Хто ж править нашим світом?

Вони все і про всіх знають, у них на все вже є готові рецепти, вони засуджують, повчають, критикують, кажуть, що і як треба робити. Їх слухають, бояться, на них моляться. Але хто ж вони самі? Вони боги? Ні, вони інтелектуали.

Бекграунд. Автор кгижки «Інтелектуали» Пол Джонсон (повне ім’я: Пол Беде Джонсон) – 93-річний британський журналіст, популярний історик, письменник та спічрайтер. Написав 40 книжок і пройшов шлях у своїх політичних вподобаннях від лівих до консерваторів. Тепер колишні колеги називають його центральною фігурою серед патерналістських консерваторів. Він антикомуніст, обстоює демократію та критикує сучасність за відсутність моралі.

За відсутність моралі критикує він у своїй книжці «Інтелектуали» і так званих моральних авторитетів людства, ну або тих, хто на цю роль на певному історичному відрізку часу так чи інакше претендував.

«Ця книжка – дослідження морального права й експертної думки деяких найвизначніших інтелектуалів світу щодо того, як людям жити», – пояснює він суть своєї ґрунтовної і цікавої праці.

Автор зазначає, що інтелектуали й раніше претендували на керівництво суспільством у своїх попередніх втіленнях: священнослужителі, переписувачі книжок, провидці, але вони в силу різних обставин не могли бути вільними духом людьми. Проте у XVIII столітті з’явився новий вид наставників. Вони замінили богів.

«Яке моральне та експертне право вони мали радити людству, як розпоряджатися власним життям? Як вони владнали власне життя?» – риторично запитує він і показує, що насправді нічого вони не владнали.

Оригінальна назва: Intellektuals
Видавництво: «Віват», Харків
Наклад: 2100

Сюжет. Пол Джонсон форматує свою книжку за принципом профайлів. Бере біографію когось із великих, чиї праці чи творчість вплинули на людство, і підсвічує ліхтариком фігури та обличчя цих людей. Щоб ні тіней, ні темних закутків. Щоб усе, як на долоні, прозоро та ясно. А висновки вже, мовляв, робіть самі.

Ось деякі з його героїв.

Жан-Жак Руссо.

Його автор називає першим із сучасних інтелектуалів, чий вплив на Французьку революцію 1789 року й руйнування старого режиму в Європі був беззаперечним.

При цьому він демонстрував любов до людства загалом і нелюбов до окремо взятої людини. Писав, як треба виховувати дітей, а від п’ятьох своїх власних відмовився та віддав їх до притулку, оскільки мати дітей для нього було незручністю. А найтепліші почуття виявляв до тварин.

Протягом життя використовував жінок, розповідаючи їм сльозливі історії про себе. Страждав на манію переслідування і вважав себе жертвою всесвітньої змови. Був упевнений. що на нього полюють тисячі агентів.
Але, що цікаво, саме «Руссо підготував сценарій головних ілюзій та авантюр XX століття». Його учні, які вивчали його роботи у Франції, стали фундаторами режиму Пол Пота. А його ставлення до громадян як до дітей держави лягло в основу доктрини фашизму Муссоліні: «Усе в державі, нічого поза Державою, нічого проти Держави».

І загалом він був геніальним промивачем мізків, тож плоди його людство пожинає і досі. Ось лише кілька з його висловлювань: «Хто контролює думку народу, контролює і його дії», «Людські вади залежать не так від самої людини, а від того, що нею погано керують».

Вольтер називав його чудовиськом «марнославства й мерзенності». А єдина жінка, яку він любив, написала про нього так: «Він був цікавим божевільним».

Шеллі, або бездушність ідей.

Персі Біші Шеллі, англійський поет епохи романтизму, пішов далі Руссо, заявляючи про права інтелектуалів та письменників управляти людством. Вважав, що поезія – «це і пророцтво, і право, і знання», а поети – лідери інтелектуальної спільноти.

Як і Руссо, любив людство загалом, але був безсердечним до окремих людей. І загалом безжалісно й жорстоко розправлявся з усіма, хто йому заважав.

Носився з ідеєю «спільного використання жінок», постійно їх змінював і витягував гроші з дружин. Дітей було семеро, троє з них від різних матерів, і ними він також зовсім не цікавився.

Потрапляв до аферистів у пастку і був увесь у боргах. Скрізь позичав гроші й тому весь час переховувався, підроблював документи. Був нездатним розуміти іншу думку, окрім власної.

Потонув на яхті в морі під час бурі.

Карл Маркс: «Буря ревучих прокльонів»

«Карл Маркс мав значно більший вплив на реальні події, а також свідомість людей, ніж будь-який інтелектуал сучасності», – пише автор. Причина: його філософія була інституціалізована у двох найбільших країнах світу – росії та Китаї, та їхніх сателітах.

Претендував на академічність, але був академічним невдахою та крадієм чужих суджень. Позиціонував себе захисником робітників, але ніколи з ними навіть не зустрічався. Наприклад, написав статтю про сілезьких ткачів і їхнє тяжке становище, але насправді ніколи не їздив у Сілезію і ніколи не говорив із ткачами. Натомість завжди сидів у бібліотеці й жодного разу не переступав порогу фабрики, або заводу.

Дискусійна журналістика була його найбільшим даром. Блискуче використовував епіграми й афоризми. А все його вчення не має жодного стосунку до політики та економіки. При цьому ненависть до лихварства й лихварів була пов’язана з його власними фінансовими труднощами.

Загалом був прегірким п’яницею, багато курив, був дуже брудним, бо не любив митися. Постійно влаштовував скандали, більшу частину часу збирав досьє на політичних суперників і ворогів.

Не любив працювати, а об’єктом його експлуатації став Енгельс.

Усі його діти трагічно загинули, а позашлюбний син від служниці став робітником.

Генрік Ібсен

Ібсен перетворив драматургію на потужну форму мистецтва. Він вважав пріоритетними перед вимогами суспільства індивідуальну свободу та особисті уявлення й заклав основи ліберального суспільства.
Відчував ідеї, що назрівали й проростали, при цьому мав дивну залежність від орденів та медалей, і постійно їх клянчив у влади.

Напивався і зневажав людей, був неймовірно скупим (не допоміг рідному позашлюбному синові, який помер жебраком) і самотнім.

Брандес про нього писав: «Його зневага до людей не знає меж».

Загалом багато писав про любов, але навряд чи її відчував, ненависть була для нього природнішою. Постійно відчував страх. Дуже боявся собак. Вроджена лють і постійні страхи його були тісно пов’язані. В останні роки життя переживав апоплектичні напади.

Лев Толстой: «Старший брат Бога»

Він був найамбітнішим серед усіх інтелектуалів, яких тут досліджують. «Його зухвалість вражає, а часом і лякає», – пише про нього автор.

Судіть самі: він вважав себе старшим братом Бога. Тож комплекс старшого брата в них давно й невиліковно. Як і ще один: вважав, що росіяни – особлива раса з унікальними моральними якостями та визначеною Богом роллю.

Вів украй розпусне життя, затято грав у карти й зневажав жінок. Проповідував необхідність просвітництва серед селянських дітей, а його власний син від кріпачки не міг читати й писати.

Був за відвернення від Заходу й не вважав марксистів ворогами. «Справжнім ворогом були демократи західного типу, парламентські ліберали», – уточнює автор.

Його судження «нагадують висловлювання Наполеона в еміграції, або застільні промови Гітлера».

Довге життя Толстого закінчилося не ефектно, а жалюгідно: після сімейних чвар застудився й помер від бронхіту та пневмонії на провінційній залізничній станції. Його особисте нещастя – пролог майбутньої національної катастрофи, яка охопить росію, наголошує автор.

У книжці аналізуються й вивчаються ще погляди та біографії таких людей, як: Ернест Гемінгвей, Бертольд Брехт, Бертран Рассел, Жан-Поль Сартр та побічно Сімона де Бовуар, Едмунд Вілсон, Віктор Голланц, Лілліан Геллман, Джордж Орвелл та інших.

Багато несподіванок, багато інсайтів і насправді багато неймовірно цікавого.

Вам сподобається, якщо: ви хочете розсунути обрії пізнання світу та процесів, які на нього впливають. Якщо ви маєте системне й аналітичне мислення та відкриті до руйнування усталених догм і шаблонів – ця книжка якраз для вас. Вона свіжа, несподівана та глибинна.

Вам не сподобається, якщо... Тут усе вам має сподобатись. Хіба що іноді автор (мабуть, під впливом величезного масиву інформації) забуває про головного героя і відходить трохи вбік до другорядних, але це зрештою також цікаво.

Головна причина прочитати: Прочитати цю книжку – багато чого зрозуміти й подивитися під іншим кутом зо-ру на всіх та все.

«Піднесення ролі світського інтелектуала фактично стало головним чинником у формуванні сучасного світу. З погляду тривалої історичної перспективи це доволі нове явище», – резюмує автор книжки. І спонукає прискіпливіше подивитися на тих, кого сьогодні слухає, роззявивши рота, величезна кількість людей.
Книжка має багато відповідей на питання, які нас тривожать і змушують дивуватися, як люди взагалі можуть так мислити. Приклад Толстого: це все в головах наших «сусідів» виникло не сьогодні, а гнило вже давно.

У тому ж дусі:

«І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна дипломатія напередодні війни» Девід МакКін

Автор книжки Девід МакКін – американський адвокат, політичний радник і дипломат (обіймав посаду посла Сполучених Штатів у Люксембурзі з 2016 по 2017 рік).

У своїй праці аналізує Другу світову війну та події, які до неї призвели. Його розповідь базується на свідченнях очевидців, які, як показала історія, недооцінювали масштаби й загрози лиха, яке в собі таїв Третій рейх.

Книжка висвітлює події напередодні війни крізь історії п’ятьох впливових та багатих чоловіків, які борються за увагу Рузвельта. Загалом можна проводити паралелі із сучасною війною в Україні, коли так само дехто на Заході не усвідомлює масштаби рашизму та його загрози для цивілізованого людства.

«Опiй iнтелектуалiв» Реймон Арон

Автор книжки – відомий французький філософ, публіцист і політолог – поєднував у своєму житті журналістську та академічну діяльність, що й дало йому можливість описати та проаналізувати багато важливих суспільних процесів. Наприклад, тяжіння відомих інтелектуалів до лівих ідей.

Це одночасно і книжка, і маніфест мудрої людини, яка розуміє важливість свободи й загрозу радянської пропаганди, яка зросла на марксизмі та сталінізмі. Він аналізує погляди німецького філософа й соціолога Макса Вебера та ідеологічне протистояння після Другої світової війни.

«Розуміти чи знати свою добу якомога детальніше, ніколи не втрачаючи із свідомості межі своїх знань; відокремлюватися від сучасного, одночасно не вдовольняючись роллю спостерігача», – наголошує він, так формулюючи свої завдання.