не помічаємо цього, і залишитися в стороні», – коментує Оксана. Тому видавництво і вирішило почати розмову з дітьми про проблему через книги, спочатку за допомогою перекладних зразків, а потім – додавши до них створені українськими авторами.

«Ми і зі свого боку демонструємо ековідповідальність – не використовуємо пластик або плівку для упаковки», – каже Оксана Зьобро. За її словами, видавництво намагається пропонувати дітям книги, що відповідають віку, з інтерактивними завданнями щодо порятунку планети, посиланнями на сайти екозахисних організацій, на яких можна знайти більше корисної інформації. Є й видання, які безпосередньо втягують дітей в екопроцеси. Так, «Місія «Порятунок»: Ведмеді» розповідає про життя ведмедів у спеціальному притулку, при цьому 10 гривень від продажу кожного примірника йдуть у фонд цього притулку.

Включення екокниг до редакційного портфелю – вольове рішення кожного окремо взятого видавництва, зав'язане виключно на переконаннях і принципах співробітників. «Кілька років тому ми прийняли рішення зробити екотематику одним із стратегічних напрямків. Відтоді ми самі є ініціатором і стимулятором попиту», – каже Олена Носоненко.

За словами генерального директора видавництва «Ранок» Віктора Круглова, рішення це склалося з кількох пазлів. «Якось на відпочинку мене вразила кількість у лісі сміття, що не розкладається, – тоді й прийшло розуміння, що людей треба виховувати, розповідати їм про наслідки їхніх дій – але не дорослим, а маленьким, оскільки вони більш сприйнятливі, – говорить він. – І ось коли років шість тому ми навчилися виробляти папір без використання деревини (з переробленої сировини), стало зрозуміло, що в подальшому і книги на такому папері повинні бути відповідного змісту». Першою книгою, надрукованою на папері, виробленому з тетрапаку, стала «Подорож до Дивовижного світу тварин» Брендана Кірні. А зовсім недавно, до проведення Книжкового Арсеналу, у видавництві вийшла новинка – книжка для дітей екоактивістки Ірини Білик «Куди подіти сміття», яка в інтерактивній формі залучає дітей до проблеми утилізації відходів. «Книга одразу стала хітом», – стверджує Круглов.

Троє в човні, не рахуючи дитини

Тому, звісно, «особистий приклад» батьків був би ефективнішим, якби до справи долучилася й освітня система. Хоча, як зізнаються видавці, наразі ні з боку держави, ні з боку шкіл практичних ініціатив немає.

З 2017 року у країні існує Український культурний фонд, який постійно проводить конкурси на отримання грантів – зокрема і на видання дитячих книг на певну тематику. Однак екологія поки не потрапляла в поле зору фахівців Фонду.

Український інститут книги – профільна установа, покликана підтримувати видання книг в Україні та сприяти їхній популяризації, а також – наповнювати бібліотеки, теж поки не приділяє уваги саме екологічній тематиці. За свідченням директорки Інституту Олександри Коваль, зусилля команди спрямовані на популяризацію взагалі читання як такого і, скоріше, за віковим, ніж за тематичним принципом.

Втім, з майбутнього року в Інституті планують зробити акцент на темі екології в книговиданні. «Я вважаю цю тему дуже важливою, – каже Олександра Коваль. – Зрозуміло, держава зобов'язана інформувати громадськість і в першу чергу – дітей про кліматичні та екологічні проблеми, тому з наступного року почнуться зміни: як раз зараз ми працюємо над планом заходів до Стратегії розвитку читання і над розробкою документації, яка надасть можливість видавати гранти на підтримку книговидання, зокрема – на видання дитячих книг з екотематики». З затвердженням Стратегії, планує директор, почнуться зміни і в освітніх закладах, і в роботі бібліотек, і в книгодрукуванні.

Нових ініціатив чекають і книговидавці, вважаючи, що змінити загальну ситуацію в сфері екологічного виховання і, зокрема, – читання, – під силу лише державі. «Всі ініціативи з включення екологічної теми до шкільних програм, обов'язкові уроки з екології, замовлення на навчальні та методичні тематичні видання, підвищення кваліфікації практикуючих педагогів і якісну освіту для майбутніх мають виходити від держави – найбільшого замовника і промоутера соціальних дискурсів та розпорядника грошей у цій сфері», – впевнений Володимир Брискін.

Із тим, що екосвідомість і відповідальність майбутніх поколінь – результат спільних зусиль ключового «тріо», погоджується й Олена Носоненко: «Держава повинна створити необхідний смисловий порядок денний у суспільстві, в якому екоініціативи – планомірна програма дій. Це, серед іншого, сприятиме виданню книг на екологічну тематику. Батьки теж мають розвивати в дитині екомислення – і не тому, що це тренд у соцмережах. І, нарешті, самі видавці повинні докласти максимум зусиль, щоби книга була цікавою і привабливою».