Мультфільми для дорослих: навіщо Росії потрібні путінські «диво-торпеди»

Уже рік – із березня 2018-го, після відомого звернення президента РФ Владіміра Путіна, в якому були продемонстровані мультиплікаційні кадри нової супер-зброї, якою нібито володіє Російська Федерація, – не вщухають суперечки: чи є в реальності прототипи того, що показали на великому екрані. Військовий експерт Михайло Жирохов спробував розібратися в цьому питанні. І перша частина огляду присвячена торпеді з ядерною боєголовкою.

Отже, російський президент у березні 2018 року представив «Посейдон» – торпеду великої дальності з ядерною боєголовкою. А буквально днями російські державні новинні ЗМІ повідомили, що військово-морський флот РФ вже запланував закупівлю 32 таких торпед – по 16 для Тихоокеанського і Північного флотів. При цьому стверджується, що «Посейдони», які відправлять на Північний флот, будуть призначені для ураження цілей в Європі, Канаді та на східному узбережжі США, а торпеди зі складу Тихоокеанського флоту – в Японії, Китаї, Канаді та на західному узбережжі США. Точний список цілей, звісно, невідомий, але з великою часткою ймовірності можна говорити про те, що серед пріоритетів є як мінімум дві локації в Сполучених Штатах: Кітсап і Кінгс-Бей – бази підводного флоту США на східному та західному узбережжі.

Чому, розповідаючи про закупівлі «Посейдонів», російські моряки видають бажане за дійсне? Спочатку цей проект був відомий на Заході як Kanyon або Status 6. Вперше зразок такої «супер-зброї» був широко показаний у листопаді 2015 року, коли російське державне телебачення розповіло про проект і навіть показало його зображення. Вважається, що назву проекту було змінено в 2018 році, а повномасштабні випробування почнуться лише цьогоріч. Тобто про серійне виробництво торпеди поки не йдеться – в реальності існує лише прототип з абсолютно невідомими характеристиками.

Спробуємо проаналізувати ситуацію, використовуючи фото і відео з відкритих джерел. Отже, судячи з усього «Посейдон» – це апарат з гвинтовим або водометним рушієм. Якою може бути максимальна швидкість такої зброї? Максимум, який можуть витискати сучасні торпеди – 70 вузлів або 129,6 км/год. Це дійсно в рази більше швидкості атомної субмарини (30-35 вузлів), але в порівнянні з балістичної боєголовкою, що летить зі швидкістю близько (але не більше) 8 км на секунду – жодного порівняння. Бо вода у 800 разів щільніша за повітря, і з фізикою нічого не поробиш.

Далі. Судячи з усього, росіяни хочуть використовувати такі торпеди не за прямим призначенням – топити авіаносці або інші кораблі, а в якості постачальника ядерної зброї для його застосування проти наземних цілей у Сполучених Штатах. Окремі журналісти-пропагандисти вже почали яскраво описувати, як вибухатиме «Посейдон» у гавані Нью-Йорка.

Але є один момент. Раніше заявлялося, що потужність боєголовки такої торпеди становить 200 мегатонн, але в даний час експерти говорять про дві мегатонни. Варто згадати, що 2 мегатонни – це 2000 кілотонн, а ядерний вибух у Хіросімі склав всього 16 кілотонн.

Полігонні випробування «Посейдона»

Чому ефективність такої зброї в такому варіанті використання вкрай сумнівна? Ще при підготовці бомбардування Хіросіми і Нагасакі в серпні 1945 року американські вчені і військові дійшли висновку, що для нанесення максимальних руйнувань містам (а отже – і наземним цілям) потрібно підривати ядерний заряд на висоті в 200 метрів над поверхнею, а не на ній. Тоді вогненна куля, що утворюється, забезпечує найбільше ураження. Як і ударна хвиля, і проникаюча вбивча радіація, і світлове випромінювання, що буквально випаровує людей. З тих пір нічого принципово не змінилося – всі боєголовки ракет розраховані на підрив над ціллю.

Тобто торпеда, ефективна для знищення надводних і підводних кораблів, під час вибуху в морі поблизу атакованого міста по тяжкості уражень втричі слабкіша за боєголовку тієї ж потужності, підірваної над ціллю.

Розуміючи це, російські пропагандисти почали говорити про те, що в результаті підривів «Посейдона» нібито виникне справжнє цунамі з фронтом хвилі в сотні кілометрів, яке і змиє з лиця землі американські міста і цілі. Однак підводний вибух ядерного заряду утворює не «фронтальну» хвилю, а величезний сплеск – і хвилі, що розходяться концентричними колами. Причому енергія такої хвилі падає пропорційно квадрату відстані від епіцентру вибуху.

Щоб зрозуміти, яким чином цей фізичний принцип реалізується, варто згадати, наприклад, найпотужніше виверження вулкана в сучасній історії – Кракатау 27 серпня 1883 року в протоці між островами Ява і Суматра. Вибух і падіння в море частини вулкана, як у наші дні підрахували вчені, дорівнювали за потужністю заряду в 200 мегатонн тротилу. При цьому хвиля, що досягла берегів островів Ява і Суматра, сягала 36 метрів у висоту.

Що таке 200 мегатонн? Це потужність ста (!) «Посейдонів». Тобто, щоб обрушити на Східне узбережжя США цунамі, подібне до «кракатауського», треба чисто теоретично укласти вздовж материкового схилу на океанському шельфі цілий ланцюжок навіть не з окремих торпед, а їх зв'язок по 10-20 штук. Причому зробити це необхідно до початку відкритих військових дій.

Але цунамі заввишки в 36 м проникне вглиб суші хіба що на десяток кілометрів, ніяк не змивши всю країну в океан. Наприклад, вціліє командний пункт у горі Шайєнн – і американці у відповідь випустять по РФ всі свої наявні міжконтинентальні ракети.

Якщо прибирати фантастичний сценарій із «довоєнною» закладкою, то залишається варіант використання за прямим призначенням – як торпеди. Але скільки часу знадобиться такий торпеді, щоб досягти цілі? Скажімо, вирішили російські адмірали атакувати гавань того ж Нью-Йорка з Мурманська. Це приблизно 6800 км, тобто 52 години ходу зі швидкістю в 70 вузлів (129,6 км/год) або більше двох діб. Та ж російська міжконтинентальна ракета «Тополь-М» або «Ярс», обладнана засобами прориву системи ПРО, долетить до Нью-Йорка максимум за півгодини.

Гаразд, вирішили запустити торпеду з ядерним зарядом з траверзу ближчої Ісландії, з борта ядерного підводного човна ВМФ РФ. Від Рейк'явіка ходу 32 години. Все одно – жодного порівняння зі швидкістю ракети.

Виходить, що в разі війни США вже встигнуть перемолотити РФ ударами своїх «мінітменів» і «томагавків» – а у відповідь їм доведеться ще добу, а то і більше добиратися до цілі.

І нарешті, найбільш слушний з будь-якої точки зору варіант: такі «диво-торпеди» будуть застосовуватися з атомних субмарин, включаючи сучасні «Саров» і «Хабаровськ». У підсумку це справжнісінький подарунок для американців. Бо як тільки російський човен відкриє свої апарати для пуску супер-торпед і добре якщо встигне вистрілити однією – його напевно потопить американський човен, що висить у нього «на хвості».

У частині акустики РФ категорично відстала від США. Як показали події останніх років – зокрема, навчання в Північному морі – російські човни просто не чують супротивників, що майже прилаштовуються їм у корму. Причому такі проблеми в акустичній частині тягнуться ще з часів СРСР – прориву в цьому напрямі росіяни так і не змогли досягти за всі наступні роки.

Не варто забувати, що американці дуже щільно обладнали свою протичовнову оборону в Північній Атлантиці. Там знаходяться не лише кораблі і літаки протичовнової оборони, але і гідроакустичні буї, і донні станції. Особливо посилено оборону уздовж так званого бар'єру ГІШ – Гренландія-Ісландія-Шотландія. Американські військові відмінно прослуховують цю частину океану. І саме тут по ідеї треба стріляти «диво-торпедами». Адже з-під крижаного панцира Північного льодовитого океану або звідкись із Південної Атлантики до цілей вони йтимуть по два-три дні.

Тобто, виходить, що Володимир Путін показав світу «підводного монстра», абсолютно непотрібного в якості замінника ракет. Він може бути ефективно використаний виключно для атаки авіаносних з'єднань ВМС США. Так навіщо російський президент виставляє свою країну світу на посміховисько, показуючи і продовжуючи розвивати супер-торпеду, нездатну ні міжконтинентальних ракет замінити, ні слугувати засобом блискавичного глобального удару?

Тим більше, що це вкрай дороге задоволення. І не зрозуміло, чи подужає його економіка Росії, яка схлопнулася до розмірів економіки одного американського штату – Техасу або Каліфорнії. Вочевидь, весь сенс розробки «Посейдона» може полягати лише в тому, щоб використовувати його як розмінну монету при укладенні нової угоди про контроль над озброєннями між Сполученими Штатами і Росією. Переговори про яку рано чи пізно почнуться після розриву попередньої, ще радянської, угоди про ракети середньої і малої дальності.