Потенціал українського ОПК у $40 млрд: чому можливе перемир’я може стати пасткою для зброярів та як її уникнути

Наразі в українському ОПК працює близько 800 підприємств, здатних виробляти озброєння на $35–40 млрд на рік. Але лише 30–35% потужностей завантажені: через дефіцит бюджету держава поки не може закупати більше.

Про це йдеться в дослідженні «Міжнародний ринок зброї та експортний потенціал українського ОПК». Ресерч підготували й нещодавно презентували Український інститут майбутнього та Українська рада зброярів (налічує близько 300 Defence-компаній).

Додатковою пасткою для вітчизняного ОПК може стати можливе перемир’я з рф, яке активно обговорюється перед зустріччю Дональда Трампа з путіним. З одного боку, ймовірне скорочення оборонних закупівель негативно вплине на галузь, особливо на малі та середні приватні оборонні підприємства. Шанси на виживання залишаться приблизно у 20% компаній.  

«З іншого боку, держава хоче мати «законсервовані потужності» на випадок відновлення воєнних дій, не маючи особливих можливостей фінансувати їх збереження, а також зацікавлена в наповненні бюджету податками, збереженні унікальних фахівців оборонної індустрій та робочих місць. Тобто в ОПК вже існує «замкнуте коло», яке слід розірвати», – пояснюють автори актуальність дослідження.

Вони вважають, що оптимальним рішенням має стати просування підприємств / продукції ОПК на зовнішньому ринку. «Але не лише шляхом зняття обмежень на експорт, а й завдяки системній підтримці з боку держави підприємств в їхній роботі на зарубіжних збройових ринках. Оскільки окремо взяте підприємство слабо орієнтується у складних «правилах гри» сфери військо-технічного співробітництва», – пропонують зброярі.

У дослідженні понад 160 сторінок. Mind вибрав найцікавіші факти й аналітику.  

Динаміка та лідери світового ринку зброї

На глобальному ринку у 2020–2024 роках відбулися значні зміни під впливом російсько-української війни та збройних конфліктів в інших регіонах.

США залишаються лідером із часткою 43% у світовому експорті озброєнь і військової техніки (ОВТ), випереджаючи Китай у 7,3 раза й росію в 5,5 раза. Експорт ОВТ з росії скоротився на 64%, з Китаю – на 5,4%.  

Попри загальну стабільність обсягу постачань (глобальний обсяг протягом 2020–2024 років поки що близький до рівня 2015–2019 років), уже відбувся перерозподіл обсягів і номенклатури поставок ОВТ між регіонами та постачальниками.

Наприклад, європейські країни підвищили закупівлі ОВТ на 155% порівняно з попереднім п’ятиріччям на тлі російських загроз. У свою чергу США збільшили експорт озброєнь на 21% (їхня загальна частка на міжнародному ринку ОВТ зросла з 35% до 43%).

Регіональний розподіл експортних обсягів також трансформувався:

• Вперше за два десятиліття найбільша частина американського експорту зброї (35%) припала на Європу, а не на Близький Схід, хоча найбільшим покупцем залишилася Саудівська Аравія (12% американського експорту).
• Франція збільшила експорт на 11% (9,6% світового ринку).
• Італія – на 138% (4,8% ринку), що підняло її з 10-го на 6-го місце серед експортерів (майже весь італійський експорт припадає на Близький Схід, 71%).
• Туреччина подвоїла постачання (+103%) і стала 11-м за обсягом експортером (частка 1,7%).

А Україна посіла місце лідера серед імпортерів зброї (8,8% світового імпорту в 2020–2024 роках), отримуючи більшість ОВТ від США (45%), а також Німеччини (12%) і Польщі (11%).

Наразі стрімко зростають європейські оборонні бюджети та закупівлі зброї. Імпорт ОВТ до Європи зріс більш ніж удвічі у 2020–2024 роках, і 64% цієї зброї надійшло зі США.

«Ситуація стала ще більш динамічною, коли Трамп почав наполегливо рекомендувати європейським членам НАТО збільшити витрати на оборону до 5% ВВП. Політика США зрозуміла: зростання європейських витрат на зброю ще більше підвищить попит на продукцію ОПК Сполучених Штатів, і це допоможе скоротити дефіцит торгівлі з рештою світу», – пояснюється в дослідженні.

У «рейтингу» світових оборонних витрат також лідирують США. У 2023 році (свіжіших даних наразі немає) оборонний бюджет США становив 37% світових військових витрат – це втричі більше, ніж у Китаю, і у вісім разів більше, ніж у росії. Україна посіла 8-ме місце.

Окремо в дослідженні – понад 50 сторінок про потужності, експорт та імпорт США, Китаю, ЄС, НАТО, рф.

Автори роблять декілька висновків:

• США як провідний спецекспортер, який намагається формувати «правила» ринку, просуває стандарти, монопольні «умови гри» (через митні обмеження й торгові угоди під тиском), веде агресивну протидію оборонному експорту Китаю та інших країн, активно інтегрує партнерів до власних виробничих ланцюгів.
• ЄС впроваджує курс на стратегічну автономію, підтримує оборонні консорціуми, інші форми кооперації та національні ініціативи.
• КНР посилює конкурентну боротьбу з акцентами на розвиток «дешевого, але розумного озброєння» з гарантіями експлуатації, активно змагається з рф і США на ринках країн, що розвиваються.

Аналіз минулого (не)успішного досвіду України

На початку 1990-х у нашій країні працювали 3594 підприємства оборонного та подвійного призначення зі штатом 3 млн осіб. Власне у військовому виробництві було задіяно майже 700 підприємств з 1,45 млн спеціалістів.

У 2012 році залишилося 162 «базових» підприємства, з яких 90% – в управлінні профільних міністерств, відомств і ДК «Укроборонпром». Переважна форма власності – казенні та державні підприємства.

За роки незалежності модернізовано літаки МіГ-29МУ1, Л-39М1, Су-25УБМ1, танк БМ «Булат», радіолокаційні станції П-18МА, П18-МУ, станції тропосферного зв’язку Р-417МУ, Р-423-1МУ тощо. Розроблено нові зразки ОВТ: танк «Оплот», РЛС «Малахіт», бронетранспортери сімейства БТР-4, ПТКР «Стугна» і «Комбат», прилади навігації та управління, цифрові засоби зв’язку тощо.

До 2014 року Україна тривалий час була у першій десятці спецекспортерів. Але переважно завдяки «спадщині» запасів озброєння та конструкторсько-виробничого потенціалу Радянського Союзу – з мінімальним вкладом у їхню модернізацію та розвиток.

Щорічний експорт оцінювався в понад $1 млрд. Основними ринками були Азія (45%) та Африка (30%), ключовими партнерами – Індія, Таїланд, Алжир, Китай та Ірак.

Структура експорту включала авіатехніку (43,1%), техніку сухопутних військ (36,4%) і засоби ППО (10%). Наприклад, лише з 1992 до 2010 року Україна експортувала понад 3000 танків (здебільшого Т-55, Т-72, Т-80) до Пакистану, Алжиру, В'єтнаму, Нігерії, Кенії. Великий попит мали навчально-бойові літаки Л-39, бойові вертольоти Мі-24, а також артилерія, засоби ППО, стрілецька зброя.

«Слід розуміти, що насправді йдеться про «несправжнього лідера», оскільки потужний фінансовий результат сфери військово-технічного співробітництва (ВТС) України мав місце переважно за рахунок нераціонального та деструктивного продажу радянських залишків», – пояснюють автори дослідження.

Та уточнюють: сфера ВТС функціонувала в режимі «ручного управління» і в умовах фактично відсутності системного державного управління й експортної стратегії. Приватна частка ОПК лише починала формуватися. Недостатня державна підтримка, неефективна координація між державним і приватним секторами стримували формування єдиного експортного потенціалу держави.

З 2014 року експорт не зупинився, а трансформувався: змінилися не лише маршрути постачання, а й країни-партнери, структура товарів, рівень інтеграції.

Українська промисловість отримала імпульс розвитку. Підвищення внутрішнього попиту, припинення співпраці з рф, мобілізація виробничих потужностей – усе це сприяло появі нових зразків техніки. Однак повністю скористатися можливістю не вдалося через брак довгострокового планування, відсутність інвестицій у R&D, неефективність державного управління у сфері ВТС.

«Важливим уроком минулого є відсутність у державі системного та ефективного національного експортного оператора з повноваженнями й компетенціями комплексного супроводження ВТС. Негативні чинники, які супроводжували сферу в 1992–2022 роках, нікуди не зникли та, якщо не буде вжито заходів, з високою ймовірністю будуть супроводжувати ВТС і надалі», – йдеться в ресерчі.

Поточні запити міжнародного ринку озброєння та потенціал України

«Країни ЄС інвестують у переозброєння близько 800 млрд євро до 2030 року. Україна може стати третім партнером у цих закупівлях, здобувши прямий доступ до коштів і технологій», – розповів виконавчий директор Ради зброярів Ігор Федірко під час презентації дослідження. 

Світова конкуренція серед постачальників ОВТ посилюється. Втім на тлі глобальної гонки озброєнь Україна має сильні позиції в окремих сегментах, і саме їх може розвивати та експортувати.

«Державі логічно зосередитися на нішевих продуктах, де галузь ОПК вже має успіх: бойові дрони та засоби РЕБ, радіолокаційна та контрбатарейна техніка, системи ситуаційної обізнаності та вогневого ураження (наприклад, РСЗВ «Верба», «Вільха», самохідні гаубиці «Богдана»), системи РЕБ / протидії дронам», – вважають дослідники.

У ресерчі наводяться оцінки іноземних експертів і потенційних споживачів.

«Українська промисловість здатна виробляти дуже якісну сучасну зброю вдвічі дешевше, ніж європейське виробництво, у великих кількостях і з дуже високою швидкістю», – розповідає комісар ЄС із питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс.

«В Україні існує система, яка виробляє технології завтрашнього дня для сьогоднішніх війн, на відміну від багатьох на Заході, де часто виробляють вчорашні технології для завтрашньої війни», – вважає воєначальник, директор Центрального розвідувального управління США у 2011–2012 роках Девід Петреус.

«Бачимо потужну оборонну промисловість в Україні, яка може виробляти 5 млн безпілотників і мільйон боєприпасів на рік, чого європейці не здатні зробити», – зазначає гендиректор Rasmussen Global Фабріс Потьє.

Загалом в армій країн світу зараз такі запити:

• технології ШІ та машинного навчання з акцентом на швидкість їхнього впровадження та пріоритетності у сфері розвідки, управління, вогневого ураження, а також автономних бойових систем;
• рішення у сферах зв’язку, навігації, РЕБ тощо з одночасним створенням власного цифрового поля бою та його захисту від впливу противника;
• високоточні ударні системи великої дальності, включно з БпЛА, що має забезпечити вплив на інфраструктуру противника й розширення глибини протиборства;
• роботизовані / безпілотні системи (ударні, розвідувальні, зенітні дрони, наземні безпілотні системи, універсальні бойові платформи, морські безпілотні системи);
• цивільні технології / технології подвійного призначення (комерційні супутникові системи; 3D-друк для швидкого виготовлення запасних частин і компонентів ОВТ в польових умовах, платформи для збору інформації, хмарні рішення тощо).

Потенціал українського експорту оцінюється дослідниками в $2–5 млрд щорічно. Залишилися «дрібниці» – лише його відкрити, «знешкодити» ризики експорту та запровадити стратегію Win-Win.

«Світовий ринок озброєнь перебуває у стані трансформації та шукає нові рішення. Українські розробки є своєчасними та конкурентоздатними. Але сфера ВТС – це також мистецтво реалізації можливостей. Ми не маємо права увійти в історію як країна, котра створила сучасний ринок озброєнь, але подарувала його конкурентам», – підсумовують автори дослідження.