Чи є порох: що відомо про будівництво патронного заводу в Україні

Однією з тем, що так чи інакше торкаються війни й користуються великою популярністю в політиків та широкої громадськості нарівні з поставками Україні з США ракет Javelin і отриманням танків «Оплот», є тема будівництва патронного заводу. Вона підіймається як мінімум з початку війни навесні 2014 року.

Час від часу спостерігається величезний сплеск інтересу, на хвилі якого з'являються найрізніші прожекти – то запорізький завод «Мотор Січ» заявляє про чи не вже готовий виробничий комплекс, то мер Миколаєва пропонує площі для розміщення нового підприємства безпосередньо в межах міста. «Загострення» пішло після слів президента Петра Порошенка про те, що держава виділяє гроші на цей проект.

Однак реальність дуже далека від райдужних перспектив отримання повноцінного заводу в найближчі два-три роки, як нам малюють деякі політики та військові. Водночас не можна говорити, що не робиться зовсім нічого.

На весну 2014 року в Україні було лише одне повноцінне підприємство з виробництва патронів – патронний завод у Луганську, більш відомий як Луганський верстатобудівний завод (данина ще радянській секретності). Заснований наприкінці XIX століття, завод продовжував функціонувати як за царських, так і за радянських часів. Однак фактично не пережив періоду другої української незалежності – через переповнені склади військові майже не купували патрони, і підприємство було змушене переорієнтуватися на зовнішній і цивільний ринки. До 2014 року тут випускали пістолетні патрони 9 мм і цивільні гвинтівкові трьох калібрів: 5,45, 5,56 і 7,62. Але всі вони були вкрай поганою якості та не користувалися особливим попитом навіть у невибагливих мисливців.

Тому коли навесні 2014 року на підприємство прийшли проросійські бойовики, там на складі зберігалося аж 14 млн патронів. Вибирати їм до початку серйозних поставок «військторгу» було нема з чого, і перші загони луганських прихильників «російської весни» використовували саме місцеві патрони. Вистачило їх, правда, ненадовго; на тій сировині, що залишалося, справили ще 2 млн – і на цьому все.

Після втрати луганського заводу в Україні залишилося тільки два підприємства з умовного виробництва патронів – а вірніше, їх збирання. З 2010 року потреби МВС забезпечувала лінія збирання патронів НВО «Форт» у Вінниці. Тут із західних комплектуючих (кулі, гільзи, капсулі та порох) збиралися переважно пістолетні патрони калібру 9 мм, а також гвинтівкові 5,56 мм. Обсяги були невеликими з огляду на те, що собівартість патронів виявилася досить високою. І була ще лінія компанії «Ібіс», але тут збиралися переважно мисливські патрони під гладкоствольну зброю.

Пов'язано це було з тим, що в Україні немає власного виробництва металу для сердечників, пороху і капсулів.

До 2016 року проблем із забезпеченням патронами не відчувала і армія. Однак у ході найважчих боїв літа 2014 року і наступних позиційних боїв, здавалося б, невичерпні запаси боєприпасів за деякою номенклатурою стали, що називається, «показувати дно».

Тоді вперше реально заговорили про необхідність будівництва патронного заводу в Україні. Тоді ж з'явилися і всілякі компанії, що мали бажання «відхопити» такий ласий шматок. Одними з перших були луганські інженери, які виїхали з міста. Вони заявили, що їм вдалося вивезти технічну документацію і вони зможуть відновити виробництво в будь-якій точці країни. Потім була українсько-британська компанія Stiletto Systems Ltd., яка невеликими партіями випускає кулі найрізноманітнішого призначення, що після випробувань отримали високу оцінку військових.

Але практично відразу виник ряд проблем і питань, відповідей на які немає досі. Перш за все, обсяги виробництва. З огляду на міжнародний досвід і потреби українських силовиків, завантажити потужності навіть відносно невеликого заводу національними замовленнями буде неможливо. Тобто відразу при будівництві розрахунок має йти на закордонні замовлення.

Далі – вкрай непростий вибір калібру патронів. Здавалося б, відповідь очевидна: Україна йде в НАТО, і саме під такі стандарти потрібно будувати підприємство. Але на складах армії ще сотні тисяч (якщо не мільйони) одиниць стрілецької зброї радянського зразка, і відмовлятися від нього найближчим часом ніхто не планує. Водночас ринок патронів натовського зразка переповнений, а російський (під радянські калібри) після введення санкцій мало кому доступний.

Тому військові та політики дійшли компромісного рішення: президент під День Незалежності оголосив про виділення 1 млрд 400 млн грн «на будівництво заводу з виробництва боєприпасів на основі новітніх технологій», а військове відомство розробило такий собі бізнес-план з будівництва заводу для виробництва патронів радянського калібру. Причому план передбачає, що новий завод переважно працюватиме на поставки за кордон. Правда, у плані прописана і майбутня переорієнтація на патрони натовського зразка.

Однак змушені зазначити, що на сьогодні все це лише гучні обіцянки – тендерна документація поки тільки готується, і з такими темпами зрозуміло, що на проведення тендеру і пов'язані з цим необхідні процедури можна розраховувати лише у 2018 році. І добре, якщо обіцяні президентом гроші знаходяться в спецфонді Кабміну і можуть бути використані без узгодження з Мінфіном. А якщо вони включені в загальнодержавний бюджет, то це в рази ускладнює сам процес фінансування проекту. Немає і визначеності з місцем розташування майбутнього заводу. Пропоновані Львів, Бориспіль, Луцьк з різних причин не відповідають параметрам безпечності та логістики. Адже патронний завод – то цілий комплекс суміжних підприємств: виробників і постачальників капсулів, порохів, пакувальної тари, всього необхідного для виробництва куль.

Таким чином, можна говорити, що реально новий патронний завод в Україні може з'явитися не раніше 2020–2021 року, і то за умови, що тендерний процес буде запущений найближчим часом. Сподіваємося, що до того потреба в патронах у наших військових буде значно нижче, ніж, наприклад, влітку 2014 року.