Донбаські хроніки: що далі – весняний реванш або продовження позиційної війни

Перемир'я, що встановилося на лінії зіткнення на Донбасі в останні пару місяців, призвело до того, що сторони, окрім зміцнення оборони та ротації підрозділів, почали обмінюватися «страшилками» про плани один одного на можливий наступ.

Наприклад, «рупор» «міністерства оборони ДНР» такий собі Едуард Басурін (випускник Донецького військово-політичного училища) у черговому запалі на початку лютого «виклав» «абсолютно секретний план» майбутнього наступу ВСУ. На своєму «брифінгу» він спритно маніпулював назвами бригад та рубежами. Однак при детальному розгляді виявилось, що не міркуючи багато, донецькі пропагандисти взяли та й наклали на карту з нинішньою лінією протистояння вже давно відомі в мережі інтернет плани нашого військового командування зразка літа 2014 року з розсікаючими ударами в напрямках Дебальцевого та Іловайська і виходом до кордону.

У відповідь не без іронії 8 лютого начальник Генерального штабу України Віктор Муженко на зустрічі з членами Київської асоціації військових аташе, заочно коментуючи «інформацію» від Басуріна, заявив: «Ми не збираємося форсувати Волгу. Ми збираємося йти по своїй території та по своїй землі».

Редакція Mind вирішила пильніше поглянути на нинішню ситуацію на Донбасі. Тим більше що з кожним днем все ближче до весни та літа, коли з появою «зеленки» традиційно розпочинається загострення. А цього року, за словами військового експерта Михайла Жирохова, посилення протистояння практично неминуче на тлі великої кількості геополітичних подій – і в першу чергу йдеться про березневі президентські вибори в Росії. Отже, далі за допомогою експерта розглянемо вірогідні варіанти розвитку ситуації в зоні АТО.

Чи триватиме повзучий наступ? Зрозуміло, що лінія зіткнення, яка сформувалася після лютого 2015 року, абсолютно не влаштовує ні нас, ні окупаційну владу територій ОРДЛО. І постійно протягом трьох років відбувалося негласне поліпшення обома сторонами своїх позицій, яке виразилося у тактиці «повзучого наступу», коли кожен із супротивників займав нейтральні території (на Донбасі їх звично називають «сірими»). Причому не варто думати, що просування було тільки з нашого боку – на тому ж Приазов'ї противник зайняв такі відносно великі населені пункти, як, наприклад, Комінтернове (після деокупації – Пікуза).

Втім, очевидно, що це були досить невеликі «кроки», які покращували тактичне положення, однак кардинально не впливали на загальну стратегічну ситуацію.

Наскільки вірогідна локальна наступальна операція? Розглядаючи гіпотетичну ситуацію відновлення бойових дій шляхом проведення однією зі сторін локальної наступальної операції, варто виходити з кількох постулатів. Для наших військових існують серйозні обмеження, які й будуть визначальними при можливому виборі напрямку та сил для цього.

Отже, головне – наші військові не планують наразі вплутуватися в бої у межах міста, що загрожує перш за все більшими втратами цивільного населення, і відповідно, крайнім несхваленням з боку ліберально налаштованих союзників на Заході. Тому на штабних картах відпрацьовується мобільний варіант із швидким виходом на певні рубежі з подальшим закріпленням статусу звільнених територій. Це цілком реальний на сьогодні варіант, причому абсолютно легітимний.

Справа у тому, що згідно з Мінськими домовленостями (прихильність до яких буквально днями підтвердив навіть російський міністр закордонних справ Лавров), фіксувалася лінія дотику, яка склалася станом на 9 вересня 2014 року. А по цих картах у руках колаборантів із «молодих республік» не було таких великих міст, як Дебальцеве, або, наприклад, стратегічно важливого Докучаєвська. Та ще й у районі Жданівки – між Макіївкою та Іловайськом – існувала свого роду «кишеня», яку утримували десантники 25-ї бригади.

Далі. З точки зору реальних можливостей дуже перспективним для ЗСУ для одного ривка (поки бойовикам не надійде допомога з боку російської армії у будь-якому вигляді) є приморський напрямок – на північ від Маріуполя. Постачання всього угруповання тут у супротивника тримається на єдиній пристойній дорозі – трасі Маріуполь – Донецьк. І її перерізання якщо не стане критичним, то вельми негативно позначиться на постачанні (яке в принципі можна буде організувати через територію РФ, проте для цього потрібен час, якого ВСУ намагатиметься не дати противнику).

Крім того, лінія фронту тут, у степових районах, вкрай нещільна через відсутність великих населених пунктів, і являє собою просто мережу взводних опорних пунктів, між якими знаходяться нечисленні спостережні пункти.

Наступ ж нашої армії в напрямку Старобешеве – Новий Світ взагалі призведе до колапсу ріденьких залишків економіки ОРДЛО – саме тут знаходиться єдина в «республіці» електростанція. І навіть вихід наших військ на відстань вогневого контролю кардинально змінить ситуацію.

Вельми непроста для противника ситуація і ще на двох напрямках – Луганському і Дебальцевському. Так, незважаючи на те, що фактично позиції сторін в Луганській області розділені річкою Сіверський Донець, у нас є серйозна перевага у вигляді плацдарму в районі Кримського, звідки чисто теоретично можливий розвиток наступу в напрямку Алчевська.

Серйозно «посунені» позиції бойовиків і в напрямку Дебальцевого – Вуглегірська. До речі, розуміючи це, тут противник докладає колосальних зусиль, щоб збити наші бригади, що закріпилися на нових позиціях.

Що стосується напрямків можливих ударів для окупаційного корпусу, тут можна назвати дві їхні цілі – захоплення Маріуполя і Авдіївки. Говорити про стратегічну важливість цих міст не доводиться – той самий Маріуполь є морськими воротами для всього Донбасу і останнім пунктом для формування відносно цілісного металургійного комплексу «республік», а Авдіївський коксохім – серйозний знову-таки економічний козир.

Чи можливі істотні зміни на лінії зіткнення найближчим часом? Всі ці чисто теоретичні викладки наразі не мають серйозних підстав говорити про наступ на Донбасі буквально найближчими тижнями. Бо для прийняття політичного рішення щодо будь-яких важливих військових рішень по Донбасу потрібна буде «відмашка» від Вашингтона про те, що РФ не втрутиться в хід бойових дій (принаймні протягом трьох – п'яти днів). Американці ретельно стежать за російською військовою присутністю – недарма ж обльоти розвідувальними дронами як Донбасу, так і Криму йдуть у режимі «нон-стоп». До того ж силами того угруповання ВСУ, яке зараз зібране на Донбасі, нереально провести будь-яку серйозну операцію. А на сьогодні відбувається планова ротація – з фронту, наприклад, демонстративно виведено фактично єдину танкову бригаду – 1-шу Сіверську.

Фото Міністерство оборони України

З іншого боку, у бойовиків, незважаючи на бравурні пропагандистські постановочні ролики, які регулярно миготять на YouTube, не все гладко із підготовкою та укомплектованістю «армійського корпусу». В останні місяці розпочався серйозний відтік особового складу в зв'язку з перебоями з оплатою, загальним ставленням прикомандированих російських кураторів і розчаруванням в «ідеалах республіки». Звичайно, залишається мутний потічок роботяг, які втратили роботу в результаті зупинки більшості промислових підприємств, але їхня стійкість у бою і саме бажання воювати викликають великі сумніви.

Не вельми потрібна серйозна «колотнеча» і Кремлю – напередодні виборів президента картинка в телевізорі повинна бути більш ніж миловидна. Та й у разі загострення цілком очевидно, що Захід в особі Трампа не поскупиться на черговий пакет санкцій, який цього разу, судячи з усього, вельми боляче вдарить по оточенню Путіна і може призвести до непередбачуваних результатів.

Не слід скидати з рахунків і такий важливий фактор, як погода – буквально через пару тижнів почнеться бездоріжжя, яке дуже ускладнить постачання армійських угруповань з обох боків.

Підбиваючи підсумок, можна говорити про те, що загострення на Донбасі якщо й буде, то не раніше квітня. Тим паче що на той момент вже стануть більш-менш зрозумілими політичні складові конфлікту, наші армійці, які прийшли по ротації, вже облаштуються на нових місцях, та й погода потроху налагодиться.