Статус «тероризм»: як «Азов» може опинитися поза законом

Днями 40 членів Палати представників Сполучених Штатів Америки підписали звернення до Держсекретаря США Майка Помпео з вимогою внести український полк «Азов» до списку іноземних терористичних організацій. Відповідний лист був опублікований на сайті конгресмена від штату Нью-Йорк Макса Роуза, який є ініціатором звернення. Його, крім Роуза, підписали 39 конгресменів із різних штатів, усі вони є членами Демократичної партії.

Зі свого боку голова МВС Арсен Аваков назвав це «ганебною компанією» проти «Азову», а у Верховній Раді збирають підписи під листом -відповіддю конгресменам.

Що стоїть за цією ситуацією та які наслідки вона може мати для України, пояснив Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Скандал навколо спроби визнання в Конгресі США полку «Азов» нібито терористичною організацією підняв цілий пласт проблем, які в Україні вважають за краще з різних причин не піднімати. Йдеться про добровольців війни на Донбасі – справжніх та уявних – і їхнє місце в політичному та соціальному житті суспільства.

Про героїв нашого часу

Початковий період війни на Донбасі навесні – влітку 2014 року характеризувався небаченим у сучасній історії України підйомом патріотизму. Було багато тих, хто щиро намагався захистити свою країну від іноземної агресії. Хтось вкладав свої кровні гроші (і якщо прості люди – за покликом серця, то великі бізнесмени – у спробі не втратити весь свій бізнес), а хтось пішов воювати на фронт.

Варіантів було багато – можна було піти в найближчий військкомат і за мобілізацією виїхати в стройову частину ВСУ, а можна було записатися в численні збройні формування, які стали з'являтися в країні під егідою різних політичних партій і проектів. Але легально отримати зброю можна було, крім ВСУ, тільки в системі МВС, і тому більшість умовно «партійних» проектів пішло саме під «крило» міністра внутрішніх справ Авакова.

«Правий сектор», «Азов». Початок

Так, всі прекрасно усвідомлювали, більшу частину «батальйонів», які формувалися в Дніпропетровську, спонсорував не хто інший, як олігарх Коломойський. Участь інших представників великого капіталу була більш завуальованою, але вона була.

А були ще ідейні добровольці, які за своїми переконаннями просто не могли відкрито піти на службу державі. Це перш за все, звичайно, «Правий сектор» з націоналістичним бекграундом. Ще з часів Майдану російські пропагандисти зробили все, щоб демонізувати цю організацію в очах як росіян, так і жителів Донбасу. Тому одним із чинників, які сприяли створенню збройних загонів у шахтарських містах, був «захист від правосеков».

Згодом «Правий сектор» зміг налагодити досить близькі відносини з армійським командуванням і у такий спосіб з'явився якийсь симбіоз. Генералам на місцях були потрібні мотивовані штурмові частини, за дії яких можна було не звітувати перед Генеральним штабом і водночас виконувати поставлені завдання. Важливим було й те, що відповідальності за втрати особового складу не було ніякої.

А був ще і ультраправий  за своїми поглядами підрозділ, який практично відразу потрапив під вплив Авакова – це батальйон, а згодом полк «Азов». Ще з весни 2014 року сюди стали стікатися люди з правими поглядами з усього світу – дійшло до того, що в полку були навіть російські націоналісти.

Як і навіщо намагалися реформувати добробати

Поки йшла війна, на ідеї, які приводили людей на передову, ніхто не звертав увагу – головною була бойова ефективність. А ось після закінчення активних бойових дій більшість добровольців виявилися просто небезпечними для державної машини – адже це були люди часто з іншим уявленням про справедливість і державний устрій, у чиїх руках була зброя.

Тому досить швидко козацькій вольниці на Донбасі прийшов кінець – добровольцям було запропоновано вибір: продовжити війну в складі стройових частин ЗСУ або виїхати. Багато хто залишилися і пішли воювати переважно в розвідувальні підрозділи. Так, у 131-му окремому розвідувальному батальйоні кількість добровольців зразка літа 2014 року у 2015–2016 роках просто зашкалювала.

Приблизно так само вчинили і з полком «Азов», який став за фактом стройовим підрозділом Національної гвардії України, зрозуміло, що з деякими чисто формальними зовнішніми особливостями.

Ті ж, хто не захотів «тягти ярмо» в окопах, пішли в цивільне життя. Правда, не дуже далеко – сформувавши на місцях такі собі філії полку «Азов» у вигляді «Національного корпусу». І у такий спосіб ставши не стільки військовим, скільки політичним фактором. Не випадково основу добровольців, які нині перебувають у Золотому-4 є саме бійці, які в різний час служили в «Азові» і нині представляють «Нацкорпус».

До речі, спроби колишнього комбата «Донбасу» Семена Семенченко «грати на цьому ж полі» закінчилися фіаско. Ясно, що для створення більш-менш дієвої структури потрібні як великі гроші, так і підтримка на рівні держави.

Але це виняток із правил: більшість «стихійних» добровольців весни – літа 2014 року нині намагаються знайти себе в цивільному житті. Що, втім, виходить у них досить погано. Тому по країні, особливо в останній рік, прокотився цілий вал самогубств, злочинів, основними учасниками яких є саме такі невлаштовані в побутовому плані «люди війни». Останній яскравий приклад – вибух гранати у ніч з 22 на 23 жовтня в Києві, в якому загинув ветеран іловайської кампанії Віктор Дектярев (позивний «Сенсей»). І таких випадків по країні десятки.

А де держава в ситуації з добровольцями?

І тут яскраво проявляється основна проблема – держава фактично самоусунулася від вирішення проблем цих людей, які, по-перше, високо мотивовані, по-друге, мають досвід ведення бойових дій. На тлі того, що в країні практично з нуля будується система територіальної оборони, їх залучення до цього процесу виглядало б вкрай правильним кроком. Адже зрозуміло, що загроза з боку північного сусіда не зникла і не зникне, і тому підготовлений резерв є важливим елементом боєготовності держави.

Водночас щодо ставлення до добровольців взагалі і до того ж «Азову» зокрема слід чітко розуміти поточну ситуацію. По-перше, потроху починає працювати масована атака російських пропагандистів, які рік у рік буквально втовкмачували в свідомість європейського й американського телеглядача образ «азовців» як терориста. По-друге, не випадково претензії до бійців полку з'явилися саме зараз – у період максимального рівня протистояння усередині американської політичної еліти перед черговими виборами президента.

Чого варто очікувати від ситуації з «Азовом»

Показовим є той факт, що серед підписантів звернення є, наприклад, конгресмен Джеральд Коннолі – один із трьох, що нині займаються процедурою імпічменту Дональда Трампа у зв'язку з можливим тиском на Україну у справах Burisma та Хантера Байдена.

Взагалі при спробі аналізувати ситуацію з можливим визнанням «Азова» терористичною організацією складається враження, що це не більше ніж «буря в стакані води». Оскільки «Азов» нині є частиною Національної гвардії України, може виникнути досить делікатна ситуація, при якій силове відомство демократичної держави, яке регулюється законодавчо, може опинитися в списку з такими відверто антизахідними формування, як ІДІЛ. А на тлі підтримки Вашингтоном Києва на всіх рівнях, зокрема й постачанням летального зброї, – це може привести до набагато більш масштабних проблем всередині США.