Росіяни вимагають відновити роботу аміакопроводу Тольятті – Одеса в обмін на пролонгацію Зернового коридору. Що за цим стоїть і чим загрожує Україні

Однією з головних вимог росії для подовження роботи «зернового коридору» з України є відновлення постачання російських мінеральних добрив на світові ринки. За останні два-три місяці вдалося розблокувати постачання добрив з портів Нідерландів та Латвії. Вони пролежали там на складах понад рік, і наразі йдуть до найбідніших країн Африки в рамках доброчинної програми ООН. Сукупно йдеться про обсяги близько 500 000 тонн.

Втім, москві цього мало. На кожних переговорах російські представники вимагають відновити експорт аміаку через Одеський порт, а точніше – через Одеський припортовий завод. Це підприємство унікальне, воно поєднує у собі дві функції: може одночасно виробляти власні азотні мінеральні добрива з імпортного аміаку, або природного газу, і закачувати в танкери-газовози рідкий аміак із магістрального аміакопроводу Тольятті – Одеса. Потужність перевалки становить 2,6 млн тонн аміаку на рік.

Mind вирішив нагадати, як організована аміачна «галузь» у рф, чому звинувачення з боку країни-агресора у перешкоджанні її комерційним інтересам західними країнами не відповідають дійсності, та які ризики можуть ховатися за наполегливим бажанням рф відновити транспортування та відвантаження аміаку на українській території.

Що, окрім зерна, могло б вивозитися «гуманітарним коридором»? Переговори про продовження дії «зернового коридору» почалися відразу після його підписання 22 липня 2022 року. Перше судно вийшло з українського порту 1 серпня, і за перші три місяці з трьох портів – Одеського, Чорноморського та Південного – вдалося вивезти 9 млн тонн збіжжя. Проте Україна бачить своїм завданням підключити до «коридору» ще й порт Миколаєва, а також отримати дозвіл вивозити не лише зерно, а й металопродукцію.

Читайте також: Троє в човні не рахуючи росії: чи зможе Україна експортувати зерно поза Стамбульською угодою, що розвалилася 

На портових складах знаходяться сотні тисяч тонн готової продукції та залізорудної сировини. При виході експорту металу на довоєнний рівень Україна могла б отримувати щомісяця додатково до $600 млн.

На початку вересня минулого року очільник кремля путін вперше публічно поставив під сумнів правильність «зернової угоди». Він заявив, що вона виконується нечесно, росії не дають продавати своє збіжжя та міндобрива, а блокують їх у європейських портах. До речі, така ж сама доля спіткала і російський алюміній. Лондонська біржа відмовилася торгувати ним ще влітку, його масово перекинули на біржу Південної Кореї, і тепер ним забиті там усі склади. Але про цей факт путін не згадав.

Що не так з експортом російських міндобрив? Маючи дешевий газ, росія є одним із найбільших експортерів аміаку і виробником до третини аміачних міндобрив у світі. За даними москви, станом на осінь 2022 року в західних портах «зависло» 300 000 тонн міндобрив, йдеться про порти Латвії (Вентспілс, до 80% наявного обсягу. – Mind), Естонії, Бельгії та Нідерландів.

Проте в середині вересня представники ООН, що опікуються «зерновою угодою», звернулися до України з пропозицією «відновити транзит та експорт аміаку трубопроводом Тольятті – Одеса, мотивуючи, що це додасть аргументів для продовження «зернової угоди» та збільшить виробництво добрив у світі на місцевих заводах у різних країнах.

16 вересня відбувся епічний заочний діалог Києва та москви. Президент Зеленський заявив, що погодиться на роботу аміакопроводу, якщо росія проведе обмін полоненими «всіх на всіх». У кремлі відмовилися, зауваживши, що «люди і аміак – не те саме». А за кілька днів, 22 вересня, до України повернулося 215 наших захисників, серед яких командири славнозвісного «Азова» та 36 бригади морпіхів, які захищали «Азовсталь».

Боррель зробив цю заяву в Нью-Йорку за підсумками неформальної зустрічі міністрів закордонних справ країн ЄС перед початком Генасамблеї ООН.

Чому транзит аміаку має таке значення для рф? Аміакопровід Тольятті – Одеса обслуговує ДП «Укртрансхімаміак». Його перевалочні комплекси розташовані на одній промисловій ділянці з Одеським припортовим заводом. Фактично аміак – це зріджений метан, тому ще 24 лютого обидва підприємства почали консервацію своїх потужностей і потім переймалися лише безпекою інфраструктури. У вересні на пропозиції ООН Володимир Зеленський і очільник МЗС Дмитро Кулеба заявили, що «Київ не погодиться на жодну угоду, яка суперечить його інтересам у сфері безпеки».

Мапа проходження аміакопроводу Тольятті – Одеса територією України

31 жовтня війська країни-агресора вдарили по портовій інфраструктурі Очакова, поціливши в буксири зернової баржі та вбивши двох людей. Тобто жодних гарантій, що не почнеться обстріл аміачних підприємств Одеси, взагалі не існує, і ніхто їх не надасть.

Цікаво, чиї інтереси проштовхують представники ООН у питанні запуску аміакопроводу Тольятті – Одеса? Адже весь аміак, що йде цією трубою, належить російському олігарху дмітрію мазепіну. Він є власником групи підприємств із виробництва мінеральних добрив – «Уралхім», саме його міндобрива зараз знаходяться в порту Вентспілса (Латвія). У жовтні 2021 року він, маючи 9,7% акцій, «віджав» «ТольяттіАзот» в іншого олігарха – сєргєя махлая, чий батько владімір, будучи «червоним директором», приватизував завод на початку 1990-х.

Що зараз відбувається з аміакопроводом Тольятті – Одеса? Робота Одеського припортового заводу та магістрального аміакопроводу була законсервована 24 лютого 2022 року, відразу після початку російської агресії. Отже, зупинив роботу і найбільший хімічний завод росії – «ТольяттіАзот». Це приватне підприємство, акціонер якого, мільярдер дмітрій мазепін, знаходиться під санкціями Європи і США. Але в росіян немає виходу.

Уже вісім років вони намагаються побудувати альтернативний аміакопровід із виходом на порт Новоросійськ. Певні успіхи є, але… порт занадто ненадійний: там складна прибережна смуга й відкритий морський простір, який штормить по 300 днів на рік. Звідти просто небезпечно виводити хімічні танкери. Принаймні росіяни не ризикують, щоб не сталося великої хімічної катастрофи. Проте українські чорноморські порти мають дуже хороші умови для обробки будь-яких вантажів і пологі береги для спокійного судноплавства.

У чому небезпека запуску роботи аміакопроводу та перевалки на Одеському заводі? Аміакопровід – вкрай небезпечна інфраструктурна система, яка до того ж проходить дуже близько до сучасної лінії фронту. Будь-яке пошкодження магістральної труби призведе до екологічної катастрофи. Окрім цього, запуск цієї труби дасть кремлю зайвий привід вимагати «мирних переговорів» на своїх умовах, або шантажувати Україну хімічною аварією.

Є ще один аспект. Наразі Одеський припортовий завод готують до приватизації. Але й досі не зрозуміло – його продаватимуть разом із комплексом перевалки чи нарізно. Це питання не можуть розв’язати вже майже 20 років, відколи вперше намагалися його продати.

Усе легко пояснюється з технічного погляду: резервуарний парк рідкого аміаку з імпортної труби та установок заводу і низка технологічних систем на території та в порту – поєднані. Це дозволяє підвищити ККД роботи самого заводу. Їх розподіл призведе до втрати частини потужностей як установок заводу, так і перевалочних потужностей в порту.

За 20 років ані український уряд, ані керівництво ФДМУ так і не дійшли згоди – як продавати завод. Проте наявна дилема слугує «ширмою» при використанні заводу для «розпилу та відкату». І наявний скандал з ексголовою ФДМУ Дмитром Сенниченком – просто черговий фрагмент у суперечливій історії ОПЗ.

Втім за вимогами росії відновити експорт аміаку з ОПЗ може стояти й певна зацікавленість у тому, щоб завод приватизувала «зрозуміла та надійна» для рф компанія. У переговорах може бути кілька шарів домовленостей. Жоден із них досі публічно не озвучений. Але, враховуючи те, як Україна протистоїть вимогам росії, вони є. І вони не на користь України.