Західна преса про війну в Україні: рецепт перемоги від Джонсона, секрет неквапливості Шольца та ракетна арифметика ЗСУ
Як закордонна журналістика бачить перебіг протистояння з путінською навалою
Mind продовжує готувати дайджести найактуальніших публікацій про Україну в топовій іноземній пресі. Ми намагаємося визначити найбільш показові інформаційні тренди, здатні вплинути на рішення іноземних урядів і великих світових компаній щодо України, а також позицію цих урядів і корпорацій, яка може подаватися між рядків найрейтинговіших ділових видань. Попередній випуск можна прочитати тут.
The Sunday Times: Ми ніколи не почуватимемося в безпеці, якщо повернемося спиною до України
Boris Johnson, премєр-міністр Великої Британії, 18.06.2022
Уявіть на мить, що мрії путіна здійснилися: він спромігся утримати територію України, яку нині контролюють російські війська. І ніхто не хотів поворухнути пальцем, коли він приєднав цю завойовану територію до росії. Чи принесло б це мир? Чи став би світ безпечнішим?
Це стало б найбільшою перемогою агресії в Європі з часів Другої світової війни. Адже путін не зупиниться на розчленуванні України. Лише минулого тижня він порівняв себе з Петром Великим і привласнив росії вічне право «забирати» будь-яку територію, яку коли-небудь населяли «слов’яни». Ця доктрина дозволила б завоювати величезні простори Європи, включно з союзниками по НАТО.
Це стало б сигналом кожному диктатору в усьому світі реалізовувати власні амбіції силою – і жодна країна не була б у безпеці.
Уже минуло майже чотири місяці відтоді, як путін вдерся в Україну і розпочав найбільшу війну в Європі з 1945 року. Велика Британія та наші союзники об’єдналися в рішучості ніколи не змиритися з цим.
Якими будуть наші дії зараз, коли війна переходить у нову фазу? Почну з найголовнішого: героїзм та жертовність українців врятували Київ від наступу росії та зберегли державу з президентом Зеленським на чолі. Путін, можливо, не усвідомлює цього, але його грандіозний імперський задум щодо повного завоювання України зазнав краху.
Марно сподіватися, що російська воєнна міць може призвести до досягнення успіху. Нехай вас не обманює повільне просування росії на Донбасі.
Захоплення всього Донбасу було метою путіна ще у 2014 році, коли він підняв сепаратистський заколот і почав своє перше вторгнення. Через вісім років і тисячі смертей він все ще не досяг цієї мети.
На жаль, поразки путіна не означають, що в нього вистачить мудрості відступити. У своїй ізоляції він усе ще може думати, що повне завоювання можливе.
Підозрюю, слід готуватися до тривалої війни. Велика Британія та наші друзі повинні визнати стратегічну витривалість України та відповісти разом, щоб зрештою перемогти.
Час є життєво важливим фактором. Усе залежатиме від того, чи зможе Україна посилити здатність захищати свою землю швидше, ніж росія зможе відновити свою здатність до нападу. Наше завдання – бути на боці України.
Путін, імовірно, вважає, що час, навпаки, є союзником росії, що логіка переважальної вогневої сили візьме гору, тоді як мінливий Захід виявиться нездатним твердо триматися обраного курсу.
День за днем українські поля й міста дедалі рясніше вкриваються спаленою російською бронетехнікою. Щоб замінити це обладнання, знадобляться роки, можливо, десятиліття. І російські війська витрачають обладнання та боєприпаси швидше, ніж заводи можуть їх виготовити.
Тим часом вони намагаються навербувати найманців на Близькому Сході та в Африці, відчайдушно заповнюючи прогалини в армії, яка втратила приблизно чверть свого складу.
Велтка Британія та наші союзники маять зробити чотири життєво важливі кроки, щоб стати в пригоді Україні.
По-перше, ми повинні зробити так, щоб Україна отримувала озброєння, техніку, боєприпаси та навчання швидше, ніж окупант.
Впродовж останніх семи років британські інструктори підготували понад 22 000 українських військовослужбовців. Тепер нам потрібно навчити таку саму кількість впродовж місяців – до 10 000 солдатів кожні 120 днів.
По-друге, ми маємо допомогти зберегти життєздатність української держави. Уряд президента Зеленського має платити зарплату, керувати школами, доставляти допомогу та починати реконструкцію, де це можливо.
Для цього знадобиться постійне фінансування та технічна допомога, яку ми повинні підтримувати наступними роками. ЄС відіграє важливу роль, і я вітаю лідерів Франції, Німеччини, Італії та Румунії за візит до Києва.
По-третє, росія придушила економіку України, заблокувавши її основні експортні маршрути через Чорне море. Нам потрібні довгострокові зусилля, щоб розробити альтернативні сухопутні маршрути, які вже існують, і забезпечити продовження функціонування економіки України.
Блокада Одеси та інших українських портів перешкоджає експорту продовольства. Росія блокує експорт близько 25 млн тонн кукурудзи та пшениці.
Це веде до четвертого пункту: створення безпечного коридору для морського експорту. Українські порти є життєво важливими для глобальних постачань продовольства, і ми продовжуватимемо постачати зброю, необхідну для їхнього захисту.
Жоден із цих кроків не дасть миттєвих результатів і вимагатиме рішучих зусиль як Великої Британії, так і наших союзників – на місяці і роки. Але всі вони служать одній меті: зміцненню наших українських друзів, закінченню війни на умовах, які виклав президент Зеленський. Це і є визначенням успіху.
Роблячи все це, ми та наші союзники захищатимемо власну безпеку так само, як і Україну. А разом із тим і світ – від смертельних мрій путіна та тих, хто може спробувати їх копіювати.
The Washington Post: Політика найсильніших європейських країн вгамувати диктатора є ганебною та недалекоглядною
Було схоже на історичну подію, коли лідери найбільших держав Європи – Німеччини, Італії та Франції, нарешті відвідали Київ. Сирени повітряної тривоги завили, коли їхній потяг прибув до столиці України.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив про «послання європейської єдності». Але за теплими словами ховалося також багато холодних розрахунків, оскільки лідери Європи наполягають на тому, щоб якнайшвидше припинити війну.
Відтоді як росія розпочала війну, жоден із «важковаговиків» Європейського Союзу не вважав за потрібне відвідати Україну. Макрон, який похвалився, що провів «щонайменше 100 годин у телефонному режимі з путіним», казав, що поїде до Києва, лише якщо вважатиме це корисним.
Але візит у четвер не виявився особливо «корисним» для України, яка відчайдушно благає, аби їй надали більше зброї. Окрім шести додаткових гаубиць із Франції, усе, що пропонували європейські лідери, – це підтримка України в її прагненні стати членом ЄС. Колись у майбутньому.
Але наскільки цілісною буде українська держава, коли і якщо вона приєднається до ЄС, можна тільки здогадуватися. Гості чітко дали зрозуміти, що хочуть, щоб війна закінчилася якнайшвидше, і буцімто очікують від Києва поступок.
Італія, яка отримує 40% газу з росії, переконує Україну відмовитися від політичного контролю над Кримом і Донбасом. Разом із Німеччиною вона почала саботувати санкції проти росії, дозволяючи своїм енергетичним компаніям відкривати рубльові рахунки для оплати газу та нафти, допомагаючи у такий спосіб підживлювати військову машину путіна.
Макрон сказав, що жорсткі умови, накладені на Німеччину після її поразки в Першій світовій війні, були історичною помилкою, адже Франція прагнула «принизити Німеччину». Мається на увазі, що, коли зараз до росії не ставитися поблажливо, у майбутньому вона чинитиме набагато гірші злочини, як Німеччина під час Другої світової війни.
Натомість Німеччина зазнала поразки 1918 року й була змушена погодитися на умови, які коштували їй 13% її території в Європі. Таких вимог до росії ніхто не висуває. Тож аналогія Макрона хибна в усіх відношеннях, і він про це знає.
Хибне саме припущення, що зупинення конфлікту дозволить Європі відновити ділові взаємини. Але трійка все одно вважає за необхідне швидке закінчення війни, щоб сформувати нову економічну та політичну вісь у континентальній Європі після Brexit.
Але такий підхід до реальної політики не лише хибний, він також недалекоглядний. Путін, як відомо, стверджував, що розпад СРСР, складовою частиною якого була Україна, є «найбільшою геополітичною катастрофою століття». Він чітко дав зрозуміти, що прагне виправити цю «катастрофу».
Якщо зараз путін заспокоїться, як це було 2014 року, він просто виграє час, щоб перегрупуватися.
Німеччина довго відкидала попередження про те, що москва може спробувати посилити глибоку залежність німецької держави від російського природного газу, тим самим підбадьорюючи кремль. Тепер Німеччина, Італія та Франція, схоже, готові знову зробити ту саму помилку.
Оскільки Польща, країни Балтії, Фінляндія та Швеція серйозно стурбовані своєю безпекою, м’який західноєвропейський підхід, імовірно, посилить напруженість всередині ЄС. Натомість уряд Німеччини залишається глухим до проблем цих країн.
Путін не може й не збирається відмовитися від своїх домагань на Східну Європу. Реальна політика найсильніших європейських країн є ганебною та недалекоглядною. Франція і Німеччина як ніхто інший знають, що амбітного диктатора ніколи не вгамувати.
Foreign Policy: Німеччина Шольца – революції у сфері сприйняття росії не відбулося
Peter Rough – ексдиректор з аналітики та досліджень офісу президента США Джорджа Буша (2001–2009)
У перші дні російського вторгнення в Україну канцлер Німеччини Олаф Шольц виступив перед парламентом своєї країни й оголосив завершення епохи в німецькій зовнішній політиці – Zeitenwende. Шольц анонсував, що країна негайно почне відновлювати свою армію, постачати Україні зброю та усуне енергетичну залежність від росії.
В одній промові він скасував німецьку стриманість і пацифізм у сфері безпеки та оборони. Шольц виступив з ініціативою, не консультуючись ні з ким, окрім свого міністра фінансів. На коротку мить здавалося, що насувається драматична зміна. Але це враження було оманливим.
У певному сенсі це недивно. Колишній мер Гамбурга Шольц привів свою партію до перемоги на виборах, спираючись на ганзейську репутацію тихої компетентності, розсудливості та холоднокровності. Він продав себе як іншу версію своєї попередниці Ангели Меркель, яка була відомою своїм стриманим стилем та технократичною майстерністю. Не маючи досвіду в геополітиці, Шольц мало що обіцяв нового в зовнішній політиці.
Путін давно вважав Німеччину готовою до експлуатації. Занадто довго німецький політичний клас пишався своїм начебто терплячим, рівномірним підходом до москви, тим, що він піднявся вище за «невишукані» страхи та пристрасті своїх східноєвропейських союзників. Протягом багатьох років Берлін укладав низку угод, які, на його думку, мали б заспокоїти путіна.
Безперечно, вторгнення росії сколихнуло німецьке суспільство. Німецька преса назвала це «моментом 11 вересня», а опитування свідчать про значні зміни в ставленні громадськості до певних подій. Наприклад, 52% німців зараз підтримують продовження розташування американської ядерної зброї в Німеччині проти 14% минулого року.
Коли ключові голоси, наприклад, міністра закордонних справ Німеччини Анналени Бербок, членкині партії зелених, і парламентаря Норберта Реттгена з опозиційних християнських демократів, пропонують надійний захист України, це відповідає очікуванням значної частини суспільства. Багато німців не вірять, що стійкий мир у Європі можливий без серйозної поразки для росії та її імперіалістичних марень.
Але мало що з цього відображається в німецькій політиці, яку проводить Шольц. Звісно, він не зайшов так далеко, як Макрон, який запропонував Україні здати територію, щоб уникнути «приниження» путіна. Натомість Шольц ініціював кілька дзвінків путіну, останній з яких – спільний дзвінок із Макроном, який тривав 80 хвилин. Пріоритетними питаннями було припинення вогню та вирішення глобальної сировинної кризи.
Також повідомляється, що Шольц скасував попередню обіцянку розмістити додаткові війська в Литві в рамках позиції НАТО щодо можливого нападу росії на країни Балтії. Путін майже напевно інтерпретує такі кроки як брак рішучості з боку Заходу.
Водночас військова допомога Німеччини Україні залишається мізерною. Повідомляється, що Берлін не зміг надати Україні жодної зброї у квітні та травні і взагалі не поставив жодної одиниці важкої зброї з початку війни.
Шольц не хоче демонструвати кадри з німецькою технікою, яка влучає в російські війська. Те, що російська зброя, виготовлена за допомогою німецьких верстатів і програмного забезпечення, вбиває українців, у Берліні, здається, не викликає особливого занепокоєння.
У берлінських ЗМІ стало звичним тиснути на Шольца та його міністра оборони Крістін Ламбрехт щодо підтримки перемоги України – мети, яку вони обоє не підтримують.
The Wall Street Journal: Де ракети для України?
Редакційна колонка, 17.06.2022
У війні з росією США поставили лише чотири передові системи запуску ракет Himars, тоді як Київ каже, що потрібно 60. Передбачувано, що за таких умов артилерійська дуель буде на користь росії.
Цього тижня адміністрація Байдена оголосила про ще $1 млрд допомоги Україні, а також про надання більшої кількості боєприпасів для системи Himars. Ці ракетні установки завдають удар високоточними боєприпасами. Але США не надали достатньо пускових установок, щоб зменшити перевагу росіян. Республіканець з Огайо Роб Портман виступив у Сенаті США з жорсткою оцінкою цих фактів.
«Оскільки росіяни мають більше артилерії, ніж українці, і більшу дальність дії, російські війська зосереджують масову вогневу міць на українських позиціях на відстанях, яких українські сили не спроможні досягти», – пояснив сенатор.
Скільки ракетних систем потрібно нашим друзям? Український військовий радник заявив: «Якщо ми отримаємо 60 систем, то росіяни втратять будь-яку здатність просуватися будь-де, вони будуть зупинені на місці. Якщо ми отримаємо 40, вони будуть просуватися, хоча й дуже повільно, з великими втратами. З 20 вони продовжуватимуть просуватися, лише з більшими втратами, ніж зараз».
А скільки ракетних систем запропонувала провідна військова держава світу – США? Чотири. Британці та німці запропонували власні ракетні системи, але лише по три.
Як зазначив сенатор Портман, США також затримують постачання ракет із найбільшою дальністю дії. Начебто причина в тому, що команда Байдена стурбована тим, що українці можуть завдати ударів по території росії. Проте українці пообіцяли лише захищати свою суверенну землю, а притримування зброї говорить про те, що ми їм не довіряємо.
Ставки високі, і не лише для України. Якщо російські військові зачистять Донбас, путін захопить більше землі, що зможе «продати» вдома як перемогу. Потім він може перегрупуватися та просунутися на південний захід до Одеси, позбавивши українців берегової лінії і побудувавши міст до Придністров’я в Молдові. Європа опиниться в небезпеці, й Байден нестиме певну відповідальність.
Скептики щодо допомоги США Україні люблять говорити, що ми не можемо підтримувати країну вічно. Але насправді це вагома причина для Києва – отримати потрібну зброю швидше і в достатній кількості. Саме для того, щоб зупинити росію та війну. І зрештою, посадити путіна за стіл переговорів на умовах, вигідних для НАТО.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
