Ядерний потенціал: навіщо США і Росії продовжувати договір про СНО

Ядерний потенціал: навіщо США і Росії продовжувати договір про СНО

Про вигоди та вплив договору на ситуацію у світі

Этот материал также доступен на русском языке
Ядерний потенціал: навіщо США і Росії продовжувати договір про СНО
Фото: pixabay

Наприкінці січня стало відомо, що новий президент США Джо Байден має намір продовжити на п'ять років Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-III) із Росією, який припиняє діяти в лютому.

Хто та яку мету переслідує в цій сфері, розповів Mind військовий експерт Михайло Жирохов.

Про ситуацію із СНО в Росії та США

Попри те що після захоплення півострова Крим Російська Федерація навесні 2014 року потрапила під численні санкції з боку Заходу і США, поки немає ніяких підстав вважати, що їх знімуть. Водночас західні партнери змушені рахуватися з Москвою через наявність у неї величезного ядерного потенціалу. Так, з огляду на відкриті дані, станом на початок 2021 року Збройні сили РФ мали 1400 боєголовок, встановлених як на міжконтинентальних балістичних ракетах наземного базування, так і на ядерних підводних човнах.

Причому ще з часів холодної війни (1945–1991 роки) сторони докладають певних зусиль для скорочення ядерних потенціалів і зменшення можливості розв'язання ядерної війни на планеті. І одним із важливих інструментів цього процесу в ядерній сфері є російсько-американські переговори щодо скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО) і укладання за їхніми результатами угод. Останній такий договір, так званий СНО-III, набрав чинності в лютому 2011 року, його дія повинна закінчитися в лютому 2021-го.

Зазначимо, що двосторонній діалог провідних ядерних держав (правда, без урахування того ж Китаю, Великобританії та Франції) щодо обмеження СНО важливий не тільки сам собою, але має ключове значення і для інших процесів роззброєння.

Скорочення СНО – це не самостійна мета. Зазвичай, ці перемовини стимулюють і переговори про контроль і над іншими видами озброєнь.

Доля СНО-III була в фокусі перемовин і ЗМІ весь 2020 рік, причому сторони час від часу робили заяви про те, що договір не продовжуватимуть (а в підписаних 2011 року документах було вказано, що, якщо сторони вирішать продовжити договір, це можна зробити на п'ятирічний термін). Американці вимагали внести в договір і перспективні види озброєнь, як-от гіперзвукові ракети, та долучити Пекін, росіяни наполягали на зміні кількості й загальних підходів.

І тільки після виборів нового президента США все встало на свої місця: вже 21 січня авторитетне видання The Washington Post із посиланням на неназваних високопоставлених чиновників із Білого дому заявило, що Джозеф Байден має намір продовжити на 5 років дію договору з Росією.

Через п'ять днів після телефонної розмови президентів США і РФ російські ЗМІ заявили, що Володимир Путін доручив своїм співробітникам терміново почати працювати в напрямку продовження договору СНО-III, щоб встигнути підготувати документи до 5 лютого (дня закінчення терміну дії договору). Аналогічні повідомлення пішли і з американської сторони. Фактично можна говорити про те, що де-факто договір СНО-III продовжений.

Зрозуміло, що російська пропагандистська машина негайно запустила меседж про те, що таким чином Путін вкотре переграв американців, попутно зазначаючи, що Байден вкрай слабкий президент і ось-ось скасує санкції проти РФ. З іншого боку прозвучала теза про те, що продовження договору не вплине на позицію США стосовно інших проблемних питань у відносинах.

Спробуємо розібратися, чому росіяни так швидко погодилися на продовження договору, який ще нещодавно їхні експерти навперебій оголошували невигідним і взагалі таким, що не відповідає сучасним реаліям. Цілком очевидно, що за цим криється не дипломатичний успіх Путіна – Лаврова, а дві можливі причини – серйозні проблеми з ракетним потенціалом РФ або те, що США вже розробили зброю (або закінчать її розроблення  найближчим часом), яка не потраплятиме під дію договору, але водночас змінить загальну ситуацію в протистоянні. Однак, судячи з усього, у реальності існує і те й інше.

Російські проблеми

Останні кілька років у Росії Путін і його оточення просто марили новою «чудо-зброєю», якою можна лякати Америку. У хід пішли буквально всі засоби пропаганди. Так, публіці було представлено відразу кілька нових проєктів – причому здебільшого в мультиплікаційному варіанті. Хоча заради справедливості варто сказати, що згодом деякі з них були реалізовані – зокрема, наприклад, бойова частина з гіперзвуковими плануючими крилатими блоками 15Ю71 «Авангард».

За повідомленнями російських ЗМІ, у грудні 2019 року в Оренбурзькій області на бойове чергування заступив ракетний полк, переозброєнний «Авангардами». Правда, тут же стверджується, що російські Збройні сили в період з 2012 до 2020 року здійснили всього п'ять успішних пусків міжконтинентальної балістичної ракети з «Авангардом».

Однак для повноцінного переозброєння Кремлю як повітря був потрібен вихід із договору щодо СНО, бо з появою на озброєнні «Авангардів», попри уявні чи реальні можливості щодо 100%-го ураження цілей противника, фактично відбувалося різке зменшення можливостей.

Річ у тому, що ракету «Сармат», яка може нести відразу кілька «Авангардів», до розуму довести без українського «Південмашу» так і не вдалося, і плануючу боєголовку помістили на досить таки стару міжконтинентальну балістичну ракету УР-100Н УТТХ. У підсумку вийшло, що замість шести ядерних зарядів у бойовій частини ракета може нести тільки один. А значить, кількість  цілей зменшується вшестеро, що в умовах розвитку американської системи протиракетної оборони вельми відчутно. А в СНО-III прописана як кількість боєголовок, так і кількість носіїв (причому останній показник досить важливий і прописаний детально).

Крім того, буквально недавно з посиланням на черговий звіт Національного центру повітряної і космічної розвідки ВПС США (NASIC) ЗМІ повідомили, що Москва, ймовірно, відмовилася від робіт по проєкту міжконтинентальної балістичної ракети РС-26 «Рубіж», більш відомої на Заході як SS-X-28. Особливістю цього проєкту було те, що ракета могла б запускатися на дальність від 2000 км, тобто вона автоматично ставала ракетою середньої дальності (яка, власне кажучи, не потрапляє під жодні домовленості).

Американська відповідь

Що стосується США, то тут досить цікавою є інформація, яка пройшла майже непоміченою, – про те, що американці модернізують арсенал ядерних бомб B61 у Європі. Нова модифікація B61-12 фактично не буде такою, що падає вільно, а буде корегованою. І це важливе зауваження – тепер літаку-носієві не потрібно входити в зону дії ближньої ППО для того, щоб уразити ціль. І ще, крім стратегічних бомбардувальників В-52, можливість застосування бомб нової модифікації отримали й тактичні винищувачі F-35, які масово надходять на озброєння ВПС країн НАТО.

При цьому бомба виявилася досить-таки універсальним інструментом завдяки наявності боєголовок різної потужності. Так, одна з наймасовіших модифікацій B61-10 може нести чотири різних боєголовки. Все це разом узяте дозволяє застосовувати бомби для вирішення оперативно-тактичних завдань, для яких ракетна тактична ядерна зброя є надмірно потужною.

І ще. У відкритих джерелах немає інформації про те, скільки саме американських ядерних бомб є в Європі. Вважається, що вони можуть бути на складах у Бельгії, Німеччині, Італії, Голландії та на Гренландії. Причому ця зброя подвійного підпорядкування – частину бомб американці планують застосовувати самостійно, а частину передали збройним силам країн, на території яких вони знаходяться. Правда, використовувати їх можна тільки з дозволу американських військових: діє захист у вигляді системи «двох ключів».

Отже, можна говорити про те, що продовження договору СНО-III для США не є критично важливим у плані зменшення своїх можливостей ведення ядерної війни. Для Росії ж на тлі виведення «з першої лінії» застарілих зразків міжконтинентальних ракет, неможливості заміни на більш сучасні зразки та урізання бюджетів – може виявитися вельми чутливим, причому вже в короткостроковій перспективі.

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті