«Броніки для ЗСУ бабуся привезла із США у 62-х валізах»: як волонтери напівлегально забезпечують армію всім необхідним
І як на цьому наживаються митники. Репортаж Mind. Ч. 2
За січень – жовтень 2022 року один із найбільших в Україні благодійних фондів «Повернись живим» зібрав майже 5 млрд грн пожертв. Таку суму вдалося акумулювати завдяки великій довірі, яка роками формувалася до цієї організації. За всі роки існування вона жодного разу не потрапила в скандал, пов'язаний із нецільовим використанням коштів. Тому, наприклад, у жовтні цього року щоденні надходження тут становили від 5 до 35 млн грн.
Графік показує щоденні надходження на банківські рахунки БФ «Повернись живим» у вересні 2022 року. Окрім цього, фонд отримує пожертви в криптовалюті
Керівник військового відділу «Повернись живим» Андрій Римарук розповідає, що після початку повномасштабного вторгнення роботи значно побільшало, а тому штат організації довелося розширити вдвічі. Випадкових людей не брали – тільки за рекомендаціями.
Читайте також: Літак у подарунок: як українським волонтерам вдається дістати будь-що й будь-де заради ЗСУ
«Зарплати в нас середньоринкові. Але на ринку праці фонд став привабливим через честь тут працювати і нашу доброчесність, – каже Римарук. – Просто звітність у нас кришталева: будь-хто бачить, як гроші були витрачені, всю хронологію. І це формує фундамент довіри.
В організації відкрито кажуть про те, що люди тут працюють за гроші. На фонд заробітної плати цілеспрямовано жертвують кошти деякі благодійники. «Люди з 24 лютого працюють у режимі 24/7, ми не можемо дозволити собі відпочивати та піти у відпустку. Бо війна триває постійно. Тож справедливо, що наші активісти отримують компенсацію свого часу – жити ж за щось їм треба», – пояснюють тут.
Офіс благодійного фонду «Повернись живим» водночас частково виконує функцію складу військової амуніції для потреб ЗСУ
Працюючи 24/7, співробітники фонду показують свою ефективність у цифрах. Проаналізувавши закупівлі «Повернись живим» за 2022 рік, ми не зафіксували жодного випадку переплати за одиницю товару в порівнянні із ринковими цінами на момент здійснення покупки. Навпаки, на великих партіях товарів організація економить мільйони гривень.
Наприклад, одна з найбільших покупок фонду припала на перший тиждень війни. 1 березня за пожертви було придбано 1500 квадрокоптерів Mavic 3 Fly More Combo. Це коштувало понад 105 млн грн. Прилад військові використовують для розвідки. За даними Hotline.ua середня вартість такого квадрокоптера на дату покупки становила 106 963 грн. «Повернись живим» придбав їх по 70 218 грн за одиницю. Отже, фонд заощадив (106 963-70 218)*1500=55 млн 117 500 грн.
Динаміка ціни на квадрокоптер Mavic 3 Fly More Combo протягом 2022 року
Інший приклад вигідних масштабних закупівель: «Повернись живим» придбав 664 портативні радіостанції Motorola R7 VHF NKP по 28 794 грн за штуку. А на ринку вартість цього товару становить 29 999 грн і вище.
Тепловізійний приціл INFIRAY (IRAY) Geni GL35R на ринку коштує мінімум 123 000 грн, а фонд у жовтні 2022 року купив його за 114 000 грн. 90 таких прицілів зараз лежать на складі – керівництво організації пояснює це тим, що потрібно мати стратегічний запас товарів на випадок, якщо благодійники перестануть донатити в такому самому обсязі, як зараз. «Адже війна триватиме ще невідомо скільки».
За місяць до того, як Сергій Притула оголосив збір грошей на систему Bayraktar TB2 для ЗСУ, «Повернись живим» придбали цей комплекс для Головного управління розвідки Міноборони. У травні 2022 року він коштував 487 млн грн ($16,6 млн за курсом НБУ на дату покупки).
Для більшості волонтерів і благодійних організацій таке поняття як зарплата відсутнє за замовчуванням. Вони працюють на голому ентузіазмі та патріотизмі, поєднуючи волонтерство з основним місцем роботи.
Олексій Савченко відповідає за координацію вантажів громадської організації «Армія SOS». За його словами, зараз до роботи ГО залучено зо два десятки людей. І ніхто із них не отримує за волонтерство фіксовану зарплату.
Волонтер організації «Армія SOS» Олексій Савченко
«Комусь компанії платять на основному місці роботи, а комусь ми хіба допомагаємо грошима – щоб деякі наші волонтери могли елементарно за комуналку заплатити, – каже Олексій під час нашої зустрічі в офісі, який більше нагадує гараж. – Взагалі у нас немає фінансового планування. Як і 2014 року, на нас зараз звалилася купа донатів. Ми за весь час війни 70 млн грн зібрали, а витратили – понад 50 млн грн».
В офісі організації панує дружня атмосфера. Переважно тут волонтерять люди, які знають одне одного з 2014 року. Тутешній «фінансист» Ганна Морозова перебирає стос документів. Понад 20 років вона займалася методологією бізнес-процесів у страхуванні – і з бухгалтерією на «ти».
«Але в нас є бухгалтер окремо, – каже вона. – Я оформлюю акти на майно, яке нам надають як благодійну допомогу. Та, власне, усе майно, яке ми отримуємо в подарунок або купуємо в Україні та за кордоном, ми обліковуємо».
За словами Ганни, у 99% випадках організація передає допомогу військовим частинам, зрідка – окремому військовослужбовцю: «Індивідуальну допомогу надаємо, наприклад, у випадках, якщо на фронті згоріло авто, у якому був планшет із програмним забезпеченням. Пропускати по актах на баланс один планшет для військової частини через бюрократію дуже довго, зручніше окремій людині дати».
Волонтери-камікадзе
Окрім благодійних фондів та громадських організацій, збором пожертв і закупівлею всього необхідного для фронту займаються і так звані волонтери-одинаки. Здебільшого вони працюють через соцмережі та сарафанне радіо.
Наприклад, з індивідуальними замовленнями від військових та їхніх близьких працює відома волонтерка Олена Суєтова. Допомагати іншим – її філософія життя. Працюючи на двох роботах, вона з червня 2014 року багато свого вільного часу витрачає на те, щоб підтримувати ЗСУ: збирає донати та закуповує одяг, взуття, генератори, рації, медикаменти, автомобілі та різні, як вона каже, «ніштяки», про які не хоче говорити на широкий загал.
На фото зліва – українська волонтерка Олена Суєтова займається збором пожертв через свою сторінку у фейсбуці. Багато людей, які потребують допомоги, знаходять її саме через соціальні мережі. На фото зліва – церемонія відкриття першого в Україні пам’ятника волонтерам
«У фондах ти фігачиш на зарплату, і відповідальність уся лежить на твоєму керівникові, – розповідає Олена. – Мені ж не хочеться витрачати якісь гроші не на допомогу військовим, а на свою зарплату. Якщо ти волонтер, який отримує зарплату, то ти працівник, а не волонтер».
Суєтова переконана, що на відміну від зашкарублого державного апарату, волонтери – аналоги швидкої допомоги. Тому непоодинокі випадки, коли кілька волонтерів одночасно приїжджають закривати потребу в одну точку: «А в Міноборони це було б так: приїхало 50 штук форми, 50 журналів треба заповнити, потім воно їде на склад, потім знову пишуть запит, бо на 20 штук менше привезли».
Але за таку оперативність волонтерам доводиться дорого платити. Часто вони збирають кошти від благодійників на власні банківські картки і не мають документальних підтверджень того, що насправді купили якийсь товар на своє ім'я. Все, що є у волонтера – це його гарна репутація.
Благодійні фонди намагаються правильно оформлювати весь процес постачання допомоги для ЗСУ: від запитів військової частини до акту прийому-передачі. Але масовим явищем є і те, коли «звітність» існує у вайбері волонтера – із листування з людьми, які звернулися до нього з конкретним запитом
Такі фонди, як «Повернись живим», стабільно працюють з іноземними заводами-виробниками напряму, без дилерів і посередників. Внаслідок цього їм вдається економити. А волонтери-одинаки або просто дрібні організації таких контактів не мають. Тому економія забезпечується… покупкою товарів без документів – за готівку.
Олена Суєтова не без хвилювання розповідає про залаштунки українського волонтерства. Вона сама спілкується із закордонними продавцями англійською, активно торгується, пояснюючи, що товар піде на потреби української армії. У результаті, окрім знижок, зворушені постачальники дають «зверху» товар у подарунок. Але так буває не завжди.
«Коли ти так працюєш, тебе в будь-який момент можуть кинути, – пояснює Суєтова. – Біда в тому, що умови ставить той, хто продає. Як я купувала кросівки в Польщі: знімала готівку з картки, привозила та давала її в руки, і мені видавався товар. Без жодних документів. А до цього я цих людей (продавців. – Mind) тільки по телефону бачила. А було й таке, що я взагалі гроші в руки на вулиці передавала, а вже потім було взуття. А це суми величезні. Купувала за готівку, бо це набагато дешевше. А якщо робити все красиво, офіційно, то зовсім інша ціна, дорожча. Я виберу дешевше, щоб більшій кількості хлопців допомогти».
«Землетрус» на митниці
Волонтери жартують, що в перші два місяці повномасштабного російського вторгнення у 2022 році через кордон з Україною можна було без проблем провезти атомну бомбу. Деякі історії про перевезення товарів для передової звучать як сюжети гостросюжетних фільмів: «На початку війни бабуся із США привезла в Україну 62 валізи, набиті кевларовими касками та броніками. Найцікавіше в цій історії те, що американці в аеропорту просто закрили на це очі, дізнавшись, куди і для чого вона це везе».
Інший приклад: закуплені за кошти українських благодійників бронежилети завозили в Україну, ховаючи їх між упаковками з памперсами. Парадокс ситуації в тому, що зараз, на десятому місяці війни, під час транспортування товарів подвійного призначення найбільше проблем у волонтерів виникає не на іноземній, а на українській митниці.
Перетинаючи вітчизняний кордон, волонтери масово декларують товар як гуманітарну допомогу навіть у випадках, коли придбали її власним коштом. Роблять вони це для того, щоб зекономити час (до гумвантажів у митників менше запитань, а отже, і перетне кордон він швидше) і гроші (гуманітарка звільняється від мита).
Хоча в розумінні профільного закону, щоб вважатися гуманітарною допомогою, такий товар мав бути подарунком від донорів для безкоштовного розповсюдження в Україні.
Можливість декларувати майже будь-який товар як гуманітарний спростила роботу волонтерів, але разом із тим поставила їх під ризик притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 201-2 КК України – «розкрадання гуманітарної допомоги».
Тому з погляду правоохоронців в Україні існує два види волонтерів: 1) які працюють легально й мають усі необхідні документи; 2) «нелегали», які купують товари за готівку та зазвичай працюють майже без документів.
Роль волонтерів у забезпеченні українського війська не можна недооцінювати. На озброєнні української армії завдяки допомозі фонду «Повернись живим» є дев’ять із десяти безпілотників, кожна друга радіостанцій Motorola, кожен третій пікап. Усі без винятку снайпери ЗСУ оснащені далекомірами, перехідниками, оптичними прицілами, метеостанціями, глушниками, підставками для гвинтівки, системами фотовідеофіксації – бо їх подарував фонд.
Наприклад, «Армія SOS» організовує доставку із-за кордону планшетів, сканерів для радіорозвідки, комплектуючих до безпілотників. Разом із вантажем завжди їде сертифікат кінцевого споживача – його формує військова частина, засвідчує військовий аташе країни-експортера. Для митниці сертифікат є підтвердженням, що ці товари не будуть продані, а будуть доставлені у військову частину.
І це – ідеальний сценарій для того, щоб не мати проблем з українськими правоохоронцями.
На практиці ж за багато місяців війни волонтери винайшли чимало варіантів, як провезти товари військового призначення без дозвільних документів. Зате – швидше та дешевше. Олена Суєтова каже, що велика кількість польських прикордонників закриває на це очі, «навіть документи особливо не вивчають, якщо бачать, що це волонтерський фонд. А українські – навпаки – дуже часто трясуть».
Саме тут перед митниками постає моральна дилема: чи варто під час війни притягувати до відповідальності «нелегалів», які мають благородну мету допомогти українській армії? Деякі митники вважають – що варто. І роблять це з корупційною метою.
Волонтери з гіркістю розповідають про те, як на гроші благодійників за дуже вигідною ціною придбали партію рацій для військових на передовій. Але весь товар вилучили митники – бо провозили його без документів.
«Ми купили рації, це була вже шоста чи сьома поставка... І митниця їх застопорила, бо немає сертифікації і документів, – згадує волонтерка Альона (ім’я змінено через небезпеку притягнення до кримінальної відповідальності. – Mind). Просто тоді військова частина не могла офіційно їх взяти на облік собі. Це була халепа, бо люди на покупку рацій гроші давали. Ми намагалися через знайомих знайти виходи, щоб вирулити, не вийшло. Їх нам так і не віддали».
Проблеми виникають й у фондів, які мають бездоганний лад у документації. Один із прикладів вимагання на митниці розповідає Олексій із «Армія SOS»: «На нашій митниці зупинили автівку на українських номерах, яка з Норвегії везла 22 палети сухого молока, 250 бронежилетів і 500 шоломів. Митник вирішив, що йому треба «ще щось». І питав, чим можна поділитися?»
Або інший приклад. Керівнику організації посеред ночі телефонували митники – мовляв, не вистачало митної декларації, яку підписала амбасада за кордоном. «Нас запитали, чи дійсно ми чекаємо на гуманітарний вантаж? Ми підтвердили це. Але це було суто комерційне постачання, бо ми їх купували й мали сертифікат із печаткою військового підрозділу та військового аташе. То була дурна ініціатива митника», – згадують в «Армії SOS».
Офіс громадської організації «Армія SOS». На передньому плані – волонтерка Ганна Мороз, яка виконує роль фінансиста
Волонтери ГО «Армія SOS» кажуть, що нещодавно їм телефонували з Національного антикорупційного бюро України та обіцяли сприяти в боротьбі з недоброчесними митниками. Мовляв, «якщо буде тиск від посадовців або проблеми на кордоні, то дзвоніть: у нас команда всіх таких чортів ловити».
Але поки що в публічній площині повідомлення про подібні затримання не з'являлися. Зате за сприяння Служби безпеки України та Нацполіції все частіше через неправильне заповнення документів проблеми із законом виникають у самих волонтерів.
«Знайдемо все – лише скажіть»
30 бригада була на передовій із перших днів. ЗСУ видало форму, бронежилети, каски та спорядження. А от, наприклад, тактичні окуляри доводилося купувати самим. Але позаяк часу на покупки в них не було, з цим допомогли волонтери.
«Не знаю, хто нам передає допомогу. Волонтери напряму не можуть вийти на нас. Вони зв'язуються з керівництвом. Командири роблять заявку, питаючи в нас про те, що необхідно, – розповідає солдат 30 бригади Олександр. – Наприклад, для розвідки піхоти ми замовляли квадрокоптери – по одному на кожен взвод. ЗСУ квадрокоптери не видає. Тобто на базі вони є, але не така кількість, як треба. Бо це колосальні гроші. Наше командування заповнило заявку. А волонтери відписують: ось це можемо привезти зараз, а на це треба зібрати кошти, і тільки потім можемо виконати замовлення».
Активна комунікація відбувається і між самими волонтерами. Бо нерідко до них звертаються із запитами, які конкретна людина або організація не може виконати – зате може порадити, куди краще звернутися.
«Ми на волонтерському ринку не перший рік, усі один одного знаємо. Наприклад медицина – не наша профільна допомога, є фонди, які цим профільно займаються. Ми переключаємо на них звернення, – пояснює Андрій Римарук. – Так само на нас переключають замовлення на дрони, бо в нас навіть інструктори навчають наших бійців. Без навчання 250 000 грн за дрон із тепловізором втрачається: той впаде на територію ворога – і чверть мільйона йде в ***. А ці гроші важко знайти, важко вмовити людей перерахувати на такі закупівлі».
Щоб зібрати якомога більше донатів, волонтери намагаються бути максимально публічними. Знімають відео в ютуб, пишуть дописи у фейсбуку, твіттері, спілкуються з медіа, щоб якомога частіше «світитися» в ЗМІ та привертати у такий спосіб до себе увагу. При цьому зазвичай діють інтуїтивно, бо не мають у штаті комунікаційників, які вміють професійно взаємодіяти з аудиторією.
Наприклад, навіть у розкрученому фонді «Армія SOS» немає медіаспеціаліста, мовляв, «ми не дуже медійно працюємо, бо не все хочемо показувати, це не дуже безпечно – зайву увагу привертати». Дописи на офіційній сторінці організації у фейсбуці пишуть самі волонтери – вахтовим методом.
Дописи для краудфандингової компанії «Армія SOS» співробітники пишуть по черзі
«У нас усі волонтери роблять пости, – розповідає волонтерка «Армія SOS» Ганна Морозова. – Є розклад: раз на два тижні треба написати один пост на сторінці фонду. Я сама пишу текст, блюрю фотографію, якщо люди проти того, щоб їхні обличчя «світилися» публічно. Є пости, коли ми репостимо щось, бо нас позначили в публікації».
Волонтери часто шукають потрібні контакти через фейсбук – так працює сарафанне радіо: користувачі радять лише своїх знайомих та перевірених людей
Олена Суєтова, навіть перебуваючи в Польщі, продовжує активно займатися волонтерством заради потреб української армії. У неї 21 000 підписників у фейсбуці, і за роки волонтерства про неї дізналося безліч людей.
«У мене дуже багато контактів, які можуть допомогти відповісти на чийсь запит. На мене виходить із проханням щось закупити багато військових та волонтерів, які читають мене у фейсбуці, – каже Олена. – Наприклад, у військовій частині є людина, яка відповідає за матеріальне забезпечення. Вона сама шукає волонтерів, які допоможуть із закупівлею. Потім пишуть листа, що вони отримуватимуть цю продукцію для військових, а не на продаж».
Директор міжнародних операцій «Укрпошти» Юлія Павленко з перших днів війни на волонтерських засадах займається доставкою гуманітарних вантажів в Україну із країн Західної Європи. За її словами, ця війна показала, що немає бар'єрів у спілкуванні між людьми – якщо їх об'єднує спільна мета.
Директор міжнародних операцій «Укрпошти» Юлія Павленко показує у своєму телефоні чати переписки із топменеджерами та урядовцями України, США та Європи. Смартфон вона не вимикає ні вдень, ні вночі – бо в будь-який момент можуть зателефонувати з-за океану, щоб обговорити питання надання гуманітарної допомоги Україні
«Перші кілька тижнів війни я завжди брала слухавку з незнайомих номерів і завжди передзвонювала, бо знала, що це може бути хтось дуже модний, – каже Юлія Павленко. – Багато хто забув про посади і про статуси. Всі спілкувалися на рівних. І в якийсь момент ти опиняєшся у ватсап-чаті разом із власниками великих корпорацій – «Фоззі груп», «Розетка», – і починаєш мудрувати, як краще завезти гуманітарку. Це була неймовірна кількість знайомств. Тобто мені може подзвонити міністр і сказати – мені твій телефон дав Вася Пупкін. І все – починаємо говорити по суті питання. І всі всім допомагали».
Часто військові навіть не знають імен волонтерів і назв громадських організацій, які допомогли їм дістати все необхідне. Бійці звертаються до командира із запитом, що їм потрібно. А той уже дає завдання відповідальному за матеріальне забезпечення військової частини.
В.о. начальника відділу морально-психологічного забезпечення Сил територіальної оборони ЗСУ Олег Домбровський майже всю війну прослужив на Миколаївському напрямку. Маючи 20-річний досвід офіцерської служби, він констатує, що за останні місяці організація комунікації між волонтерами та ЗСУ значно поліпшилася.
Офіцер каже, що має лише позитивні враження від співпраці з волонтерами. Мовляв, «якби на Миколаївщині не було волонтерів, то ми б вистояли, але більшою ціною».
«Якщо тебе знають люди, то самі звертаються та пропонують допомогу, – каже Олег Домбровський. – Ми спілкувалися з чотирма волонтерами про підтримку мого підрозділу. Все було дуже добре організовано. Не відчувалося браку комунікації між військовими, цивільними й органами місцевого самоврядування. Сєнкевич (Олександр Сєнкевич – Миколаївський міський голова. – Mind) і Кім (Віталій Кім – голова Миколаївської ОДА – Mind) були активними: спілкувалися з райадміністраціями, бізнесом. Де дістати бетон, людські ресурси (спеціалістів). Це допомогло стримати російський наступ на Одесу».
Фактчекінг на вагу життя
Волонтери ретельно перевіряють кожну заявку на отримання допомоги. Бо амуніція під час війни – це постійний дефіцит. І тому пріоритет завжди мають військові, які мають потребу тут і зараз, бо виконують бойове завдання.
«От, наприклад, важко розібратися з тим, чи треба комусь бронік, – пояснює Олексій із «Армія SOS». – Військові можуть просто просити бронік про запас. Або сидить людина в глибокому тилу, але просить бронік, бо йому або їй так безпечніше. Ми ж допомагаємо лише тим, хто перебуває на передовій».
Голос у телефонній слухавці, який говорить, що він військовий, проходить ретельну перевірку. Волонтери просять надати підтверджувальні документи й шукають спільних знайомих, щоб пересвідчитися, що така особа з такими документами справді існує.
«Наші волонтери мозок плавлять заявникам: підпишіть акт із військової частини, дайте свої документи, військовий квиток, у якому зазначено, у якому підрозділі людина перебуває в цей момент», – розповідають про будні фактчекінгу в «Армія SOS».
Андрій Римарук розповідає, що у фонді «Повернись живим» є цілий департамент, який займається верифікацією онлайн-заявок із потребами для військового підрозділу. Там у спеціальній формі потрібно вказати ПІБ командира підрозділу, його посаду та звання, контактну інформацію. При цьому слід описати саму потребу, номер бригади, назву підрозділу, номер військової частини та її підпорядкування.
«Наприклад, командир роти каже, що йому треба чотири тепловізори та п’ять БПЛА. А це вже для роти забагато, один або два тепловізори вже буде ок, – каже Римарук. – Менеджер зв'язується з комбатом і перепитує, чи дійсно треба воно роті. І комбат уточнює, скільки реально треба чи треба взагалі, бо хтось інший із волонтерів уже привіз».
Окрім цього, «Повернись живим» контактує з іншими фондами, щоб пересвідчитись, що цю саму потребу не закрив інший фонд або держава.
«Комунікація в нас налагоджена від комбата до головнокомандуючого, – пояснюють у фонді. – Так само можемо відмовити у видачі тепловізорів, бо коли просять стільки-то тепловізорів, а в мене є інфа, скільки він отримав від держави, скільки дали інші волонтери, то я розумію, скільки в реальності йому не вистачає. І подібні ситуації відбуваються щодня».
«Повернись живим» наносить на кожен планшет для військових серійний номер виробу з позначкою «продаж заборонено»
Ганна Морозова з «Армія SOS» каже, що з досвідом приходять знання і розуміння того, як правильно перевірити точність запиту від військових. І йдеться не лише про завищені, а й про занижені запити – коли військові частини просять навіть менше одиниць товару, ніж їм реально потрібно. Просто тому, щоб мати «хоч щось».
«У наш гуглдок люди залишають інфу про те, що їм потрібно про запит, кому треба допомога, хто є підписантом, – розповідає Морозова. – А ми перевіряємо, чи це реальний запит, чи він завищений чи занижений. Бо можуть написати, що треба шість планшетів, а насправді треба аж 16. Бо ми знаємо, що на групу саперів треба певна кількість планшетів. Коли вони роблять розмінування або мінування, ця інфа в програму заноситься по координатах. Коли кажуть, що це така-то артилерія, ми знаємо, скільки треба планшетів на батареї або частини».
Олена Суєтова пояснює, що для неї перевірити справжність слів заявника також легко, бо за багато років в неї вже з'явилося дуже багато робочих контактів у військовій сфері: «Вчора дзвонить волонтер і каже, що такому-то батальйону треба 150 турнікетів. Я колись йому допомагала. Я з’ясовую, що в цьому батальйоні все ок. Мені дають контакти начмеда, і він каже, що 50 нових людей прийшло і якщо дасте 50 турнікетів, буде класно. Я передзвонюю волонтеру й кажу, що треба не 150, а 50 турнікетів. Він каже, «це мій сусід, він не міг мені збрехати». Але сусіди теж різні бувають, корупційну складову ніхто не відміняв. Це все просто треба перевіряти».
Фотозвіти доправленої допомоги для військових – демонстрація того, що організації можна довіряти
Олег Домбровський служив у Миколаєві й займався відновленням військової техніки. Він працював напряму із місцевими волонтерами – бо добре їх знав.
«Основну масу авто приганяють саме волонтери, – каже він. – Зараз механізми волонтерства гарно прописані. Техніка прозоро доходить до підрозділу. Ризики того, що вона не в ті руки потрапить, мінімізована. Надходить запит від підрозділу. Всі заявки в один центр приходять, обробляються, верифікуються, і стає ясно, що це не шахраї».
Кожен товар, який доставляють як гуманітарну допомогу, потрібно обліковувати. Але без такої звітності до волонтерських організацій у будь-який момент можуть прийти з перевіркою та притягнути до адміністративної або кримінальної відповідальності
Волонтер Мар’яна Двуліт водночас є завідувачкою Центру здоров'я жінки АТ «Укрзалізниця». Вона займалася організацією збору та доставки гуманітарної допомоги на деокуповані території і для вимушених переселенців. Її телефон розривається від повідомлень та дзвінків.
«Коли хтось телефонував і просив нас про допомогу, ми перевіряли, наприклад, прописку. Посвідчення переселенця», – розповідає жінка.
Разом з тим і сама волонтерка, і її команда намагаються працювати максимально прозоро. Щоб усі бачили, що пожертвувані ліки, їжа, одяг доходять до адресатів. Вона показує численні фото та відеозвіти, які публікує в соцмережах.
«Наші волонтери їздили в Мелітополь партизанськими стежками, щоб привезти допомогу цивільним, – каже Двуліт. – Ми разом із командою перевіряли, дзвонили людям, чи все дійшло, чи все гаразд. Та на щастя, нас оточують порядні люди. І це додавало нам впевненості. Якщо буде якийсь хтось, хто нас надурить, то наші військові та волонтери з ним швидко розберуться».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
