Чи є порох: що відомо про будівництво патронного заводу в Україні
І коли наша армія отримає патрони вітчизняного виробництва

Однією з тем, що так чи інакше торкаються війни й користуються великою популярністю в політиків та широкої громадськості нарівні з поставками Україні з США ракет Javelin і отриманням танків «Оплот», є тема будівництва патронного заводу. Вона підіймається як мінімум з початку війни навесні 2014 року.
Час від часу спостерігається величезний сплеск інтересу, на хвилі якого з'являються найрізніші прожекти – то запорізький завод «Мотор Січ» заявляє про чи не вже готовий виробничий комплекс, то мер Миколаєва пропонує площі для розміщення нового підприємства безпосередньо в межах міста. «Загострення» пішло після слів президента Петра Порошенка про те, що держава виділяє гроші на цей проект.
Однак реальність дуже далека від райдужних перспектив отримання повноцінного заводу в найближчі два-три роки, як нам малюють деякі політики та військові. Водночас не можна говорити, що не робиться зовсім нічого.
На весну 2014 року в Україні було лише одне повноцінне підприємство з виробництва патронів – патронний завод у Луганську, більш відомий як Луганський верстатобудівний завод (данина ще радянській секретності). Заснований наприкінці XIX століття, завод продовжував функціонувати як за царських, так і за радянських часів. Однак фактично не пережив періоду другої української незалежності – через переповнені склади військові майже не купували патрони, і підприємство було змушене переорієнтуватися на зовнішній і цивільний ринки. До 2014 року тут випускали пістолетні патрони 9 мм і цивільні гвинтівкові трьох калібрів: 5,45, 5,56 і 7,62. Але всі вони були вкрай поганою якості та не користувалися особливим попитом навіть у невибагливих мисливців.
Тому коли навесні 2014 року на підприємство прийшли проросійські бойовики, там на складі зберігалося аж 14 млн патронів. Вибирати їм до початку серйозних поставок «військторгу» було нема з чого, і перші загони луганських прихильників «російської весни» використовували саме місцеві патрони. Вистачило їх, правда, ненадовго; на тій сировині, що залишалося, справили ще 2 млн – і на цьому все.
Після втрати луганського заводу в Україні залишилося тільки два підприємства з умовного виробництва патронів – а вірніше, їх збирання. З 2010 року потреби МВС забезпечувала лінія збирання патронів НВО «Форт» у Вінниці. Тут із західних комплектуючих (кулі, гільзи, капсулі та порох) збиралися переважно пістолетні патрони калібру 9 мм, а також гвинтівкові 5,56 мм. Обсяги були невеликими з огляду на те, що собівартість патронів виявилася досить високою. І була ще лінія компанії «Ібіс», але тут збиралися переважно мисливські патрони під гладкоствольну зброю.
Пов'язано це було з тим, що в Україні немає власного виробництва металу для сердечників, пороху і капсулів.
До 2016 року проблем із забезпеченням патронами не відчувала і армія. Однак у ході найважчих боїв літа 2014 року і наступних позиційних боїв, здавалося б, невичерпні запаси боєприпасів за деякою номенклатурою стали, що називається, «показувати дно».
Тоді вперше реально заговорили про необхідність будівництва патронного заводу в Україні. Тоді ж з'явилися і всілякі компанії, що мали бажання «відхопити» такий ласий шматок. Одними з перших були луганські інженери, які виїхали з міста. Вони заявили, що їм вдалося вивезти технічну документацію і вони зможуть відновити виробництво в будь-якій точці країни. Потім була українсько-британська компанія Stiletto Systems Ltd., яка невеликими партіями випускає кулі найрізноманітнішого призначення, що після випробувань отримали високу оцінку військових.
Але практично відразу виник ряд проблем і питань, відповідей на які немає досі. Перш за все, обсяги виробництва. З огляду на міжнародний досвід і потреби українських силовиків, завантажити потужності навіть відносно невеликого заводу національними замовленнями буде неможливо. Тобто відразу при будівництві розрахунок має йти на закордонні замовлення.
Далі – вкрай непростий вибір калібру патронів. Здавалося б, відповідь очевидна: Україна йде в НАТО, і саме під такі стандарти потрібно будувати підприємство. Але на складах армії ще сотні тисяч (якщо не мільйони) одиниць стрілецької зброї радянського зразка, і відмовлятися від нього найближчим часом ніхто не планує. Водночас ринок патронів натовського зразка переповнений, а російський (під радянські калібри) після введення санкцій мало кому доступний.
Тому військові та політики дійшли компромісного рішення: президент під День Незалежності оголосив про виділення 1 млрд 400 млн грн «на будівництво заводу з виробництва боєприпасів на основі новітніх технологій», а військове відомство розробило такий собі бізнес-план з будівництва заводу для виробництва патронів радянського калібру. Причому план передбачає, що новий завод переважно працюватиме на поставки за кордон. Правда, у плані прописана і майбутня переорієнтація на патрони натовського зразка.
Однак змушені зазначити, що на сьогодні все це лише гучні обіцянки – тендерна документація поки тільки готується, і з такими темпами зрозуміло, що на проведення тендеру і пов'язані з цим необхідні процедури можна розраховувати лише у 2018 році. І добре, якщо обіцяні президентом гроші знаходяться в спецфонді Кабміну і можуть бути використані без узгодження з Мінфіном. А якщо вони включені в загальнодержавний бюджет, то це в рази ускладнює сам процес фінансування проекту. Немає і визначеності з місцем розташування майбутнього заводу. Пропоновані Львів, Бориспіль, Луцьк з різних причин не відповідають параметрам безпечності та логістики. Адже патронний завод – то цілий комплекс суміжних підприємств: виробників і постачальників капсулів, порохів, пакувальної тари, всього необхідного для виробництва куль.
Таким чином, можна говорити, що реально новий патронний завод в Україні може з'явитися не раніше 2020–2021 року, і то за умови, що тендерний процес буде запущений найближчим часом. Сподіваємося, що до того потреба в патронах у наших військових буде значно нижче, ніж, наприклад, влітку 2014 року.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.