Андрій Колодюк: «Україна – це вже більше, ніж трильйон євро інвестиційних можливостей»

За останні п’ять років українська ІТ-екосистема випустила багато юнікорнів (компаній, чия капіталізація перевищує $1 млрд). Безліч західних компаній, які не обов’язково навіть мають українців серед засновників, відкривали до війни в Україні R&D-офіси або наймали цілі українські команди.

Це серед іншого заслуга української спільноти ІТ-підприємців та інвесторів, зокрема об’єднаних UVCA (Асоціацією венчурного капіталу та прямих інвестицій), що створили екосистему, яка дозволяє робити спільні інвестиції та підтримувати проєкти на різних стадіях розвитку.

Mind разом з асоціацією готує звіт із венчурних інвестицій та угод M&A за останні п’ять кварталів.

Декілька цифр: 200 угод на загальну суму $881 млн. Більше половини з них – це гранти та non-equity funds від фонду Google Startups та Flyer One Ventures, що підтримували молоді команди на ранніх стадіях розвитку. А топ-4 компанії залучили 76% від усієї суми інвестицій.

Угоди зі злиття та поглинання активів цього року було дуже важко порахувати точно. Обсяг угод M&A становив $436 млн, що менше 20% від загального обсягу.

Величезна кількість змін бенефіціарних власників носила технічний характер – або через ризик, пов’язаний із підсанкційними особами, або через участь бенефіціарів у різноманітних кримінальних провадженнях.

Mind поспілкувався з головою UVCA та партнером одного з найактивніших фондів на венчурному ринку Андрієм Колодюком про результати минулого року. Чого очікують іноземні інвестори від України, чому інвестувати потрібно вже зараз і в які проєкти вкладають кошти іноземні інвестори, поки ще триває війна. Про це та багато іншого – у нашій розмові.

– Якщо подивитися ваш Linkedin, складається враження, що ви встигаєте бути на всіх інвестиційних форумах світу. За один тиждень в Абу-Дабі, Лугано, Лондоні. Що об’єднує ці події?

– Усі інвестиційні івенти, на які мене запрошують, або пов'язані з Україною, або не пов'язані, але я говорю про Україну, її можливості. Останній рік я перебуваю на інвестиційному роад-шоу.

– Яка мета? Кого ви рекламуєте? Україну як країну можливостей чи асоціацію як партнера для інвесторів?

– За останній рік я майже не займаюся бізнесом, ним займаються партнери. А я як голова наглядової ради Української Асоціації венчурного капіталу та прямих інвестицій працюю на економічному фронті. Торік ми почали з презентації для інвесторів у Давосі свого плану й бачення щодо Redevelopment and recovery of Ukraine.

І це має відбуватися зараз, а не після перемоги, і реалізація цього плану вже почалася. Те що має відбуватися після перемоги – нікому пояснювати не потрібно. Але нам треба встояти на економічному фронті, тому моя мета дуже прагматична. Я представляю асоціацію інвесторів, які продовжують вкладатися в Україну. Ми  інвестуємо не просто в проєкти, ми інвестуємо в підприємців, які продовжують працювати.

Наратив дуже простий. А хто буде відбудовувати країну? Відповідь очевидна для іноземних інвесторів. Її відбудовуватимуть інвестори та підприємці, тому що вони мають практичний досвід і всі можливості для цього.

Друга проблема, яка в нас є через те, що війна триває. Іноземні підприємці та інвестори можуть приїжджати задля гуманітарних проєктів, але, звичайно, ніхто з них не ризикуватиме життям і працюватиме в Україні. Тому наша теза: «Ваша допомога Україні – це співінвестиції з нами».

За минулий рік відбулося понад 200 угод із венчурним капіталом. З’явилися нові юнікорни з українським корінням.

– Як це працює на практиці? У нас є проєкти, вони потребують, умовно, 100 млн, ви інвестуєте 10 млн і запрошуєте іноземців інвестувати разом з вами, вкласти ще 90?

– Так, і ми розділимо з інвесторами ризики. Саме так ми якраз і будували нашу індустрію останні 20 років. Ми ж не просто залучаємо інвестиції. Ми співінвестуємо в проєкти власним капіталом і досвідом та фізично перебуваємо в Україні. Це додає впевненості. 

Ми ж усі розуміємо, що інвестори вкладають гроші не з патріотичною метою, а для того, щоб отримати певний прибуток. Звичайно, у нас є проєкти, які не повертають інвестиції. Вони пов'язані з підтримкою, але ми всім говоримо, що ми не «колядуємо» на гуманітарну підтримку, тому що це інші проєкти. Ми інвестуємо, і вас запрошуємо.

– Можете це пояснити на прикладі івенту в Абу-Дабі. Про що говорили? Як сприймають Україну? Який фідбек? Наскільки ми знаємо, є попит на українські IT-команди, тому що там дуже висхідний ринок технологій та інновацій. Раніше інвестори з Близького Сходу дивилися на наші природні ресурси. Є якісь конкретні речі?

– Дуже важка аудиторія. Ми свідомо перший раз стали партнером івенту в Абу-Дабі, тому що на ньому більшість країн світу представлені, а також Африка й Азія. Але тут є рф, і окремо москва, тут є навіть Татарстан, але немає України.

Я майже один тут із небагатьох українців, хто ходить по зустрічах і по стендах для того, щоб змінити наративи щодо України. Вони не так очевидні для них, як у Європі, наприклад, або в Америці. Там уже більш-менш є розуміння, що відбувається насправді. Тут його ще немає. Тут працюють і наші вороги, зокрема.

Саме тому ми змінюємо не лише наративи, а даємо альтернативу, щоб вони зрозуміли, що інвестувати в Україну можливо. Вони менше обізнані про Україну й українські компанії. Тому тут складно, але потрібно працювати.

Тут працює багато колег із Європи, Америки. Вони займаються фандрейзингом для своїх фондів і своїх проєктів. А це також і наша головна мета. Тому що капітал для відновлення та розбудови держави піде в Україну саме через фонди.

Зараз вже є 17 фондів, які фандрейзять під Україну. Але думаю їх буде більше, під сотню, з різними напрямами, обсягами й видами капіталу.

– Це українські чи міжнародні фонди?

– Не тільки українські. Є іноземні, які створюють нові фонди.

– Можете назвати фонди та суми?

– Horizon Capital, Black Rock, Aventures Capital, ICU Capital, Digital Future, FFVC та інші.

Останній – це польсько-американський фонд, який збирає $50 млн. Ми всі очікуємо, що вони анонсують перший клоузинг. Усі ці ці фонди – це вже $1,4 млрд + Black Rock збирає окремо $25 млрд у фонд.

Horizon Capital інвестує в реальний сектор економіки, усі інші – це переважно венчурний капітал. Але ще декілька фондів згодом також інвестуватимуть у реальний сектор.  І це дуже важливо, що інвестори розглядають не тільки ІТ-сферу.

– Вони приходять і кажуть: ми тут збираємо гроші, будемо інвестувати у відновлення України?

– 17 фондів – це якраз ті, хто сфокусований тільки на українських підприємцях. Переважно це венчурні фонди, від $20 млн до $100 млн. Вони інвестують у проєкти на різних стадіях.

Black Rock – це взагалі енергетичний та інфраструктурний фонд на $25 млрд, які вони вже фандрейзять.

Це добре, коли є менеджери, які вже заробили кошти, а не лише ті, хто збирає фонд перший раз у житті. Такі фонди також є, але є такі, які вже фандрейзять у другий чи третій раз, той же Horizon зібрав уже вчетверте.

Це дуже позитивний меседж для всіх інших інвесторів, тому що вони спитають: «Дуже добре, що фандрейзинг, але хто вже зібрав?» А уже із середини травня я кажу: «Hoziron capital уже зібрав». А вони тоді спитають: «А хто ще фандрейзить?» І ми відповідаємо: «Black Rock».

І всі знають, що це за компанія, вони розуміють, що просто так вони не фандрейзять, отже, для цього є стратегічні та інвестиційні передумови.

Ми працюємо зі всіма інституційними інвесторами, із суверенними фондами, які, до речі, знаходяться і на Близькому Сході. Вони дуже потужні та дивляться на продукти, тому що, звичайно, ви можете інвестувати хоч в американські фонди, хоч в європейські, хоч в азіатські. А ми приходимо та кажемо: ось є фонди, які спрямовані на українських підприємців, які також є успішними.

Я на всіх конференціях говорю про цифру, яку озвучив президент Європейського інвестиційного банку. Він каже, що Україна – це вже більше, ніж трильйон євро інвестиційних можливостей. Звичайно, зрозуміло, чому така цифра. І вона, на жаль, збільшується після нових обстрілів інфраструктури.

– Так, але відновлення енергетики, інфраструктури по ідеї мають створити робочі місця та проєкти для приватного інвестора?

– Абсолютно правильно. Левова частка цього трильйону – це інфраструктурні проєкти, і вони будуть профінансовані після перемоги. Але що можна робити вже зараз? А зараз можна робити приватні проєкти, ми фокусуємося на дев’яти секторах: усе, що пов'язано з технологічним сектором venture capital, а також усі проєкти, пов’язані з водою, енергетикою, медициною, будівництвом, агріфудом. Ми не говоримо про експорт зернових, ми фокусуємося на фудпроцесингу, а також усьому, що пов'язане з будівництвом – від виробництва матеріалів до проєктів побудови нових міст.

– На якому місці мілітарі-тек, взагалі військові стартапи?

– Усі венчурні фонди інвестують у cyber security, і це є частиною мілітарі (технології подвійного призначення). І немає обмежень у цьому напрямі. У нас також є нові гравці, є новий фонд на $100 млн. Вони  сфокусовані тільки на мілітарі-тек, дивляться на все, що пов'язано з технологіями подвійного призначення.

І це дуже добре, що вони заходять на ринок. Я знаю, що вони зібрали кошти вже з перших інвесторів. На мілітарі-тек попит збільшився не лише в Україні, а й у всьому світі.

Зараз побільшало таких проєктів, але є певні проблеми. Дуже непросто робити хардверні проєкти, пов'язані з мілітарі-тек, тому що для цього потрібно обладнання та розвинута інфраструктура.

Ми також як асоціація працюємо в цьому напрямку.

Багато американських фондів збирається його фінансувати. У Європі є програма Invest Europe, яка також інвестує в проєкти мілітарі-тек, defence. Це можливість знайти фінансування для таких проєктів, зокрема й для українських підприємців.

– Якщо іноземний  фонд хоче інвестувати в Україну, то ви також допомагаєте їм знайти проєкти?

– Ми – асоціація інвесторів. У нас є певні механізми, навіть є внутрішня платформа проєктів, яку ми просуваємо для співінвестування. До війни у нас був інвестиційний клуб, засідання якого ми проводили, зокрема, спільно з Mind, де портфельні інвестори шукали співінвесторів у свої компанії, який ми зараз відновили.

З березня минулого року в нас працює програма грантової допомоги стартапам support ukrainian stratups now. Підтримані нею проєкти просуваємо далі для інвестицій і робимо це не тільки серед наших членів.

– Ви казали, що іноземні фонди, які орієнтуються на Україну, теж приїжджають на міжнародні форуми для збору коштів. Як вони «продають» ідею вкладатися в Україну серед неукраїнців, що вони обіцяють? Яка стратегія взагалі, що та як вони презентують?

– Фонд – це управлінська команда, яка говорить: ми спеціалісти в інвестиціях на певних вертикалях, ми сфокусовані на українські проєкти, на  українських підприємців, і ми збираємо під це кошти.

Кожен продає свої можливості і те, що вони робили в минулому, які вони отримали екзіти, яку дохідність.

– Тобто свою експертизу й історію вони продають і показують, як було минулого разу?

– У кожному фонді ти продаєш можливість заробити кошти, тому що ти вже це зробив в минулому.

– Виходить, ми продаємо не країну, а команди людей? Але додаємо, що в нас з’явився досвід у військовій тематиці?

– Ми продаємо дві речі. Перша – це експертиза. За 20 років ми її уже створили. Коли говориш про Україну, всі знають, що в нас талановиті програмісти. Я кажу: дуже добре, але ще в нас талановиті підприємці, які використовують цей талант для побудови глобальних компаній. І, якщо питають, хто – називаю найуспішніші проєкти з українськими фаундерами. А вони відповідають: «О, а ми не знали, що вони українці».

Ми вже понад 15 років позиціонуємо себе не тільки як аутсорсингові, а і як продуктові компанії, які можуть будувати глобальний бізнес. От що ми продаємо.

Але, звичайно, прив'язка дуже проста: це або українські фаундери, або Україна – це місце, де відбувається value creation, перебувають люди та R&D.

– Це, якщо говорити про технологічні команди. А якщо про звичайні проєкти в продовольстві, воді, енергетиці, то вони більш локалізовані і там більші воєнні ризики?

– Так, є воєнні ризики, але є і інструменти їх зменшення. Ми просуваємо так званий war insurance, воєнну страховку. Є декілька країн, які її надають своїм підприємцям. Наприклад, це вже робить Німеччина та США, Франція, Британія та інші також готують подібні продукти. Вони їх пропонують своїм підприємцям, якщо це спільні проєкти, які знаходяться в Україні. Ці продукти закривають ризики втрат від «прильотів» або інші, пов’язані з війною бізнес-ризики.

Це стосується не лише суто фінансових інвестицій. Європейський підприємець навіть може в Україну не приїжджати, тому що є багато проєктів, де він просто вкладається обладнанням чи ноу-хау, а все роблять наші підприємці на місцях, тому що вони вже мають такий досвід.

До того ж у Європі не тільки 8 млн українських біженців, а там є ще тисячі українських підприємців. Наприклад, місяць тому в Брюсселі ми робили конференцію для них із дуже простим меседжем. Можна багато часу витратити для того, щоб мотивувати європейців приїхати в Україну, аби робити з нами проєкти. Але українські біженці також європейці з погляду юридичного статусу. І вони можуть користуватися європейськими програмами.

Ми показуємо європейцям наступне. «У вас же є програми, які, наприклад, допомагають європейським проєктам за межами Європи? В Африці, в Азії, будь-де. Підприємці користуються програмами на рівні країни»

І ми кажемо: «Дуже добре, от є європейські підприємці з українськими паспортами. І вони вам підходять, тому що де-юре вони резиденти». Це наш головний меседж: ми не чекаємо плану Маршалла, ми, перебуваючи в Європі, просимо дати нам доступ до ваших програм.

Тому що найголовніше – це проєкти і підприємці. Коли вони є, усі інші механізми працюватимуть. Коли немає проєктів, тоді продовжуватимуть лунати політичні заяви й нічого не відбуватиметься.

– Хто вже скористався воєнною страховкою в Німеччині?

– Німецький концерн Bayer отримав покриття на 60 млн євро.

– Це страховка на нове підприємство чи на те, яке вже існує?

– Страховка стосується як нового, так і вже наявного. Але більше акцент на нові проєкти. Інформацію можна знайти на сайті Price Waterhouse. Це урядова програма, але управляє нею PWC.

– Ви казали, що німецькі підприємці придивляються до України. Які проєкти вони розглядають?

– Багато німецьких підприємців уже приїжджають в Україну і дивляться проєкти в галузі renewables, енергетики.

Це дуже практична річ. Але повертаючись до того, що я казав раніше. Є німецькі німецькі підприємці, а є українські підприємці в Німеччині, які також можуть скористатися цією програмою.

– Bayer – це величезний концерн, який уряд підтримує на всіх рівнях. А чи може малий і середній бізнес отримати таку страховку?

– Може бути малий, може – великий. Програма розрахована на будь-який розмір бізнесу, але переважно на МСБ. Я був здивований, що Bayer першим скористався цією можливістю. Я дивився програму й думав, що першими страховку отримають маленькі бізнеси. Але Bayer уже був в Україні, звичайно, їм було легше і швидше використати програму.

– Чи інвестували ви за останній рік у якісь проєкти особисто?

– Особисто ні, я с початку війни підтримую фінансово і займаюся лише проєктами non-for-profit і справами асоціації UVCA.

– А Aventures capital?

– Aventures Capital  інвестував у свою портфельну компанію. Із того, що було публічно, це cybersecurity компанія Spin. Вона залучила $16 млн. І якраз дуже було важливо, тому що половина команди перебуває в Одесі. От це було дуже непросто. Але це відбулося, і ніхто з інвесторів не відкликав інвестиції.

– Були виходи за цей рік з якихось проєктів у вас чи в компанії?

– Ні, у нас останній вихід був якраз за місяць до початку війни. Це компанія Augmented Pixels, яку продали Qualcomm. Це був останній такий фул-екзіт. Дуже Хороший.

– Який результат був?

– Мультиплікатор на вкладений капітал більш ніж 7.

– За який період?

– Ми проінвестували в далекому 2013-му. Це була, до речі, перша інвестиція в цьому фонді, який зараз ще існує. Для дев’яти років сім іксів – це дуже добра інвестиція.

– Aventures проінвестував у велику кількість відомих проєктів. Можете розповісти, який стан зараз у них. Наприклад, почнемо з Pet Cube.

– Профітний проєкт. Це дуже важливо, тому що він усе-таки хардверний. Але в них є і сервіс Pet Cube Care. І вони за рахунок цього сервісу змогли покривати операційні видатки.

– Завдяки підпискам?

– Так. Це дуже важливо, багато років вони над цим працювали.

– Spin?

– По цьому проєкту були навіть пропозиції щодо поглинання. Але компанія підняла новий раунд, і ми дуже щасливі, що він відбувся, тому що Spin тепер має фінанси для подальшого розвитку.

– Новий раунд був із більшою оцінкою і відповідно ваша доля умовно зросла?

– Так. Там була цікава оцінка, і дуже добре, що вони зібрали ці кошти. Останній квартал був важким для фандрейзингу взагалі у світі. Залучені кошти дозволили їм найняти ключових людей, чого вони не могли зробити останні шість років. А зараз це дає можливості акселерації та розвитку компанії.

– Часто ви використовуєте кешаут, коли проводите новий раунд у вже проінвестованих проєктах?

– На раунді – майже ніколи. У нас була невеличка частка в Rallyware, ми частково вийшли, оскільки там був великий раунд у 20 млн, і ми pro rata продали свої акції і отримали частковий кешаут. Але це відбувається нечасто.

– Тобто звичайна стратегія виходу під час продажу – 100%?

– Це така стратегія майже зі всіма нашими портфельними інвестиціями.

– Що сталося з «Диван ТБ»? Проєкт перестав існувати після початку військового вторгнення.

– Я зможу про це розповісти тільки після закінчення війни. Існує декілька кримінальних справ, але докладно про це пізніше.

– Це був корпоративний конфлікт?

– Це було показано як корпоративний конфлікт. Насправді, за кілька днів до 24 лютого компанію свідомо й повністю зруйнували як сервіс.

Бо наші конкуренти мали лише російські канали, а DIVAN TV з 2014 року показував 80 українських каналів.  І ми запропонували, що готові зробити цей сервіс безкоштовним. Але потрібне було звернення президента до олігархів і медіагруп.

Медіагрупи брали з ОТТ-сервісів по $1, і тому для нас $4 – це була лише собівартість, не враховуючи технологічні витрати. Але ми були готові їх взяти на себе, якщо б медіагрупи також відмовилися від роялті.

– У майбутньому можливо відновити сервіс?

– Його неможливо відновити. Його свідомо зруйнували технологічно.

– Існує таке відчуття, що є певна мода на інвестиції. Наприклад, сьогодні модно інвестувати в стартапи, які використовують AI. Раніше це був блокчейн. Чи є певний патерн для венчурного інвестора? На що зараз дивляться інвестори? Якщо хтось хоче зробити проєкт, у якому напрямі йому розвиватись?

– Зараз, звичайно, усі дивляться на AI. Чому? Тому що з'явилися нові технологічні можливості, відбувається прорив. Але що таке AI? AI – це технологія, так само, як і блокчейн. Ось вона є всюди, але головне – це як ти використаєш технологію для своєї конкурентної переваги.

Я не люблю узагальнювати. Але інші тренди також відомі. Крім штучного інтелекту, ще є мілітарі-тек, Cyber Security. Останній напрям став ще більше цікавим. Ринок росте, і технології, які там використовуються, стають важливими для нових проєктів.

– Можете дати інструкцію для проєктів, у яких є, наприклад, прототип. Або ідея. Допустимо, дрона – повітряного чи надводного?

– Найголовніше, про що питатимуть інвестори – це продукт. Якщо ще немає продукту, дуже важко отримати кошти на його розробку. Така реальність, тому часто проєкт на цьому етапі підтримують друзі та родичі. Також під час війни відкрита можливість фандрейзити на такі проєкти.

Також потрібно розуміти, що вже є на ринку, яке конкурентне середовище. І, відштовхуючись від цього, аналізувати конкурентну перевагу. Інвестор повинен розуміти, чому саме цей продукт? Тому що він має певні конкурентні переваги.

Третя складова – це ринок. Хто купуватиме і чому. Особливо, коли війна закінчиться. Якщо продукт – фізичний, а не програмне забезпечення, то інвестор питатиме, чи є у нього покупці, окрім Генштабу.

Цей ринок, як і будь який інший, структурований через реселерів та дистриб'юторів. Але отримати endorsement, тобто підтвердження того, що це конкурентний продукт – це найголовніша річ. І не лише від фаундерів, а й від клієнтів.

Але проблема полягає в тому, що для інвестора, з одного боку, потрібно, щоб цей продукт був затребуваний не лише в Україні. А з іншого – може постати питання, чому його не купують всередині, адже йде війна?

Взагалі Україна багато років була в десятці країн за обсягами експорту зброї. Тому у вітчизняного «Укроборонпрому» щонайменше є можливості звернутися з пропозиціями до тих, хто раніше купував українське.

Це, до речі, публічна оферта. В Україні багато таких людей працювало в оборонпромі. Це було їхнє завдання – продавати зброю, а вже яка ця зброя – не так важливо. І я думаю, якщо зараз залучити їх до нашої стартапівської екосистеми, це було б дуже корисно. Вони мають експертизу, вони мають зв’язки.

Наша головна мета – знайти та залучити інвесторів, які сфокусовані на цьому напрямі.

– Усі вони перекваліфікувалися на покупців: раніше продавали, тепер купують.

– Ну взагалі така думка лунала, що Україна стане певним полігоном для випробування, для подальшого маркетингу зброї, яка ефективно себе покаже.

– Ці компанії потім отримують величезний притік замовлень. Ми знаємо декілька таких виробників. Наприклад, канадські виробники броньованих машин Roshel. Спочатку передали певну кількість машин безкоштовно. А після того, як вони себе показали на полі бою, почали активно просувати свій бренд. І це мені здається правильний підхід. Ми бачимо, що держави дали нам всі типи озброєння, часто в одиничних екземплярах.

– Так, щоб поекспериментувати на полі бою.

– Але ми не бачимо багато українських розробок, які би масово використовували це для свого просування, просування своїх продуктів. Чому? І чи є вони?

– Відповіді на це ми не знаємо. Якраз у цьому і секрет. І такі проєкти зараз не можуть бути. Зокрема, і через ризик диверсій чи ракетних ударів. До речі, Польща уклала з нашим урядом угоду про перенесення виробництва певних класів зброї до них.

Але, звичайно, це все закрита інформація, і ніхто публічно про це не розповідатиме. Але є ще одна проблема, пов’язана зі стартапами: а як і на чому робити це в Україні? Тому що прототипи – це одна річ, а як рухатися далі? Для цього потрібне вже серйозне обладнання, повинна бути лабораторія.

Але маю надію – і ми також над цим працюємо – отримати можливість для наших підприємців мати доступ до обладнання, яке б дозволяло їм налагоджувати серійне виробництво.

– Як змінилися настрої інвесторів після початку війни?

– Переважна більшість інвесторів не припинили вкладатися. У перший місяць, звісно, усі займалися своїми портфельними компаніями, а не новими інвестиціями. Але зараз наші члени продовжують інвестувати, збирають нові фонди.

Головна проблема, яку ми зараз розв'язуємо, це якраз збільшення капіталізації ринку. І ми кажемо: у нас є професійні фанд-менеджери, але потрібна алокації коштів у їхні фонди. Адже якщо не буде алокації інвестицій, то фанд-менеджери не зможуть інвестувати далі.

За останній рік було 200 угод на венчурному ринку, отже, є проєкти і є куди інвестувати. Але основна проблема – це недокапіталізація та обмежений доступ до капіталу.

Українські підприємці йдуть також за нашими людьми, які зараз перебувають у Європі.

Це дозволяє, скажімо так, фокусуватися на локальних ринках, наприклад, Німеччина чи Франція або Англія. Де дуже потужні локальні ринки. Там можливо експериментувати та запускати свої проєкти.

– Можете дати прогноз на найближчі декілька місяців, чого очікувати Україні з погляду притоку інвестицій? Чи буде цей рік кращим за минулий?

– Усе залежатиме від динаміки закриття фондів. Це дуже проста статистика. Якщо Horizon capital залучив 254 млн, це значить, що вони вже зараз інвестують. Уже є кілька угод, які зараз закривають. Вони почали їх готувати ще пів року тому, коли знали, що закрили половину фонду.

Тому наскільки буде успішним наш рік, залежить від успішності перших 3–4 із 17 фондів. Якщо вони зможуть до кінця року зібрати кошти, тоді це буде одна динаміка. Якщо вони коштів не зберуть, це буде, на жаль, значно слабша динаміка.

– Усі очікують результатів на полі бою?

– Так. але й не так. Якщо ти подивишся, хто проінвестувава в  Horizon Capital, то це переважно DFI – фонд країн, які інвестують за її межами. Вони мають ліміти на інвестиції в різні країни. І наше завдання – зробити так, щоб вони проінвестували також і в інших гравців. А для цього потрібно вмовити їх перерозподілити бюджети з інших країн на користь України.

Їм потрібно забрати або з Африки, або з Азії чи інших країн, та алокувати для України. Ми працювали із цим у Лондоні на конференції. Переконуємо, що Україна настільки велика й у ній доступно багато фондів. І тому алокацію слід робити під наші фонди. І робити це потрібно зараз, а не після перемоги. Особливо якщо це стосується проєктів, які можливі вже зараз. 

Українська екосистема вже випустила сім юнікорнів у стані війни з 2014 року, останні – Airslate та Unstoppable Domain – отримали таку оцінку вже після початку війни. Але ми бачимо подібний потенціал ще в 50 компаній. Ми за 20 років побудували дуже велику екосистему, яка дає потенціал для вирощування юнікорнів. І саме тому треба інвестувати в фонди, сфокусовані на Україні. Вони мають, куди інвестувати. Але питання для всіх нас – інвесторів, підприємців – як зробити так, щоб ці компанії справді досягли рівня юнікорнів. Це те, у що я вірю.Тому моє головне завдання за останній рік – це залучення капіталу для всієї екосистеми, а також для розбудови й відновлення України.