Реалії ВПК: що означає імпортозаміщення по-українськи
І якими були наслідки раптового розриву кооперації з Росією
Анексія Російською Федерацією Криму та розрив економічних зв'язків у військово-технічній сфері, який український Кабінет міністрів 9 серпня минулого року закріпив відповідною постановою, застав наш військово-промисловий комплекс зненацька. Адже до цього всі роки незалежності наші оборонні підприємства працювали виключно на посилення обороноздатності однієї країни – Росії, нагадує військовий експерт, історик Михайло Жирохов. У матеріалі для Mind експерт проаналізував, як тепер йдуть справи на підприємствах української «оборонки».
Як було раніше? Росіяни активно користувалися окремими цікавими їм підприємствами – наприклад, той самий «Південмаш» обслуговував виключно російські ракетні війська, стан решти був вкрай непростим. Якщо українські інженери й ініціювали нові розробки, то виключно в кооперації з російськими. Типовий приклад – розробка керованого снаряда «Квітник», в якому в результаті було 80% російських комплектуючих.
При цьому наші підприємства за умовами кабальних договорів позбавлялися можливості експортувати технологічні новинки. Україні на міжнародному ринку росіяни залишали тільки найдешевший сегмент – продавати рештки колишньої радянської могутності у вигляді застарілих танків, гармат і літаків до найбідніших африканських країн. Серйозні контракти на постачання нової техніки (як то знаменитий пакистанський або тайський танкові) були одиничними і не могли змінити загальної сумної картини.
Зворотнім боком такої російської політики відносно до нашого ВПК стала деградація виробництва – не було замовлень, не було необхідності в залученні та навчанні нових кадрів, тому на підприємствах залишалися майже виключно люди пенсійного й передпенсійного віку.
Керований артилерійський снаряд «Квітник»
До чого призвів раптовий розрив кооперації? Різке припинення співпраці з РФ призвело спочатку до ступору – державного замовлення не було. Ті деякі кошти, які вдавалося акумулювати, віддавалися переважно підприємствам, які ударними темпами відновлювали техніку з численних баз зберігання. Причому, як показали подальші події, це було одне з найправильніших рішень у той важкий для країни час.
Підприємства, які «твердо стояли на ногах» і мали досвід просування своєї продукції за кордоном, майже відразу знайшли зовнішні інвестиції й наростили поставки за кордон. Яскравий приклад – той самий дніпровський «Південмаш», який залучив саудівського інвестора для свого оперативно-тактичного ракетного комплексу «Грім», або київський «Луч», що різко наростив поставки протитанкових ракет і ракет класу «повітря – повітря» іноземним замовникам.
А от іншим підприємствам довелося встати на непростий шлях заміни російських постачальників. У цьому випадку показові дві галузі, які були менш схильні до деградації – авіабудування і виробництво автомобільної техніки.
Авіабудування. Провідним виробником транспортних літаків в Україні є ДП «Антонов», яке на 2014 рік реалізувало відразу кілька спільних з РФ проектів – Ан-148, Ан-158 і Ан-178. Причому частка російських комплектуючих у них становила від 50 до 60%. Вже у 2014 році «антонівці» прийняли рішення розпочати адаптацію виробництва до стандартів НАТО і почати імпортозаміщення в літаках своєї конструкції.
У підсумку до 2017 року частка комплектуючих українського виробництва в літаках «Антонова» збільшилася з 25 до 38%. А до 2020 року держпідприємство обіцяє розробити нову модель літака на базі Ан-148 і Ан-158, яка повністю матиме європейське обладнання та авіоніку. Та ще на базі Ан-70 обіцяють викотити аналогічний Ан-77. Якщо це станеться, це буде реальний прорив, оскільки двигун для цього літака має редуктор російського походження, який замінити нічим. За деякими даними, ДП «Антонов» розглядає можливість встановлення на Ан-70 реактивних двигунів американського виробництва.
Але це поки тільки плани, на сьогодні є лише єдиний реальний результат. На гроші Саудівської Аравії в найкоротший термін був розроблений легкий транспортний літак Ан-132D – перший літак КБ «Антонова» без російських комплектуючих, проте з канадськими двигунами і французькою авіонікою. У березні 2017 року в небо піднявся літак-демонстратор, і є надія, що незабаром буде розгорнуто виробництво цього літака не тільки для саудівців, але й для потреб вітчизняних ВВС. Тим більше, що конструктори вже пропонують велику гаму модифікацій – від патрульного до пожежного літака.
Ан-132D
Автопром. Серйозною проблемою для українських виробників вантажних автомобілів стала установка двигунів російського виробництва. Вкрай важко довелося Кременчуцькому автозаводу, на моделі якого встановлювалися виключно двигуни Ярославського моторного заводу (ЯМЗ). Спроби поставити на серійні автомобільні шасі КрАЗ-63221 американські двигуни Ford-Ecotorq, очевидно, не мали великого успіху, і нині виробництво таких необхідних армії вантажівок здійснюється вкрай неритмічно – залежно від того, як вдається закупити двигуни через Білорусь.
Більш вдалими виявилися спроби інженерів Черкаського автоскладального заводу, які змогли «схрестити» білоруську вантажівку МАЗ-63172 з китайським дизелем Weichai Power.
КрАЗ-63221
Інші галузі ВПК. В інших галузях військово-промислового комплексу заміна російських комплектуючих відбувається не такими швидкими темпами і зазвичай не потрапляє у відкритий доступ. Так, відомо, наприклад, про роботи з повної перезбірки артилерійського снаряда «Квітник» з використанням виключно вітчизняних і західних комплектуючих. Однак говорити про якісь конкретні результати поки зарано.
Непросто довелося тим підприємствам, які випускають і ремонтують танки, адже велика частина номенклатури деталей випускалася в Росії, до того ж з видів сталі, які є тільки там. Деякі позиції вдалося замістити за рахунок країн, що входили до Варшавського договору, і мали доступ до радянських технологій – це передусім Чехія, Словаччина і Польща.
А взагалі, можна сміливо говорити, що непростий та важкий процес заміни російських комплектуючих у виробництві української зброї нині перебуває в активному стані, і буквально через декілька років ми зможемо побачити реальні результати.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
