Йти до мети: які варіанти є у Молдови в Придністров'ї

Новообрана президентка Молдови Майя Санду заявила, що вірить у те, що «з'явиться геополітична можливість для возз'єднання країни», тобто повернення самопроголошеної Придністровської республіки під контроль Кишинева. За її словами, позитивний або негативний досвід розв'язання придністровського конфлікту Україна зможе використати на Донбасі. При цьому Санду наголосила, що виступає за мирне врегулювання конфлікту, «замороженого» з 1992 року.

Чи дійсно конфлікт у Придністров'ї можна розв'язати мирним шляхом і які можливості його військового вирішення, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Друга карабахська війна вперше за багато років сформувала ще один шлях розв'язання заморожених конфліктів на пострадянському просторі – військовий.

Раніше такий варіант був доступний виключно Росії – наприклад, війна з Грузією 2008 року або окупація Криму 2014-го. Зараз проблему вирішила одна з країн-учасниць при повному невтручанні інших країн. Попри те що останні брали участь в переговорному процесі. Тобто як у «старі, добрі часи» холодної війни правий той, у кого потужніша армія.

На цьому тлі в Молдові проходять чергові вибори президента, і до влади приходить прозахідна Майя Санду. Новообрана глава держави відкрито називає дії РФ проти України агресією, Крим вважає окупованою частиною України.

Практично відразу в інформаційному полі з'явилися версії про те, що, імовірно, Молдова за підтримки Румунії і негласної підтримки західних партнерів може провести локальну військову операцію за зразком карабахської. Адже у такий спосіб країна може розв'язати свої проблеми з бунтівною територією, на якій з 1991 року існує квазідержавне утворення під егідою Росії – «Придністровська Молдавська республіка» («ПМР»).

Правда, у своєму інтерв'ю українському виданню «Європейська правда» Майя Санду спростувала цю ідею і заявила, що єдиним прийнятним варіантом розв'язання «придністровської проблеми» є мирний.

Проте спробуємо проаналізувати наслідки як одного, так і іншого можливого варіанту розвитку подій.

Військовий шлях

З військового погляду операція в Придністров'ї не представляє нічого складного. Квазідержаву не визнає жодна країна у світі (навіть Росія).

Територія дуже невелика – всього лише 200-кілометрова смуга, яка тягнеться вздовж Дністра, затиснута між Україною та Молдовою. Власні збройні формування ПМР – це приблизно 8000 чоловік. Правда, з можливістю мобілізації ця кількість може бути збільшена: все ж таки населення території – це приблизно 500 000 чоловік.

При цьому озброєна армія «ПМР» не те що радянськими зразками кінця 1980-х років (як, наприклад, вірменські формування в Карабасі), а в більшості взагалі напівкустарними зразками місцевої «військової промисловості».

Основний щит «республіки» – це російські «миротворці» чисельністю 2000 чоловік, які займаються не стільки «розведенням сторін», скільки охороняють величезні склади зі зброєю та боєприпасами, що залишилися після розпаду Союзу.

Водночас Москва мала вивести свої війська з Придністров'я ще 2002 року, але досі цього не зробила. Влітку 2017-го парламент Молдови назвав присутність у республіці російських сил загрозою і порушенням суверенітету страны, закликавши Кремль вивести військових і ліквідувати величезні склади озброєнь.

Коли цього не сталося, Кишинів звернувся до Генасамблеї ООН із проханням позбавити Росію мандата на виконання миротворчої діяльності в Придністров'ї і замість її військ ввести в регіон сили, які не будуть настільки відкрито представляти інтереси Москви.

Однак ситуація зовсім не змінилася, хоча цілком можуть бути зрушення після інавгурації нових президентів Молдови та США в січні 2021 року.

Мирний шлях

Шлях мирної реінтеграції територій «ПМР» до складу Молдови розглядається на різних міжнародних майданчиках принаймні останні років двадцять. Однак тут теж є ціла низка моментів, які утримують Росію (придністровська влада – такі ж маріонетки, як і влада на окупованій частині Донбасу) від роботи в цьому напрямку.

Перш за все Росії вигідно мати важіль тиску на Молдову й одночасно тримати в напрузі Україну на кордоні з невизнаною республікою. Так, Київ змушений тримати тут досить серйозні сили, що є зовсім не зайвими, як на адміністративному кордоні з окупованим Кримом, так і на Донбасі.

Однак після 2014 року й відмови України в проїзді військових вантажів для «миротворців» територією країни, забезпечувати «ПМР» стає все більш проблематично. Поки ротація відбувається тільки за рахунок місцевих громадян і відправлення офіцерів у Росію, що називається «по громадянці» – без будь-якого статусу.

З іншого боку, після об'єднання з Молдовою, поза законом опиниться величезна частина населення невизнаної квазіреспубліки – та, яка за попередні роки отримала російське громадянство.

Опинившись на території Молдови, ці люди автоматично стають «п'ятою колоною» і їм як іноземцям доведеться або отримувати вид на проживання, або відмовлятися від російського громадянства, або просто залишати територію Молдови.

І це буде величезна проблема для всіх, адже європейські цінності останнього часу – це перш за все толерантність. Тому будь-якого натяку на «геноцид» європейські політики просто не допуститять.

Водночас у Придністров'ї за останні роки виросло ціле покоління, яке хоче просто жити. Ці люди налаштовані вкрай проєвропейськи і тому в разі плебісциту або референдуму під контролем європейських структур (або навіть миротворців, які можуть замінити росіян) є ймовірність, що якась частина населення проголосує за ту чи іншу форму федерації.

Адже вдалося ж владі Молдови погасити аналогічний конфлікт навколо Гагаузії. Але основний момент –  там не було прямого втручання Росії.

Імовірне майбутнє

Отже, на сьогодні можна говорити про те, що скоріше за все багаторічний конфлікт у Придністров'ї не переросте у військове протистояння. Адже молдавська армія зовсім не азербайджанська, яка останні років 15 накачувалася за рахунок просто божевільних «нафтових» доларів.

Крім того, Румунія – єдина країна, яка могла б реально підтримати Кишинів у конфлікті, на сьогодні зовсім не схожа на ердоганівську Туреччину ні за можливостями, ні за геополітичними амбіціями.

Реально підтримати Молдову в разі війни Бухаресту буде просто нічим – немає в нього ані політичної ваги в Євросоюзі, ані потужної армії.