Три «Ш»: велич і біль Роберта Шумана
Цикл есе про трьох європейських композиторів-романтиків ХІХ століття
Mind продовжує цикл публікацій про великих європейських композиторів, котрі заклали підвалини романтизму в музиці позаминулого століття. Їхні твори визнані шедеврами світової культурної спадщини. Раніше ми вже розповідали про нюанси життя і творчості Франца Шуберта, а також про яскраві моменти біографії Фредеріка Шопена. Тепер звернемося до третього класика з нашого циклу.
Charakter №3: Роберт Шуман
Цей німецький композитор народився в один рік із Фредеріком Шопеном (1810). У них загалом є багато спільного: обидва – яскраві, полум'яні романтики. Вчитель Шумана Фрідріх Вік був упевнений, що Роберт стане найкращим піаністом Європи. Але через хворобу руки молодому музиканту довелося залишити виконавську кар'єру і присвятити своє життя лише написанню музики.
До 1840 року Шуман писав лише для фортепіано. Пізніше були опубліковані пісні, чотири симфонії, опера та інші твори. Композитор добре знав музичну творчість сучасників, захоплювався критикою, був одним із кращих в історії музичної критики автором статей про музику, які публікував у «Новій музичній газеті» (нім. Neue Zeitschrift für Musik).
Дитинство та юність
Роберт Шуман народився у невеликому саксонському місті Цвіккау 8 червня 1810 року в сім'ї книговидавця, письменника, поета Августа Шумана. Перші уроки музики отримував у місцевого органіста Йоганна Кунша. А у віці 10 років вже почав складати хорову і оркестрову музику. Відвідував гімназію в рідному місті, де познайомився з творами Дж. Байрона і Жан Поля, ставши їхнім великим шанувальником.
Допомагаючи батькові в роботі над енциклопедією, захопився і літературною творчістю: шкільні твори Шумана були посмертно видані як додаток до зібрання його зрілих журналістських праць. У юності Шуман навіть вагався, який шлях обрати – літератора чи музиканта.
У 18 років вступив до Лейпцизького університету, а через рік перевівся до університету Гейдельберга. Його мати наполягала на кар'єрі юриста для сина, але той все більше тяжів до музики. У 1830 році все ж отримав дозвіл матері стати піаністом – і повернувся до Лейпцига. Там брав уроки фортепіано у Фрідріха Віка і композиції – у Генріха Дорна.
Надії та дійсність
Під час інтенсивного навчання у молодого музиканта поступово розвинувся параліч середнього пальця руки і парез вказівного пальця. Через це довелося відмовитися від кар'єри професійного піаніста. За однією з версій, причиною паралічу стало використання тренажера для пальців.
Такі тренажери були дуже поширені серед тогочасних піаністів. Пальці в подібних «пристроях» підвішувалися на мотузках, прикріплених до пружин, зап'ястя жорстко фіксувалося; рухаючи пальцями донизу і з силою розтягуючи таким чином пружини, піаніст тренував м'язи-згиначі пальців у передпліччі та кисті. Можливо, Шуман навіть самостійно виготовив його за зразком популярних на той час тренажерів Dactylion і Happy Fingers.
Сучасні дослідники дійшли висновку, що тренажер швидше за все не був причиною його хвороби, а використовувався як засіб реабілітації в спробі вилікуватися. Ще одна незвичайна, але поширена версія свідчить, що Шуман, прагнучи досягти неймовірної віртуозності, намагався видалити собі на руці сухожилля, що зв'язують пальці, – ця думка не має під собою жодних підстав.
Наприкінці XX століття вчені-медики виділили особливий вид неврологічного розладу у музикантів – фокальну дистонію. За спостереженнями, ця недуга вражає близько 1% інструменталістів по всьому світі. У 2005 році дослідження довели, що Шумана страждав саме на цю хворобу.
Примирившись із неможливістю стати піаністом, Роберт Шуман переключився на композицію та музичну критику. У 1834 році заснував одне з найвпливовіших у подальшому видань – «Нову музичну газету». Потім протягом декількох років був її редактором і регулярно публікував там свої статті. У них він активно відстоював новаторство в музиці і нещадно критикував консерватизм і «бюргерство».
Клара Вік – муза та дружина
Сімейне життя композитора теж було сповнене драматизму. Шуман закохався в дочку свого педагога, Фрідріха Віка. Але той був категорично проти весілля. Справа в тім, що Клара Вік мала активну, помітну в загальноєвропейському масштабі концертну кар'єру піаністки, а також сама складала музику. Прибуток від концертів становив більшу частину статків її батька, тому він до останнього ставав на заваді заміжжю дочки.
У жовтні 1838 року композитор переїхав до Відня, проте вже на початку квітня 1839 року повернувся до Лейпцига. У вересні 1839-го Роберт і Клара Вік подали скаргу до суду Лейпцига із вимогою зобов'язати батька Клари погодитися із запланованим ними шлюбом. Ця боротьба тривала чотири роки. У Роберта то опускалися руки, то в ньому прокидався боєць.
Коли молоді вже втратили надію, суд виніс рішення на їхню користь. Батько в суді публічно прокляв дочку. Восени 1840-го Роберт і Клара повінчалися в сільській церкві під Лейпцигом. У рік одруження Шуманом було створено близько 140 пісень.
Кілька років спільного життя Роберта і Клари протекли щасливо. У них народилося восьмеро дітей. Шуман супроводжував дружину в концертних поїздках, а вона, в свою чергу, часто виконувала музику чоловіка. Шуман викладав в Лейпцігській консерваторії, заснованій 1843 року Феліксом Мендельсоном.
Проблеми з психікою
Роберт Шуман страждав від психічної хвороби, яка вперше проявилася 1833 року епізодом сильної депресії.
У 1844 році подружжя Шуманів вирушили в гастрольну поїздку Росією. Тоді ж подружжя переїхало жити з Лейпцига в Дрезден. Там ментальне здоров'я композитора дало очевидну тріщину. Лише в 1846 році Шуман одужав настільки, що був здатен знову творити.
У 1850 році Шумана запросили в Дюссельдорф – міським музичним директором. Однак незабаром почалися проблеми з місцевим товариством, і восени 1853 року контракт із ним не продовжили. У листопаді 1853-го композитор з дружиною вирушає в подорож по Голландії, де його і Клару приймали «з радістю та почестями». Однак того ж року знову стали проявлятися симптоми душевної недуги.
На початку 1854-го після загострення хвороби Шуман спробував укоротити собі віку, кинувшись у Рейн, але його врятували. Усвідомлюючи те, що відбувається, добровільно погодився лягти на лікування у психіатричну клініку в Енденіху поблизу Бонна. Там він зовсім не писав. Зрідка йому дозволяли бачитися з дружиною.
Помер Роберт Шуман 29 липня 1856 року у віці 46 років. Похований у Бонні.
Медичний випадок Шумана часто називають класичним прикладом шизофренії, але деякі дослідники вважають, що композитор страждав на біполярний афективний розлад.
Йоганнес Брамс і Шумани: перетин доль
У 1853 році 33-річна Клара і 43-річний Роберт Шумани зустріли в Лейпцизі 20-річного Йоганнеса Брамса, який виказував особливе благоговіння до таланту Шумана. Брамс справив на пару незабутнє враження і став другом Кларі на все життя, підтримуючи її під час хвороби Роберта, радячись із нею про нові композиції, навіть доглядав за їх маленькими дітьми, коли вона відправлялася на гастролі.
За спогадами старшої дочки Шуманів Марії, коли їхній батько вже знаходився в психіатричній лікарні, мати часто залишала вісьмох дітей (чотирьох синів і стільки ж дочок) під наглядом «дядька Брамса» та їхала в тривалі – до двох років – концертні турне. Навіть ходили чутки, що Клара утримувала чоловіка в клініці насильно.
У Йоганнеса і Клари, попри різницю у віці в 13 років, була глибока довічна любов один до одного. Однак, коли Клара овдовіла, Брамс так і не наважився покликати її заміж. Але при цьому на все життя залишився її другом і підтримкою.
Спадщина композитора
У своїй музиці Шуман максимально яскраво відбив природу романтизму в його найбільш особистому прояві. Рання музика, інтоспективна і почасти химерна, була спробою порвати з традицією класичних форм, на його думку, занадто обмежених. Творчість Шумана закликала до чуттєвості і гуманізму, ставши викликом духовній убогості Німеччини 1820-1840-х років. Мало зрозуміла за життя, його музика в наш час розцінюється як сміливе й оригінальне явище.
Велика частина фортепіанних творів Шумана – це цикли з невеликих п'єс лірико-драматичного, образотворчого і «портретного» жанрів, пов'язаних між собою внутрішньою сюжетно-психологічною лінією. Типовий шуманівський цикл – «Карнавал» (1834), в якому строкатою низкою проходять сценки, танці, маски, жіночі образи (серед них Кіаріна – Клара Вік), музичні портрети Паганіні, Шопена. Близькі до «Карнавалу» цикли «Метелики» і «Давідсбюндлери», «Крейслеріана».
Світ романтичних образів, пристрасна туга, героїчний порив відображені в таких творах Шумана для фортепіано, як «Симфонічні етюди», сонати, Фантазія (1836-1838), фортепіанний концерт. Разом з творами варіаційного і сонатного типів у композитора є фортепіанні цикли, побудовані за принципом сюїти або альбому п'єс: «Фантастичні уривки», «Дитячі сцени», «Альбом для юнацтва» тощо.
У чотирьох симфоніях композитора переважають світлі, життєрадісні настрої. Значне місце в них займають епізоди пісенного, танцювального, лірико-картинного характеру.
Шуман зробив великий внесок і в музичну критику. Пропагуючи на сторінках свого журналу творчість музикантів-класиків, він підтримував нову європейську романтичну школу. При цьому засуджував віртуозність як самоціль, оскільки її «побічними ефектами» завжди ставали байдужість до мистецтва.
Головні з вигаданих персонажів, від імені яких Шуман виступав на сторінках преси, – палкий, зухвалий та іронічний Флорестан, а також ніжний мрійник Евзебій. Обидва символізували полярні риси характеру самого композитора.
Приклад творчої спадщини Роберта Шумана – п'єса «Мрії» з фортепіанного циклу «Дитячі сцени». Виконує Володимир Горовіц:
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
