Євро-бачення. Маріо Драгі розповів, чому ЄС застряг у прокрастинації та як це виправити
На думку ексбанкіра та експрем’єра, Європа потребує інвестицій, інновацій і нового Плану Маршалла
У вересні поточного року Маріо Драгі, колишній прем’єр-міністр Італії (2021–2022) та ексочільник Європейського центрального банку (2011–2019), представив результати ґрунтовного дослідження стану справ у європейській економіці. Цей документ наробив галасу, оскільки спростував ідею про заможність і перспективність «європейського проєкту» у його поточному вигляді. Драгі наголосив, що Євросоюз програє США, бо занадто залежить від Китаю та навряд чи без змін підходів здатен конкурувати з іншими світовими центрами сили. У виданні The Economist пан Драгі пояснив, чому саме Європа не конкурентоздатна, що варто зробити і якими мають бути перші кроки на шляху її перезавантаження. Наводимо адаптований переклад.
Економічне зростання в Європі десятиліттями загальмовує. Згідно з численними вимірюваннями, розрив у ВВП між Європейським Союзом і США збільшується. Європейські родини сплачують за це втратою рівня життя. У перерахунку на людину фактичний дохід одного американця з 2000 року збільшився вдвічі відносно європейця.
Протягом останніх 20 років гальмування розвитку сприймалось як незручність, але ніяк не лихо. Більше так бути не може. Населення Європи зменшується – і ми маємо робити ставку на ефективність задля зростання. Якби ЄС із 2015 року забезпечував середні темпи зростання продуктивності, цього було б достатньо лише для підтримки ВВП незмінним до 2050 року.
Наразі Європі потрібне зростання. ЄС збирається декарбонізувати й диджиталізувати свою економіку та збільшити обороноздатність. Він бажає зберегти свою модель соціального захисту за умов населення, що старішає. Для цього потрібні величезні інвестиції. Згідно з останніми прогнозами, частка вкладень у R&D має зрости до 5% ВВП – до рівнів, востаннє бачених у 60-х і 70-х роках минулого століття. Для розуміння: додаткові інвестиції в рамках Плану Маршалла між 1948 та 1951 роками становили близько 1–2% ВВП на рік.
Як Європі відновити свою конкурентоздатність?
Задля мобілізації Європейська комісія, під моїм керівництвом, провела й оприлюднила дослідження конкурентоздатності ЄС. Воно визначає ключові причини втрати позицій Євросоюзом у ключових секторах і містить низку пропозицій для відновлення свого конкурентного становища. Дослідження виділяє три основні напрямки докладання зусиль.
Перший – ліквідація інноваційного розриву із США. Європа здебільшого проґавила цифрову революцію, яку спричинив інтернет, і зростання продуктивності, яке вона принесла із собою: насправді різниця у продуктивності праці між Європою та США, починаючи з 2000 року, пояснюється розвитком технологій. ЄС пасе задніх щодо новітніх технологій, які забезпечать розвиток у майбутньому. Майже немає європейських компаній, які спеціалізуються на технологіях, що здатні забезпечити зростання.
І проблема не в тому, що європейцям не вистачає ідей чи амбітності. Інновації гальмують на наступному етапі: вони не комерціалізуються, а компанії-новатори, що прагнуть зростання, не мають такої можливості через непослідовні й нелогічні обмеження. Багато європейських підприємців віддають перевагу залученню інвестицій від американських венчурних фондів і зростанню на американському ринку.
ЄС має змінити свій курс. Слабкий технологічний сектор не лише позбавляє Євросоюз можливостей, які відкриє прийдешня революція ШІ. Він ще й позбавляє ЄС можливостей у різних галузях – на кшталт фармацевтики, автопрому й оборони, у яких залучення ШІ до процесів допоможе Євросоюзу лишатися конкурентоздатним.
У дослідженні пропонується фундаментальна реформа циклу інновацій у Європі: спрощення процесу комерціалізації ідеї науковцями, спільні державні інвестиції у проривні технології, зняття бар’єрів для зростання інноваційних компаній, інвестування в обчислювальні потужності та інфраструктуру задля зменшення вартості розробки ШІ.
Це поставить на чільне місце поліпшення навичок, щоб європейські компанії мали змогу залучати потрібні таланти, які дозволять людям Європи отримати все, що запропонує новітня технологія. Якщо в інноваціях ЄС має вийти на рівень із США, то в навчанні дорослих має обігнати.
Читайте також: Фінансовий саміт G20: як Крісталіна Георгієва бачить порятунок від глобальної нерівності
Другий напрямок – поєднання декарбонізації з конкурентоздатністю. Якщо амбітні кліматичні цілі Європи супроводжуватимуться детальним планом їхнього досягнення, декарбонізація стане можливістю. Проте, якщо не вдасться узгодити політики, існує ризик того, що скорочення викидів парникових газів шкодитиме конкурентоздатності та зростанню.
Компанії в ЄС змушені сплачувати за електрику вдвічі, а то й втричі більше за американські. Ціни на природний газ – вчетверо-вп’ятеро вищі. З часом декарбонізація допоможе перевести генерацію на використання більш безпечних, дешевших джерел чистої енергетики. Проте викопне паливо все одно впливатиме на вартість електроенергії протягом більшості поточного десятиліття.
Допоки Європа не навчиться доносити переваги чистої енергії кінцевим споживачам, ціни на енергоносії будуть гальмувати економічний розвиток.
Декарбонізація також створює можливості для виробничої галузі ЄС. Європа є світовим лідером у сфері інновацій галузі чистих технологій і таких елементів, як вітрова енергетика та паливо з низьким вмістом вуглецю. Але зараз з’явився потужний конкурент – Китай, який має субсидії, інновації та масштаб. І Європа постала перед дилемою. Збільшення залежності від Китаю зменшує вартість досягнення кліматичних цілей. Проте китайська підтримана державою конкуренція являє собою загрозу численним виробничим галузям.
Доповідь пропонує план поєднання декарбонізації з конкурентоздатністю. Він починається з реформування європейського енергетичного ринку в такий спосіб, щоб кінцеві споживачі побачили у своїх квитанціях всі вигоди чистої енергії.
Галузі, що розвивають декарбонізацію, на кшталт електроавтомобілів і чистих технологій, потребуватимуть допомоги у впровадженні інновацій та вирівнюванні умов конкурентної боротьби з використанням всеосяжної промислової політики. Європі доведеться діяти разом, щоб «озеленити» енергоємні галузі, що перебувають у невигідному становищі через жорстке регулювання.
Третій напрямок – підвищення безпеки та зменшення залежності. Ера геополітичної стабільності добігає свого завершення, тому загрози для розвитку та свободи погіршуються. Європа є особливо відкритою. ЄС покладається на кількох постачальників сировинних матеріалів та занадто залежить від імпорту цифрових технологій.
У цьому контексті дослідження закликає ЄС діяти, як інші великі економіки, і вибудувати реальну «зовнішньоекономічну політику»: координація угод про преференційну торгівлю та прямі інвестиції з країнами, багатими на ресурси; створення запасів у вибраних критичних областях; створення промислових партнерств для забезпечення безпеки ланцюга постачання ключових технологій.
У дослідженні також міститься заклик до Європи посилити її оборонну промисловість. Ця галузь у ЄС занадто фрагментована та страждає від нестачі стандартизації й сумісності обладнання. Для того щоб місцеві компанії могли інтегруватись і зрости, Європі потрібно об’єднати та сфокусувати витрати. У 2022 році загальні закупівлі в Європі становили менш ніж п’яту частину загальних воєнних закупівель.
Читайте також: 800 млрд євро або повільна агонія: Маріо Драґі пророкує економічну смерть ЄС. І дає рецепт її уникнення
Де взяти гроші та сили на це все?
У майбутньому також доведеться обговорити, як фінансувати європейські інвестиційні потреби. Інтеграція ринків капіталу є неминучою. У Європі доволі високий рівень особистих накопичень, але вони не спрямовуються на інвестиції в ЄС. Приватний сектор у будь-якому разі не зможе задовольнити більшу частину фінансування без підтримки з боку держав.
Що більше ЄС бажатиме реформуватися заради підвищення продуктивності, то більше ставатиме фіскальний простір і то простіше буде урядам надавати таку необхідну підтримку. Спільне фінансування ключових проєктів, на кшталт інвестування у проривні інновації, допоможе зростанню продуктивності. Інші ключові «суспільні блага» – оборонні закупівлі чи транскордонні електромережі – також не запрацюють без спільних дій і фінансування.
Дослідження з’явилось у складний для континенту час. Проте Європа більше не може прокрастинувати в очікуванні консенсусу. ЄС досяг точки, у якій без активних дій доведеться вирішувати, чим поступитися – добробутом, довкіллям чи свободою.
Щоб досягти успіху, Євросоюзу доведеться взяти на себе нові зобов’язання щодо співпраці: у знятті перешкод, гармонізації правил і законів, координації політик. Існують різні шляхи та напрямки. Але єдине, чого не можна собі дозволити, це не йти взагалі.
Європа має бути впевненою в собі – навіть попри те, що виклики сягнули величезних розмірів відносно розмірів її економік. Уже минули часи, коли самозбереження було єдиною спільною турботою. Причини для спільної відповіді ще ніколи не були такими значущими – і в єдності Європа може віднайти силу для реформ.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
