Триматися коренів: чим запам'ятався другий день Alfa Jazz Fest

Сьомий Alfa Jazz Fest 2017 триває у Львові з 23 до 27 червня. Автор Mind Лариса Даниленко у своїх щоденниках пояснює, чому на джазовий фестиваль варто їхати не лише за музикою, хоча і за нею теж, а головним чином – за атмосферою.

У головної події вчорашнього дня Alfa Jazz Fest було цілком конкретне ім'я: Авішай Коен. Те, що його поява у Львові – подія надзвичайно важлива, стало зрозуміло вже зранку. До міста прибула нова партія приїжджих – колоритного вигляду, з валізами і кофрами для музичних інструментів. Атмосфера фестивалю така концентрована, що поживши навіть пару днів у режимі «ейфорія – пара годин сну – концерт – концерт – джем-сейшен – ейфорія», почуваєшся так, ніби тут і народився.

І з поблажливістю аборигена дивишся на новеньких: ніс – у буклеті з програмою, темп – алюр, що переходить у галоп, особливо ближче до вечора. Класичний маршрут через не ті парки у пошуку головної сцени. На третій годині садово-паркових експериментів розумієш дві речі: по-перше, джаз – музика спортивних людей, а по-друге, в Alfa Jazz Fest, взагалі-то, є мобільний додаток з детальним описом маршрутів.

Нарешті, той парк. Вечір. Білі крісла, надійний тент над головою, розкішна сцена з величезними екранами. Вчора – ще й парад вишиванок гостей фестивалю (у Львові як раз був День вишиванки). Якби це був конкурс, я би віддала головний приз Святославу Вакарчуку. Лідер ОЕ був одягнений в елегантну сорочку трендового синього відтінку і виглядав краще за Авішая Коена, що насправді не так уже й просто.

Журналісти обговорювали швидке зникнення Коена з прес-конференції – у нього, бачите, репетиція, і він не хоче з нами про це говорити. Відмахується від селфі. Не лишається на концерт Чіка Коріа, котрий його обожнює. Під час фесту не гуляє містом, оминає батаголюдні місця. На бекстейджі добиралися відчайдушні бліц-інтерв'ю з контрабасистом. Підтягнутий, зібраний у тугу струну і, як на джазмена, мегаспортивний, він чітко відповідав на питання і кидав яструбині погляди в бік задньої частини сцени.

Французький телеканал Mezzo та британське радіо Jazz готуються записувати виступ. Вимкнути телефони. Не знімати відео. Під час концерту із зали не виходити, VIP-ів також стосується. Ведучий вечора Олексій Коган, уже без вишиванки, був украй схвильований: зараз на сцену вийде джаз ХХІ століття. Це найважливіший концерт фестивалю – Авішай Коен та оркестр INSO-Львів, най-young and sexy оркестр у світі.

І вони вийшли. Спочатку оркестр, і справді ніби зібраний по модельних агенціях. А через три композиції – Коен, не менш фактурний. І почалося. Рефлексувати на тему, що саме це було, ми будемо ще довго і на різних рівнях. На сцені з контрабасом стояв джазмен майбутнього. Він зумів примусити працювати на себе двохтисячолітню історію Ізраїлю. А також і досвід джазу, молодого на цьому тлі. У нього вистачає наповненості, таланту та енергії робити з непідйомного в інших випадках бекграунду унікальну музику. Синтетичну, еклектичну, зі зрозумілим етнічним корінням і шаленим енергетичним зарядом. Це все ясно вже зараз.

«Great! Great orchestra!!» – вигукував контрабасист, виконуючи зі своїм інструментом небачені темпераментні танці. Оркестр ликував, публіка – ревіла під час кожної композиції. Часом здавалося, що зараз буде масовий нервовий зрив. Оркестр і справді був хороший – працювати в градусі Коена під силу небагатьом. До вчорашнього вечора я жодного разу не бачила диригента, котрий високо підстрибнув би від захоплення у фіналі джазової композиції.

Тисяча лайків піаністу. Фірмовий прояв Коена – влаштовувати веселе життя в імпровізації саме людині на клавішах. Провокація блискучого барабанного соло. Дуже складні мелодії із сотень елементів. Багатовекторне інтонування, глибокий мантровий вокал – речі, котрі повною мірою проявляються лише наживо, лише на сцені. Схід – справа тонка і непердбачувана. У музиці – теж. Класичні джазові стандарти також були – майже в якості відпочинку для вух слухачів.

П'ять композицій на біс. Класичні хіти Remembering, Seven Seas, Nu Nu промоклий наскрізь Коен грав уже без оркестру. Молоді треба було віддихатися. Я вслухувалася в соло контрабасу і знаходила підтвердження для своєї давньої здогадки. Коли Авішай грає свої композиції, у них завжди пульсує одна важлива тема. Пісенька про дерево, старовинна єврейська колискова. Він повертається до неї знову і знову, тримає на прицілі, не випускає з виду. Криптоніт, інформація, зашита у венах, голос найдревнішої крові на планеті Земля. Відповідь на питання про джерела сили та енергії. Щоб грати, він має триматися коренів.

А фінальною піснею стала Nature Boy з «Мулен Руж». І тут заплакали навіть старі рокери.