Межі джазу: чим запам'яталися третій і четвертий дні Alfa Jazz Fest 2017

Сьомий Alfa Jazz Fest 2017 триває у Львові з 23 до 27 червня. Автор Mind Лариса Даниленко у своїх щоденниках пояснює, чому на джазовий фестиваль варто їхати не лише за музикою, хоча й за нею теж, а головним чином – за атмосферою.

На третій та четвертий дні фестивалю Львів виглядав як місто, що живе в святковому режимі цілодобово, без перерви на сон та медитацію. Біля денної сцени на площі Ринок почав збиратися натовп, котрий значною частиною складався із місцевих. А от в перші два дні гості Alfa Jazz Fest здебільшого пояснювали львів'янам, що в їхньому місті такого цікавого відбувається і хто це так голосно співає та грає на денних сценах.

У неділю, 25 червня, на сцені біля палацу Потоцьких публіку порвав на шматки квартет з Австрії Kompost 3. І без того наелектризоване музичними емоціями місто їхній космічний звуковий перформанс виніс кудись за межі планети. Джазовий транс від майстрів жанру виявився серйозно штукою. «Пані, ви трасуєте?» – це я чула на власні вуха. Можна сміливо зафіксувати народження неологізму.

Лайн-ап денних сцен на практиці виявися ще крутішим, ніж виглядав у теорії. Від можливості безкоштовно послухати на площі Ринок, наприклад, нью-йоркський гурт Criss Cross All Stars у меломанів їхав дах. П’ятірка всесвітньовідомих музикантів – від саксофоніста Вілла Вінсона до піаніста українського походженні Міші Циганова – качнула публіку по-дорослому. Їхній виступ обговорювали навіть на вечірніх концертах. Які, зазвичай, витирають із пам’яті все, що там до них було.

Втім, саме в неділю відбувся перший концерт на головній сцені, котрий викликав помітне роздвоєння серед публіки. Ексцентрична нью-йоркська співачка Чайна Мозес (донька славетної Ді Ді Бріджвотер) і її виступ в манері розкутого стендап-шоу з розпиванням шампанського та поведінкою а-ля мюзік-хол часів Великої депресії викликали полярні емоції: від повного захвату її рожевою сукнею, величезними кліпсами, високими чоботами та безпосереднім семплуванням себе коханої прямо під час виступу – до крайнього розчарування тим самим набором фактів. Хай там що, а обидва табори забудуть її нескоро.

Усіх примирив Чучо Вальдес, який виступав наступним. Легенда кубинського джазу буквально помолодшав, тільки сівши за рояль. Теоретично Вальдес грає експериментальний джаз без стилістичних меж і кордонів. Практично – колотить чисті африканські ритми на клавішах, коли йому весело. Грає Шопена та прозору блюзову класику, декілька разів за композицію виймаючи зі слухача душу, коли йому заманеться потужити. Відчувається, що Вальдес на своїй хвилі, вже досить далекій від будь-яких стандартів цього світу. І ця хвиля безумовно кубинська. Вкрай динамічний та колоритний квартет Вальдеса тонко відчував стан свого лідера і підкидав жару там, де його все ж таки не вистачало.

Денна сцена в понеділок, 26 червня, – це, перш за все, програма Наталі Лебедєвої. Музика Фредеріка Шопена в оригінальному авторському джазовому аранжуванні, вірші Адама Міцкевича, вокал Лори Марті, труба Ханса Пітера Салентина, саксофон Віктора Павелка, бас Ігоря Закуся та барабан Сергія Юзвіка. На сцені на площі Ринок нарешті стало зрозуміло, чому ця програма називається Quest. Джазовим аранжуванням спадку класика не обійшлося: впродовж всього виступу спонтанно виникали теми та мелодії, які базувалися на гармоніях Шопена і які можна розгадувати довго, і це весь час буде цікаво. Фортепіано Лебедєвої та трубу Салентина хочеться назвати проектом у проекті – таємничим дуетом близьких за духом та рівнем музикантів.

Форвардом головної сцени був американець Грегорі Портер. На сьогодні він – один з найпопулярніших джазових тенорів світу. Це відчувалося і в Україні: зал знав його пісні, охоче підспівував і намагався не відпустити улюбленця одразу після концерту. Хоча це був перший випадок на сцені імені Едді Рознера, коли артист не вийшов на біс. Решта без сюрпризів: фірмові риси іміджу – костюм, шкіряна кепка та оксамитовий голос – були при ньому. Залишилось питання щодо жанру: такий відверто естрадний джаз асоціюється з фільмом «Одного разу в Америці» – і аж ніяк не з XXI століттям. З іншого боку, аншлаги по всьому світу питання знімають.

Другим концертом на головній сцені став приголомшливий вихід Гербі Генкока. Один з найвпливовіших джазистів світу, 77-річний музикант, по-перше, вийшов у вишиванці. По-друге, виглядав – і явно відчував себе – нереально молодим. По-третє, перші ж звуки зі сцени були настільки густими та потужними, що стало зрозуміло за декілька секунд: завалить. Так і було. Через хвилин п’ять зал вибухнув оваціями. У складі гурту Генкока – молодий та зірковий Террас Мартін, від якого тільки що блискавки не летіли, коли він прикладався до інструменту. Спосіб звукодобуття Генкока з піаніно також віддавав електрикою. У цілому це дуже мускулистий та актуальний джаз, набитий безліччу коннотацій та космічним інтелектом. І тут виявилось, що у нас такого не люблять: кожні хвилин 15 досить великими порціями люди виходили із зали.

Про що в них є великий привід шкодувати. Ближче до фіналу сюрприз – за роялем з’явився Чік Коріа власною персоною, знову стрункий та у відмінній професійній формі. Його концерт – сьогодні ввечері. Львів уже затамував подих.