Чи дійсно судова реформа в Україні відбулася

3 жовтня 2017 року відбулося значне реформування національного законодавства України. У другому читані прийнято довгоочікуваний законопроект №6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Нагадаємо, що даний законопроект до другого читання мав 4400 зауважень та пропозицій, з яких профільний комітет відхилив 3759. Чи дійсно такі зміни в процесуальному законодавстві призведуть до покращень у роботі судової системи України, спеціально для Mind аналізує адвокат Ян Ахрамович.

На перший погляд позитивними та прогресивними можна вважати декілька аспектів у реформуванні процесуального  законодавства.

Значне розширення повноважень господарських судів України. Відтепер суд самостійно може визначити спосіб захисту прав особи, яка звертається до суду – на відміну від «старих» норм, які встановлювали, що особа може захистити права у суді лише у спосіб, визначений законом. Юридична практика неодноразово заходила в глухий кут саме через неможливість захисту порушеного права у зв'язку з невизначеністю такого способу захисту права. Відтепер відсутність формального закріплення способу захисту права власності у правовому акті не свідчить про неможливість його застосування судом та надає судам змогу приймати рішення, виходячи не з формальних міркувань, а міркувань об’єктивної законності.

Порядок прийняття господарським судом заяви до розгляду. У даному питанні господарське процесуальне законодавство тривалий час знаходилося на крок позаду від цивільного процесуального законодавства. Так, ЦПК України в більшій мірі реалізував право особи на доступ до судочинства, оскільки господарський суд не мав такої ж змоги, як і суд загальної юрисдикції, залишити заяву без руху та надати позивачу строк на усунення недоліків, якщо такі недоліки позовної заяви виявлені судом під час її прийняття до розгляду. Нагадаємо, що до останнього часу особа, яка зверталася до суду, не мала можливості усунути недоліки позовної заяви. І така заява поверталася без розгляду, що час від часу призводило до порушення строків на звернення до суду.

Визнання доказом інформації, яка надається в електронному вигляді. До впровадження зазначеної реформи сторони у справі, а також інші особи, які брали в ній участь, часто стикалися із невідповідністю процесуального законодавства вимогам сучасності. Зокрема, в еру цифрових технологій доказами у справі могли бути лише письмові, речові засоби або усні пояснення. Відтепер певні дані можуть надаватися в тому числі й в електронній формі та вважатимуться доказами.

У нових Цивільному та Господарському процесуальних кодексах України значно розширено перелік способів для забезпечення позову. Зокрема, передбачається передача речей, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору. У руках досвідченого адвоката це може стати ефективним важелем та слугувати фактичному, а не лише формальному захисту прав громадян.

Можна зазначити, що на краще змінено підхід законодавця до питання розподілу судових витрат. Відтак, розширено перелік витрат, які слід зараховувати до судових витрат. А також визначено, що питання про розподіл судових витрат може бути вирішено після ухвалення рішення у справі та із наданням додаткових доказів на підтвердження понесення учасником судового процесу витрат, пов’язаних із розглядом справи у суді. До речі, відшкодуванню тепер підлягають також витрати, пов’язані із залученням свідка у справі, а також судові витрати третьої особи у справі, яка не заявляє самостійних вимог.

Проте, низка моментів у новому законодавстві викликає занепокоєння та навряд чи отримає схвальні відгуки від практикуючих юристів.

Невизначеність положень нового ГПК стосовно справ, які можуть розглядатися без досудового врегулювання, а також невизначеність порядку досудового врегулювання. Цьому питанню в минулому Господарському процесуальному кодексі було присвячено 6 статей (цілий розділ), на відміну від нового кодексу, в якому інституту досудового врегулювання присвячено лише одну статтю, яка складається з двох частин.

Попре очікування на реформу судового документообігу, електронне судочинство так і не було запроваджене. Позовні заяви досі не можуть бути подані до суду в електронному вигляді, що свідчить про неспроможність державного судового апарату відповідати прогресивним вимогам сучасного суспільства. Зазначена проблема є гострою не лише у судочинстві, а й у державному діловодстві загалом. І це при тому, що більшість прогресивних країн світу вже позбулися необхідності паперового документообігу, чим не лише скоротили тривалість документообігу, а й осучаснили спосіб реєстрації документів, а також отримання публічної інформації щодо статусу розгляду тих чи інших питань.

Дивним також є те, що в той момент, як міжнародні конвенції вимагають зменшувати строки розгляду державними судами заяв осіб, впроваджувана в Україні реформа, навпроти, передбачає надання додаткового часу на розгляд справи у суді. Так, у нових Господарському та Цивільному процесуальних кодексах прописано збільшення процесуальних строків на оскарження рішень в апеляційному та касаційному порядку. Зокрема, новий ЦПК збільшує зазначені строки втричі порівняно із строками, які існували до реформування.

Запровадження штрафів за зловживання процесуальними правами із розширенням категорії дій, які можуть бути розцінені як таке зловживання, також не можна назвати вдалим. Подібна зміна може стати перепоною при здійсненні захисту прав у суді. Новий ГПК надає суду можливість штрафувати учасників процесу, які, на думку суду, допустили зловживання процесуальними правами. Однак при аналізі статей стає зрозумілим, що таке зловживання може бути вчинене і ненавмисно, а за недосвідченістю або необізнаністю. Між тим, розміри штрафів можуть сягати від 7250 до 145 000 грн. Така грошова відповідальність може застосовуватись як до сторони у справі, так і до її представника.

У разі ж суб’єктивної оцінки судом дій учасника процесу як такого, що має ознаки безпідставного зловживання своїми правами, такий учасник справи може бути обмежений у доступі до суду. Але «безпідставність» є оціночним судженням та ніяк не визначається законодавчо. Таким чином питання доступу особи до правосуддя в певній мірі починає залежати від суб’єктивного ставлення судді до необхідності захисту цього права.