Титанічна праця: навіщо Україні стратегія розвитку промисловості

В Україні вперше за 29 років незалежності готується Стратегія економічного розвитку країни. Це базовий документ, який визначає найзначущі галузі економіки, які держава може розвивати з найбільшою віддачею. З одного боку, це можуть бути галузі, які апріорі базуються на ресурсах, даних природою та кліматом, як, наприклад, зернове виробництво в аграрній сфері, або видобуток корисних копалин на великих родовищах. З іншого – це може бути розвиток високотехнологічного виробництва перспективних продуктів, яких потребуватиме людство найближчим часом.

Оптимальним варіантом для будь-якої країни є наявність обох вищеназваних передумов. І головне завдання вищого керівництва – правильно оцінити свої конкурентні можливості та сформувати ефективну політику для їх реалізації. У світі цей шлях давно відомий і випробуваний, це – державне стимулювання. Найдієвіший метод для швидкого відновлення потрібного сектору економіки та виведення його на світовий ринок.

Наступним кроком у реалізації будь-якої економічної стратегії є державні цільові програми для підтримки тих чи інших секторів, у яких покроково розписані всі податкові та організаційні стимули. Нещодавно Mind писав про презентацію подібної програми з відновлення титанової галузі України. Саме вона поєднує в собі обидві передумови для виходу до провідних позицій на світовому ринку.

На жаль, в Україні існують сили, які з тих чи інших причин протидіють розвитку цивілізованої політики державного стимулювання.

Співзасновник і директор економічних програм Інституту майбутнього Анатолій Амелін під час презентації Програми з розвитку титанової галузі навів приклади державного стимулювання в різних країнах світу. Mind вважає за потрібне дати читачам можливість ознайомитися із цим досвідом.

В Україні, як тільки заходить мова про необхідність якоїсь державної політики, авторів звинувачують у потуранні моделям Радянського Союзу і планової економіки. Насправді ж, ті країни, які сьогодні є успішними і в яких ми купуємо продукцію, мають чіткі стратегії та систему підтримки тих чи інших секторів. Наведу кілька прикладів.

Китай. Уряд відкрито захищає національного виробника. Спробуйте, просто заради інтересу, щось поставити в Китай, окрім сировини. Промисловості видаються субсидії, податками обмежується імпорт або просто вводиться його заборона по цілій групі товарів. Завдяки таким інструментам протягом 2000–2019 років експорт Китаю зріс учетверо, а 2009 року КНР навіть обігнала Німеччину і стала найбільшим експортером у світі.

У Китаї діє 198 економічних зон із пільговими режимами. Концентрація іноземного капіталу там – 70%. Високотехнологічний експорт складає понад 40% від усього експорту з вільних економічних зон. Валовий приріст продукту становить до 10% щорічно залежно від типу зони. Це чітка протекціоністська політика, яка створює базу для національної економіки, для робочих місць, для підвищення добробуту кожного громадянина Китаю.

США. Найліберальніша країна у світі. Вони захищають внутрішнього виробника шляхом введення імпортних мит. Зокрема, з 2018 року 25% на імпорт сталі та 10% на імпорт алюмінію, 10% на літаки Airbus для підтримки американського Boeing, 25% на низку сільгосппродуктів з Євросоюзу. Компанії США, які видобувають менше 20 000 тонн сировини на рік, звільняються від податку на видобуток.

Німеччина. У 2019 році країна затвердила Національну економічну стратегію до 2030 року з жорсткими протекціоністськими заходами. Вона полягає в обмеженні імпорту та в просуванні німецьких компаній-гігантів на міжнародному ринку. Також існує програма стимулювання економіки на $153 млрд. Весь ВВП України 2019 року ледь досяг $153 млрд.

Стимулювання економіки включає: зниження ПДВ з 19% до 16%, фінансування дослідницьких проєктів, компенсацію зростання цін на електроенергію для промисловості на суму $13 млрд. Енергія – це важливий конкурентний механізм, і велика частка в собівартості продукції, що впливає на кінцеву ціну продукції, яка йде на зовнішні ринки.

Ізраїль. Також активно розвиває і стимулює R&D, впроваджуючи фіскальні інструменти та гранти. Так, податок на прибуток знижується з 25% до 5–12%, R&D-фонди за рахунок грантів покривають від 20% до 75% на дослідження. І ці гроші повертаються до фонду лише в тому випадку, якщо проєкти комерціалізуються й отримують дохід. Тобто фонд переймає на себе ризики, але тим самим створює в самому Ізраїлі базу для розвитку інноваційних продуктів, які потім йдуть на експорт.

РФ. Подобається чи ні, але ми мусимо розглянути цей приклад, адже Росія – один із найагресивніших гравців на титановому ринку у світі. «Титанова долина» – особлива економічна зона у Свердловській області, створена для стимулювання промисловості. Пріоритетними напрямами є титанова, медична промисловість і авіабудування, вони комплементарні в цьому сегменті.

Як заходи стимулювання використовуються преференції, митні та податкові пільги: зниження податку на прибуток з 20% до 15,5%, скасування частини податків – на майно перші 10 років, на землю перші 5–10 років, на транспорт перші 11 років, скасування мит і ПДВ на імпортовані товари, які використовуються в зоні. «Титанова долина» пропонує спорудження будівель для виробництв, тобто держава інвестує в інфраструктуру цієї зони, і компанії заходять уже в готові будівлі й отримують пільги при підключенні до всіх систем.

Проєкт фінансується спільнокоштом: $13,5 млн – з державного бюджету, і $48 млн – з обласного. Ефект у цій зоні вже є. Витрати інвесторів знижені на 30%, адже при виборі юрисдикції інвестор завжди вибирає співвідношення ризику та прибутковості, а в цій зоні у нього ризики й витрати нижчі. Приплив інвестицій склав $110 млн, а заявлених інвестицій – $443 млн. Створено понад 800 робочих місць.

Туреччина. Наведу приклад мого клієнта, який втратив бізнес на окупованій території Донбасу – це було промислове підприємство.

Австралія – ​​Південна Корея. Це приклад австралійсько-південнокорейського співробітництва, нашого головного конкурента в секторі титану. Австралія володіє найбільшими запасами титану – 34% від світових. У Південній Кореї титан не видобувають, але активно стимулюють R&D, які займаються титановими технологіями. Уряд Кореї виділив грант $4,5 млн у рамках держпрограми із заміщення імпорту металів. Компанії, залучені в проєкт, заявляють, що перший у світі експериментальний завод, який працюватиме за новою технологією в промислових масштабах, знаходиться на фінальній стадії запуску. У них з'явиться виробництво титану у 2,5 раза дешевше, ніж у конкурентів. Наступний крок – розвиток високотехнологічних секторів використання титану.

Ми не винаходимо велосипед. Ми розглянули приклади інших країн. І, якщо хочемо бути конкурентними, необхідно пропонувати не просто такі ж умови, а принаймні кращі – щоб і залучати інвестиції, новітні технології, і отримувати кращі контракти для нашої країни. А для цього необхідно швидко ухвалити стратегію розвитку титанового сектору до 2030 року й державну цільову програму.