Ева Сулек: «Відсутність культурної освіти призвела до недооцінки мистецтва»

До 30 липня в «Мистецькому Арсеналі» триватиме виставка «Мистецька праця. ART WORK» – масштабний українсько-польський проект. У вересні експозиція вирушить до Польщі – до кінця жовтня її показуватимуть у Вроцлаві, у районі Центрального залізничного вокзалу. Дві кураторки, Аліса Ложкіна від України та Ева Сулек від Польщі, відібрали роботи трьох десятків сучасних митців двох країн, щоб на їхньому прикладі показати: бути художником – це важка праця, причому не лише розумова, а й фізична.

«Концепцію можливого проекту ми обговорювали з Алісою Ложкіною з 2015 року, під час моїх візитів до Києва ми часто говорили про проблеми, які відчували, і зрозуміли, що багато з них подібні в Польщі та Україні. Ми також вважали, що в бурхливій спільній історії наших країн приємно знайти щось спільне. І саме це тепер відбувається в «Арсеналі», – говорить Ева Сулек, незалежна кураторка з Варшави, яка з сучасним українським мистецтвом досить близько знайома, оскільки декілька років досліджує його і вже встигла написати книгу про це. Ще одна тема, котра цікавить пані Сулек, – стосунки митця з арт-ринком. Про них, а також про те, чому пострадянське суспільство досі сприймає творчість як хобі, а не як повноцінну роботу, кураторка розповіла Mind на відкритті виставки «Мистецька праця. ART WORK».

– Ево, ви досліджуєте тему відносин митця й арт-ринку. Якому аспекту приділяєте найбільшу увагу?

– Митці − це найгірша професійна група за рівнем освіти та позиції на соціальних сходах. Більшість з них живуть у бідності, часто фінансуючи свою художню діяльність з інших джерел. У Польщі після 1989 року всі сподівалися на зміни на краще, вони сталися в деяких галузях, але у культурі все залишилося, як було. У якийсь момент ми всі почали дивуватися: чому так відбувається?

Існує загальна ідея, що кожен ринок повинен ґрунтуватися на виробництві. І водночас поширена думка, що художники повинні отримувати нескінченне задоволення від власної роботи, і саме це має повністю компенсувати низький прибуток або його повну відсутність. Я думаю, що загальна проблема виникає через нерозуміння роботи митця: її часто відносять до області хобі, а не «справжньої роботи».

– В Україні ми вважаємо, що у нас не існує арт-ринку через низку причин. Що відбувається в Польщі? Чи вдалося вашій країни сформувати клас колекціонерів? За якими принципами з ними працюють галереї?

– Польський ринок все ще досить малий, але це ринок, що розвивається. Група відомих колекціонерів мистецтва є крихітною, і вони співпрацюють з художниками індивідуально або через приватні художні галереї.

На мою думку, основна проблема з арт-ринком пов’язана зі знеціненням культури, тому для мене так важливо під час цієї виставки говорити про творчість художника у багатьох її аспектах. Відсутність культурної освіти призвела до недооцінки мистецтва. Суспільству, особливо пострадянському, знадобиться багато років, щоб зрозуміти його цінність і важливість.

– Люди, які наближені до створення арт-об’єкту, знають, що за ним часто стоїть складний технологічний процес. Але суспільство, особливо пострадянське, постсоціалістичне, що виросло під гаслами прославляння саме фізичної праці, не сприймає творчість як щось, що може датися важко. Добираючи роботи, чи прагнули ви вразити глядача творами, які своєю очевидної складністю апелюють до цього стереотипу?

– Дуже цікаво, що, з одного боку, художник часто соціально сприймається як ледар, який працює тільки тоді, коли відчуває потребу, і виробляє непотрібні та марні предмети. З іншого боку, за даними опитування, яке я провела минулого року, найбільш очікуваними від художника є його творчі навички та вміння виробляти прекрасні речі. Це нерозуміння суті діяльності художника, зосередження на матеріальній стороні його роботи, призвело до драматичного соціального та фінансового становища багатьох митців. Саме тому на виставці я хотіла показати роботи, що складаються з непотрібних та абсурдних, побутових предметів, які щоденно служать нам не як витвори мистецтва. Я також обрала технологічні шедеври − все, щоб показати, як багато облич у творчості.

– В описі виставки багато йдеться про футурологію. Вам особисто яка концепція подальшого розвитку людства і мистецтва в ньому близька?

– Останнім часом я багато читаю про штучний інтелект і дослідження великих компаній, які можуть призвести до повного виключення людської праці. Це логічно, якщо подумати про бухгалтерів, фабричних робітників чи сферу послуг. Науковці стверджують, що це так само зачепить і творчість, оскільки нема нічого такого, створеного людиною, чого не можна замінити розумною системою, що включає повний набір форм діяльності людей. Але, мабуть, моя віра у творчість дійсно сильна, бо поки що я не переконана, що це може статись у сфері мистецтва. І цьому є одна причина – слід індивідуальності та вибір, який робить людина, що не завжди відповідає тому, як було б найкраще – як це працює у випадку штучного інтелекту.

– Як ви думаєте, чи зможе виставка у «Мистецькому Арсеналі» активізувати дискусії, внутрішні чи зовнішні, щодо образу сучасного митця? Як ви ставитеся до того, що протягом багатьох років, у різних країнах, ставлення до митця часто варіюється від релігійного трепету до зневаги як до декласованого елементу?

– -Я сподіваюсь на дискусію. Насправді не тільки сподіваюсь. Ми запросили Катажину Горну та Рафала Якубовича, польських видатних художників та представників профспілок художників, для обговорення цієї теми в «Арсеналі». Я думаю, що ставлення до митців досі не змінилося. Є невелика група художників-знаменитостей, які, якщо порівнювати з іншими, досягають надзвичайно високого доходу і цінуються. Це одна з особливостей світового арт-ринку, в якій переможець отримує все. Проте в Польщі ми спостерігаємо своєрідну аберацію аберації. Часто фактично навіть переможці, коли мова йде про визнання інституційною системою, мають дуже погану фінансову ситуацію. Навіть найвідоміші художники не мають високих доходів. Успіхи польських митців, як-от престижні виставки та нагороди, не покращують їхню економічну ситуацію. У Польщі символічний престиж не перетворюється на фінансовий.

– Як ви гадаєте, чи може приклад митця чи будь-якого іншого представника креативного класу, який не обтяжений роботою в офісі, стати поштовхом до перегляду підходів до процесу роботи та її результативності й в інших галузях – своєрідної революції офісних працівників?

– Те, як роботу митця сприймає суспільство, пов’язане з чітким розумінням концепції роботи. Більшість людей, які займаються «нормальною роботою», дратує, що митці не підкорюються капіталістичним принципам. Такі слова, як «нефункціональність» і «неефективність», а з іншого боку – «талант», «бачення», «креативність», які вимагаються від митця, зрештою переносять мистецтво у сферу не дуже серйозної діяльності. Однак є попит на креативність, гнучкість та пристрасть до роботи – це те, що є у кожній творчій професії. Але я б не сподівалась на те, що скоро станеться революція в роботі – бо зараз ми маємо ситуацію, коли роботодавці шукають ті самі характеристики, на які є попит у світі творчості, але те, що вони можуть запропонувати натомість, все ще базується на старих капіталістичних умовах, а це означає, що люди в цілому отримують оплату не за творчі процеси, а за фінальний продукт. У цьому проблема у світі мистецтва, принаймні в Польщі – загальноприйняті критерії в мистецтві, що є мистецьким виробництвом, і пов’язане з цим зобов’язання продажу. Те, що можна назвати «гегемонією виробництва мистецтва».

– Розкажіть, будь ласка, як ви обирали роботи польських митців для цієї виставки?

– Я хотіла поєднати погляд на запропоновану тему молодих художників з тими, хто вже більше присутній на арт-ринку. Основна концепція полягала в тому, щоб знайти баланс між дуже серйозним ставленням до роботи взагалі, до творчості художників зокрема та жорстоким ставленням до самого художнього об’єкта. Я не хотіла, щоб глядач відчував обтяжливість усіма проблемами, які постійно переживає мистецтво в Польщі та Україні. Я хотіла би, щоб він усвідомив деякі труднощі, а також зрозумів саму ситуацію художника та його творчість, побачивши його як особистість, як людину, яку він хотів би зустріти та зрозуміти.