Захворіло у світі
11,495,412
Померло у світі
535,185
Вилікувалось у світі
6,217,763
Захворіло в Україні
49,043
Померло в Україні
1,262
Вилікувалось в Україні
21,703
Три «Ш»: за що світ може дякувати Францеві Шуберту

Три «Ш»: за що світ може дякувати Францеві Шуберту

Цикл есе про трьох європейських композиторів-романтиків ХІХ століття

Цей матеріал також доступний російською
Три «Ш»: за що світ може дякувати Францеві Шуберту
Франц Шуберт. Акварель роботи Вільгельма Августа Рідера (1825 рік)
Фото: DR

Три роки тому в Україні з ініціативи віолончеліста і продюсера Олександра Пірієва відбувся великий музичний проект «Три С». Цикл являв собою серію концертів із творів видатних українських композиторів старшого покоління: Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова та Мирослава Скорика. Характеризуючи нинішню ситуацію в академічній музиці, в одному з інтерв'ю Пірієв зазначив: «У нас склалася загальна ситуація, або скоріше тенденція, де культура є не частиною політики держави, а існує як розважальна сфера. Варто враховувати, що класична музика ще й не зрозуміла для більшості, а значить, є синонімом чогось архаїчного і не дуже престижного сьогодні – «елітно-інтелігентного». В результаті, обираючи між рестораном і оперою, більшість однозначно вибере перший, на жаль»...

Сказане є особливо прикрим, оскільки цей проект брав участь в останньому конкурсі премії ім. Шевченка і не пройшов навіть до завершального відбіркового туру.

Пірієв з цього приводу продовжує: «Ганебно, що музиканти класичного сегмента в очах більшості наших співвітчизників і чиновників завжди посідають другі ролі. Втім, як тільки талант з України отримує славу за кордоном, докладаючи для цього надзусиль, – керівники наших національних концертних закладів нагадують йому про патріотизм і просять повернутися з виступами на рідній землі практично за «спасибі», якщо порівняти з гонорарами в інших країнах. Гірко це бачити, особливо по відношенню до молоді!»

Усе це викликає сум, особливо з огляду на те, що ці композитори – справжні «кити» українського музичного світу: Валентин Сильвестров (народився в 1937-му), Мирослав Скорик (1938) і Євген Станкович (1942). Ювілеї наших академічних «монстрів» припали на даний період, їхня музика лягла в основу великого всеукраїнського концертного туру. Ігнорування події Шевченківським комітетом неприємно вразило музичну спільноту країни. Так само «пролетіли повз» Леонід Грабовський – видатний 85-річний український композитор-діаспорянін, що живе в США, та талановитий львів'янин Олександр Козаренко.

І ось, схожий «музичний момент» (цю назва отримав фортепіанний жанр, придуманий на початку XIX століття одним з перших романтиків у музиці – Францем Шубертом) виник в історії світової музики в нинішньому році. Справа в тому, що два зрілих музичних романтика – Фредерик Шопен (Польща) і Роберт Шуман (Німеччина) – народилися 1810 року, тож у цьому сезоні виповнюється 210 років від дня народження обох. А їхній старший австрійський «побратим» Шуберт, що з'явився на світ тринадцятьма роками раніше, заклав у своїй музиці основи романтичної музичної естетики, підхопленої Шуманом і Шопеном. Щоправда, музикознавці знаходять окремі романтичні моменти наприкінці ХVIII – початку ХІХ століть у музиці віденських класиків В.А. Моцарта і пізнього Л. Бетховена, але справжнім романтиком-початківцем визнано Франца Шуберта.

Романтизм – напрям у європейській і американській культурі кінця XVIII століття – першої половини XIX століття, що затверджує самоцінність духовно-творчого життя особистості, відображає сильні, навіть бунтарські пристрасті та характери, оспівує любов і натхненну, цілющу природу.

Отже, в трьох нарисах ми викладемо історії «трьох Ш».

Charakter №1: Франц Петер Шуберт

Шуберт (31 січня 1797 року – 19 листопада 1828 року, Відень) – австрійський композитор, автор приблизно 600 вокальних композицій (на слова Шиллера, Гете, Гейне та інших), дев'яти симфоній (восьма – найвідоміша – називається «Незавершеною», оскільки за задумом автора містить лише дві частини замість традиційних класичних чотирьох), а також безлічі камерних і сольних фортепіанних творів. Більшість із них входить до числа найвідоміших зразків музики доби романтизму.

Дитинство

Три «Ш»: за що світ може дякувати Францеві Шуберту

Майбутній композитор народився в передмісті Відня в сім'ї вчителя приходської школи Ліхтенталя, музиканта-любителя Франца Теодора Шуберта. Всі діти в родині вміли грати на музичних інструментах, і почасти вечорами й у вихідні розігрували ансамблем популярні твори класиків і сучасників. Батько походив із родини моравських селян; мати, Елізабет Шуберт, була дочкою слюсаря. З їхніх 14 дітей дев'ять померли в ранньому віці, а один з братів віденського романтика – Фердинанд також присвятив себе музиці.

Франц дуже рано проявив музичні здібності. Першими його наставниками стали домочадці: батько вчив грати на скрипці, а старший брат Ігнац – на фортепіано, хлопчик брав уроки гри на органі у капельмейстера Ліхтентальської церкви. З шести років хлопчик вчився в парафіяльній школі Ліхтенталю, де місцевий регент М. Хольцер навчав його співу.

Завдяки красивому голосу в 11 років Франц був прийнятий «півчим хлопчиком» у віденську придворну капелу і в Конвікт (школу з пансіоном у столиці). Там проходив генерал-бас, пізніше Антоніо Сальєрі взяв підлітка до себе на безкоштовне навчання і до 1816 року вчив контрапункту і композиції. Шуберт познайомився з інструментальними творами Гайдна і Моцарта, оскільки був другою скрипкою в оркестрі Конвікту. У 13-16 років підліток вже написав оперу, симфонію, фортепіанні п'єси та пісні.

У навчанні Шуберту нелегко давалися математика і латинь, і в 1813 році його відрахували з хору – ламався голос (почалася мутація). Він повернувся додому і вступив до вчительської семінарії, яку закінчив через рік і влаштувався викладачем у школу, де вчителював його батько, і пропрацював там чотири роки. У вільний час писав музику і вивчав переважно Глюка, Моцарта і Бетховена. Перші самостійні твори – оперу «Розважальний замок сатани» і месу Фа мажор – музикант створив у 17 років.

Зрілість

Три «Ш»: за що світ може дякувати Францеві Шуберту

Робота вчителя не відповідала покликанню, і Шуберт робив спроби утвердитися в якості композитора. Але видавці відмовлялися публікувати його роботи. Навесні 1816 року йому відмовили в посаді капельмейстера в Лайбаху (нині Любляна). Незабаром Йозеф фон Шпаун познайомив Шуберта з поетом Францем фон Шобером. Шобер улаштував Шуберту зустріч з відомим баритоном Іоганном Міхаелем Фоглем. Пісні Шуберта у виконанні Фогля стали користуватися великою популярністю у віденських салонах. Перший успіх Шуберту принесла балада «Лісовий цар» на вірші Гете в 1816 році, а в січні 1818 року вийшла друком перша композиція Шуберта – пісня Erlafsee.

Багато друзів композитора, серед яких – не лише творчі особистості, а й чиновники, були шанувальниками музики Шуберта і періодично надавали йому матеріальну допомогу.

На початку 1818 року Шуберт залишив роботу в школі. Влітку переїхав до Желізу (нині словацьке місто Жел’єзовце) в літню резиденцію графа Йоганна Естерхазі, де став викладати музику його дочкам, але восени повернувся до Відня. Вдруге відвідав Естерхазі в 1824 році.

У 1820-х роках у музиканта почалися проблеми зі здоров'ям. Інфекція вела полювання за ним протягом останніх шести років його життя. У 1822 році 25-річний композитор дописує свою знамениту, так і не виконану за його життя «Незавершену симфонію».

Наприкінці цього ж року з'являються перші симптоми венеричного захворювання, поширеність якого за часів Шуберта була великою. У Відні налічувалося близько 10 000 дівчат найдавнішої професії. Не дивно, що вільний, розгульний спосіб життя музиканта поряд із пристрастю до спиртного мали важкі наслідки. В цей же час захворів і його близький друг, поет Шобер. Вважалося, що саме Шобер втягнув Шуберта в любовні пригоди. До Шобера Шуберт відчував особливу прихильність, в чому можна переконатися по численних листах.

Під час хвороби Шуберт ще більше зблизився зі своїм другом, оселився у нього на квартирі, де їх лікував один лікар. Після перебування в лікарні, восени 1823 року здоров'я композитора дещо покращилося.

У 1823 році Шуберта обрали почесним членом Штирійської та Лінцської музичних спілок.

Останні роки життя

З 1826 по 1828 роки Шуберт жив у Відні, де 26 березня 1828 року дав свій єдиний публічний концерт, що мав великий успіх і приніс йому 800 гульденів. На той же час були надруковані його численні пісні та фортепіанні твори.

За спогадами сучасників, кращим подарунком для Шуберта були аркуші нотного паперу, на яких він міг записувати свою музику. Біля його ліжка на тумбочці на ніч завжди залишалися свічка, окуляри (він протягом усього життя погано бачив), олівець і нотний папір. Музичні образи, що приходили уві сні, композитор нашвидкоруч занотовував  при запаленій свічці на чисті сторінки. Часом він міг, сидячи в кафе, розкреслити на серветці п'ять нотних лінійок і теж миттєво записати нову музичну ідею.

Композитор помер від черевного тифу 19 ​​листопада 1828 року в неповні 32 років після двотижневої лихоманки. Згідно з останнім бажанням, Шуберта поховали на Верінгському кладовищі, де за рік до того був похований обожнюваний ним Бетховен. На пам'ятнику викарбувано промовистий напис: «Смерть поховала тут багатий скарб, але ще прекрасніші надії». 22 вересня 1888 року прахи Шуберта і Бетховена перепоховали на Центральному кладовищі Відня. Пізніше навколо їхніх могил утворилася знаменита ділянка поховань композиторів і музикантів.

Три «Ш»: за що світ може дякувати Францеві Шуберту

Спадщина

Шуберт, який прожив 31 рік, залишив по собі дев'ять симфоній, понад 25 камерно-інструментальних творів, 23 фортепіанні сонати, безліч п'єс для фортепіано в дві та чотири руки, 10 опер, шість мес, низку творів для хору, для вокального ансамблю і понад 600 пісень.

Завдяки Шуберту пісню вперше прирівняли за значенням до інших серйозних музичних жанрів. Пісенно-поетичні образи відображають мало не всю історію австрійської та німецької поезії, включаючи деяких зарубіжних авторів. Музичний дар Шуберта відкрив нові шляхи й для фортепіанної музики. Його фантазії, експромти, музичні моменти, сонати є доказом найбагатшої уяви та великої гармонійної сміливості.

У камерній і симфонічній музиці композитор показав своє неповторне і незалежне музичне мислення, що значно відрізняється від мислення Бетховена, який жив і «панував» у той час.

По Шубертові залишилося багато невиданих рукописів (шість мес, сім симфоній, 15 опер тощо). У 1897 році у видавництві «Брейткопф і Хертель» вийшло друком видання творів композитора, редактором якого був Йоганнес Брамс.

Як приклад – одна з найпопулярніших пісень Шуберта «Серенада» у виконанні Дітріха Фішер-Діскау:

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті