Збройне питання: як довго триватиме дружба з Туреччиною

Збройне питання: як довго триватиме дружба з Туреччиною

І чи має Україна переваги в частині озброєння

Цей матеріал також доступний російською
Збройне питання: як довго триватиме дружба з Туреччиною

Війна на Донбасі змусила Україну переглянути власні можливості в питанні озброєння. А поява нових гарячих точок на світовій мапі підштовхнула до змін у цій сфері. Ми відкрили нових постачальників і нові ринки, а також змогли вийти на них з власними пропозиціями.

Так, днями ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», що входить до складу ДК «Укроборонпром», відзвітувало, що впродовж семи місяців 2019 року уклало нових зовнішньоекономічних контрактів загальною вартістю $337 млн. При цьому загальний обсяг експорту озброєнь України в останні роки оцінюється в $600-700 млн.

Про те, чим же цікава Україна іноземним партнерам, зокрема Туреччині, і як довго може тривати співпраця з Анкарою, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Говорити про військово-технічне співробітництво України після 2014 року досить складно. Європа, незважаючи на запевнення про підтримку нашої країни «у боротьбі з російською агресією», обмежилася «нелетальною військовою допомогою». Будь-які спроби придбати озброєння наштовхувалися на запеклий опір. Дійшло до того, що нам не постачали навіть двигуни для бронетранспортерів, яких відчайдушно потребувала українська армія на фронті.

Та й станом на 2019 рік становище не дуже змінилося.

Реально наші підприємства оборонного комплексу співпрацюють у військово-технічній сфері з двома країнами – Польщею і Туреччиною. Причому з Анкарою нині у нас такий собі «медовий місяць».

Чому Туреччина готова надавати допомогу Україні

Ще у 2016 році Анкара зобов'язалася надати за п'ять років Києву фінансову допомогу в обсязі $15 млн. Причому ці фінанси пішли (і йдуть) перш за все на закупівлю турецької зброї, а також підготовку бійців ВСУ в турецьких навчальних центрах.

Зовнішній бік цього процесу – ударні оперативно-тактичні безпілотники Bayraktar TB2 на озброєнні ЗСУ, засоби УКХ-зв'язку від Aselsan (які використовують і в авіації, і на флоті, і в сухопутних військах), пістолети-кулемети MP-5 – у руках поліцейських на вулицях. Однак є й інший – прихований – бік цього процесу.

Справа в тому, що Туреччина швидко пішла на зближення з Україною не просто так. Маючи гроші та потреби в модернізації своїх збройних сил, країна після початку військової операції в Сирії була фактично відрізана від західних технологій. І Анкарі залишалася співпраця або з Росією, або з Китаєм.

Проте на дорозі вибудовування системи регіональної безпеки на Близькому Сході Туреччина зчепилася з РФ безпосередньо (чого варта, наприклад, ситуація зі збитим бомбардувальником Су-24 ВКС), і тому військово-технічне співробітництво не склалося. Правда, останнім часом намітився черговий прорив, але чи щирі сторони у своїх намірах, абсолютно не зрозуміло.

Співпрацю з Китаєм теж незабаром було відкинуто, бо Пекін висуває дуже серйозні політичні підстави для такого роду контактів.

Залишався третій шлях – пошук військових технологій на пострадянському просторі та їхнє скуповування. Так, до речі, починали і китайці на початку 1990-х років.

І тут на горизонті «намалювалася» Україна, яка після розпаду Союзу не лише успадкувала велику кількість технологій, але і за роки незалежності змогла їх зберегти. Причому наші розробки через радянські стандарти для західних країн просто нецікаві. А тут з'явилася унікальна можливість спробувати реалізувати їх на стику технологій.

Про можливості та переваги України

Однією з перших «ластівок» стало співробітництво в галузі модернізації бронетанкової техніки. Після напружених боїв у Сирії для турецьких військових стали очевидні недоліки всього танкового парку, який виявився вразливим для сучасних протитанкових комплексів, що були на озброєнні курдів та ІДІЛ.

В екстреному порядку взялися за реалізацію програми модернізації 40 M-60A3 і 120 M-60T. Причому основним підрядником виступила Україна.

Почали з комплексів активного захисту. Ще у 2017 році на міжнародній виставці в Києві «Зброя та безпека» був підписаний контракт на локалізацію виробництва в Туреччині комплексу «Заслін» під назвою Pulat.

Сам комплекс, який призначений для захисту танків від протитанкових керованих ракет (ПТКР), кумулятивних снарядів танкових і протитанкових гармат, був розроблений київською фірмою «Мікротек» на початку «нульових» з використанням напрацювань радянської програми «Бар'єр». У 2009 році «Заслін» формально був прийнятий на озброєння української армії, але серійно для внутрішнього ринку не випускався.

За заявою виробника, принцип дії «Заслону» досить простий: радіолокаційна станція комплексу безперервно випромінює на відстань приблизно 2–2,5 м, у разі появи в цій області атакуючого боєприпасу проводиться підрив захисного боєприпасу, який створює кругове поле високошвидкісних осколків і потужну ударну хвилю. У результаті кумулятивні снаряди детонують або змінюють свою траєкторію, зустрічаючись таким чином з основним бронюванням під невигідним кутом.

Крім того, у цій програмі також використовується й інша вітчизняна новинка – комплекс тандемного динамічного захисту «Дуплет». Він уже встановлюється на танках «Оплот» тайської армії і ВСУ (до 2014 року поставлено дві одиниці, які знаходяться в навчальних підрозділах) і забезпечує насамперед захист від бронебійних оперених підкаліберних снарядів.

І нарешті, у 2019 році був парафований договір з турецькою державною корпорацією MKEK на постачання 120-міліметрових ствольних керованих ракет «Конус» виробництва ДККБ «Луч».

Судячи з повідомлень ЗМІ, протягом першого етапу реалізації контракту передбачені поставки керованих ракет і пристроїв наведення для їхньої інтеграції в турецькі основні бойові танки, а потім у результаті часткового трансферу технологій вони вироблятимуться на потужностях MKEK.

Калібр ракети 120 мм (стандарт НАТО) не залишає сумнівів у тому, що вони підуть на озброєння танків Т-60 у рамках тієї самої програми модернізації. Відзначимо, що керована ракета «Конус» здатна вражати ціль на відстані 5 км, що значно перевищує дальність стрільби звичайних танкових снарядів.

Про бонуси від співпраці

Таким чином, за відносно невеликі гроші Туреччина модернізує парк своїх застарілих танків до відносно сучасного рівня. Бонусом піде знайомство турецьких зброярів з новими для себе технологіями – адже обов'язковою умовою співпраці є локалізація виробництва.

На абсолютно новий рівень військово-технічне співробітництво країн вийшло в серпні 2019 року, коли держкомпанія «Укрспецекспорт», що входить до складу «Укроборонпрому», і турецька компанія Baykar Defence створили спільне підприємство для просування низки проектів. Перш за все це високоточна зброя і аерокосмічні технології.

Причому робота в цьому напрямку велася ще як мінімум з 2017 року. Було підписано низку попередніх угод, що дозволило дуже швидко стартувати. Практично через лічені дні з'явилися повідомлення про те, що безпілотний літальний апарат Akinci від Baykar Defence вже отримав турбогвинтові двигуни АІ-450Т розробки ДП «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» ім. О. Г. Івченка». Як виявилося, двигуни були експортовані ще у 2018 році.

Раніше для апарату з розмахом крил у 20 м і максимальною злітною вагою в 4500 кг планувалося використовувати турецькі турбодизельні двигуни PD-222 розробки Tusas Engine Industries (TEI) Türk Havacılık ve Uzay Sanayi AŞ (TUSAŞ / TAI), проте в процесі їхнього доведення виникли серйозні проблеми.

Сам безпілотник належить до класу стратегічних і може здійснювати політ протягом 24 годин на висоті 12 200 м та нести до 900 кг озброєння на зовнішніх підвісках і до 450 кг у внутрішніх відсіках фюзеляжу.

Абсолютно незрозумілі принципи підписаних угод – чи будуть, наприклад, ті самі Akinci надходити на озброєння української армії, але очевидно, що турецькі компанії налаштовані на довгострокову співпрацю. Інакше було б набагато простіше просто купити двигуни, а не йти шляхом досить витратного створення спільного підприємства.

Про перспективи

Перспективи подальшого військово-технічного співробітництва поки є не дуже ясними. Адже технологій, які ми можемо запропонувати Туреччині, армія якої озброєна за західними стандартами, не так вже й багато. Чи вкладатиме Анкара гроші в подальші розробки, чи  просто «роздеребанить» радянські технології, що залишилися в Україні, і «піде з арени», як це зробили, наприклад, китайці, неясно. Водночас Туреччина потребує ринку для продажу свого озброєння, а Україна просто приречена на довгі роки протистояння з «північним сусідом» і, отже, постійно потребуватиме нових зброї та обладнання. Але тут вже набирає сили політична складова цього процесу, передбачити яку наразі не може ніхто.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті