Секір-мито: чому ЗВТ із Туреччиною – це не перемога, але почесна нічия

«Гора народила мишу» – було б вичерпною характеристикою результату майже 20-річних перемовин щодо створення зони вільної торгівлі з Туреччиною, якби не геополітичний чинник.

У міру того як Туреччина нарощувала свою суб'єктність та економіку, а Україна поступово втрачала й у тому та іншому, сам факт укладання угоди став важливішим за її зміст, а в умовах дефіциту позитивних інформприводів і поготів.

У такій кон'юнктурі турецька сторона могла розраховувати на безпрецедентно вигідні для себе умови, про що, звісно, була обізнана, і це визначило формат і тон перемовин. Те, що в таких умовах уряду в особі Мінекономіки вдалося звести зміст фінального документа про ЗВТ до нейтрального, інакше як диво дипломатії трактувати не виходить. Тож що містить у собі угода, які перспективи відкриває Україні та чи цілком відповідає переможним реляціям уряду, розбирався Mind.

Учора, 3 лютого, представники урядів України та Туреччини в присутності президентів двох країн підписали угоду про зону вільної торгівлі. Підписи під документом поставили міністр торгівлі Туреччини Мехмет Муш і прем'єр-міністр України Денис Шмигаль – ця явна нерівність посад підписантів вкотре підкреслила декоративність очільника українського Кабміну.

Коментуючи підписаний документ, Володимир Зеленський дещо хаотично заявив, що він відкриває нові можливості для бізнесу з виходу на нові ринки, генерує прибуток, робочі місця, інвестиції та зростання ВВП обох країн. Мета – товарообіг у $10 млрд проти $7 млрд, досягнутих торік.

Реджеп Таїп Ердоган у свою чергу зробив кілька комплементарних і дуже делікатних ремарок документу, оперуючи при цьому значно точнішими цифрами, ніж його український колега. Денис Шмигаль був не єдиним «молодшим партнером» на цьому заході.

Торгівля 2.0

З $7 млрд товарообігу між Україною та Туреччиною на експорт з України припадає $4,1 млрд, імпорт становить $3,2 млрд. Близько 80% українських постачань генерують лише дві глобальні категорії: метал і зернові.

Для України це пройшло непоміченим, оскільки в Туреччині дефіцитний ринок пшениці, тож там встановлено нульове мито на імпорт зерна. Покривають цей дефіцит Росія та Україна – на дві країни  припадає близько 95% всього імпорту в співвідношенні 9 до 1. Є версія, що саме жорстка позиція Росії, яка не бажала втратити своє домінувальне становище в постачанні пшениці до Туреччини, зумовила паритет з українським товаром.

Що стосується другої принципової експортної позиції – продукції металургії з часткою в постачаннях у РТ на рівні 40% майже на $2 млрд, то тут умови угоди швидше невигідні або менш вигідні, ніж могли б бути для України. Наша країна зберегла права на низку обмежень, але й Туреччина лише мінімально поступилася у відкритті власного ринку й також має право встановлювати загороджувальні мита.

Тому бравурні заяви Мінекономіки про те, що угода про ЗВТ передбачає «обнуління мит на 10 337 товарних позицій, або 95% усіх товарів на експорт» – просто не дуже тонка маніпуляція, оскільки ключові категорії – аграрна й металургійна з питомою вагою 80% усього експорту до цього списку не увійшли.

Також у документі зафіксовано зобов'язання щодо недискримінаційного допуску українського транспорту, пріоритет цифровізації та дотримання принципу єдиного вікна для одержання дозвільних документів.

Очільниця МЕРТ Юлія Свириденко, яка обіймає цю посаду менше року, не брала участі в перемовах, і чия роль є радше представницькою, заявила, що підписання ЗВТ із Туреччиною еквівалентне зростанню 2% ВВП. Цей прогноз у найм’якішому експертному трактуванні – «оптимістичний», хоча взагалі представники експертної спільноти висловилися більш однозначно та менш нейтрально.

Найімовірніше, Україна майже нічого не виграє від ЗВТ із Туреччиною в економічному сенсі. Але в політичному – це важливий крок і демонстрація партнерства та добрих відносин із сильним сусідом, який знає відповідь на запитання «чий Крим» і готовий розвивати співпрацю у військовій сфері – на своїх, зрозуміло, умовах.

15 важливих пунктів із Угоди про ЗВТ із Туреччиною

1. Ця Угода не поширюється на території, які є невід'ємною частиною території України, але залишаються під іноземною окупацією доти, доки Україна не відновить над ними повний та ефективний контроль.
2. Якщо внаслідок зниження або скасування мита за цією угодою товари, що походять із Сторони, ввозяться на територію іншої Сторони в такій збільшеній кількості, в абсолютному вираженні або по відношенню до внутрішнього виробництва, і можуть заподіяти серйозних збитків вітчизняній галузі аналогічної або безпосередньо конкуруючої продукції на території  Сторони, що імпортує, то ця Сторона може вжити двосторонніх захисних заходів у мінімальному ступені, необхідної для усунення або запобігання збиткам.
3. Будь-який тимчасовий двосторонній захисний захід повинен бути припинений не пізніше ніж через 200 днів.
4. Вважається, що Сторона має значний інтерес, якщо вона входить до числа п'яти найбільших постачальників товарів, що імпортуються, протягом останнього трирічного періоду, що вимірюється або в абсолютному обсязі, або у вартості.
5. Якщо Сторона вирішує ввести антидемпінгове мито, сума такого мита не повинна перевищувати демпінгову маржу й повинна бути меншою за маржу, якщо таке менше мито є достатнім для усунення збитків, завданих вітчизняній промисловості.
6. Сторони повинні надати заінтересованим сторонам юридичні засоби для запобігання комерційному використанню назв країн іншої Сторони щодо товарів таким чином, які можуть  ввести споживачів в оману щодо походження таких товарів.
7. У разі серйозної загрози платіжному балансу та зовнішніх фінансових труднощів Сторона може прийняти або зберегти обмеження на торгівлю.
8. З метою подальшої лібералізації торгівлі між ними Сторони зобов'язуються кожні 3 роки переглядати свої списки конкретних зобов'язань і списки винятків із режиму найбільшого сприяння. Перша перевірка проводиться не пізніше ніж через 3 роки після набуття чинності цією Угодою.
9. Кожна Сторона, наскільки це можливо, прагне уникати звернення заявника до більш ніж одного компетентного органу за кожною заявкою, щоб продемонструвати відповідність вимогам авторизації.
10. Наскільки це можливо, компетентні органи кожної Сторони приймають заявки в електронному форматі на тих же умовах автентичності, що й паперові заявки.
11. Сторони повинні прагнути досягти максимально можливого рівня цифровізації процедур. Електронні документи й електронні підписи мають ті самі юридичні наслідки, що й паперові документи та власноручні підписи, відповідно до внутрішніх законів і положень Сторін про електронні документи та електронні підписи.
12. Кожна Сторона прагне створити Єдиний контактний пункт (PSC) для подання документів, які потрібні агентствам або регулюючим органам.
13. Сторони визнають важливість підтримання та вжиття прозорих і ефективних заходів щодо захисту прав споживачів у сфері електронної торгівлі.
14. Кожна Сторона забезпечує прозорість у сфері держдотацій. За запитом однієї Сторони інша Сторона надає інформацію щодо конкретних випадків державної допомоги.
15. Угода укладається на необмежений строк. Кожна Сторона може розірвати цю Угоду шляхом письмового повідомлення іншої Сторони. Припинення набирає чинності в перший день сьомого місяця, що настає за датою отримання повідомлення.