Українці отримали головний приз Міжнародного фестивалю за фотографії з обложеного Маріуполя
Французька екс-кандидатка на посаду президента заявила, що сумнівається в обстрілі маріупольського пологового
Український фотограф Євген Малолєтка став лауреатом премії Visa d’or News Міжнародного фестивалю документальної фотографії Visa pour l’image. Разом із оператором Мстиславом Черновим вони – єдині репортери, які залишилися в обложеному Маріуполі.
Про це пише RFI.
Їхні знімки пологового будинку під бомбардуваннями облетіли весь світ і стали символом та юридичним доказом воєнних злочинів російської армії.
Щороку фестиваль Visa pour l’image, заснований 34 роки тому, нагороджує найкращих фотожурналістів з усього світу. Цього року він проходить під знаком України.
Фотографії, вивезені репортерами з-під російських обстрілів і що зафіксували життя і смерть в окопах, бомбосховищах, лікарнях та біженських поїздах, можна бачити на вулицях міста, у виставкових залах та на величезних екранах просто неба, де щовечора йдуть покази.
Фотографи, які працювали після 24 лютого в Україні, здобули і головні премії фестивалю. Євген Малолєтка став лауреатом премії Visa d’or News, журі відзначило його репортаж із обложеного Маріуполя.
Тіла людей, які загинули внаслідок обстрілу, лежать на території лікарні №3 у Маріуполі. 15.03.2022
Visa d’or Presse Quotidienne (щоденної преси) отримав датський фотограф Mads Nissen (газета Politiken) за фотографію біженців.
За знімки з України журі міста Перпіньяна нагородило премією Visa d'or Rémi Ochlik, фотографа газети le Monde Люку Баріуле. Під час одного з показів фотографії загиблих журналістів зустріли хвилиною мовчання.
На врученні нагород голова фестивалю Жан-Франсуа Леруа відкрив показ українських репортажів різким засудженням слів колишньої кандидатки на посаду президента Франції від соцпартії Сеголен Руаяль.
Напередодні вона заявила, що сумнівається у реальності бомбардування пологового будинку у Маріуполі.
«Якби була найменша жертва, хоч одна закривавлена дитина, у вік мобільних телефонів вони (фотографії) у нас були б…», – сказала французький політик.
Голова фестивалю назвав ці слова «огидними, неприпустимими та обурливими». І запропонував зібрати виставлені в Перпіньяні фото- та відеорепортажі та надіслати їх Сеголен Руаяль.
Маріуполь, 9 березня 2022 року. Жінка і дитина не вижили.
Знімки з бомбардування пологового будинку, що облетіли весь світ, належать 35-річному Євгену Малолєтці, незалежному українському фотографу, уродженцю Бердянська. Разом із 37-річним відеооператором із Харкова Мстиславом Черновим (агентство АР) вони були єдиними репортерами, що залишилися в обложеному Маріуполі.
“Сперечатись із політиками та взагалі з тими, хто намагається заперечувати воєнні злочини – не наша робота. Наша робота знімати. Ми просто будемо знімати і показувати зняте. А якщо політикам хочеться побачити ці фотографії, то нехай приїдуть, ми можемо їх показати”, – сказав Євген Малолєтка в коментарі виданню.
“Ми знаходились у Маріуполі 20 днів. 3 березня місто повністю оточили, зв'язок залишався лише у кількох місцях, слабкий сигнал. Усі журналісти виїхали, розуміючи, що кільце захлопувалося. І далі місто було вже повністю відрізане, ніхто не в'їжджав і не виїжджав. Ми могли зрідка зв'язуватися супутниковим телефоном і посилати невеликі файли, в іншому була повна ізоляція”, – розповів Євген.
“Ми вирішили залишитися і продовжувати свою справу. Ми розуміли, наскільки Маріуполь важливий і для того, щоб показати цю війну. Наш вибір не був випадковим, це було свідоме рішення, наслідок кількох годин обговорення з редакторами та планування”, – сказав Мстислав Чернов.
Марина Яцко біжить за своїм другом Федором, який несе її 18-місячного сина Кирила, пораненого під час обстрілу. Дитина не вижила. Лікарня в Маріуполі, 4 березня 2022 року.
“Коли зникли світло, вода й газ і коли практично не залишилося їжі, ми переїхали до лікарні номер два. Там можна було перезарядити батарейки та спати у відносній безпеці. Ми спали на підлозі разом із пацієнтами. Пацієнтів на той час перевели в коридори, щоб вони не лежали поруч із вікнами і на них не падали б уламки. Ми жили серед стогонів, знеболювальні закінчувалися. Спати було складно, кожні півгодини здійснювався авіаналіт.
Потім ми поїхали з лікарні і почали шукати, де і як надіслати матеріали, зв'язку, як і раніше, не було. У місті залишалася одна точка, але потім туди влучила бомба. Ми заряджали батареї у будівлі «Червоного хреста», але й туди за два дні влучила бомба. Ось так ми поступово відступали в глиб міста, намагаючись працювати. Розтоплювали сніг, щоб закип'ятити воду на багатті. Тобто жили як усі люди у місті”, – розповідають репортери.
“Спочатку жителі не розуміли серйозності ситуації, думали, все буде, як у 2014 чи 2015 році, коли було, наприклад, обстріляно Східний мікрорайон. Не усвідомлювали, що все може бути серйозніше і небезпечніше. Те, що відбувається зараз, – це абсолютно незрівнянні речі і за кількістю озброєнь, що використовуються росією, і за їх типом. Це авіабомби, касетні бомби, ракети, корабельна артилерія та решта – все, що є в арсеналі, вони використовували”, – зазначив Євген Малолєтка.
Бекграунд. За повідомленнями місцевої влади, навколо маріупольського театру ставлять паркан після того, як будівельники стали знаходити трупи загиблих.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
