Бюджет-2018: між економічною ідеологією й лобізмом

7 грудня Верховна Рада прийняла основний фінансовий документ країни – бюджет на 2018 рік, а також законопроект №6776-д, що передбачає відповідні зміни до Податкового кодексу. Це перший бюджет, складений у рамках середньострокового планування на три роки. Як наслідок, незважаючи на яскраво виражені результати лобіювання окремих галузей, прийнятий бюджет збудований в рамках єдиної економічної ідеології, яку можна охарактеризувати як гібрид економічного націоналізму і меркантилізму. Григорій Кукуруза, економіст IMF group Ukraine, у матеріалі для Mind проаналізував, які позитивні зміни для країни та її громадян закладені в новий фінансовий документ держави.

Макропоказники. Що важливо у прийнятому бюджеті в першу чергу? Прогноз макропоказників, які показують, як уряд бачить зміну економіки в наступні три роки.

Джерело: Основні напрями бюджетної політики на 2018–2020 роки, IMF – WorldEconomicOutlook, October 2017

З представлених даних легко розрахувати, що зростання доларового еквівалента наших доходів у 2018 році очікується на рівні 11%. При цьому в 2019 та 2020-х роках – у зв'язку з високими виплатами за зовнішнім боргом і загрозою потенційного технічного дефолту – він сповільниться всього до 4,1 і 8,5% відповідно. У свою чергу, Національний банк продовжить дотримуватися політики інфляційного таргетування, а Міністерство фінансів – все більшого зниження дефіциту бюджету, аж до 2% у 2020 році.

На жаль, мають вкрай песимістичний вигляд оцінки темпів зростання реального ВВП, що, ймовірно, пов'язано із відповідною податковою політикою. Важливо визнати, що у глобальній боротьбі за інвестиції (включаючи внутрішнього інвестора) серйозних конкурентних переваг в України, окрім дешевої робочої сили та низьких податкових ставок, власне, немає. І залишаючи загальний показник податкового навантаження на рівні 41,5–42% ВВП, ми автоматично блокуємо потенціал свого розвитку. А як відомо, спроби бідних держав здаватися соціальними зазвичай закінчуються характеристикою «не відбулася».

«Ми ще працюємо». Розглядаючи прийняті у змінах до Податкового кодексу правки, також важливо звернути увагу, які фундаментальні проблеми залишаються невирішеними. На сьогодні це акумуляція істотного надлишку ліквідності державними установами на ЕКС до кінця року і «заморожування» ініціатив експертного співтовариства із заміни податку на прибуток податком на виведений капітал.

Проблема №1 – надлишки ліквідності на ЕКС. Що стосується першої проблеми, вона полягає в тому, що в періоди високої інфляції (нагадаємо, що починаючи з 2000 року тільки в 2013-му інфляція була нижче 5%) до ІІІ–ІV кварталу доходи бюджету починають істотно перевищувати витрати. Це пояснюється тим, що доходи зростають автоматично – слідом за номінальним ВВП, а витрати – встановлюються бюджетом на початку року.

А оскільки бюджет в Україні приймається щорічно і паспорти бюджетних програм діють також один рік, держустанови опиняються перед вибором – витратити надлишок коштів, що накопичився за рік, у листопаді-грудні або передати з 1 січня даний ресурс центральному бюджету. Очевидно, що розпорядники бюджетних коштів переважно вибирають перший варіант, після чого частина ліквідності, що «вилилася» в оборот, направляється на валютний ринок і традиційно послаблює гривню в передноворічний період.

Незважаючи на те що з цього року ми перейшли до середньострокового трирічного планування бюджету, дана проблема залишається невирішеною. Бюджет і паспорти бюджетних програм (кошториси окремих програм бюджетних витрат) приймаються всі так само щорічно. А представлені в резолюції прогнозні доходи і витрати бюджету, які мали б служити «стелею» витрат даних держустанов у наступні три роки, і таким чином не допускати передноворічного ослаблення гривні, були виконані некоректно. До того ж ще й розкритиковані бюджетним комітетом, тому наразі є виключно індикативно-добровільними.

Проблема №2 – відтермінування заміни податку на прибуток податком на виведений капітал. За останні два роки ціла низка аналітичних центрів, окремих експертів та бізнес-асоціацій озвучили свої оцінки даної ініціативи – всі вони були позитивними, і немає сенсу повторюватися, описуючи суть і ефекти даної реформи. Але поки, незважаючи на перевиконання бюджету в 2017 році майже на 100 млрд грн, Міністерство фінансів не бажає ризикувати і впроваджувати ПнВК як альтернативу податку на прибуток.

Між лобізмом і економічною ідеологією. Прийняті 7 грудня законопроекти також передбачають введення цілої низки змін до оподаткування окремих галузей. І, незважаючи на те, що більшість з них – результат роботи окремих лобістських груп, якщо розглянути всі зміни в цілому, легко помітити яскраво виражену політику економічного націоналізму і меркантилізму.

Так, скасування ПДВ і акцизу на покупку електромобілів є не чим іншим, як відчайдушною спробою врятувати продажі вітчизняних автосалонів, які вже другий рік, пропонуючи безвідсоткові кредити, віддають все більшу частку ринку «бляхарям». Аналогічно йде справа і з посиленням обмежень щодо ввезення посилок, яке насправді – не більше ніж інструмент для боротьби з контрабандою та підвищення продажів вітчизняного ритейлу.

Вписується в дану економічну ідеологію і дворазове зниження ставок ренти на видобуток природного газу (і відповідне зменшення прогнозних доходів бюджету від даної статті на 13% порівняно з попереднім роком), що має на меті підвищення рівня самостійного видобутку і енергетичної безпеки України. Не можна не згадати і про скасування відшкодування ПДВ при експорті олійних та ріпаку, що у баченні уряду має забезпечити внутрішню переробку даних культур або паралельне введення дворічної розстрочки по сплаті ПДВ при імпорті обладнання.

Важко сказати, який саме економічний ефект матимуть ці ініціативи – економічна історія знає безліч прикладів як негативного, так і позитивного впливу захисту внутрішнього ринку на довгостроковий економічний розвиток. Однак, незважаючи на це, не може не радувати сам факт наявності в уряду економічної політики як такої. Бо навіть застаріла політика захисту внутрішнього ринку – набагато ефективніша за хаотично популістські рішення, а саме переважно ними керувалася фіскальна політика України останні 26 років.