Мільярди з хаосу. Чому почалася глобальна трансформація економіки та хто заробить на безладі

Через війни та торговельні конфлікти, різке зростання державних витрат і бюджетних дефіцитів може здаватися, що на глобальних ринках панує хаос, у якому складно орієнтуватися. Але насправді те, що зараз відбувається, – це глибока структурна трансформація світової економіки, яка трапляється раз на 100 років. Поточні зміни стимулюють перерозподіл капіталу та створюють нечувані можливості, якщо бізнес здатен передбачити нові тренди, а не просто «рухатися за потоком».

Про це йдеться в аналітичній доповіді американського банку Morgan Stanley «Від хаосу до ясності. Головні теми для інвестицій». Ключові висновки з неї – в огляді Mind.

Деглобалізація: це вже було

Аналітики Morgan Stanley вважають, що уроки минулого можуть допомогти зрозуміти, що відбувається зараз у глобальній економіці та на ринках.

До Першої світової війни світова економіка швидко глобалізувалася: з 1815 до 1914 року міжнародна торгівля зростала приблизно на 3,5% щороку, а десятки мільйонів європейців емігрували до США. Однак у 1920-х, а особливо у 1930-х роках країни почали різко підвищувати митні тарифи на імпорт, обмежувати міграцію та запроваджувати валютний контроль. До кінця 1930-х близько половини світової торгівлі було обмежено тарифами, а глобальна економіка розділилася на валютні блоки.

У наші дні політика Дональда Трампа, який вступає в торговельні конфлікти, тисне на союзників і посилює геополітичні ризики, змушує бізнес переглядати стратегії, сформовані в епоху глобалізації. Досвід міжвоєнного періоду, коли світ переживав останню масштабну хвилю деглобалізації, знову стає актуальним, зазначають аналітики Morgan Stanley.

Адаптуючись до фрагментації світової економіки, компанії тоді спиралися на три стратегії.

Локалізація бізнесу. Міжнародні компанії почали створювати сильні регіональні підрозділи, щоб обходити тарифні бар’єри та працювати ближче до місцевих ринків. Наприклад, General Motors придбала німецьку Opel і британську Vauxhall, передавши управління місцевим менеджерам, а Coca-Cola активно розвивала міжнародні підрозділи.

Консолідація. Компанії об’єднувалися, щоб справлятися з нестабільним попитом і перебоями в постачаннях. У цей період з’явилися великі концерни, як-от Unilever і Imperial Chemical Industries, а в багатьох галузях сформувалися картелі, які контролювали ціни та розподіляли між учасниками географічні ринки.

Перетворення регіональної фрагментації на джерело зростання. Компанії прагнули закріпитися в окремих регіонах, створюючи локальні виробничі ланцюги та забезпечуючи собі доступ до сировини й ринків збуту.

Переваги США через долари

Сучасний етап в економіці завершує епоху глобалізації, що сформувалася після Бреттон-Вудської угоди 1944 року, вважають у Morgan Stanley. Тоді долар став ключовою резервною валютою, а США взяли на себе роль країни з хронічним торговельним дефіцитом: для забезпечення світової економіки доларовою ліквідністю країна змушена спрямовувати за кордон більше коштів, ніж отримує.

До кінця 1960-х років США були втягнуті у В’єтнамську війну й зіткнулися зі зростанням бюджетного дефіциту. Багато країн почали користуватися ситуацією, конвертуючи долари в золото, що призвело до різкого скорочення золотих резервів США.

На початку 1970-х президент США Річард Ніксон розцінив це як загрозу національній безпеці та припинив дію Бреттон-Вудської угоди й вільну конвертацію долара в золото. Світ перейшов до системи фіатних грошей – валют, що випускаються та забезпечуються державою.

Цей крок лише тимчасово пом’якшив проблему бюджетного дефіциту США. Уже на початку 1980-х він знову почав зростати. У різні періоди цей дисбаланс намагалися коригувати через валютну політику.

Наприклад, за допомогою угоди «Плаза» (Plaza Accord) 1985 року, у межах якої США і європейські країни домовилися про послаблення курсу долара. Це призвело до зростання волатильності на фінансових ринках і згодом було визнано серйозною помилкою. Зупиняти падіння долара довелося новою Луврською угодою, укладеною 1987 року.

Постнеолібералізм. Еволюція міжнародної валютної системи після Другої світової війни

Переваги долара дають США значні економічні та політичні вигоди. Сполучені Штати мають доступ до дешевшого фінансування, а також контролюють значну частину глобальної фінансової інфраструктури, що дозволяє використовувати санкції як інструмент зовнішньої політики. Зворотний бік цієї системи – те, що сильний долар знижує конкурентоспроможність американської промисловості.

Домінування валюти зазвичай є стійким завдяки ефекту масштабу: якщо значна частина світової торгівлі, кредитів і фінансових активів номінована в одній валюті, це знижує трансакційні витрати та підтримує постійний попит на неї. У результаті формується самопідтримуваний механізм: що більше контрактів і активів номіновано в доларах, то дешевше залучати фінансування в доларах і то частіше його використовують у світовій торгівлі.

Що це означає для інвесторів

Сьогодні основним інструментом економічної політики дедалі частіше стають торговельні бар’єри. Використання тарифів фактично означає повернення до моделі, що існувала до Бреттон-Вудської угоди, коли країни протягом багатьох років регулювали торгівлю саме за допомогою цього інструменту.

Ідеться не лише про масштабні мита, запроваджені Дональдом Трампом 2025 року. Поточна тарифна політика США була започаткована ще під час його першого президентського терміну, згодом продовжена адміністрацією Джо Байдена та знову посилена під час другого терміну Трампа.

Аналітики Morgan Stanley вважають, що майбутні адміністрації її збережуть: проблема дефіциту платіжного балансу США залишатиметься актуальною ще кілька поколінь через старіння покоління бебі-бумерів, а згодом – і більш численного покоління міленіалів. Водночас демографічний виклик характерний не лише для США, а й для більшості країн із розвиненою економікою.

Активне запровадження нових тарифів прискорює процеси деглобалізації та стимулює реіндустріалізацію. Повернення виробництва всередину країн і зростання інвестицій у промисловість підсилюють попит на технологічні інновації: автоматизацію, цифровізацію та штучний інтелект. Водночас деглобалізація підвищує роль держави в економічній політиці, зокрема через субсидії для стимулювання внутрішнього виробництва.

На думку аналітиків Morgan Stanley, світ зараз входить у нову еру державного капіталізму. У таких умовах інвесторам важливо зосереджуватися на структурних трендах, а не лише слідувати за потоками капіталу. Це формує чотири ключові інвестиційні тенденції:

Деглобалізація. Країни поступово скорочують залежність від глобальних ланцюгів постачання, що посилює фрагментацію ринків.

Реіндустріалізація. Повернення виробництва до розвинених економік потребує масштабних інвестицій у промисловість та інфраструктуру.

Технологічна модернізація. Нова промислова база будуватиметься на передових технологіях й автоматизації, що посилить конкуренцію між компаніями.

Державний капіталізм. Уряди активно стимулюватимуть інвестиції через фіскальну політику, податкові пільги та дерегуляцію.

Ці структурні зміни створюють можливості в галузях і секторах, які виграють від перебудови виробництва, геополітичної переорієнтації та впровадження нових технологій.

Такими, наприклад, є сектори промислової автоматизації, роботизації та систем управління, виробництва електротехнічного обладнання й розробки рішень для енергетичної інфраструктури.