На ВЕС золота: особливості укладання договорів постачання та установки вітрових турбін
Де та як їх краще застосовувати
Попри стагнацію розвитку вітроенергетики в Україні, що сталася через «ковідні» обмеження та загальне просідання економічної активності, цей сектор усе одно розглядається як перспективний. Тож спеціалісти працюють над збільшенням вітроенергетичного парку – бодай, у перспективі.
Введенню в експлуатацію вітрових турбін передують переговори між девелоперами та виробниками вітрових турбін й укладання договорів. Цей процес може бути досить тривалим – від кількох місяців до року – в разі погодження договорів з банками. Враховуючи також, що термін поставки вітрових турбін за укладеними договорами складає не менше дев’яти місяців, ті вітроенергетичні компанії, які планують введення турбін в експлуатацію в наступному році, повинні вже зараз розпочати укладання договорів поставки та установки. Особливості укладання відповідних угод спеціально для Mind проаналізували експерт з енергетичних проєктів Sayenko Kharenko та член правління УВЕА Марина Гріцишина та голова правління Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков.
За даними BloombergNEF у 2020 році девелопери ввели в експлуатацію близько 96,7 ГВт вітрових турбін, що значно більше у порівнянні з 60,7 ГВт 2019 року. 93% з цих турбін були оншорними (наземного базування), оскільки будівництво офшорних (морського базування) впало до 6,5 ГВт, що на 13% менше порівняно з 2019 роком. Однак, попри зростання вітроенергетичних потужностей у всьому світі, в Україні в 2020 році їх було введено в експлуатацію значно менше, ніж в 2019 році.
Зростання вітрової генерації у світі обумовлено не лише екологічними аспектами, але й вартістю електроенергії із відновлюваних джерел. Вартість електроенергії, виробленої оншорними вітроелектростанціями, продовжує зменшуватися та складає, в середньому у світі, $54/МВтŸгод.
Зниження вартості відбувається, зокрема, і завдяки зростанню потужності вітрових турбін. Якщо десять років тому назад встановлювались турбіни з потужністю 2-3 МВт, то зараз оншорні вітроелектростанції будуються з вітровими турбінами на 5-6 МВт.
Із чого починати?
Укладанню договорів поставки та установки вітрових турбін зазвичай передує вибір певного виробника. Вибір турбін під проєкт залежить від різних обставин: тендерної процедури, вартості та строків поставки, наявності фінансування під поставку вітрової турбіни певного виробництва, умови подальшого обслуговування, тощо.
У 2020 році за данним BloombergNEF більше половини (51%) встановлених вітрових турбін у світі припадало на чотирьох виробників: General Electric (GE), Vestas, Goldwind та Envision, які ввели в експлуатацію понад 10 ГВт. В Україні також використовуються турбіни світових виробників,- Vestas (50%), GE (18%), Nordex (13%). У той же час, є також проекти з турбінами вітчизняного виробництва – ТОВ «Фурлендер Віндтехнолоджі» (19%).
Після вибору вітрової турбіни перед девелоперами постає багато організаційних та правових питань. Одними із найсуттєвіших є структура договірної документації. Залежно організації будівництва вітроелектростанції (ВЕС), девелопери можуть укладати з виробниками вітрових турбін договори поставки та установки або ЕРС-контракт.
У чому різниця?
Під час реалізації більшості вітроенергетичних проєктів виробники вітрових турбін укладають договори поставки та установки вітрових турбін. Будівельні роботи на об’єктах виконують генеральні підрядники за договором генерального підряду або EPC контракту. Це пов’язано зі складністю організації та проведення всіх будівельних робіт на об’єкті, що вимагає збільшення кількості персоналу, техніки та отримання додаткових дозволів на виконання певних будівельних робіт.
Наприклад, при будівництві фундаменту для вітрової турбіни за проєктом може передбачатись установка паль на глибину до 20 м або більше. Крім того, при будівництві фундаментів для вітрових турбін важливо дотримуватися всіх технологій та вимог щодо якості матеріалів, адже будь-яка помилка може коштувати дуже дорого. Тому виробник вітрових турбін зазвичай не готовий брати на себе ризики будівництва фундаментів вітрових турбін та інших будівельних робіт – їх несуть генпідрядник та девелопер.
Проте бувають винятки із загальної практики. Досвідчені виробники, окрім безпосередньо поставки вітрових турбін, можуть також здійснювати всі будівельні роботи за проєктом. Прикладом може бути будівництво Орлівської ВЕС потужністю 100 МВт у Приморському районі Запорізької області. Відповідно до реєстру дозвільних документів, генеральним підрядником при будівництві цієї ВЕС виступило ТОВ «Вестас Юкрейн». Тому за цим проектом компанія Vestas не лише поставляла вітрові турбіни, але й виконувала будівельні роботи.
Крім того, є випадки, коли девелопери укладають ЕРС-контракти з генеральними підрядниками, за якими генпідрядник укладає договори з виробниками вітрових турбін.
EPC контракт – це різновид будівельних контрактів між сторонами, де підрядник несе відповідальність за інжиніринг, закупівлі та будівельні роботи до передачі готового об’єкту замовнику.
Зазвичай договори, за якими підрядник виконує проєктування та будівельні роботи із закупівлею обладнання, належать до ЕРС-контрактів. У випадку укладання ЕРС-контракту, підрядник зазначається у дозвільній документації генеральним підрядником будівництва. Тому перед початком реалізації проєкту важливо визначитися, за яким договором постачатимуть та встановлюватимуть вітрові турбіни.
Оншорні та офшорні зобов’язання
Крім прийняття рішення щодо видів договорів та генерального підрядника, важливо розуміти різницю між оншорними та офшорними зобов’язаннями за договорами поставки та установки вітрових турбін та враховувати ці особливості при структурування договірних відносин.
Так,до офшорних зобов’язань належить поставка вітрових турбін із інших країн виробником-нерезидентом. А встановлення вітрових турбін в Україні локальною компанією-виробником – до оншорних.
Поділ на офшорні та оншорні зобов’язання має велике значення для структурування договорів за проектами ВДЕ. Офшорні зобов’язання виконуються нерезидентом, платежі здійснюються в іноземній валюті, у той час як оншорні зобов’язання виконуються резидентами, а платежі проводяться в гривні.
Враховуючи вимоги законодавства щодо оподаткування, дозвільних документів, митних платежів та інших вимог до виконання зобов’язань, більшість проектів ВЕС в Україні реалізовано шляхом укладення двох окремих договорів: договору поставки вітрових турбін (офшорні зобов’язання), та договору на встановлення вітрових турбін (оншорні зобов’язання).
Однак, є також проєкти, за якими оншорні та офшорні зобов’язання викладені в одному договорі. Але практика показує, що такий підхід може підвищувати ризики затримок при виконанні зобов’язань за договорами та в цілому за проєктом. Існують також випадки, коли сторони після укладання одного договору з оншорними та офшорними зобов’язаннями вирішують розділити договір на два окремих. Це вимагає додаткового часу на підготовку та погодження договорів, тож негативно впливає на графік реалізації проєкту.
Після того як девелопер та виробник вітрових турбін визначились із структурою договору поставки вітрових турбін або ЕРС-контракту, залишається питання щодо форми договору.
Якими бувають форми договорів
Спеціальних форм договорів поставки та установки вітрових турбін не існує. Тому, зазвичай, для проектів ВЕС використовуються різні стандартні форми, розроблені для будівництва проектів. В Україні більшість вітроенергетичних проєктів реалізуються із застосуванням форм FIDIC.
[FIDIC – це форми договорів розроблені Міжнародною федерацією інженерів-консультантів та використовуються для міжнародних будівельних проектів].
FIDIC або Міжнародна федерація інженерів-консультантів, є глобальним представницьким органом національних асоціацій інженерів-консультантів і представляє понад мільйон інженерних фахівців та 40 000 фірм у понад 100 країнах світу]
При застосуванні форм FIDIC в Україні, їх обов’язково адаптують – через додавання особливих умов до цих форм або шляхом внесення змін до загальних умов з обов’язковим ліцензуванням цих змін у FIDIC.
В інших країнах, окрім форм FIDIC також використовуються такі стандартні форми договорів, як LOGIC і NEC.
LOGIC (Leading Oil and Gas Industry Competitiveness) – це типові контракти, розроблені для офшорної нафтогазової промисловості, які іноді застосовуються при будівництві офшорних ВЕС. А перший контракт NEC, відомий як «Новий інженерний контракт», був опублікований в 1993 році. Але NEC набув поширення в країнах Азії, Нової Зеландії, Австралії.
Окрім вище зазначених стандартних типових форм, виробники вітрових турбін та девелопери можуть розробляти свої власні форми договорів. Але ця робота потребує додаткового часу для підготовки проєктів.
Таким чином, перед укладанням договорів поставки та установки вітрових турбін девелоперам та виробникам потрібно визначитись із структурою угод та типовою формою договору, яка буде використовуватись при укладанні договору. Чим краще будуть опрацьовані ці питання перед початком переговорів, тим менше затримок матимуть сторони при реалізації всього проєкту.
Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.
Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.
Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.
