Кінопрем’єри тижня: історична воєнна драма «Зона інтересу» та комедія-драма «Бійка президентів. Другий тур»

Цього тижня у вітчизняний прокат вийшла стрічка про геноцид під назвою «Зона інтересу», заснована на однойменній книжці Мартіна Еміса, та комедія-драма «Бійка президентів. Другий тур» із потужним політичним посланням.

Докладніше – в огляді Mind. 

Сюжет. Головні герої фільму – чоловік із дружиною, які будують оселю мрії із затишним садом, дорогими пожитками, родинними вечорами за читанням із дітьми. І тільки високий паркан нагадує, що поруч з їхнім райським куточком стоїть концтабір, де чоловік працює комендантом.

У ролях: Сандра Гюллер («Анатомія падіння», «Тоні Ердманн»), Крістіан Фрідель («Біла стрічка», «Вавилон-Берлін»).

В українському прокаті: з 22 лютого 2024 року.

Бекграунд. Стрічка заснована на однойменній книжці Мартіна Еміса й розповідає про коменданта концтабору «Аушвіц» Рудольфа Гьосса.

Знімали спільно творці із США, Великої Британії та Польщі. Найдовшим етапом підготовки була робота над каталогом звуків: що саме чутно та з якою гучністю. Концтабір у фільмі не показано, його лише можна почути. Спеціально для зйомок декоратори кілька місяців працювали над закинутим будинком Хессів. Було висаджено рослини в саду так, щоб під час зйомок вони квітнули. Основні зйомки проходили в Освенцимі впродовж 55 днів влітку 2021 року.

«Зона інтересу» – новий фільм від студії А24, відомої оскароносними стрічками «Все завжди й водночас»  Деніела Шайнерта і Дена Квана, «Кит»  Даррена Аронофскі, «Місячне сяйво» Баррі Дженкінса, а також фільмами Арі Астера «Усі страхи Бо», «Сонцестояння» і серіалами «Сварка» та «Ейфорія».

Режисер Джонатан Ґлейзер – автор найкращого незалежного британського фільму 2000 року – «Сексуальна бестія». Загалом Ґлейзер був двічі номінований на Премію BAFTA, а два його фільми – «Опинись у моїй шкірі» й «Народження» – були в офіційному конкурсі Венеційського кінофестивалю.

Після свого попереднього фільму «Опинись у моїй шкірі» Ґлейзер присвятив два роки інтенсивному вивченню джерел і читанню. Під час візиту в Освенцим його вразила резиденція коменданта Рудольфа Гьосса. Ґлейзер співпрацював з Музеєм Освенцима та іншими організаціями й отримав спеціальний дозвіл на доступ до архівів, де він вивчав свідчення тих, хто вижив, і осіб, які працювали в домі Гьоссів. Зібравши разом ці свідчення, Джонатан Ґлейзер поступово реконструював детальний образ осіб, пов'язаних із подіями Другої світової війни.

Головну жіночу роль виконала Сандра Гюллер – номінантка на «Оскар» і «Золотий глобус», двічі Найкраща європейська акторка за версією Європейської кіноакадемії – за ролі у стрічках «Анатомія падіння» й «Тоні Ердманн». Головну чоловічу роль зіграв Крістіан Фрідель – зірка серіалу «Вавилон-Берлін» Тома Тиквера, а також фільму Міхаеля Ганеке «Біла стрічка».

Світова премʼєра відбулася на Каннському кінофестивалі у 2023 році. Там фільм отримав ґран-прі, приз Міжнародної федерації кінопреси (ФІПРЕССІ), Премію за саундтрек і CST Artist-Technician Award.

Оцінка на IMDb становить 7,9 із 10. Рейтинг на платформі Rotten Tomatoes – 92% із відзнакою «Сертифікована свіжість», яка присуджується фільмам із найкращими рецензіями. Рейтинг на Letterboxd – 4,1 з 5, оцінка на Metacritic: 90 зі 100 з позначкою «Обовʼязковий до перегляду».

Картина отримала номінації на Премію «Оскар»  як найкращий фільм, міжнародний фільм, режисерська робота, адаптований сценарій і звук.

Медіа BBC, Rolling Stone і Los Angeles Times назвали стрічку «шедевром».

Вам сподобається, якщо: ви хочете зануритися в нестерпну атмосферу, створену творцями для зображення жахів, що відбувалися в одному з найбільших нацистських концтаборів (який діяв з 1940 до 1945 року), хоча напряму ви цього не побачите. Адже крики від катувань і вбивств лише лунатимуть фоном на тлі чарівного життя родини коменданта, який отримував задоволення від того, що знищує таких самих людей, як він, визнаних нацистами «не такими». А його дружина з особливим цинізмом відстоюватиме їхній «райський куточок» за будь-яких обставин, бо «це життя, про яке вони так довго мріяли», і яке будується у прямому сенсі на крові та кістках невинних жертв.

До речі, на знімальному майданчику актори перебували самі – без режисера й оператора, а камери були приховані, щоб досягти максимально правдивого ефекту на екрані.

Вам не сподобається, якщо: вам вистачає справжньої війни в Україні та жахіть, які вона несе в реальному часі. Адже паралелі проступають одразу – росіяни так само жорстоко мордують українців на окупованих територіях, створюють катівні, страчують українських військовополонених, привласнюють чужі речі та відчувають повну безкарність.

Головна причина подивитися: визнати, що історія циклічна, а людство не робить із цього жодних висновків. Імовірно, вийти після сеансу морально розчавленими від гніву та безсилля, що весь світ зараз просто спостерігає за тим, як Україна стає щитом для всієї Європи, віддаючи життя власних громадян і сплачуючи аж таку високу ціну за свободу та демократію.

Увесь світ спостерігає за нами, мов герої фільму за тим, що відбувається за парканом концтабору.

Звісно, існує промінчик надії, що після найтемнішої ночі настане світанок, а цивілізований світ із жахом відвідуватиме концтабори, як музеї, на згадку про звірства минулого. Але цей світанок настане не для всіх, а звірства кояться тут і зараз у центрі Європи…

Тож варто визнати, що поки мистецтво не стає зброєю, яка змінює хід історії – світ лишається цинічним, а політика брудною. І кінця-краю не видно. Є лиш сподівання, що західний глядач зможе провести ці паралелі, зробити правильні висновки й не лишатися байдужими, бо непокаране зло повертається. 

Сюжет. Колись мадам Наталі Пове (Сесіль де Франс) була знаною та шанованою політичною журналісткою. Впавши в немилість, вона стала оглядачкою футболу. Певно, не варто було робити злісне викриття свого роботодавця. Аж ось наближається другий тур президентських виборів. Лідер перегонів – таємничий П’єр-Анрі Мерсьє (Альбер Дюпонтель). Він нащадок заможного та древнього роду, разом із тим у політиці великого досвіду не має. Але мадам Пове точно знає, що він не такий простий, яким здається. Завдання журналістки – донести це до виборців. Часу лишається мало, та й засобів у жінки не багато. Проте є досвід і неабияка жага розкрити таємницю.

У ролях: Сесіль де Франс, Альбер Дюпонтель, Ніколя Мар'є, Урі Гавріель, Катрін Шоуб-Абкаріан.

В українському прокаті: з 22 лютого 2024 року. 

Бекграунд. Французька комедія «Бійка президентів. Другий тур» є дітищем Альбера Дюпонтеля. Останні роки він присвятив режисурі та написанню сценаріїв. У своїх фільмах обов’язково грає одну з ролей. Цього разу – головну. Провідну жіночу роль довірили бельгійці Сесіль де Франс.

На створення цього фільму Альберта Дюпонтеля надихнув документальний серіал від Netflix «Роберта Кеннеді у президенти» (2018), зокрема промова Боббі Кеннеді (брата Джона Кеннеді) в Індіанаполісі, коли він оголошує про смерть Мартіна Лютера Кінга.

Вам сподобається, якщо: ви хочете побачити фільм із потужним політичним посланням, зворушливий і кумедний, з дещо меланхолійною атмосферою.

Вам не сподобається, якщо: ви не дуже любите французькі комедії – ця іноді здається дещо прохідною або ж черговою, без особливого «вау-ефекту», а моментами сюжету не вистачає цілісності.

Головна причина подивитися: побачити дотепний і навіть дещо поетичний фільм, подекуди критичний і карикатурний, – про хвороби сучасного європейського суспільства. Але лишається імовірність, що стрічка розрахована на локальну аудиторію, бо для українського глядача проблеми, розглянуті у стрічці, можуть здатися надто інфантильними.