«Однієї крові»: батько і син в лавах 120 бригади ТрО
Є історії, які не потрібно вигадувати, вони просто написані життям
Коли поруч у строю стоїть не просто побратим, а рідна людина – це інший рівень відповідальності. Інша сила. Коли для порозуміння достатньо одного погляду і не треба слів. Це – історія батька й сина, які боронять Україну в лавах 120 окремої бригади ТрО.
Сім’я у строю
У війську кажуть: підрозділ – це сім’я. Для Олександра та Андрія це не метафора, а буквальна реальність.
Батько й син служать пліч-о-пліч, поєднуючи бойовий досвід ветерана та енергію нового покоління.
Олександр із позивним «Хохол» – у строю з перших днів повномасштабного вторгнення. За його плечима – бої на Донбасі, складні виходи на Харківщині: Стариця, Вовчанськ. Його мотивація завжди була простою і незмінною – захистити Батьківщину.
Андрій мобілізувався на початку 2025 року. Батько зробив усе, щоб син потрапив до його підрозділу – не через привілеї, а щоб передати головне: досвід виживання на лінії бойового зіткнення.
Позивний для нього обрали швидко: «Хохол-молодший».
Іспит війною
Опанувавши саперну справу, Андрій уже за кілька місяців виконував бойові завдання на складних ділянках Вовчанського напрямку.
Літо 2025 року стало справжнім випробуванням. Нескінченні виходи на мінування під постійним наглядом ворожих дронів. Важке небо, що не дозволяє вийти з позицій. Дні, проведені в укриттях.
«Коли вибратися було майже неможливо через «брудне небо», доводилося сидіти в укриттях по кілька днів і відстрілювати ворога. А вони лізуть і лізуть. І дрони постійно дзижчать над головою», – згадує Андрій.
Батько бачив, як змінюється син. Зникала юнацька легковажність. Замість неї з’являлася твердість – та сама «військова костинка».
Андрій здобув повагу підрозділу не через батька, а через власні дії. Через витримку. Через надійність. Сьогодні він – воїн, який живе за простим принципом: «Ніхто не кине. Ніхто не відступить».
Батьківська правда
«Як батько, я взагалі не хотів би, щоб син служив. Він – моя кровинка, і завжди залишиться дитиною. Але як чоловік розумію: захист свого – це справа честі. Тому зробив усе, щоб його тут прийняли як свого». Олександр «Хохол», 120 окрема бригада ТрО.
Нова війна – нові ролі
Після переформування батальйону в батальйон безпілотних систем їхня служба змінилася: Олександр координує забезпечення підрозділу, Андрій працює з безпілотними системами та займається логістикою в зоні активних бойових дій.
Тепер вони воюють інакше – технологічніше: дрони замінюють піхоту, мінування відбувається дистанційно, а вантажі доставляються попри обстріли.
Їхня спільна робота – це баланс досвіду і швидких рішень. Розсудливості та рішучості. Кожен успішний вихід наземної платформи, яка витримала удар і повернулася, – це їхня особиста перемога.
Чекати двох
Вони знають, заради чого все це. Вдома їх чекає дружина і мати – жінка, яка щодня чекає з фронту одразу двох найдорожчих людей.
І кожне виконане завдання наближає момент цієї зустрічі.
