Книжка тижня: «Освічена» Тари Вестовер
Історія про дівчину, яка не знає точну дату свого народження, змалку готувалася до кінця світу й щонайменше тричі могла загинути, але опинилася у списку найвпливовіших людей
У цій книжці Тара Вестовер розповідає про своє становлення як особистості. Про дитинство, проведене за читанням Біблії, примусовою роботою на звалищі брухту та підготовкою до кінця світу. Про навчання в Університеті Бриґема Янга, Кембриджі та Гарварді. Про помилки, страхи, фізичне насилля і пошук себе.
Докладніше – в огляді Mind.
Бекграунд. Тара Вестовер – це американська історикиня, публіцистка та мемуаристка. «Освічена» – її дебютна книжка, яка потрапила до десятки найкращих видань року за версією The New York Times у 2018 році й залишалася у списку бестселерів понад два роки. За цей час вона зібрала низку літературних нагород і була перекладена 49 мовами.
У 2019 році Вестовер увійшла до 100 найвпливовіших людей за версією журналу Time. А у 2023 році Джо Байден нагородив її Національною медаллю за заслуги у сфері гуманітарних наук США.
«Освічена» – це мемуари про дитинство і юність авторки, батько якої був фанатиком-мормоном, а мати – повитухою-цілителькою. Сім’я зневажала лікарів, уряд і шкільну освіту, а також безперервно готувалася до кінця світу, накопичуючи запаси консервованих фруктів, військових сухпайків, очищувачів води та зброї.
«Коли тато бачив мене над якимсь підручником, то всіляко намагався від нього віднадити. Може, згадував Тайлера [брат авторки, який здобув освіту]. Може, думав, що відволіче мене на кілька років, і небезпека мине. Тому вигадував завдання, байдуже, потрібні вони були насправді чи ні. Якось по обіді, коли він побачив, як я дивлюся в підручник з математики, ми годину тягали відра з водою через поле до фруктових дерев, що було б не так уже й незвично, якби це дійство не відбувалося під час зливи».
Видавництво: Artbooks
Сюжет. Одного літнього вечора, коли консервування персиків було тимчасово завершено, батько Тари зібрав сімейну нараду. Неподалік від Вестоверів федерали оточили хатину сім’ї, що бореться за свободу, не дозволяючи уряду промивати їхнім дітям мізки у державній школі. Вони не випускали Віверів тижнями на вулицю, убили зголоднілого хлопчика, який потайки вийшов на полювання. Потім – батька, що хотів забрати тіло сина, і матір із немовлям на руках. Отже, незабаром федерали прийдуть на Пік Оленя, де Вестовери мають зустріти їх у повній бойовій готовності.
Пізніше Тара дізнається, що то була різанина на Вундед-Ні, яка розпочалася, коли військові намагалися роззброїти табір лакота – народ індіанців США. Загинуло 25 солдатів і, за різними даними, приблизно 300 індіанців. Різанина стала найбільш масовим розстрілом в американській історії. Однак до державної освіти вона не мала жодного стосунку.
Оскільки Тара не ходила до школи, вона не знала нічого не лише про різанину на Вундед-Ні, а й, приміром, про Голокост, рабство, Велику депресію. Шон, один із братів, жартома називав її «ніґером», і вона сміялася.
Коли дівчина сказала батькові, що хоче вступити до коледжу, він заявив, що місце жінки – вдома, на кухні, що вона має вивчати трави, як її мати. Бо це прагнення – блукання в пошуках людських знань, а не Божих. Зрештою, людські знання призвели до того, що в слові «ніґер» Тара більше не чула жарту, антибіотики перестала вважати отрутою, а дівчат у спідницях вище коліна – шльондрами.
«Я тримала таблетки на долоні й згадувала день, коли Чарльз дав мені ібупрофен. Я подумала про маму і про те, як часто вона повторювала, що антибіотики отруюють організм, викликають безпліддя та вроджені вади. Що дух Господній не може перебувати в нечистій посудині, а жодна посудина не є чистою, коли покидає Бога і покладається на людину».
Життя Тари ніколи не було легким, але воно стало ще важчим, коли дівчина всупереч очікуванням батьків та власних, вступила до Університету Бриґема Янга. Всупереч, адже ніколи не ходила до школи й по-справжньому не навчалася вдома. Готувалася до іспиту самостійно або зі старшим братом Тайлером, паралельно працюючи на батьковому звалищі брухту.
У коледжі вона не знала, як опрацьовувати матеріал у підручнику, тому просто розглядала картинки. Не вміла писати есе, бо ніколи раніше цього не робила. Боялася підняти руку. А паралельно ставала чужою для своєї сім’ї. І чим більше Тара навчалася і змінювалася, тим більшою ставала відстань між нею та рідними. Тайлер, коли пішов навчатися, теж опинився за ворожою лінією. Власне, це чекало на кожну дитину, яка через непослух переходила на інший, ворожий бік. І, напевне, це починалося з прохання матері роздобути для них свідоцтво про народження, якого в них не було. Завдяки документу вони ставали видимими й могли вступати до коледжу або йти на курси водіїв. Люк, ще один брат Тари, отримав свідоцтво про народження лише в п’ятнадцять років.
«Освічена» – це складна, але натхненна історія про дівчину, яка могла прожити життя, не маючи свідоцтва про народження. Могла терпіти знущання брата і прийняти суворість батька.
Але вибрала інший шлях – шлях до себе через руйнування недоцільних обмежень, заборон і стереотипів: «Усе, над чим я працювала, всі роки навчання були для того, аби надати собі цей єдиний привілей: бачити й переживати більше істин, ніж ті, які дав мені батько, і застосовувати ці істини для формування власного розуму. Я повірила, що здатність оцінювати багато ідей, багато історій, багато точок зору лежить в основі того, що означає «творити себе».
Вам сподобається, якщо: ви любите нонфікшн і небанальні історії успіху, а також спостерігати за різними людьми в розрізі часу, не силкуючись їх перевиховати, покарати або виправдати.
Вам не сподобається, якщо: ви мали складні стосунки з батьками та зазнали з їхнього боку насилля або якщо не довіряєте спогадам інших людей.
Головна причина прочитати: усвідомити, що ви сильніші, ніж вам здається, і що завжди потрібно вибирати себе, бо тільки так можна стати по-справжньому щасливою людиною.
Побутує думка, що батьки ніколи не хочуть нашкодити своїм дітям. Що навіть роблячи щось погане, вони прагнуть їх захистити. Але, на жаль, батьки не завжди знають, що насправді потрібно їхнім дітям. Інколи їм важко їх відпустити, бо відпустити – означає втратити. Втратити силу, вплив, сенс життя. І дорослі діти, як Тара, опиняються перед надскладним вибором між батьками та собою. Проте вибрати себе – не означає зрадити батьків, а радше не зрадити себе.
У тому ж дусі:
Джаннетт Воллс «Скляний замок» (мемуари)
Джаннетт – три. Вона у красивій рожевій сукні сама варить на кухні сосиски для хот-догів. Несподівано сукня загоряється, і замість того, аби їсти хот-доги, дівчинка опиняється в лікарні, де їй роблять пересадку шкіри. На тілі Джаннетт багато подряпин, синців, шрамів. Медсестри цікавляться, чи, бува, батьки її не ображають? Зовсім ні, вони просто дозволяють їй бути самостійною.
За кілька днів після повернення з лікарні вона знову сама варить сосиски, бо хоче їсти, а мама зайнята малюванням картини. Тато, якого переслідує ФБР (спойлер: ні), певен, що все буде гаразд, адже один бій із вогнем донька вже виграла.
Одного дня Джаннетт та її брат знаходять каблучку з діамантом. Сім’я фактично голодує, живе у будинку, який потребує термінового ремонту. Але мати дітей каже, що продавати її не будуть, бо відчуття власної гідності, яке надає каблучка, важить більше, ніж якась там їжа.
Це історія про абсолютну свободу, надану дітям – як ще одну форму крайнощів на рівні з тотальним контролем. І водночас про можливість вибирати – жити за правилами батьків чи за власними.
Едіт Еґер «Вибір. Прийняти можливе»
Едіт потрапила до Аушвіцу у 16 років. Тоді ж втратила батьків і дізналася, яким жорстоким можуть бути люди. Дізналася, що таке душевний та фізичний біль, голод, відчуття приреченості, яке щодня роз’їдає зсередини.
Однак Едіт вижила, отримала шанс жити далі. І вирішила прожити своє життя на повну – здобула освіту, створила сім’ю, стала психологом, здобула ступінь доктора філософії з клінічної психології, написала дві книжки, які стали бестселерами.
Себто Едіт, як Тара та Джаннет, вибрала себе, хоча це було нелегко: «Ніхто не може зробити з вас жертву, крім вас самих. Ми стаємо жертвою не тоді, коли з нами щось стається, але коли ми самі вибираємо триматися за кривду. Ми формуємо розум жертви – коли наш спосіб мислення та існування стає жорстким, звинувачувальним, песимістичним, застряглим у минулому, нездатним відпускати, каральним, виходить за межі здорового глузду. Обираючи ув’язнення в ролі жертви, ми стаємо своїми ж тюремниками й тюремницями».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
